Раді Вас бачити!

— Чому я дізнаюся від інших, що до тебе залицяється кронпринц? — голос Майлза випромінював лише холод. Крижаний холод, який заважав навіть дихати.

— В мене ви не питали, — відповіла я, насилу витримавши його погляд.

— Не забувайся, дівчинко! — тон раптово змінив гучність. — Де ти, а де кронпринц?! Невже ти справді вважаєш, що такий як він, зацікавиться такою, як ти?! Га?! Відповідай!

Я вклала всі сили в те, щоб моя відповідь пролунала рівно:

— Я відповідаю на всі ваші питання, батьку. І я не можу залізти в голову кронпринца, щоб відповісти на ваше питання. Що саме ви хочете почути від мене?

Нагорі пролунали кроки. Це Джозі вийшла зі своєї кімнати. Зупинилася на другому поверсі й вчепилася пальцями у перла. Позаду неї стояла Ребека.

Та батько на це не звернув уваги. Він дивився тільки на мене, його обличчя повільно вкривалося червоними плямами, ніздрі розширювалися та звужувалися від важкого дихання.

— Ти не станеш королевою, Емілі, — прошипів він, злість вже просочилася і в голос. — Навіть не мрій! Ти вийдеш заміж за графа Гувін. Зрозуміла?!

— Граф Гувін не показав своєї зацікавленості, батьку. Не хочу вас розчаровувати, та ваше бажання цього не змінить.

— Це не тобі вирішувати, — його вже трусило від люті. — Ти маєш бути вдячна, якщо хоча б він одружиться з тобою! Це руде волосся! Це ластовиння! Ти не можеш конкурувати з іншими леді!

Його слова вдарили батогом. І щось усередині мене надломилося.

Я повільно підняла голову, зустрілася з батьком поглядом і процідила крізь зуби:

— Це ластовиння від мами. Колір волосся в неї теж був таким — трохи темнішим. Якщо ви не забули, батьку.

Верхня губа лорда Браер затремтіла.

А в мене перед очима попливло від люті.

— Як ви смієте розмовляти зі мною в такому тоні? — прошипіла я, стискаючи кулаки. — Як смієте так говорити про зовнішність, яку я успадкувала від мами та прабабусі?! Як можете казати, що я не гідна залицянь та любові від чоловіків мого віку? Хочете видати мене за вашого колишнього спонсора? Гадаєте, це змиє той бруд, що ви нанесли на нашу родину?! Ви зганьбили нас, батьку!

— Я? — він нервово пирхнув, відступив на крок. — Не забувай з ким говориш, дівчинко!

— З ким? — я скинула брови, нігті боляче врізалися в долоні. — З людиною, яка витратила все гроші родини? З людиною, яка зайнялася незаконними справами! З людиною, яка вирощує галюциногенні рослини, що викликають звикання! Що з вами буде, коли про це дізнається король, га?

— Ти верзеш якусь нісенітницю! — червоний колір зник з його обличчя. Тепер батько був блідим, як смерть.

— В мене є докази, — я зробила крок йому назустріч, не зводячи погляду. — Я можу знищити вас одним своїм словом. Не дарма ж сам кронпринц до мене залицяється. Не забувайте, що я вам казала у льоху, батьку. Я можу вас знищити, якщо ви не схаменетесь.

Рука Майлза Браер злетіла надто швидко. Я відчула тільки удар по обличчю, а за мить почула дзвін у вухах. Відступила на крок та схопилася за обличчя, яке горіло від ляпаса.

— Не смій так розмовляти зі мною! — батько тряс пальцем в мене перед обличчям. — Не смій підвищувати на мене голос, Емілі! Ти лише товар, який я вигідно продам! Ви всі!

Він озирнувся до молодших дочок, які злякано застигли на сходах.

— Ви всі лише товар! Я всіх вас вигідно продам! Ви всі вийдете заміж за людей, які мають гроші! Зрозуміло?!

— Це вже занадто! — я почула голос брата. Почула його кроки. За мить його спина опинилася між мною та головою роду. — Ви перетнули межу, батьку. Ніхто не сміє бити мою сестру. Навіть ви.

— А ти.., — я чула, як батько задихається від гніву. — Це ти винен у всьому, Гідеоне. Ти мав доступ до мого кабінету… Це ти їй сказав, так?!

— Так.

Я стислася від жаху. Видихнула та опустила руку. Щока все ще неприємно пульсувала від болю. Та злість була сильніше.

Зробивши крок, я стала з братом пліч-о-пліч. Знову поглянула на батька і підтисла губи, відчуваючи мерзенний металевий присмак у роті.

— І що ви зробите? — Гідеон зберігав спокій, хоча це могло лише здаватися. — Вдарите і мене? Емілі має рацію — ваші дії зганьбили нашу родину. Куди поділися гроші родини? Чому ми в боргах? І з якого дива ви вирішили вирощувати заборонені рослини?

— Я не збираюся звітувати перед тобою, — пирхнув батько, опустивши руку. В сірих очах плескалася лють. — Ти мені більше не син! Забирайся геть! Я більше не буду сплачувати твоє навчання! Ти більше не маєш права до мене звертатися! Це більше не твій дім! Я відмовляюся від тебе!

— Справді? — Гідеон небезпечно звузив очі. — Тоді я просто зобов’язаний звернутися по допомогу до корони. Вас буде усунено з місця голови дому. Я вам це обіцяю, батьку.

— Геть! — закричав Майлз, розбризкуючи слину, змахнув руками. — Геть! Щоб я більше тебе ніколи не бачив! Ніколи!

Я стисла щелепи, кинула погляд на брата. Та він не виглядав надто здивованим. Він спокійно відступив на крок.

— Я піду, — промовив він, не зводячи з батька погляду. — Та якщо я дізнаюся, що ви нашкодили моїм сестрам, я вб’ю вас власноруч. Зрозуміло?

Червоний колір знову вкрив обличчя Пряного короля. Та відповідать Майлз не став. Він щось прошипів собі під ніс і швидким кроком поквапився на вулицю. Дворецький, який невідомо коли з’явився у головному холі, відчинив перед господарем двері. І зачинив їх за ним.

— Як ти? — брат повернувся до мене, обережно перехопив обличчя руками. — Він тобі губу розбив.

— Жити буду, — тихо відгукнулася я, намагаючись стримати сльози, які вже обпікали очі.

На сходах почулися квапливі кроки. За мить поруч з’явилася Джозі.

— Боги, Емілі… Треба льоду. І мазь. Він втратив глузд! — сестра поглянула на Гідеона. — Брате…

— Я маю поїхати, — твердо промовив він. — Він відмовився від мене і це не прості слова. Та я повернуся. Коли поговорю з королем.

— Я можу поговорити з Доріаном, — промовила я, намагаючись не дати Джозі роздивитися моє обличчя. Істерику сестри я зараз не змогла б заспокоїти. — Він може допомогти.

— Спочатку я маю спробувати сам, — брат хитнув головою. — Якщо я претендую на звання голови, я маю це зробити сам.

Я кивнула, розуміючи все.

— Джо, — Гідеон повернувся до сестри, обійняв її. — Ти маєш бути сильною. Я залишу вас з ним самих. Ти маєш розуміти, що Емілі потрібна підтримка.

Джозі закивала головою, хлюпнула носом, уткнулася в плече брата.

— Ребі?

Ребека стояла осторонь, стискала кулаки та здригнулася, коли Гідеон звернувся до неї.

— Так?

— Не роби дурниць, — попросив він і посміхнувся. — Не провокуй його ці дні, добре? Я все владнаю.

Ребека мовчала кілька миттєвостей, а потім кивнула.

— Емі…

— Ще побачимось, — перервала я його, не давши договорити. — Ми не прощаємося, лорде Браер. Я знаю, що маю робити.

Він мить дивився на мене, а потім зітхнув і кивнув. Обійняв. І поквапився збирати речі. Цей дім більше не був його. Принаймні, поки що.