Раді Вас бачити!

Сонце, оповите пухнастими хмарами, повільно опускається до горизонту. Біля університету стоїть припаркований Porsche Boxster, її рожевий глянець м’яко відбиває вечірні промені. Фей сидить на водійському сидінні, поліруючи нігті в очікуванні свого «нареченого”. Студенти різних спеціальностей виходять з закладу, і дівчина помічає пару, що тримається за руки й мило перешіптується. Коли вони проходять повз авто, Фей зітхає з заздрістю.

— Ех… Наступного року я теж так ходитиму з Ітаном. Сподіваюсь на це, — бурмоче вона, підбираючи пилочкою підборіддя.

«Мені посміхнеться фортуна, якщо мене приймуть. Батько взагалі хоче, щоб я поїхала в Німеччину».

Відмахуючись від дурних думок, дівчина вирішує зателефонувати Вульфу і натискає на іконку у вигляді трубки. Лунають довгі гудки, і Фей вже збирається виходити з машини, та на четвертий гудок лунає голос на іншому кінці лінії: «Алло?»

— Алло, ну де ти? — запитує вона, ображено зсунувши губи й стукаючи нігтями по керму.

— Ми вже виходимо, — відповідає він. На задньому фоні чується дуже обурений м’який голос: — Ні в яке караоке я з тобою не поїду, особливо з Вальтер.

Фей одразу впізнає голос і вигукує:

— Що?! З нами буде Панфіл?! Я думала, ми тільки вдвох поїдемо в караоке. Типу у нас буде караоке-побачення.

— Взагалі-то, я йому теж саме говорив, — відповідає Джойс, говорячи за Ітана. — У мене так-то були інші справи, я так втомився і хотів піти додому, в тихій невимушеній атмосфері разом з одногрупницею. Якщо ти розумієш, про що я.

— Агов, Джойс! Віддай слухавку Ітану! — обурюється вона, виходячи з машини та притуляється до бампера. — Та й слову, що ще за одногрупниця? Новий предмет твого зітхання, через який ти сидів останнім часом у кафе Лазаря, замість того, щоб вчитися в уніку?

— Я бачу, ти вловлюєш на льоту, вже не та дурничка Вальтер, яка була в молодші часи. Але на жаль, ти помиляєшся. А зависав я у Лазаря, щоб вкотре вивести його із себе.

— Так-так, розповідай… — саркастично зауважує Фей, і нарешті бачить їх разом з незнайомкою. — О! Я вас бачу! — гукнула вона, махаючи рукою.

Панфіл озирається по сторонах, але радше помічає подругу і теж махає:

— Ага, я тебе теж бачу! Ти сьогодні на своєму рожевому Porsche?

— Так нарешті звільнила його від кайданів мого батька за хорошу успішність. А ця руденька з вами – твоя одногрупниця? — запитує Вальтер, закинувши ногу на ногу.

У відповідь чується мимовільне зітхання й коротке: — Гаразд, вішаю слухавку.

Вульф, підходячи до «майбутньої» нареченої, ніжно цілує її. Помітивши пасмо, що вибилося, з волосся дівчини, обережно заправляє його за вухо і шепоче: «Вибач, що змусив чекати». Фей, тягне його за шийну хустку, змушуючи нахилитися вперед та шепоче у відповідь: «Усе гаразд, вовченятко». Ітан червоніє, але лише на мить. Звільняє шаль з руки нареченої, поправляє й бурмоче:

— Я ж просив не називати мене так.

— Ой, та гаразд тобі, — каже Вальтер і ледь ляскає його по сідницях.

Його обличчя знову червоніє, але цього разу від гніву: — Яка ти невиправна, — відповідає він, але наречена тільки посміхається. Вульф обіймає Фей за талію та підводить її до Єви та Панфіла.

— Фей, знайомся – це Єва.

Патіссон виявляється вищою за Вальтер. Фей оцінювальним поглядом оглядає дівчину, але не знаходить у ній нічого особливого: висока, руда, в окулярах, веснянки по всьому обличчю та маленькі груди – цілком протилежний типаж дівчат Панфіла. Єва простягає руку:

— Приємно познайомитися, я Єва Патіссон.

Вальтер теж простягає руку. Стиснувши долоні в знак знайомства, починає трясти руку так, що у дівчини потроху почали спади окуляра з носа.

— Приємно познайомитися, — з удаваним ентузіазмом каже вона, а потім кидає погляд на Панфіла і додає: — Коли ти нам з Ітаном казав, що змінився, я не думала, що твій смак на дівчат теж зміниться.

Джойс закочує очі на її коментар. Підходить і кладе долоню на їхні руки, щоб нарешті зупинити трясіння:

— Ти зараз їй руку відірвеш.

— А? Ой! Вибач, мила, я не спеціально, — промовляє Фей та розмикає долоні.

— Нічого страшного, — відповідає Патіссон, поправляючи окуляри. — До речі, про який смак йшла мова? — запитує вона, звертаючись до Панфіла.

— Неважливо, — сухо відповідає він.

— Wieso ist es nicht wichtig?!* — жалібно вигукує Вальтер на німецькій. — Йому подобаються: яскраві, з пишним бюстом й трохи нижче за тебе, а ще… — Ітан, підходить ззаду та закрив їй рота, але вона кусає його за руку та договорює: — і з tollwütigen* характером.

— Ти маєш на увазі Інесу? — запитує Єва.

— Так!!! — радісно викрикує Фей, але різко замовкає, а потім підозріло додає: — Почекай… Ти маєш на увазі Лонг?

— Так, Інеса Лонг – моя подруга.

Западає гнітюча тиша, наче час між ними зупиняється. З кожною секундою вона стає нестерпнішою, поки, нарешті:

— Що?! — вигукує Вальтер на всю університетську площу. Ітан знову пробує затулити їй рота, але вона відкидає його руку: — Не думала, що Панфіл настільки суперечить своїм словам. А мені казав: «Ні, я б ніколи не став зустрічатися з подругою своєї дівчини, навіть якщо вона стане моєю майбутньою колишньою!». Брехень!

— Ми не зустрічаємося, — відповідає Джойс, даючи їй щелбана, — та й познайомились ми на церемонії відкриття. І знаєш, на ній не було таблички з написом: «Я подруга Лонг».

— Ну-ну, вірю-вірю, — бурмоче вона, потираючи чоло.

— Н-ні! Це правда! Він дізнався про це, коли ми сиділи на тій самій церемонії. Так вийшло, що моє місце було під номером шістнадцять, а Інеси… — Патіссон починає розмахувати руками, жестикулює, як саме вони сиділи. Але Вальтер на це все одно, вона перериває її виставивши долоню вперед.

— Це вже не має значення. Факт залишається фактом, — підсумовує вона, розставляючи руки в боки й дмухаючи на волосся, що вибилося. Потім дістає з задньої кишені штанів пачку цигарок та запитує: — Гаразд, поїдеш з нами в караоке?

— Чому б і ні, — відповідає Єва.

— Тоді сідай у машину, — каже Фей й робить затяжку. Видихає й дим проходить крізь Вульфа, який лише махає рукою біля обличчя та забирає цигарку. — Гей! Це ж моя остання! Віддай!

— Звідки в тебе цигарки?

Вальтер, схрестивши руки, образливо зціпила губи:

— Братець віддав.

— Фелікс? Він же не палить.

— Боже, Ітан, — зітхає вона. — Я знайшла пачку в його кімнаті, запитала, чи потрібні вони йому. Він сказав, що ні: «Все одно друг забув». Ось я й забрала. А тепер віддай!

Дівчина стає навшпиньки, намагаючись вихопити цигарку, але хлопець заводить руку за спину, а іншою бере її за підборіддя та мовить: — Не варто так старатися, все одно не віддам. Не хочу, щоб твій прекрасний голос став хрипким.

Фей моргає, й відводить погляд, помітивши, як Панфіл та Єва сідають у машину. Потім знову спрямовує увагу на Ітана, і торкається його руки:

— Ти хвилюєшся за мій голос? Ну якщо так, то тримай, випали всі. Заради мене. Адже мені подобаються чоловіки з низьким, хрипким голосом.

Вона кладе до рук пачку, усміхається й прямує до машини.

«Чортівка, а казала що одна, залишилася», — подумки бурмоче він та стискає цигарки.

— Не зрозуміла, а чому ти на задньому сидінні? — запитує Вальтер, сідаючи за кермо.

— А що такого? — відповідає Джойс замість Патіссон.

— Ти забув головне правило в моїй машині? Дівчата – спереду, хлопчики – ззаду. І не треба мені тут шури-мури на задньому сидінні розводити.

— Чого? З яких пір?

— Із сьогоднішнього, — карбовано відповідає Фей, застібаючи ремінь безпеки.

— Що за мая... — починає Панфіл, але його перебиває Єва:

— Не треба сперечатися, я пересяду.

Виходячи з машини, вона зустрічається з поглядом Вульфа. Патіссон вже хотіла просити вибачення, але він ввічливо відчиняє двері й простягає їй руку. Подякувавши, вона вкладає долоню в його та виходить з салону. Ітан зачиняє двері за нею, а потім відчиняє переднє сидіння.

— Нічого собі, а зі мною таким джентльменом не був, — віджартовується Вальтер.

— Це тому, що ти завжди за кермом, — відказує Ітан, закриваючи за Євою.

— Ну так, ну так. Ну, раз усі гото... — Вальтер переводить погляд на Патіссон. — Не збираєшся пристебнутися?

Дівчина спантеличено моргає: — Пристебнутись? Ой, так, зараз. — Вона з тривожністю починає шукати ремінь.

— Боже, та яка ти незграбна, — мовить Вальтер, вихоплюючи в Єви пояс. Її волосся, заплетене у дві коси, лоскотало обличчя дівчини. — Отак краще.

Натискаючи гальмо, вона вставляє ключ у замок запалювання і повертає його. Заводячи двигун, її нога залишається на педалі. Перевівши селектор у положення “D” (драйв), відпускає педаль гальмо. Автомобіль плавно рушає, Фей вмикає відповідний сигнал повороту, дивиться в дзеркало заднього виду й, переконавшись, що вона не заважає іншим учасникам руху, виїжджає з місця паркування. Проїжджаючи вулицею Маунт Плезант, Джойс помічає у руках Вульфа пачку цигарок, до болю знайому.

— Гей, Іт. А це випадково не цигарки Лазаря?

Ітан крутить паковання.

— Без понять, Фей віддала їх мені.

— Дай-но сюди, — мовить Панфіл забираючи їх у друга. Відкривши, він помічає витончений китайський ієрогліф: «和*» — Так, це точно його. Він завжди залишає цей безглуздий знак. Пам'ятаю, колись ми купили цигарки тієї ж марки, і довго плуталися, які кому належать. Лазар довго не думаючи чиркнув в одній з паковання усередині цей безглуздий ієрогліф.

— Ти мені це вже розповідав.

— Так? Тоді я візьму одну?

— Забирай усі, мені вони не потрібні.

— А, можеш віддати мені, — втручається в розмову Вальтер.

— Ти краще за дорогою стеж, — докоряє її Вульф.

— Гей! Взагалі-то, я тобі ці цигарки віддала. А ти, як завжди, віддаєш усе Панфілу.

— І коли я йому усе віддавав?

— Та пригадай хоча б…

Джойс, абстрагувавшись від розбирання «майбутнього» подружжям, дістає цигарку. Стискає її між зубами, кладе великий палець на коліщатко запальнички й різким, сильним рухом прокручує вниз. Робить затяжку, і полум’я підпалює тютюн. Ще кілька глибоких вдихів – і дим розтікається по всьому салону.

— Джойс! Скільки разів тобі казала – не курити в моїй машині! Хоча б скло опусти!

— Та я якраз збирався, — відповідає він Фей, натискаючи кнопку.

Прохолодний вітерець вривається в салон, розтріпуючи його кучеряве волосся. Висунувши руку у вікно, Джойс відчуває, як хтось невідривно стежить за ним. Поправляючи волосся, робить ще одну затяжку і помічає у дзеркалі заднього виду віддзеркалення Рудоволоски. Її небесно-блакитні очі весь цей час спостерігають за ним, і коли їхні погляди зустрічаються, вони обидва завмирають: Панфіл раптом закашлюється, а Єва відвертається, «поправляючи окуляри».

— Невже твій організм через твою «зміну» почав відторгати цигарки? — жартівливо підколює Вальтер, обігнувши поворот.

Прочищаючи горло й викидаючи цигарку, він відповідає:

— Не кажи дурниці, від цього я ніколи не відмовлюся.

— Ха… Ну що ж, приїхали.

Вулиця Реншоу, 68.

MBox Karaoke.

Увійшовши до однієї з караоке-кімнат, приятелі оцінюють інтер’єр: у центрі стоїть скляний журнальний столик із чорно-білим візерунчастим фотодруком, поріч – білий кутовий диван зі шкіряною оббивкою. Бічні стіни пофарбовані в м’який лляний відтінок, а фризові стінові мають колір чорного дерева. На стінах висять трафаретні стільники із пластику молочного відтінку, а на периметру панелей світяться сапфірові світлодіодні стрічки, додаючи кімнаті затишку.

Розташувавшись на дивані, Фей звертається до персоналу, що стоїть біля дверей:

— Нам, будь ласка, дві пляшки шампанського, вино, каву… — вона, кидає погляд на Патіссон. — Що ти будеш?

— А? Бажано гранатовий або морквяний сік.

— Морквяний? Хмм.. Несіть краще гранатовий.

Співробітник киває й зачиняє за собою двері, залишивши відвідувачів наодинці. Вальтер встає, підходить до обладнання, бере в ліву руку мікрофон, а правою вмикає екран телевізора, що висить на стіні. Підносячи мікрофон до губ, звертається до компанії:

— Ну що, хто буде співати пе-е-е-ершим?

Хлопці синхронно дивляться на Єву, яка від несподіваної уваги до своєї персони починає смикати ґудзик на студентському піджаку. Вульф, накриває долонею її руку й споглядає на Фей:

— Може, розділимося? Спочатку ви з Євою, а потім ми з Панфілом.

— Непогана ідея, — мовить Вальтер, закидаючи одну з кіс за спину. — Але, тільки співати ми будемо німецькі пісні. Єво, ти знаєш німецький?

— Так. Мій б-батько ще в дитинстві навчав мене різними мовами, — відповідає вона, встаючи з дивана й беручи мікрофон, який простягає їй Фей. — Німецьку я знаю відмінно.

— Що ж, тоді заспіваємо мою улюблену – Rocking Son of Dschinghis Khan. — знаходячи потрібну пісню й перед тим, як натиснути кнопку пуску, запитує: — Разом чи по черзі?

— Р-разом.

Світло в кімнаті приглушується, заграє різноколірна музика, і раптом із динаміків лунає ритмічна гра на скрипці, а чоловічий голос заспівує десь на віддалі: «Hu ha hu ha hu ha Kasatcshok…»

Патіссон вже хоче відкрити рот, але Вальтер смикає її, хитнувши головую. Коли чоловічий вокал стихає, Фей сміливо підхоплює рядки:

— Sein Vater ließ ihn holen

 Der Herrscher der Mongolen war sauer…

Єва оторопіє – Вальтер узагалі не влучає у жодну ноту. Її спів був гучним та незграбним водночас, але в очах світиться безмежне самовпевнене натхнення. Патіссон, підхоплюючи останній рядок, тихо заспівує:

— und er fluchte auf den Sohn…

Коли чоловічий голос у пісні вигукує: «Das war Zeit!», Фей звертається до дівчини: 

— Тебе зовсім не чути, співай голосніше!

Патіссон лише киває на зауваження подруги та вже разом в унісон співають:

— Er rief, du bist missraten und aus der Art geschlagen

So was wie du erbt niemals meinen Thron…

На словах чоловіка: «Tut uns Leid!» Вальтер хвалить Єву, і вони продовжують:

— Sein Vater schrie erbittert

Du weißt doch, vor mir zittert die halbe Welt

und noch ein bisschen mehr…

Проспівав черговий куплет, Фей понижує голос, а Патіссон замовкає:

— 'Cos I'm a Rocker I'm a Roller I'm a Rockin' Man

Daddy let me have some fun

Yes I'm a Rocker I'm a Roller I'm a Rockin' Man…

Дівчина вже хоче глянути на напарницю, коли та промовляє: «I'm singin'», але Єва вчасно підхоплює: «yeah yeah, yeah yeah» . І зрозумівши задум подруги замовкає і вже Патіссон продовжує соло: 

— He beats the fastest drum, beneath — і, зітхнувши ніздрями повітря, напружує діафрагму, й на повний голос видає: the su-u-u-u–u-u-n!!! 

Хлопці засвистують й починають аплодувати дівчатам, кричачи: «Вау! Це було неймовірно!!!»

Патіссон, на мить зніяковіє від такої реакції, забувши про пісню, але її гукає Фей та вони продовжують співати. 

Коли пісня закінчується, подруги падають на диван. Світло враз спалахує, і до кімнати входить співробітниця закладу з підносом у руках. Вона мовчки ставить замовлення на стіл, але її німий вираз обличчя швидко зникає, коли крає ока помічає світловолосого кучерявого хлопця з бурштиновими очима:

— Панфіл! Якими долями ти тут? — радісно вигукує вона, засовуючи тацю під пахву.

Джойс спантеличено дивиться на неї:

— Ми знайомі?

— Ну, як же! Ти що, забув? Пам'ятаєш, на одній із вечірок ти пообіцяв мені, що ми сходимо на побачення, якщо знову зустрінемося.

— Правда?

— О боже мій, Пан! Зі мною ще була не дуже така подружка... така, як ці! — вона недбало тицяє пальцем у бік Фей та Єви.

Вальтер миттєво закипає:

— Що?! Ти чув, що ця нахабна schlampe* про мене сказала, Ітане?!

— І що ти накажеш мені зробити? — запитує він, сьорбнувши каву з філіжанки.

— Як що?! Викинь її звідси! Або я сама це зроблю!

Не роздумуючи, вона хапає першу-ліпшу пляшку, відкриває та імпульсивним рухом виплескує весь вміст на дівчину. Панфіл рвучко підхоплюється, розводячи руки в сторони й кричить:

— Що ти, твого біса, твориш?! — він із запалом звертається до Фей, а потім поглядає на співробітницю закладу: — Ти… Тіффані, так? Так ось, Тіффані, знай: якщо я тобі щось і пообіцяв, то це було давно, і то я вже не той, що зараз. І вибач моїй подрузі за цю сцену.

Джойс просить Ітана подати рушники та обережно витирає її обличчя й волосся. На дівчину неможливо дивитися без жалю: туш розмазується від кількох рухів серветкою, мокра форма липне до тіла, а м’які локони звисають вологими пасмами.

— П-п-панфіле… Не треба, я сама…

Єва напружується, спостерігаючи за цією сценою – перед очима спливає її власне минуле. Вона теж була такою, як Тіффані, але поруч із нею не знайшлося нікого настільки турботливого, як Панфіл. Патіссон кусає губу й упирається нігтями в шкіряний диван. Що це за відчуття? Ревнощі? Але ж не може цього відчувати. Їй не можна – заборонили. Вона поховала це почуття ще тоді, коли їй сказали, що вона його не варта.

Заздрість? Можливо. Згадує, як у минулому стояла мокра й принижена, а ніхто навіть не подумав підійти – тільки сміялись. Навіть її «коханий», якого вона тоді вважала своїм, просто мовчки спостерігав. А потім награно-занепокоєно пояснював:

«Ти ж знаєш, якщо я заступлюся, то мене теж почнуть цуратися. Тому просто терпи».

І вона терпіла. Для неї його слова не здавалися абсурдними. Її й справді хвилювала його репутація. Ну, звісно. Він – немов Аполлон, що зглянувся на неї й дав найдорожче – свою «любов”. Більшого вона й не сміла вимагати. І зараз, якщо вона зустріне його знову, то теж не зможе нічого вимагати. Хоча її розум – і тоді, і зараз – кричить про це. Але серце… Його хочеться вирвати. Навіщо воно взагалі існує? Жити без нього було б набагато легше. І тоді, і зараз Єва думає саме так.

У носі з’являється легке лоскотання, а в куточках очей – поколювання, але з її думок знову долинає знайомий м’який, дзвінкий голос:

— Єво, земля викликає тебе! Гей, ти з нами?

Вона підіймає голову на поклик, але в ту ж мить з правого ока несподівано скочується сльоза й тече по щоці. Джойс помічає це, м’яко витирає її й запитує:

— Ти в порядку? Щось погане згадалося?

«Так, і від цього мені так погано, що аж душа болить».

Але замість цього, відповідає:

— Ні, все добре, просто…

Просто що? Сама не знає, що сказати, тож переводить погляд за його плече, оцінюючи обставини. Співробітниця закладу вже зникла – лише використані серветки на столі нагадують, що вона тут була. Фей та Ітан сидять разом: дівчина сердито схрестила руки на грудях, а хлопець, як і раніше, спокійно попиває каву.

— Просто… — повторює Єва, повертаючи погляд до Панфіла. — А де Тіффані? І котра зараз година?

— Пішла. А зараз… — він дивиться в телефон. — Пів на п'яту дня.

— Що? Мені вже час додому! — вона різко підхоплюється й швидко озирається в пошуках своїх речей.

— Тебе провести?

— А? — знаходячи піджак і накидаючи його на плечі, відповідає: — Дякую, сама дійду. — Потім повертається до друзів: — Дякую за чудово проведений час, але мені вже пора.

Вальтер розчіплює руки, і її сердите обличчя змінюється радісним, хоча в очах видніється легкий смуток:

— Ти вже йдеш? Як шкода. Давай наступного разу повеселимося тільки дівчатами!

Вона протягає руки для обіймів, і Єва охоче відгукується:

— Звісно, було б чудово.

Вони тепло посміхаються одна одній. Вульф просто дає п’ять і дякує за приємну компанію. Коли черга доходить до Панфіла, він рефлекторно тягнеться, щоб обійняти її, але Патіссон спритно ухиляється й простягає руку. Він ледь помітно засмучується, але все ж дає їй п’ять. Коли вони залишаються втрьох, Ітан, допивши каву, ставить чашку на стіл звертається до «майбутньої» нареченої:

— Припиняй дутися, і збирайся. Сьогодні сімейна вечеря, тож нам теж пора.

Фей, пирхає й відвертається, але зрештою зітхає й бере сумку.

— Поскаржишся моєму татусеві на те, як я себе вела сьогодні? — з викликом питає вона, дивлячись на нього.

Вульф лише всміхається, підіймаючись із місця.

— Майбутній чоловік повинен підтримувати дружину… ну, а там подивимося на твою поведінку.

Вальтер закочує очі, але куточки її губ усе ж підіймаються в ледь помітній усмішці. Вона повертається до Джойса, який мовчки стоїть і дивиться в одну точку.

— Тебе підвезти?

Він підіймає на неї очі, але тільки коротко хитає голову:

— Ні, залишуся ще трохи.

Фей хоче щось сказати, але Ітан кладе їй руку на плече й тягне до виходу.

Як знаєш, — кидає вона наостанок і разом із «нареченим» виходить із караоке-кімнати.

Двері зачиняються, і в кімнаті западає тиша. Панфіл зітхає, проводить рукою по волоссю й, не довго думаючи, вмикає випадкову пісню. Весь цей день здається йому дивним, а думки – надто плутаними. Він сідає зручніше, кидає погляд на екран і просто заглиблюється в думки.

***

Будинок сім'ї Патіссон.

Пів на восьму вечора.

Грюкнувши дверима, дівчина скидає з плечей рюкзак. З кухні доноситься м'який аромат: смаженого сиру, ковбаси та інших продуктів. Роззувшись, Єва тихенько прокрадається до кімнати та зазирає всередину: місис Патіссон стоїть біля плити, помішуючи дерев'яною лопаткою їжу в сковорідці й наспівуючи мотив джазової пісні із шістдесятих:

— Let's keep smilin', let's keep laughin', let's be happy…

Її стегна в легінсах погойдуються в такт співу, а плечі, прикриті довгою сорочкою вільного крою ритмічно підіймаються та опускаються.

— Ho ho ho ha, — проспівує Патіссон, від чого мати, здригнувшись, обертається.

— Ох, доню, налякала. Ти щойно повернулася з університету?

— Ні, була в караоке з приятелями. Я відправляла батькові смску, він тобі нічого не сказав? — відповідає вона і сідає на стілець біля довгого кухонного столу, що стоїть посередині кімнати.

— Караоке? — місис Патіссон, замислюється, прикладає до губ дерев'яну лопатку. — А, точно. Він мені казав. Зовсім вилетіло з голови. Ну і як ти провела час із друзями?

— Та добре: поспівали, повеселилися та розійшлися. Панфіл хотів мене провести, але  я відмовилася.

— Панфіл? Це той хлопець, який приходив до нас, коли ти хворіла? — мати дістає з шафки тарілки й розставляє їх на стіл.

— Так, він.

— Тьху, а чого ж тоді відмовилася? Хлопець на вигляд пристойний, ось ще скільки цукерок й фруктів залишилося після його останнього візиту.

— Мені тепер йому в коліна падати за це? — саркастично відповідає дівчина, крутячи яблуко з фруктового кошика.

— Не будь такою колючою, доню, — зітхає місис Патіссон, ставлячи в центр столу сковорідку на дерев'яну дошку. — Думаю, він зацікавлений у тобі. Якщо ні, тоді я не знаю, як пояснити всі ці його жести.

«Зацікавлений? Ні, маячня, ми просто одногрупники».

Єва неусвідомлено згадує сцену в бібліотеці: випадкове торкання рук, уважний погляд, тендітну відстань між ними, переплетення волосся крізь його пальці та дотик губ між кісточками пальців. Вона, не помічає, як увесь цей час дивиться на яблуко, а мати – на неї.

— Доню, літа… — але, не встигає закінчити, як її перебиває донька.

— Ні, мамо. Я не думаю, що він зацікавлений в мені. Така поведінка – в його стилі. Що у нас сьогодні на вечерю?

— Омлет під назвою «Все, що знайшлося в холодильнику», — відповідає вона, та відрізає частину і кладе її на тарілку.

Їжа виглядає та пахне досить добре, скуштувавши шматочок, Патіссон киває:

— Ммм! Дуже смачно вийшло, мамо.

— Так? Я рада. І все ж таки, не зіскакуючи з теми, хочу запитати: може, ти йому все-таки подобаєшся, а ти просто вдаєш, що не помічаєш, адже…

— Не вимовляй його ім'я! — раптово вигукує Єва, стискаючи виделку в руці, але мати не зупиняється:

— ... Каїн залишив після себе тяжку рану і…

— Мамо! — її голос набуває твердості, а виделка дзвінко стукає об стіл. — Я ж попросила!

— Тікати й замикатися в собі – це не вихід, доню.

— Так, не вихід, матусю. Але й ходити до будь-яких психологів чи психотерапевтів я зараз не збираюся.

— А коли?! А якщо ти випадково з ним зустрінешся, що будеш робити? Втечеш, заплачеш чи замкнешся в собі, як зараз?

— Я-я не знаю. — її очі наповнюються слізьми, але місис Патіссон не помічає цього.

— А хто знає?! Ми з твоїм батьком думали, що все налагодиться, коли ти вперше погодилася. Але після тижня відвідин психолога ти різко відмовилась, навіть не сказавши нам причину! Я думала, що до тебе цей психолог чіплявся, але ні!

Сльоза скочується по щоці Патіссон, але вона швидко витирає її рукавом, а потім підводиться, мовивши:

— У мене зник апетит, мамо. Дякую за вечерю.

Коли вона прямує до виходу, мати ще додає:

— Перед тим, як підеш у свою кімнату, принеси мені баночку з вітамінами, вони в сумочці у передпокої.

— Добре.

Діставшись до вхідних дверей, Єва, знаходить сумочку й розстібає її. Усередині – кілька документів, пенал, гаманець, косметика, телефон і на самому дні – невелика баночка. Витягує її, але помічає, що етикетка трохи відклеїлась. Під нею ховається ще одна наклейка. Відриваючи її, вона читає напис.

«Заспокійливе?»

__________________

Wieso ist es nicht wichtig?! (нім.) — Чому це не важливо?!

Tollwütigen (нім.) — Скаженим.

和 — (яп. «гармонія», «мир»).

Schlampe (нім.) — Шльондра.