Спочатку:
На сторінку книги
Драконка обдивилась навколо. Невеличкий безлад завжди можна трохи доповнити. Вона почала шуміти.
Спочатку цей шум почули вартові на поверсі, де знаходились покої принцеси. Потім – вартові та придворні, що знаходились у палаці. А потім – здається – почули навіть вартові біля воріт та далеко за межами палацу.
Звуки були різноманітні. Щось падало, щось котилося, щось гупало і тягнулося по підлозі з характерним скрегочучим звуком. Ще треба додати вигуки драконки, яка старалася урізноманітнити свій монолог кількома голосами, щоб було переконливіше, що нападників кілька.
Коли через деякий час варта вибила двері – вони побачили кімнату, яка разюче відрізнялася від тієї, у якій Раєль залишив акуратний безлад. І срібна драконка сиділа посеред цього всього і дивилася на вартових з безневинним виразом.
За вартовими в кімнату ввірвався принц Адріан. Навіть вскочивши посеред ночі, він виглядав акуратним та зібраним. За ним швидкою ходою зайшов маг. Севан, як завжди, був вдягнений у довгий, темного кольору плащ. Тільки зараз каптур з’їхав з його голови. Злі, проникливі очі оглянули кімнату і зупинилися на дракониці. Король зі своїм грифоном не ввійшли. Вони влетіли в кімнату, і там одразу стало тісно.
- Ліріель!? – вигукнув король, дивлячись на Луміру.
Незважаючи на те, що його підняв з ліжка шум, який учинила дракониця, і він навіть не вдягнув халат, а так і стояв у нічній одежі, вигляд у нього був досить суворий.
- Вони полетіли на дах у західному крилі, – пискнула драконка, показуючи протилежний напрямок від того, яким пішли воїн і принцеса.
Король не роздумуючи заскочив на свого грифона. Той тієї ж миті вилетів у вікно у напрямку західної вежі. Варта розвернулася та бігом побігла у тому ж напрямку.
Луміра тихенько попрямувала до вікна на вихід. Вона майже відлетіла, як на неї була накинута магічна сітка. Борсаючись та намагаючись вирватися, драконка не надто м’яко приземлилася на землю. Поки вона намагалася виплутатися, до неї підбігло декілька солдатів із варти принца та схопили її. Неспішно підійшов і сам принц. За ним, трохи осторонь, безмовною статуєю стояв маг.
Принц холодно подивився на драконицю. Потім, користуючись тим, що лапи та крила дракониці були скручені магічною сіткою, підняв її за шкірки.
- Що, бліда погань, – він зщулився та презирливо дивився на драконку, – ти думала, що перехитрила всіх? Зараз немає короля та твоєї принцеси. Поки що я закрию тебе в найтемнішому куточку цього замку. А коли ми з принцесою одружимося і вона буде підкорятися мені в моєму королівстві, я буду показувати тебе за монети на ярмарку як диковинку та тримати на ланцюгу.
Він розсміявся, дивлячись на спроби драконки виплутатися. Вона крутилася в його руці, намагаючись вирватися. Він ледь втримував її, підхопивши другою рукою. Луміра билася з усіх сил. Чіплялася за його одяг, намагаючись видряпатися вище та трохи підредагувати холодну красу благородного обличчя. Принц гидливо відкинув у руки своєї стражі драконицю і поспішив піти. Маг, не промовивши ні слова, рушив за ним наче привид.
Луміра, скрутившись калачиком, висіла в руках воїнів, які тягли її до казематів королівського палацу. Палацу, в якому вона народилася. В якому прожила щасливе життя зі своєю принцесою. Тепер вона має загинути в глибоких колодязях свого рідного дому. І ніколи не побачить сонячного світла та своєї любої Ліріель. Вона подумки попрощалася із принцесою та своїм життям. Нехай хоч її принцеса буде щасливою із Раєлем. Про них тепер має подбати Крейг. Горючі, великі сльозинки не встигли скотитися по срібній мордочці, як її… впустили на землю.
При тому впустили так грубо, що в неї на мить перехопило подих. Почулися приглушені удари. Луміра підняла очі. Раєль похапцем розплутував її лапи та крила.
- Ти в порядку? – він дбайливо допоміг їй піднятися на лапи, відкинувши магічні пута.
- Раєлю! – драконка кинулася до нього на груди, обійнявши лапами за шию, а своїм хвостом — поперек талії.
Дві радісні сльозинки намочили сорочку воїна.
- Нам треба поспішити, – чоловік навіть не спробував зняти із себе сріблясту прикрасу.
Він піднявся та швидко зник у тіні ночі з драконкою на руках.
Коли Луміра зчинила галас у покоях принцеси, Раєль із дівчиною, користуючись темрявою та суматохою, яку спричинила драконка, вийшли через дальню хвіртку саду. Там на них уже чекав Крейг. Великий чорний дракон умів зливатися з ніччю. Його важко було помітити навіть із трьох кроків. Він виринув із темряви, наче сама ніч набула форми. Раєль посадив дівчину на дракона та велів летіти, а сам залишився. Потужно змахнувши крилами, дракон разом із принцесою розчинився у хмарах.
Раєль залишився, бо впевненості в тому, що драконка прилетить до них без пригод, не було. Він не став ризикувати. Користуючись темними куточками королівського саду, воїн пробрався непоміченим до палацу саме в той момент, коли принц кинув її своїм воїнам і ті потягнули драконицю кудись. Стражників було лише троє. Інші, мабуть, займалися пошуками принцеси. Раєль не став чекати та з'ясовувати, куди саме потягнуть Луміру. Розібратися з трьома охоронцями залишалося справою техніки. І він не став гаяти часу.
Позаду них палац вибухнув сотнями вогнів смолоскипів та криками варти.
Луміра тихо летіла поряд із воїном, притискаючи лапку до грудей.
- З тобою все гаразд? – кілька разів питав чоловік, звертаючи увагу на незвичну поведінку драконки.
Вона мовчала, і це було зовсім на неї не схоже.
- Так, – коротко відповіла.
Вона старалася, як тінь, слідувати за воїном. Не відволікалася та не звертала уваги ні на що інше. Лише на дорогу. Луміра була дуже сердита. Раєля занепокоїла така поведінка дракониці. Але треба було дістатися до Крейга та принцеси якомога швидше. Встигнути, поки варта не почала прочісувати ліс. Позаду них уже чулися важкі кроки та брязкіт обладунків варти, яка бігала садом.
Дуже скоро вони з драконкою опинилися за межами королівського палацу. А там темними вулицями вибралися подалі за місто.
Нарешті величні ворота міста залишилися позаду. На галявині на них уже чекали Крейг та Ліріель. Раєль, важко дихаючи, вискочив з-за дерев. За його плечем летіла Луміра. Дівчина, побачивши їх, зраділа та обійняла драконку. Хоча хотілося і Раеля теж. Крейг був більш стриманий. Він махнув головою, даючи зрозуміти воїну, що все в порядку.
- Треба летіти. Негайно, – Раель поспішав. – Король підніме всю королівську гвардію.
Він підхопив принцесу, допомагаючи їй зручніше вмоститися на широкій спині Крейга, а сам застрибнув позаду неї, міцно тримаючи дівчину за талію. Дракон розправив могутні крила та потужно відштовхнувся від землі. Змах величезних крил підняв у повітря хмару листя, і чорний дракон стрімко злетів у нічне небо. Луміра летіла поруч, тихо розрізаючи вогке повітря срібними крилами. Триматися на рівні великого дракона було складно, та вона намагалася з усіх сил.
Дракони швидко набирали висоту. Місто зменшувалося внизу, вогні палацу ставали маленькими точками. Вони летіли назустріч нічному небу, залишаючи палац далеко позаду.
Холодний нічний вітер бив в обличчя, але принцеса лише сильніше притислася до грудей воїна. Ліріель сиділа попереду Раеля. Вона ніколи не літала на драконі. Швидка втеча від королівських воріт до лісу не рахується. Внизу розчинялося місто у темряві. Попереду сяяли зірки і невідомість. Але серце дівчини калатало не від цього. Вона дивилася на згасаючі зорі, тонкий серпанок ранкової зорі і вперше за довгий час відчувала себе вільною. Чорний дракон тримав курс углиб безмежного зоряного неба.
