Раді Вас бачити!

Університет ім. Джона Мурса.

За вікном вітер пестить дерева, колише листя, створюючи меланхолічне шарудіння. З кожним днем стає дедалі холодніше й тьмяніше, але промені сонячного світла пробиваються крізь листя, якого вже залишилося так мало на гілках. Пара птахів з довгими хвостами й блідим, майже білим пір’ям кружляють навколо молодого стебла. Сівши, синиці пурхають та торкаються один одного дзьобами.

— …це сукупність уроджених анатомо-фізіологічних та набутих регуляційних властивостей, які визначають психічні можливості людини у різних видах… — мовить викладач Арло Мор, відриваючи Єву.

Сидячи на верхньому ряду в поточній аудиторії, вона концентрує увагу на викладачі, який жестикулює, розділяючи маркером фліпчарт на дві частини: «Загалі” та «Спеціальні». Поглянувши на зошит, помічає чисті аркуші паперу – Патіссон забула про конспектування лекції. Дістає з пенала ручку, зазирає через плече до сусіда по ряду, Панфіла, але в нього теж нічого не записано. Він задумливо підпирає підборіддя однією рукою, а іншою постукує по столу. Єва хоче звернутися, але згадавши, як кілька днів тому стрімко уникала його, смикає себе. Кинувши погляд на вікно, помічає, що на гілці вже залишилася одна синиця, яка жваво цвірінькає, хоча її співу не чути. Студентка, що сидить біля вікна, злегка прочиняє його, і по приміщенню розноситься: «Чинь-чи-вір», «Ті-ті-ві…». Ці звуки змішуються з голосом Арло Мор, який продовжує:

— ...розумові здібності – це критичність розуму, швидкість розумового орієнтування та швидкість мислення…

Викладач намагається приглушити словами спів синиці, а та, ніби насміхаючись з нього, щебече ще голосніше. В аудиторії панує какофонія. Патіссон заплющує очі та зосереджується тільки на цвіріньканні птаха, прохолодне повітря обдуває спочатку щиколотки, стегна, а потім і плечі – він огортає її. Ніби проходить наскрізь.

«Чинь-чи-вір», «Ті-ті-ві…»

Піднімаючись на другий поверх, дівчина заходить до кімнати. Клацнувши дверною засувкою, сідає за робочий стіл, увімкнувши ноутбук.

«Сподіваюся, мені просто здалося, і це звичайні вітаміни».

Вводячи назву в пошуковий рядок, Єва натискає на перше посилання. Бачить фотографію: напівпрозора коричнева баночка із білою кришкою. Посередині приклеєна етикетка з переливчастим відтінком лілового та лілейного, на якій чорним шрифтом написано: «Perfect Calm from New Chapter». Пелена спадає з очей. З кожною сходинкою вгору, коли вона йшла до себе в кімнату, думала, ні! Хотіла та жадала побачити у пошуковій системі, що це всього лише вітаміни, але ні. Руки мимоволі тремтять.

Закривши ноутбук, стрибає в ліжко, обхоплює руками коліна, та починає розгойдуватися взад-вперед.

«Ні! Цього не може бути! Я ж не могла бути настільки безглуздою, щоб не помітивши це вперше».

Але Патіссон справді дурна. Бачила ж, заходячи на кухню, що на столі стоїть заспокійливе з тією ж назвою. Тільки тоді, коли це вперше впадало в очі, не надала цьому особливої уваги. Тоді важливим було скласти вступний іспит до Університету ім. Джона Мурса. Вступити разом з подругами в цей чортовий університет мрії! І що з того, що хтось із батьків приймає ці таблетки? На той момент це не має значення. У куточках очей скупчуються сльози. З кожною провиною, що гризе Єву зсередини, вони все накопичуються та накопичуються, затуманюючи зір. Моргає – і вони течуть струмком по щоках, нарешті знаходячи вихід. Лягає на бік, і тепла волога тонкою цівкою стікає на простирадло, залишаючи за собою маленьку калюжу. Вона всхлипується.

«Може, спуститись й сказати мамі, що я все знаю? Але що це змінить? Мама напевно знайде причину, щоб не говорити мені правду, чи взагалі скаже, що мені привиділося. Ні! Не хочу спускатись! Не хочу сваритись! Раптом я лише зроблю мамі погано?»

Зненацька завібрує мобільний телефон – надходить повідомлення з Телеграм. Патіссон повільно встає з ліжка, і плентається до столу й розблоковує його. Витираючи рукавом сорочки залишки сліз на віях, її осяює світло екрана. Зменшує яскравість й бачить повідомлення від Панфіла:

— Привіт, сподіваюся, ти добре дісталася додому. Пробач за ту виставу в караоке. Хочеш, я зайду за тобою завтра?

Єва перечитує повідомлення знову і знову. Не знає, що відповісти. Яке йому діло, чи добре вона дісталась додому? За що просить пробачення? І чому він хоче зайти за нею завтра? В її житті була лише одна людина, яка так турбувалася…Але де він тепер?

— Єва Патіссон! — Дзвінкий голос викладача повертає її в реальність, дозволяючи спогадам розчинитися на частини. — Єво, то ви відповісте на моє запитання?

— А! Ем.. — знічується вона — Не могли б ви повторити запитання?

— Так звичайно. — Поки Арло збирається  повторити питання, Патіссон за короткий час оглядається навкруги: зошит порожній; праворуч одногрупниця виразно відвертає конспект, не дозволяючи побачити їй жодного рядка; зліва у Панфіла порожні сторінки. Єдина помітна зміна – він перестав постукувати ручкою по столу. — Назвіть основні типи особистостей.

— Основні типи особистостей, е-е… — Повторює за викладачем.

— Так, основні. І, будь ласка, встаньте, міс Патіссон, коли відповідаєте на запитання, — робить зауваження, він поправляє пенсне.

Підвівшись, Єва бачить, як «опосуми» знизу дивляться на неї, чекаючи відповіді. Вона ковтає та стикає руки в кулаки.

«Заспокойся, ти знаєш відповідь, просто зосередься».

— О-основні це: істеричний тип, — Арло Мор киває, і Патіссон продовжує, — нарцисичний, психопатичний, параноїдальний, шизоїдний, мазохістський та…

— Та? Міс Патіссон, ви все вірно називаєте, залишилися ще два.

— Т-так, зараз…

Чуючи легке постукування біля зошита ліворуч, вона непомітно опускає погляд, бачить напис на листку:

«Депресивно-маніакальний й обсесивно-комульсивний».

Єва повторює написане, і саме в цей момент лунає дзвінок.

— Так, все вірно. Що ж, у нас залишилися чотири види темпераменту, їх опрацюйте вдома. На цьому пара завершена. До побачення.

Патіссон сідає на місце, потайки дякує Джойсу за допомогу, але той лише обдаровує її кивком, збирає речі й виходить з приміщення, спускаючись сходовим маршем.

Просидівши лекцію «Техніка та технологія ЗМІ» дівчина прямує до сходової клітки на третьому поверсі. Опівдні тут майже нікого немає, тож Єва спокійно влаштовується на одному з щаблів, поїдаючи їжу в ланч-боксі, який з любов’ю приготував батько. Допиваючи сік, чує, як хтось підіймається сходами. Здригається, але коли помітивши маківку світло кучерявого волосся, заспокоюється, тицяє виделкою в сосиску у формі восьминога.

— О! Так ось де ти тепер ховаєшся, — промовляє Панфіл й сідає на рівень нижче.

— Ти всі ці дні шукав мене?

— Шукав? Ні. Тебе легко знайти, просто не підходив. Ти ж уникала мене, була як крига.

— Крига? — Вона моргає, а «восьминіг» на виделці завис у міліметрах від її рота. — Чому я крига?

— Бо від тебе віяло прохолодою та здавалося, що ти ось-ось заморозиш мене поглядом. Прям холодок від такого йде по шкірі, бррр. — Джойс обіймає себе, імітуючи, що йому дуже мерзлякувато.

Патіссон сміється, рука, що тримає металевий прилад, мимохіть рухається вперед. Хлопець, помічає сосиску й різко з’їдає її, від чого вираз обличчя дівчини змінюється на обурення.

— You snooze, you lose*, — відповідає Панфіл з набитим ротом.

— Ха…знову твої приказки. Якщо хотів їсти, то міг би просто попросити.

Джойс простягається на сходинки та кладе руки за голову:

— Щось не так із моїми приказками? Вкрадена їжа завжди смачніша.

— Ти що, шахрай?

— А ти що, Дора-мандрівниця?* — питає він, вихопивши з рук одногрупниці виделку та проткнувши ще одного «восьминогів» в ланч-боксі й відкушує імітацію мацак.

— Якщо я – крига, то чому сьогодні, коли я подякувала тобі після заняття, ти нічого не відповів?

— Справив на тебе «ефект метелика».

— Ефект метелика?

— Так, це коли дії можуть призвести до серйозних наслідків у майбутньому. Наприклад, ти вирішуєш ігнорувати мене, а я, дивлячись на це, вирішую вчини так само. Підсумок: ми більше не спілкуємося.

«Хоча, я б цього не допустив».

— Вибач, — мовить Єва та стукає по боксу, а потім продовжує: — Просто після того дня в караоке, все якось різко накотилося.

— Що саме? Розкажеш? Чи знову скажеш, що ми не в тих відносинах, щоб ти відкривала мені душу?

Патіссон всміхається: — Не в тих, але! Ти вже більше, ніж «перший зустрічний». — Вона простягає бокс з їжею. — Їж, мені досить, та й наступна пара незабаром почнеться.

— Тоді нагодуй мене, — просить Панфіл, лукаво усміхається й звужуючи очі.

«Хитрий лис, завжди знаходить спосіб збентежити мене».

Прийнявши умови гри, Єва зачерпує ложку в макарони-спіралі, а потім простягає їх хлопцю, говорячи:

— Скажи: «Ааа».

Джойс акає, і вона подає їжу в рот. Він затискає ложку зубами, та коли дівчина збирається забрати її назад, у неї не виходить.

— Їй! Віддай ложку!

Панфіл не реагує на прохання. Натомість наближається до неї як хитрий звір, усе ближче й ближче. Аж поки вона не лягає впоперек щаблів, а він не нависає над нею. Її волосся, мов медові нитки, розсипається навколо обличчя. У ту ж мить рум'янець покриває щоки, а окуляри починають пітніти. Джойс знаходить у цьому щось дитяче миле. Вийнявши ложку з рота, він нахиляється до її вуха, обдаровуючи гарячим подихом, від чого у Патіссон по тілу пробігає дрібне тремтіння. Ткнувши його в груди, встає, поправляє піджак:

— Якого біса ти робиш, Джойсе?!

Але Панфіл ігнорує бурчання одногрупниці, замість цього він простягає їй макарони кажучи: — Тепер ти скажи “Ааа”.

Єва автоматично підіймає голову й, від несподіванки, відкриває рота.

«А! Що? Непрямий поцілунок?»

— Ммм... що це? — питає він, піднімаючи з нижньої сходинки картку, яка випала з її піджака.

Поки вона ще витає в хмарах, прикриваючи рот рукою, Джойс крутить у руках знахідку: пом'ята, глянсова картонка темно-сірого відтінку, посередині напис: «Шлях до зірок» світло-сріблястим шрифтом, а з боків таке ж сяйво маленьких та великих зірок. Внизу – номер телефону компанії. Перевернувши тильною стороною візитку, Патіссон вириває її з рук хлопця:

— Їй! Тебе батьки не вчили, що чужі речі брати не можна?

— Звідки в тебе ця візитка? Від Ріанта?

— Що? Звід…

— Звідки я знаю? Модельне агентство «Шлях до зірок» належить Лестату, члену сім’ї Ейнарс. Його дружина – Клаудія, шкільна подруга моєї матінки. Пам’ятаю, вона запросила нашу сім’ю на звану вечерю, я тоді не зміг на ній бути присутнім, а ось моя матінка, — Панфіл зупиняється, дивиться на дівчину: вона повністю зацікавлена в розповіді, — її попросила Клаудія сходити в підвал за вином. Він був захований під сходовим маршем, отож, спустившись, вона почула дивні звуки зі скрипами. Хоч моя матінка й була ввічливою та вихованою, але цікавість узяла над нею гору. Вона зазирнула у дверну свердловину, і там…

Хлопець ляскає з усієї сили в долоні біля обличчя одногрупниці, від чого та ніби отямившись від гіпнозу, відкочує від Джойса. Той лише сміється від її реакції.

— Гей! Так і що ж було далі? — запитує вона й смикає його за рукав піджака.

— Без поняття, — знизує плечима він. — Це все, що встигла розповісти мені матінка, нас потім перервав мій кузен Генрі.

— Зрозуміло…

— То чому Ріант дав тобі цю візитівку?

Єва крутить картку, зітхає, відповідає:

— Він хоче, щоб я була його напарницею у фотосесії з морської тематики.

— Ну, то погоджуйся! Модельєр Ніно Пуччі?

— Так! Звідки ти…

Зробивши обурене обличчя, вона тицькає його пальцем у живіт, від чого Джойс знову сміється.

— Ха… Не можу повірити, що ти не знаєш знаменитого французького онука Моро Пуччі. Ти хоча б мережею вмієш користуватися?

— Мені не було коли шукати інформацію про відомих модельєрів. І я думаю відмовитись, все одно залишилося приблизно два-три дні.

— Погоджуйся! Чому б ні? Уяви тільки: ти в розкішній сукні, з укладеним мокрим волоссям, легким макіяжем, з перлинами у пасмах, а фотограф зосереджений лише на тобі.

Співрозмовниця насуплює брови, скоса подивившись на одногрупника, а її куточки губ натягуються в тонку лінію:

— Так собі, якщо чесно… хоча…

«Будь ласка, переконай цього безмозкого хлопця, що він багато чого втратить, якщо не вступить до музичного клубу. Та й ти приходь, якщо надумаєш, гаразд?»

— Хоча, у мене є пропозиція.

— Яка? — Панфіл нахиляється трохи вперед.

— Я погоджуюся піти на фотосесію, якщо… — вона робить паузу, закриває ланч-бокс і кладе його в рюкзак.

— Якщо?

— Якщо ти відвідаєш музичний клуб.

Джойс коротко видихає:

— Ха… Так і знав, що ця лавандова дівчина щось тобі нашептала. Гаразд, я згоден. 

— Чудово, тоді, — Єва простягає руку, — укладемо наш договір рукостисканням.

— Добре. Як скажеш.

__________________

You snooze, you lose — хто проспав, той запізнився / хто позіхає, програє.

Дора-мандрівниця — американський мультсеріал, створений Крісом Гіффордом, Валері Уолш, і Еріком Вайнером. Дора-мандрівниця почала транслюватися у 2000 році. Трансляція проводиться в мережі кабельного телебачення Nickelodeon. Був в ефірі CBS до вересня 2006 року.