Спочатку:
На сторінку книги
А в палаці батька Ліріель панував суцільний жах. Король Едрайн не знаходив собі місця. Його грифон безперестанно обстежував повітря навколо палацу та міста. Він уже знайшов на пагорбі місце, де спочатку розмістилися Раєль та Крейг. Уловив недавню присутність принцеси. Але куди вони зникли?
Король у розпачі міряв кроками підлогу, тримаючись за голову. Він підняв на ноги всю варту. Задіяв усіх, кого тільки зміг. Він зовсім не розумів, кому і навіщо було викрадати принцесу? Ще й Луміра зникла.
В тронну залу, де знаходився король, без стуку вбіг маг принца Адріана. За мить з’явився і сам принц.
— Ваша величносте! Сталося жахливе! — з порога закричав маг, падаючи на одне коліно й удавано важко дихаючи. Його обличчя виражало глибоку скорботу.
Король різко розвернувся, його очі палахкотіли гнівом і тривогою:
— Що сталося?! Де моя донька? Охороно, чому цей замок нагадує прохідний двір?!
Зараз короля дратувало все. Він не міг зрозуміти, хто наважився на викрадення його доньки.
Наперед виступив принц.
— Цей бродяга... цей воїн, якому ви так сліпо повірили, Ваша величносте! Це все був його підступний план! Він викрав принцесу прямо з її ліжка!
— Що за нісенітниця? — насупився король, у чиїй душі ще відгукувалася денна повага до захисника доньки. — Він ризикував життям у лісі заради неї! Навіщо йому викрадати мою дівчинку?
— О, наївний і великий королю! — маг підвівся, піднімаючи руку з каламутною зеленою сферою. — Його бій у лісі був лише виставою, щоб увійти у вашу довіру! Насправді цей воїн — небезпечний магічний шпигун і заколотник. Мої «магічні спори» щойно засікли його на кордоні королівства Ерідор. Знаєте, куди він її несе? В Орден Чотирьох Веж! В гори, де схований камінь сили цього королівства. Він хоче використати її королівську кров як магічну жертву під час завтрашнього затемнення, щоб здобути силу священного каменя та завоювати трон. Ви ж знаєте, яке магічне закляття лежить на цьому камені та троні. Тільки людина з королівською кров’ю може сісти на нього. Він піде на все, щоб здобути владу. А потім зруйнує ваші землі! Йому не потрібні будуть свідки, які знають про його походження. А принцеса Ліріель назавжди залишиться заручницею цього монстра.
Король поблід. Слова про Орден Чотирьох Веж і магічну жертву прозвучали настільки переконливо і страшно, що батьківське серце стислося від паніки. Він подивився на принца, який старанно зображував щире хвилювання за долю своєї нареченої. Потім на тривожну сферу чаклуна. Страх за єдину доньку осліпив старого монарха, витіснивши будь-який здоровий глузд.
— Мій зятю... — прохрипів король, люто стискаючи кулаки так, що затріщали суглоби. — Піднімай армію. Всіх найкращих вершників, усіх королівських магів! Ми виїжджаємо негайно. Якщо цей проклятий бродяга хоч пальцем торкнеться моєї доньки — я особисто згодую його диким звірам, а краще своєму грифону!
— Ми врятуємо її, Ваша Величносте, — хижо посміхнувся маг у темряві каптура, схиляючи голову в поклоні.
Брехня спрацювала ідеально. Королівська армія вирушила в дорогу, готова наздогнати втікачів, навіть не підозрюючи, що вона летить рятувати узурпаторів, а не законного спадкоємця.
