Раді Вас бачити!

Як завжди останнім часом я ледве прокинулась. Часто будила сусідка по кімнаті.

А якось забула і я продрихла до обіду і пропустила половину пар, за що заробила відробіток на вихідні. Як кажуть – все гавніше і гавніше…

За шкірку я викопала себе з ліжка. Спала я тепер по чотири-п’ять  години вночі і вдень, на медитації ще півтори. Часто засинала на ходу. Та попуску собі не давала.

І це було добре, бо увесь день були пари. І навіть на перервах між ними я намагалась щось вивчити, бо потім було мало часу на домашку, точніше, його взагалі не було! Тільки на вихідних і то вранці! Тож навіть Елька постійно кпинила з мене, але не зло. Вона все говорила, що мені варто приступати хоч до якихось кроків. Щоб її благословення подіяло, та я тільки кивала головою і губилась в новій книзі. Не знаю, коли я встигала. Та щотижня тепер брала нову наукову книгу з бібліотеки і прочитувала її. В маршрутці, на роботі, туалеті, навіть в їдальні за столиком.

На фізкультурі я викладалась, як могла, тож вкінці місяця по рейтингу нашої групи з сімнадцяти чоловік перекочували на почесне п’яте місце. Першою була Елька, не дарма богиня, потім наші хлопці. Тож я сумнівалась, що колись переплюну когось з них. І так круто!

На медитації я чесно намагалась застосовувати дар та він ще й досі відкликався слабо. Еля казала, що це через переливання крові. Має повністю відновитись її склад. Тільки тоді він запрацює так як треба і почне розвиватись. Тож потерпівши чергову невдачу я просто засинала у позі лотоса з блаженною усмішкою на устах. Потім подруга мене будила.

Вкінці пар я закидала сумки в гуртожиток. При потребі залітала в бібліотеку і щось прихвачувала з собою. Потім швидко перехоплювала бутер. Перевдягалась і летіла на роботу. Нібито близько було та все ж прийти треба було вчасно, а там одягнутись у форму. А ще там кормили двічі. Ввечері, а ще можна було забрати те, що лишалось після зміни. Тож я мала собі сніданок. Тільки обідала нормально – в нашій їдальні.

На вихідних намагалась заскочити додому: влаштовувала велике прання за тиждень. І помагала мамі з прибиранням в квартирі, поки машинка прала мої речі, а потім сушила їх. Мама переживала, що я занадто втомлююсь та і змінилась характером, та я тільки відмахувалась.

А минулого тижня вони купили мені новий ноут. Такий, як я хотіла! Не знаю, за які гроші, можливо страховку нарешті виплатили? Тож тепер я ще й з братом по скайпу розмовляти могла. Робили ми це поки тільки раз, та це була ейфорія!

Коля злився, що ми не розповіли про пожежу, відчитав мене і все таке. А потім сказав, що лишається ще на рік, на контракт. Приїде через місяць додому, десь на тиждень і знову назад. Я засумувала.

Тепер в мене не було поряд брата і хлопців фактично теж не було.

Та і мені було ніколи. Все, що я робила захопило мене хвилею, вибивало всі дурні і руйнівні думки з голови не даючи думати про мої основні проблеми.

Так і сьогодні, почистивши зуби і одягнувшись я вже хотіла іти, та загадала, про те, що взяла з роботи два бутери і заварила чай. Сівши за стіл відкрила книгу, яку недавно взяла. Про будову всесвіту з точки зору магії. Поки остигав чай встигла прочитати сторінку про переходи між світами. І бічним баченням помітити, як сусідка по кімнаті крутить біля виска.

О так! Тепер я була ще й заучка, і придуркувата, і гуляща. Про все це люб’язно відала моя сусідка всім бажаючим. Дивно взагалі, як стільки протиріч вміщалось в мені одній. Проте, я робила вигляд, що нічого не знаю. Та і взагалі, що там тільки не говорять вже, яка різниця. Та й мені тепер самій цікаво взнати щось нове про себе. А ще цікаво, чи їм коли-небудь набридне обливати мене брудом. А найгірше, що моя сусідка – відьма і от таке робить.

А потім побігла на заняття. Добре, що гуртожиток був поряд, тож далеко добиратись не довелось. На порозі мене вже чекала Еля. Вона чомусь завжди встигала прийти раніше і чекала. А потім лізла з обіймами, та мені не було неприємно. Ми ніби й справді стали подругами. Хай вона допомагала, бо і їй це було потрібно та все ж, якщо подумати – казок не буває, а мою казку вона зробила реальністю. То ж за це я була вдячна їй. І хоча той, єдиний за ким ще й досі сумувало серце був менш доступний, ніж інші світи, та головне, що живий і тут.

- Мар! Ти не думала, що варто зробити собі вихідний? – Елька провела рукою по моїй щоці. – Ти починаєш погано виглядати.

- Ну ти ж богиня, зроби мене красивою, чи ще щось…

- Ай ну тебе. Ти ж знаєш, що я не по тому. Хоча. – вона примружилась і тормознула нас в коридорі. – Є одне чудне зілля у Валеріанців. Воно очищує організм і відновлює його. Хоча. – вона скептично поглянула на мене. – Тобі то його і не потрібно, ти майже повністю зцілилась. Тож, думаю не варто. Інгредієнти рідкісні, шукати довго та і небезпечно.

- Ясно. А яка в нас пара?

- Марина! Чакрологія. Щоправда я все по ній вже знаю, але дуже подобаюсь викладачеві, тож варто піти.

- Ти просто невиправна.

- А хіба ні? – вона поправила зачіску і усміхнулась. – Тому про мене співають серенади, мріють і все таке…Навіть твій твердолобий друг і то мене помітив.

- Це ти про Івана? Він взагалі хороший і добрий.

- Добрий-то добрий, але мого існування він не признавав раніше, тож я серджусь, і збираюсь ще довго сердитись.

- Тобто ти даси йому шанс.

- Простому смертному? Хай він і маг? Шанс я можу дати, але одному тільки Адену досить взнати. Тільки от Аден не один, в мене вистачає закоханих кавалерів і не тільки на нашому рівні. Тож подумай, чи варто псувати життя хлопцю.

- А ти його спитай.

- По собі судиш.

 

Пари пройшли просто ідеально. Та з медитації ми втекли! Елла запевнила, що там наші ілюзії, які просто розвіються після заняття. Тож я була майже спокійна.

І півтори години шопінгу. Я ж заробила кілька гривень! Гараз, кілька сотень. І вирішила їх витратити. Та подруга заявила, що сьогодні вона хоче мені зробити подарунок і конфіскувала гаманець.

Але, якщо доля робить подарунки, чому не скористатись?

Та моя «доля» повела мене у магазин білизни!

Скажу чесно, вона була мені потрібна, і я навіть встигла прикупити ще. Та все одно відчувала нестачу. Тож потрапивши в магазин вибрала собі симпатичний спортивний бюстгальтер, ще дві пари трусиків. Так щоб і купити щось і гроші лишились.

Та Елла лише скривилась, оглядаючи мій вибір.

- Послухай компетентної думки богині кохання. Якщо ти зібралась в цьому спокушати свого хлопця, тебе точно чекає фіаско. Ти йому симпатична, з самого початку, тільки щоб це переросло у щось більше варто було б його підштовхнути. А якщо ти штовхатимеш оцим. – вона підняла мій спортивний бюстік, - То з місця не зрушиш ніколи. Давай, ти візьмеш, все, що я тобі виберу і ходитимеш в ньому, а я згодна оплатити оцю гидоту. Ах і це можна носити тільки на фізрі.

Пропозиція була заманлива, навряд чи вона порадить щось погане. Та і якщо чесно ніякої особливої білизни в мене ніколи й не було. Я з задоволенням носила саму звичайну, одноколірну, рідко там було мереживо чи щось на нього схоже. А купити чи хоча б приміряти щось епатажніше було страшно. Здавалось, що я відчую себе розпусною.

- Чеши в примірочну.

- І це велить мені сама богиня кохання. Слухаюсь вас, превелебна.

Отак за жартами я перемірила мало не половину магазину. Елла, оглядаючи мене вибрала мені аж п’ять офігенних комплектиків, які в основному були з мережива і бантиків. Вона хотіла втюхати мені ще й пояс з панчохами. Та тут я була категорична. Такого не носитиму!

- А дарма! Але і це добре. Я думала годину вмовлятиму.

- Яка година? Мені ж на роботу, - простогнала я, була сьома, а ще ж добратись. А я навіть не переодяглась!

Та весь мій кіпіш подруга зовсім не сприяла, а по старому звичаю перенесла нас в гуртожиток. Прямо під мою кімнату.

- Дякую, ти моя рятувальниця!

- Немає за що! Ну я пішла. Обіцяла Адену зайти.

І зникла прямо з перед очей. Я ж закинула речі і помчалась на роботу.

 

А в суботу вранці випав перший сніг. Спочатку я не розуміла, що сталось. Кімнату заповнювало сліпуче світло, яке не давало розліпити очей. Та коли я їх відкрила, то побачила, що це він! Навалило добрих півметра, бо всі ялини в дворі коледжу утопали в ньому. І сам коледж. Двоє прибиральників намагались прочистити доріжку.

Як же добре, що сьогодні вихідний. Дарма, що ввечері знову в бар. Чи може взяти вихідний, я ж там вже місяць без них працюю. А взяла мобільник. Була десята і я набрала до начальниці. Та була на диво згодна зі мною і відпустила ще й на неділю. Я вже хотіла спитати, чи мене бува не вірішили звільнити та вона кинула трубку. Ну що ж, гуляй народ гуляй!

Я хотіла завезти речі, щоб попрати та батьки, як виявилось зібрались у гості. І тато пообіцяв забрати їх завтра. Що ж і так зійде! Можна щось почитати!

Та виявилось, що книга вже закінчена, а я навіть забула про таку дрібницю. Варто буде піти взяти нову в бібліотеці.

І спочатку я так і хотіла зробити та потім передумала. Захотілось на студію. Хай друзів там і не буде, та я все одно поспіваю караоке.

Швидко вилізла з ліжка – в нас було холодно! і кинулась до шафи. Мої чарівні комплектики були ще запаковані і я дістала мій спортивний бюстік. І швидко кинулась вдягатись. Та вдівши його я  зрозуміла, що щось тут не так. В мене алергія на матеріал? Чому ж так чешеться? Глянула на бірку – бавовна. Та потім в голову прийшов здогад – дані обіцянки, особливо коли вони дані богам краще не порушувати. Та й хто мене за язик тягнув!

Тож запхнувши обновку в пакет я розклала решту комплектів на ліжку. Жаль, що мої власні запаковані їхати на прання…

Сусідка скептично роздивлялась мої намагання вибрати більш скромну білизну з того, що було.

- Якщо ти на побачення, то бери будь-який, всі класні.

- Та ні. Просто хочу щось по скромніше. – вона хмикнула.

- Ти явно не в тому місці вибирала. Білий типу самий скромний колір рахується.

- Ага, тільки там одне мереживо… - тепер і про це знатиме весь коледж.

- Решта не кращі, тільки червоний чи чорний краще вдягнути на побачення з продовженням. Ну і решту теж, хоча, якщо ти одяг не зніматимеш, то яка різниця? Можна і без піти.

- Що!?

- Так ти ж…- не знаю, що вона хотіла сказати, та це було занадто.

- Ритка, я знаю про плітки і все ждала, коли ж вони закінчаться, а тепер разом зі всіма очікую нової серії. Якщо ти хочеш сказати, що я в цьому буду схожа на шльондру, то так і кажи. Тільки спочатку мені, а потім іншим!

Вона почервоніла.

- Я дала подрузі магічну клятву, що носитиму ось це увесь час, окрім фізри. І знаєш, я не думала, що та клятва дійсна. Між відьмами…а тепер як вдягаю щось інше починається часотка.

- Вибач мене.

- Та хватить. В мене хата вибухнула, шмотки згоріли, брат на контракт підписався і ще куча всілякої хрені в яку я влипла по вуха, а тут ще й ти. Хоч би вже пальцями не крутила, чи що. Я ж не перемиваю тобі кості і не розповідаю всім, що ти мастурбуєш у ванній, хоч прекрасно про це знаю.

Вона почервоніла ще дужче. А я не могла зупинитись.

- А знаєш, певно пограюсь у шльондру, треба ж відповідати тим словам, що про мене говорять. Гаразд, магині, а ти ж відьма! Відвернись-но.

Я швидко вділа чорний набір з одного кружева, а потім покрутилась перед дзеркалом. Плейбой за мною плаче. Потім був светр і джинси – вуаля, я знову проста міська дівчина. Хоч в чомусь права моя сусідка – не так важливо, яка білизна, коли ти одягнутий. Все одно не видно. Тож за кілька хвилин я вже забула і відчувала себе більш, ніж комфортно.

Рита всілась в куток на ліжко і почала читати книгу. Хай так, аби не діставала!

Одягнувшись вийшла на вулицю. Наше подвір’я ще не розчистили, тільки зробили маленьку стежинку до воріт.

Сніг був сухий і пухкий, сніговик з такого не вийде, сніжки також не пограєш. А я  набрала в долоні і дмухнула на нього. Сніжинки з приємним дзвоном вилетіли з долонь і закрутились летячи вниз. Які ж гарні. Природа вміє зачаровувати найпростішим, яке водночас є мало не вінцем творіння.

На вулиці майже не було людей. Рідко траплялись перехожі і це приємно радувало. Вони не псували білосніжну ковдру, що встигла випасти за ніч. Щоправда наші комунальники потроху прибирались і попсували доріжки піском з сіллю. Та в загальному все було чарівно.

А з рота вилітала пара клубочками. І я видихала і спостерігала на ходу, що буде. А потім, я уявила, як пара вилітає і стає пташкою. І вийшло, вперше за стільки часу! Пара стала не тільки пташкою, а й змахнула крилами і полетіла. Я застигла у німому захваті. Мені не вірилось, що я нарешті виздоровіла і зміцніла, дар я ще точно не можу використовувати на повну, та те що вийшло…клас! А потім я захотіла феєрверк і мій видих вибухнув в польоті і розсипався міріадами бризок! Ніколи не підозрювала, що таке можу.

Точно варто поговорити з директором на цю тему, може він щось порадить. Одне я знала точно – про ці речі казати нікому не варто.

Тож повністю щаслива я нарешті дійшла до бункеру. А там було заметено снігом. Мало не на половину. Єдине, що тішило – сніг сухий.

Я спустилась вниз і опинилась в снігу майже до середини бедра. Сніг мені звичайно подобався та джинси будуть мокрими. Навіть куртка. Я дістала з рюкзака ключ та випадково випустила і він впав в сніг. Ось що означає забути рукавички – задубілими руками ключі важко втримати. А тепер ще й доведеться шукати їх у півметровому снігу!

Повісивши рюкзак на ручку засунула руки в сніг. Тепер він не просто холодив, як спочатку, а обпікав холодом. Пошарила зверху, та нічого. Видьоргнувши руки назад почала хукати на них. Та дарма, вони вже заледеніли.

Стояла і думала що робити. Зайти не могла, ключі впали в сніг. Повернутись назад? А як хтось їх знайде тут раніше за мене і обчистить хлопців? Сидіти тут теж не вихід.

Ох, що я роблю? Та чомусь здавалось, що вийде. Примружилась, і уявила себе вогнем, таким, як у ватрі. Від мене йшло тепло і розтоплювало навколо сніг. Його ставало все менше, а води все більше.

От зараза! Все таки вийшло. Геніально вийшло – знизу була величезна калюжа і мої ключі на дні. Та найгірше, що в мої короткі демісезонні чобітки налилась вода!

- Йо-ма-йо! – відчула, що ноги різко замерзли.

- Ну ти даєш, Мар! – голос зверху отрезвив мене від п’яного успіху і розчарування мокрими чоботами. На язику крутилось спитати, що саме він бачив, та я не змогла. Кивнула йому в знак вітання і дістала ключі з крижаної води, витерла в шарф і відкрила двері.

Поки возилась він вже спустився і ми мовчки увійшли. До речі, частина калюжі благополучно затекла вслід за нами.

Я пройшла в головний зал і плюхнулась на диванчик. Розстебнула куртку і почала скидати мокрі чоботи.

- Зачекай, щось знайду тобі. – Кирил вийшов, лишивши мене одну.

Чоботи були повні води і я акуратно їх відставила, потім шкарпетки, куртку і шапку з шарфом.

Джинси теж були мокрі, але скидати їх не хотіла. Гаразд ще босою, але ж не голою тут походжати!

А ще за мить з’явився Кирил зі стопкою речей. Він приніс свої спортивні штани і теплі шкарпетки. Хлопці тут часто перевдягались, тож одяг який не який був, навіть чистий.

- Я поставив тобі чаю. Ось одяг, він чистий, мій, якщо ти не проти.

Я тільки кивнула. Міміка це зараз єдине, що було мені доступно, щоб від нашого спілкування його не плющило.

- Ти ще довго будеш мовчати? – я повела плечима, мовляв – хто зна. – І чим я таке заслужив, я ж вибачався.

Я зажмурилась.

- Значить, я правий. – я похитала головою, що ні. – Справа в тому, що сталось? В тому, що пропала твоя мітка?

Я похитала рукою і він здається зрозумів мене.

- Значить зникнення мітки і твоє мовчання це наслідок чогось, що сталось і про що я не знаю, і ти розповісти нікому не можеш? – не то сказав, не то запитав він.

А потім присів біля мене і усміхнувся. Тільки тепер я дозволила собі поглянути на нього. Виникало таке враження, що він не голився цілий тиждень, а біля губ залягли гіркі складочки, тільки очі блищали. Що ж ним сталось? Адже я цілий місяць обходила його стороною, навіть боялась цікавитись його життям. А тепер він сидить навпроти і так хочеться його торкнутись, розгладити ці складочки поцілунками, заритись руками у волосся – воно відросло, таке враження, що він і не стригся з тих пір, проте моя улюблена косичка була і я усміхнулась.

- Я скучав, Мар.

Я тільки прикусила губи. А що мала сказати: «я роблю все, щоб не скучати за тобою»?

Закипів чайник і він залишив мене.

Я ж вирішила переодягнутись поки він робить чай, адже попросити вийти не могла, тож зістрибнула з ліжка і стягнула джинси, вже вхопила його штани, коли зрозуміла, що не одна.

- Хм. Не думав, що ти таке носиш…- він стояв у дверях з двома чашками чогось гарячого і витріщався на мене. Може й Еля була права, подумалось мені. Та потім я згадала, що стою напівголою перед хлопцем і почервоніла, а потім всілась на диван і прикрилась пледом.

Він усміхаючись поставив на столі чай і знову присів біля мене на диван. Я підсунула ноги ближче до себе.

- Тільки не говори, що тобі соромно.

На це тільки сховала голову у волоссі, яке зараз розсипалось по плечах.

Та він не хотів заспокоюватись. Мій плед потягнули на себе і я чесно кажучи злякалась. Він певно прочитав це в моїх очах.

- Ти що, Мар! Я тільки хотів одягнути тобі шкарпетки, раз ти так соромишся. Я і пальцем тебе не зачеплю. Ти не цікавиш мене, як дівчина, ми ж друзі!

Я відвернулась і зціпила зуби, щоб не заплакати прямо тут, добре, що за моїм довгим волоссям він цього не бачив. А Кирил, як і нічого не було продовжив свої знущання. Він висунув мою ногу і полоскотав пальчики. Від цього стало ще болючіше.

- Холодна. – констатував він, а потім витяг другу і обидві поклав собі між ноги і накрив руками. Вони в нього була гарячі на відміну від моїх.

А мене зовсім накрило. Я відкинулась на спинку дивана і заплющила очі. Бажання плакати я переборола. А зараз просто користалась моментом – рідким моментом ось такої близькості. Важливої тільки для мене. Якою я себе і досі тішила. Погано Елларія благословляє. Одні проблеми від того і ніякого задоволення.

«Не цікавиш мене, як дівчина»! А білизна то сподобалась! Та й що в мені не так. Всі кажуть, що красуня – і довгі русо-золотисті коси, і гарні очі сіро-голубі, і фігура красива. Може йому груди маленькі? Другий розмір це не багато, але ж всі мої і такі ж гарні, як і вся я, ніс нормальний, вуха теж, навіть веснушок і тих не забагато! Так чому ж?

- Ти зігрілась хоч трохи? – порушив він мовчанку, я кивнула. Теплий плед і його руки творили чудеса. Навіть відчувала, як зудить під його пальцями шкіра. Я згадала наш перший раз у сні і почервоніла знову та відтягла ноги під себе. Хоча мені хотілось, щоб він мене пестив, і не тільки ноги, і не тільки пестив. Очі самі опустились додолу. Кажуть, що в них відображаються почуття. А якщо так, я не хочу, щоб він знав про мої.

- Ну що ж, вдягнемо тоді носочки. – він схопив мою ногу і знову притяг до себе. – А в тебе такі маленькі пальчики, і милі. О, я говорив, ми з Наташкою розійшлись, ще тоді. Я хотів тобі сказати, та твій голос так різонув, що я думав, що мозок через вуха витікає. З цим можна щось зробити? Я люблю тебе послухати, він в тебе гарний.

Я кивнула.

- Але ти мені сказати не можеш. – констатував він. – А комусь, щоб він мені передав? Ясно. Умова хоч виконувана? – я в черговий раз похитала головою. – Бля! Але ж це через мене, Мар. А я не хочу, щоб так було. Ти стала мені дуже дорогою людиною…

Навіть так? Тільки чому нічого не міняється, все по-старому, як і було. Ти мене не помічаєш і далі.

Я витягла ногу з його рук, він так і не одягнув шкарпетку. Ігноруючи його здивування я встала і почала одягатись. Ну і нехай, хай дивиться і бачить, що втрачає! А він і справді зацікавлено розглядав мене поки я одягала його штани.

На язику вертілась фраза, що він міг і відвернутись та я не посміла зробити йому боляче. Та і сама ж хотіла.

- О, привіт. Ви чим тут займаєтесь!? – присвиснув Іван, який тільки що завалився. – Ви що, теє?

- Ваня! – мій голос був повен докору. – Я просто штани і чоботи намочила, сильно.

- Ух ти, я був правий. Коли ти говориш до нього мені хоч би хни. – Кирил витягся на дивані, як ситий котик і прищурився.

Іван скинув свої речі у же величеньку кипу, до наших. А потім пішов заварювати чай для себе.

Кирил же подав мені чашку, а я взявши усміхнулась. Думаю, він зрозумів, що це означає – дякую.

- І вміє ж він невчасно приходити…А светрик на мою футболку поміняти не хочеш?

Я все зрозуміла і засміялась, він також.

- Тут точно нічого цікавого не було, перед тим, як я прийшов? – Іван плюхнувся на сусідньому диванчику. – До речі, замовив піцу. Три великі, скоро решта прийде, перекусим.

- Ти молодець. Дякую.

- Це добре, що ти прийшла, бо ми тебе майже не бачимо. Тобі і справді так потрібні гроші?

- Насправді не так. Просто пора ставати самостійною. І, ти мене напевно зрозумієш, та мені краще, коли не лишається часу на непотрібні думки, коли я приходжу і засинаю мертвим сном без сновидінь.

- Тоді розумію. Я хотів спитати...як там твоя подруга?

- Еля? Скажу тобі, що все набагато складніше, ніж може здатись. Тобі краще десять раз подумати, ніж починати хоч якісь залицяння. Нічим добрим в кінці вони для тебе не закінчаться.

- Ну й ти подружка, зла. Я думав, ти хоч якось підтримаєш.

- Ну, в неї два оберемки хлопців і вона сердита на тебе. Тож я точно нічим не допоможу.

- Це та сіренька мишка, що ходить біля тебе? – Кирил був в своєму репертуарі, та все ж, дарма він Елю назвав сірою мишкою! Ох дарма.

Це ж якщо вона взнає…добре, хоч повного імені не назвав, інакше вони чують що говорять навіть на відстані. Це в одній книзі читала і Елларія підтвердила.

- Ти сліпий, і я навіть цьому радий. Бо Еля зовсім не сіра мишка.

- Опа-на, наш цнотливий Ванічка закохався!?

- Я ж не ти, щоб під кожною спідницею побувати. Уяви, що так твоя дівчина мінятиме кавалерів. Хотів би ти так?

- Так, я і не збираюсь на таких женитись.

- Кір, та ти прикинь, ніхто не хоче. Тільки от уяви собі ситуацію, коли тебе не захоче та дівчина в яку ти закохаєшся по справжньому. От візьмемо наприклад нашу Маринку!

- Вань! – спробувала перебити та він відмахнувся.

- Візьмемо наприклад нашу Маринку! Чи був би ти їй потрібен, знай вона, що ти переспав з половиною коледжу. А якщо це все відбуватиметься на її очах, а? думаєш щось вигорить? Не будь наївним, Гайдар. Дівчата теж люблять вірних і не гулящих не менше, ніж ми з тобою.

- Ну, може й ти правий. – він якось цікаво глянув на мене, а потім видав. – Закохайся б я сьогодні в Мар, то пора йти топитись. Хіба не так? – це він вже питав мене. А я відвернулась. – Все так погано?

- Ти влип Гайдар! Але можеш не паритись. На щастя, Маринка єдина дівчина, якій доступні майже всі твої секрети і походеньки, тож в тебе лишається широкий вибір.

На щастя мобільний на підвіконні задзвонив. Принесли піцу, а за нею прийшли Ілля з Сергієм і просто врятували мене. Не знаю, до чого була тирада Вані, та здається він зробив ще гірше.

І навіщо я тільки йшла сюди!

Піца з чаєм були гарячими, мені люб’язно зробили ще одну порцію. То ж нарешті отримувала задоволення від перебування у них в гостях.

Ілля розповідав про новий фільм на який водив в кіно свою новоспечену пасію. Заявив, що мусить хоч з кимось позустрічатись поки не зустріне свою суджену. А Сергій з Лєркою їздили з її друзями в баню. І навіть дуже класно відпочили.

- От не розумію, чому ти її досі сюди не привів? – запитала я Сергія.

- Вона моя дівчина.

- Так через те, що дівчина, чи через те, що твоя?

- Навіть не знаю. Так вже склалось, що ми сюди дівчат не водимо.

- Тобто, я виключення?

- Так. – підтвердив Ваня.

- Тільки дехто порушив правила. – косо зиркнув Ілля в сторону Кирила.

- Але ж я теж дівчина…а якби я от з Іллею таки вирішила замутити? – я сміючись обняла хлопця. – І що тоді?

- Ми якось про це не думали. – мовив Сергій. – Просто цікаво дружити з відьмою, оригінально і ти сама по собі класна і симпатична. Та й годуєш нас, лікуєш і все таке. По-моєму ми і так тобі винні тепер.

- Ну що ти, не перебільшуй. А то відчуваю себе матір’ю Терезою.

- Ну чому ж, все так і є, знайомлячи хлопців з тобою нічого подібного не очікував. – додав Кирил. – Зато я облажався. І з мітками дружби, і з колишніми, що тебе доставали. Навіть з тих дивним вибухом в лабораторії. Це ж мене туди понесло, як хтось завів щось у голові.

- Завів, кажеш? – підмітив Сергій.

Та Кирил не звернув на нього уваги.

- От скажи, хіба я не гівнюк, так же ж?

- Є трохи. – прошепотіла я, та він все рівно схопився за голову. А я закрила рот рукою, щоб ще чого не сказати.

- Що за фігня відбувається? – не витримав Сергій. – Все почалось з того вибуху. Значить ти подався туди, бо щось тобі завело у голові? – він потріпав Кирила, який почав приходити в себе. – Ясно. Далі був вибух? - Це він питав вже мене, але я не могла сказати правди.

А її взагалі всю мало хто знав – кілька осіб і все. А далі закрили справу.

Що з пані Ангеліною стало я так і не дізналась. Але якщо вона жива то її може зацікавити, як Кирил і досі живий після її ритуалу.

- Я не знаю, що там було. – чесно сказав Кирил. – Як увійшов туди і все, більш нічого не пам’ятаю. Але що цікаво, після тієї події мітка у Марини зникла. А її неможливо звести. Принаймні відомими мені методами.

- Що ти взагалі хотів доказати своєю міткою? – скочив Ілля. – Що ти найбільше переживаєш за неї? Тоді ти ідіот! Якби не ця подія вона все життя ходила б мічена і притому ні за що!

- Я просто хотів знати, що з нею все в порядку, це ж нібито нормально для друзів!?

- Ану заспокоїлись! – рявкнув Сергій. – Ми вже починаємо складати все до купи помаленьку, тож я попрошу без оцього! - що він мав на увазі всі зрозуміли. – А ще ми маємо таємниче зникнення викладачки і, вуаля, наш Кирил не може терпіти голосу Маринки! І тільки коли вона говорить до нього…і так? Марина, а це все, там дихати на нього ти можеш?

- Не знаю, не пробувала. – Кирил засміявся на мою репліку.

- Торкатись, лікувати даром?

- Ні.

- Тобто ти в курсі про ці метаморфози і нам не сказала?

- Так. Я обіцяла і ця обіцянка має вищу вагу за будь які магічні клятви.

Хлопці на мої слова переглянулись між собою.

- А ти можеш кивати, якщо ми вгадаємо? – спитав з надією Ваня.

- Ні, ти ж сам розумієш, що рано чи пізно тикнеш туди куди потрібно.

- Фігово. А від його недомагань ліки є?

- Є, та це щось на межі фантастики, тож мучитись йому до кінця життя, або ж перестати спілкуватись зі мною. Розповісти теж не можу.

- А сама їх зробити, дістати. – стало смішно.

Хоча. А може мені вдалось би? Я ж ніколи не пробувала закохувати хлопців у себе. Він тільки добре ставиться до мене. А це ж пів любові. Плюс кохання і було б те що потрібно. Та ця арифметика діяла тільки в моїй голові. В реалі ж хлопці дожовували піцу і дружно мовчали. Думаю, обдумували все озвучене Бузьком. А він то ловить на ходу. Ось тільки ми разом зібрались, а він вже всі події звів до купи і певно вже намудрував, як Шерлок Холмс розв’язку. Тільки боюсь від реальних подій вона буде вельми далекою.

- У вас нібито бункер, а якось жарко. – пожалілась я, хоча насправді жарко не було. Не знаю навіть, що за язик потягнуло.

- Хочеш, в мене тут є кілька футболок? – відразу вклинився Кирил. Саме на це я розраховувала. Ану ж бо спробую?

- Давай!

Ага. Забула! Кирил посидів з обхваченою руками головою, зціпивши зуби.

- Мар. Давай ти просто киватимеш, я не ображусь. Нічого особистого, просто якщо ти хочеш мої смерті, то так і скажи?

Цього я не хотіла. Недавно боролась тільки за його життя.

- Ходи, вибереш собі, яка сподобається. Їх штук п’ять.

В сусідній маленькій кімнатці у хлопців був обладнаний душ з туалетом, а збоку шафа з одягом.

Поки Кирил витягав футболки я всілась на лавочку і витягнула ноги. Дарма йшла. Намочила шкарпетку. В коридорі від моєї калюжі було мокро, а витерти хлопці не встигли. Вони прибирали по черзі і все тримали в чистоті, та мій прихід все їм збив.

- Дивись, є сіра. Вона найм’якіша. Моя улюблена. Червоненька, біла…- він витягав футболки і складав їх біля мене на стілець. Їх виявилось не п’ять, а сім. А ще ж вдома є, точно. А я чотирма обхожусь, жесть!

Коли він виклав усі, я закрила шафу купе. На щастя там було дзеркало. Зробимо примірку? Еля оцінила б! може навіть похвалить. Як згадаю їхні поцілунки з Аденом. І як вона так може!?

Не давши йому можливості вийти я скинула светр. На нього не звертала уваги, щоб знову не почервоніти. Зробила вигляд, що я сама. І дарма, що він плюхнувся на моє місце на лаві і зовсім не поспішав лишати мене на одинці. Друг називається! А я потягла першу футболку. Білу. І вже одягнувши, зрозуміла, що вона мені не йде, тож я акуратно її скинула і демонстративно склала. Далі пішла ще одна біла тільки з гербом і написом «Я люблю Україну!». Вона мені пасувала не більше першої. Білий колір явно не мій!

Потім була коричнева, чорна, блакитна і червона.

В червоній мені було дуже навіть непогано, я покрутилась перед дзеркалом і розправила волосся. На рисунку була якась актриса. І виглядало досить непогано. Та він обіцяв, що сіренька буде дуже м’якою. І я почала скидати червону. Та на півдорозі відчула його руки на свої талії. Затамувала подих.

- Мар. Хотів би я знати, що це за вистава? – він стис мене і по тілу пробігли солодкі мурашки, а я мимоволі застогнала. І що він подумає!? – Може я тобі допоможу роздягнутись?

Його руки сковзнули з талії вгору, зовсім не допомагаючи роздягнутись, а ніби вивчаючи мене і водночас запалюючи все сильніше. А як же ж бути з ним в реалі, коли сни ще й досі ойкаються мені? Він зачепив футболку пальцями та не відтулив рук, а провів по моїх, повільно її стягуючи. Жаль я не бачила його обличчя, поки футболка не сповзла з мене. Очі були темні-темні, як і тоді. Я закусила губи, щоб нічого не сказати та опустила погляд.

- М-м.

Він відвернувся від мене і стукнув кулаком шафу.

А я вхопила сіру футболку з лави і натягла її.

- Знаєш, ти ще краще, ніж в тих снах…

- Яких ще снах? – не втрималась я знову. А він присів біля шафи обхопивши голову руками. З носа потекла кров. – Елларія!!!

О так, в той момент я була сердита і боялась водночас. Мій голос навіть хлопці почули, хоч тут була звукоізоляція. І подруга теж, зазвичай вона чує своє повне ім’я і вирішує, чи варто їй з’являтись чи ні на поклик.

- І що стряслось? – вона з’явилась мало мені не на голову. – Не варто кликати мене в чужій присутності.

- Підчистиш їм пам'ять…По-перше, що це за сни зі мною, що йому снились, а? а по-друге, що мені робити з оцим? – тут мій гонор лопнув, як мильна булька.

- Дорогенька. Так сни у вас спільні були-то. Так ок, це зараз не актуально. Кирил твій, ну як сказати. Йому буде все гірше. Просто організм не має сил самому зцілитись, ну він же майже добу пролежав…а тут ти, зі своїми розмовами доймаєш. Найгірше, що кожен такий раз йому буде все гірше. І якщо він хоче жити, то це йому краще робити подалі від тебе, або ж виконати мою умову. Здвиги є, та вони слабкуваті. Для тих ваг, принаймні.

- А що ж мені робити. Є якийсь спосіб полегшити його стан?

- Можна спробувати те зілля, що я пропонувала тобі. Там є ще хороші цілителі. Вони правда теж безкоштовно не лікують. Але на щастя беруть вони грошима, а ще лікарськими травами рідкісними. Тож ми це вирішимо легко. А от зілля самим готувати доведеться.

- А що з ним? Я не можу його тут так лишити.

- Піде з нами. – відмахнулась Еля.

- А мені поясните, про що тут ви, і куди це я маю йти з вами?

- Менше слів, більше діла! – вигукнула Еля. – Не бійся, там досить тепло. – додала вона, коли світ поплив перед очима.