Спочатку:
На сторінку книги
Перше сіре світло повзло між деревами. Потроху починали співати птахи. Спочатку тихо, потім все голосніше. Раєн прокинувся першим. Луміра ще спала, лежачи на животі та смішно вткнувши мордочку в свою перинку. Чоловік посміхнувся своїм думкам. Це самі цікава та весела пригода з часу коли він покинув домівку. Вірніше, учбове пристанище, в якому його виховали воїном, місто, яке він називав домівкою. Треба буде скоріше знайти Крейга. Якщо характер у принцеси такий самий як у її дракониці - треба спасати друга. Його дракон досить небезпечний та мудрий. Він навряд скривдить дівчину та їй буде з ним не легко. Ще й після останньої сутички дракона поранено. Навряд це додасть характеру Крейга люб’язності. Треба знайти та відвести драконицю й принцесу до палацу. Не для винагороди. Для того, щоб вберегти їх від неприємностей. А завдяки деяким, срібно-лускатим, вони можуть в них попасти обов'язково. Ще ця задача з невидимістю. Якщо Луміра стала видимою лише для нього одного, то що з Крейгом? І зможе бачити принцеса свою драконку чи ні?
Всі ці думки роїлись в голові чоловіка поки він лежав та насолоджувався ранковою тишею. Слухав як поступово прокидається ліс.
- Ти вже прокинувся? – біля його голови промайнув срібний хвіст. – Вогонь згас. А що ми будемо снідати?
Раєль неспішно підвівся. Про тихий ранок можна було забути. Вони зложилися, поснідали та прибрали сліди своєї присутності. Воїн тепер знав, що на нього йде полювання. Тільки не знав замовника та виконавців. Що ж, ласих до гарної винагороди може бути багато. Й вони будуть розшукувати його. Та допомагати він їм не збирався. Тому сліди, їх ночівлі, були старанно замасковані. До королівського палацу залишалось пару днів дороги. Раєль сподівався знайти Крейга та принцесу там. Бо його дракон розумний. Він поведе принцесу додому.
Вони з Лумірою, неспішно рушила далі. По дорозі, їм ніхто не зустрічався майже до невеличкого міста, через яке їм треба було йти. Бо, для того щоб оминути його, треба було зробити великий гак. Ще й через річку переправлятись самим. А так через міст швидше. Ще, Раєль сподівався узнати новини. Про, що говорять? Кого шукають? Пригоди на цей проміжок дороги оминули їх стороною. Метелики не рахуються.
Вже показались із-за дерев башти вхідних воріт, потім стіни. Вони підходили до якогось міста. Луміра стихла й, з цікавістю, розглядала город до якого вони підходили, летючі поряд з Раєлем. Чоловік йшов неспішно. Впевненим кроком, як чоловік, якому нема чого приховувати, не викликаючи підозри. Меч та ніж, забраний у найманця він сховав, завернувши в мішок. Луміру ніхто, крім нього не бачить. Й Великого, чорного дракона з ним зараз немає, його основної прикмети. Тож він не має викликати підозри. Як й очікувались вони без перешкоди влились в потік людей, що йшли до міста. Хто з товаром. Хто за покупками. А хто байдики бити та безцільно вештатися вулицями міста. Він не став зупинятись та, пішов, підкорюючись, основному потіку до базарної площі.
Там вже, на повну вирувало життя містян. Торгівля, різнобарвність товарів та покупців. Раєль неспішно йшов придивляючись та прислухаючись до людей. Луміра летіла поряд з цікавістю розглядаючи все навкруги та не відлітаючи далеко від воїна. Далі лились пісні й весела музика. Кільце людей щільно закривало від очей чоловіка ділянку площі, на якій йшов виступ. Мандрівні актори, зрозумів, по звуках та оплескам, Раєн. Треба буде поспілкуватись з ними ввечері. Вони багато бачать та знають. Зараз вони зайняті. Судячи по гучним оплескам, виступ буде вдалим й ввечері можна сподіватись на гарний настрій акторів. Тоді розкажуть набагато більше.
Раєн озирнувся. Де можна скоротати час з більшою користю, щоб все розвідати. Звісно в корчмі. Він направився до найближчого закладу. Ліміра була вперше в місті на базарі. А в корчмі вона вже бувала. Та і їсти вона зараз не хотіла. Тому коли чоловік направився до будинку запротестувала.
- Давай залишимося. – кружляючи колами біля чоловіка запропонувала вона. - Виступ подивимось. Товари. Може що цікаве трапиться?
- От в тому ,що близько від тебе станеться щось цікаве, я не сумніваюсь. А в тому, що потім ми спокійно продовжимо шлях, навіть дуже. – відповів їй Раєн.
- Ну будь ласочка, будь ла-а-а-сочка – канючила дракониця.
- Я буду переживати, щоб з тобою нічого не трапилось. – пробував переконати її чоловік.
- Та що зі мною може трапитись? Мене ж не бачать. Ти поки, розізнаєш щось в трактирі, а я на площі. Зустрінемось через деякий час тут … - Дракониця обернулась шукаючи орієнтир. – О! – вона тицьнула лапкою на лавку з товаром із різноманітної свіжої риби. Біля якої крутився рудий пес та старався за хвоста стягнути хоч якусь рибину. Але продавець цьому весь час перешкоджав. Хоча, пес, не втрачав надії. – Ось біля цієї лавки.
- Не підходить. - Раєль провів пильним поглядом по ринку. – Через годину. Он біля того фонтану.
Він кивнув на невеличкий фонтан з питною водою.
- Стояти біля прилавка та нічого не купувати, приверне увагу. А біля питної води багато людей зупиняються. – пояснив він дивлячись на невдоволену мордочку дракониці.
- Так … - почала було вона, та Раєн перебив.
- Через годину.
Він дивився прямо та серйозно. Під цим поглядом сперечатись не хотілось.
- Гаразд. – мовила Луміра погоджуючись.
Вони розійшлись в різні боки кожен по своїх справах. Раєль направився до трактиру, а драконка, с захватом все розглядаючи, полетіла в сторону веселої музики.
