Раді Вас бачити!

Великі крила чорного дракона розітнули ранішне повітря. Вітер на висоті пташиного польоту був свіжим та навіть трохи прохолодним. Ліріель сиділа попереду Раєля. Він міцно тримав її за талію, підтримуючи. Крейг зробив різкий маневр, обминаючи грозову хмару, і Ліріель вимушено хитнулася вперед, на мить втративши опору, і схопилася рукою за чоловічу долоню. Він міцно притис її до себе, змушуючи дівчину зашарітися від нових для неї почуттів. Цей чоловік був так близько і при цьому так невимушено тримався. А принцесу, яка спиною відчувала сильне, пружне тіло чоловіка, кидало то в жар від такої близькості, то в холод від усвідомлення того, що тепер для неї немає вороття. Дівчина чітко уявляла гнів та розпач свого батька. Коли вона тікала, повіривши Раєлю про небезпеку, це здавалося їй цікавою пригодою. А зараз, коли чоловік знаходився так близько і вона дізнавалася про нього все більше, вона розуміла, що закохується остаточно. Руки принцеси стали холодними від нервування. Раєль ніби відчув, що дівчині потрібна підтримка, накрив її холодні пальці своєю широкою, теплою долонею, злегка стискаючи, ніби заспокоюючи. Ліріель відчула, як до щік знову підступив рум'янець від збентеження, та була щиро вдячна ранковій напівтемряві, яка приховала її ніяковість.

Позаду них, зручно вмостившись на широкому крупі бойового дракона, крутилася Луміра. Срібна драконниця з цікавістю витягувала шию, розглядаючи хмари, і її луска чарівно виблискувала в ранковому сяйві.

— Раєле, — раптом тонко й мелодійно озвалася Луміра, схиливши голову набік. — Твої пальці, звісно, дуже мужні, але у Лірі від холодного вітру вже замерзли носочки туфель. Моє внутрішнє полум’я підказує, що якщо ти накинеш на її плечі свій теплий плащ, це буде набагато ефективніше, ніж просто тримати за руку.

Ліріель тихо охнула від такої безпосередності:

— Луміро! Будь ласка...

Раєль не повернув голови, але дівчина відчула, як сіпнулися його плечі від стримуваного сміху.

— Твоя драконниця неймовірно обізнана в палацовому етикеті, принцесо, — спокійно зауважив він, але руку не прибрав. — Хоча, мушу визнати, порада слушна. Зачекай хвилинку.

Він спритно звільнив край свого важкого, підбитого хутром плаща, затишно загорнувши в нього Лірі, і притиснув дівчину до себе, ніби хотів собою захистити її від ранкової прохолоди. Коли він нахилився ближче, щоб перевірити, чи добре сховав її від вітру, їхні погляди зустрілися. У темних очах воїна було стільки ніжності й турботи, що у Лірі на мить перехопило подих.

— Так краще? — тихо запитав він.

— Дякую, — ледь чутно відповіла принцеса, опустивши вії.

Крейг, який до цього мовчки розсікав крилами повітря, видав глибокий, вібруючий звук.

— Луміро, — прогудів він своїм низьким басом. — Перестань втручатися в тактику людей. Дивись краще вперед. Тобі, як молодій особині, корисно вивчити ландшафт гірських масивів.

— Ландшафт — це чудово, Крейгу! — радісно відгукнулася срібна драконка, зовсім не ображаючись. — Але поглянь, як вони пасують одне одному. Вони ж як два шматочки одного магічного пазла, які нарешті зустрілися! Раєле, коли приземлимося, я покажу тобі, які квіти Лірі любить найбільше. Вони ростуть у розщілинах скель. Ти обов'язково маєш зірвати їй букет.

— Я обов'язково врахую це, Луміро, — з усмішкою відповів Раєль, усвідомлюючи, що тепер у нього з’явилась особлива помічниця для консультацій, як сподобатися принцесі. Але він ще не вирішив остаточно, радіти цьому чи все ж боятися.

Невдовзі хмари розійшлися, і поглядам мандрівників відкрився закинутий замок. На вершині гострої скелі, оточений прадавнім лісом, він виглядав таємничим і величним. Крейг зробив плавне півколо і акуратно опустився на плити внутрішнього двору.

Раєль зліз першим. Він повернувся до Ліріель й упевнено простягнув їй обидві руки, допомагаючи спуститися. Принцеса обережно поклала долоні на його плечі. На мить, коли він опускав її на землю, вони опинилися зовсім близько — Лірі відчувала його подих і те, як прискорився стукіт його серця. Вона поспішно зробила крок назад, струшуючи невидимі порошинки на одязі та нервово поправляючи його, щоб повернути собі самовладання.

Луміра тим часом уже легенько зіскочила на землю й дрібними кроками попрямувала до напівзруйнованої арки.

— Ой, як тут цікаво! Які старі написи на колонах! Крейгу, дивись, це ж символи давньої магії? А що там у тій темній залі?

Великий бойовий дракон миттєво перегородив їй шлях своїм могутнім крилом, діючи як живий шлагбаум.

— Там можуть бути обвали або гнізда диких грифонів, непосидо, — суворо, але з очевидною турботою промовив Крейг. — Нам туди не можна. Ходімо краще перевіримо периметр двору. Ти будеш моїм авангардом. Йди ліворуч, я прикриваю праворуч.

— О, військова місія! Мені подобається! — зблиснула срібними очима Луміра й слухняно пішла поруч із величезним лапистим крилом Крейга, відволікшись від руїн.

Раєль і Ліріель залишилися наодинці посеред тихого двору. Воїн підійшов до краю стіни, де відкривався краєвид на залиту місячним світлом долину. В його руці затишно поблискував знайдений медальйон.

— Знаєш... — тихо почав чоловік, не дивлячись на неї, а дивлячись на розкинутий перед його зором краєвид. — Я ніколи не думав, що моє життя зміниться так раптово. Мене все влаштовувало в минулому. Все, чого я хотів, — це купити невеликий клаптик землі десь тут, на своїй батьківщині, і захищати його. Я ніколи не думав, що мені доведеться захищати всі землі мого королівства. Але зараз мені здається, що я прокинувся від дуже довгого сну.

Ліріель м’яко підійшла ближче, ставши поруч, але дотримуючись дистанції палацового етикету. Вона подивилася на його профіль — мужній, трохи втомлений, але такий рідний.

— Сни іноді закінчуються, Раєлю. І починається справжнє життя. Можливо, доля не просто так переплутала наших драконів на початку шляху. Вона вела нас сюди. До цього моменту.

Чоловік повернувся до неї. Він повільно підняв руку, і його пальці ледь відчутно, майже невагомо торкнулися пасма її волосся, що вибилося із зачіски. Його погляд був настільки промовистим, що жодні слова кохання не були потрібні.

— Я радий, що в цьому новому житті ти поруч, Лірі, — тихо сказав він.

Принцеса затамувала подих, відчуваючи, як серце калатає десь у горлі. Вона ледь помітно нахилила голову назустріч його долоні. Інтрига та напруга між ними стали майже відчутними фізично...

— Крейгу, дивись! Вони стоять так близько! — пролунав з іншого кінця двору гучний шепіт Луміри, який у тиші ранку здався громом. — Як думаєш, він уже збирається сказати їй, що вона гарніша за всі зірки, чи мені піти й підказати правильну цитату з королівських поезій?

— Луміро, замовкни, — почулося у відповідь непохитне бурчання Крейга. — І не чіпай ту заіржавілу решітку, вона зараз впаде...

Почувся гучний металевий брязкіт, а за ним — здивоване, але ціле й неушкоджене «Ой!» срібної драконниці.

Раєн і Лірі миттєво відсахнулися одне від одного, ніяково усміхаючись. Чарівність моменту розвіялася, але тепле почуття всередині обох лише зміцніло. Вони разом повернулися в бік шуму, готові рятувати Луміру та замок від її надмірної допитливості.