Спочатку:
На сторінку книги
В темних очах напроти вирував вихор емоцій. І я не могла вилучити жодну з них, щоб зрозуміти.
— Хто?! — прошипів він.
— Відпустіть, ваша високосте, — попросила я, відчуваючи зніяковіння від його дотику.
— Хто це зробив? — Повторив питання Доріан. Я відчула те, як він послаблює руку, та все одно не дозволяє мені опустити погляд. — Хто тебе образив?
— Ваша високосте…
— Емілі, якщо ти не назвеш мені ім’я, і дізнаюся сам. І повір, я зроблю так, щоб ця людина пожалкувала про своє існування! — він глибоко вдихнув, видихнув і знову перехопив мій погляд. — Це через це ти в такому стані?
Я повільно підняла руку, торкнулася пальцями тильної сторони долоні Доріана… і коли він тільки рукавички зняти встиг?.. І прибрала його руку від свого обличчя. Повернулася до дзеркала, замружилася на мить, розплющила очі і повернула собі самовладання.
Мій голос пролунав твердо та впевнено:
— Дякую за вашу турботу, ваша високосте.
Я сперлася долонями на тумбу і встала зі стільця.
— Перепрошую за те, свідком чого ви стали, — додала, випроставшись, повернулася до кронпринца і вклонилася йому. — Цього більше не повториться. Я вам обіцяю.
— Емілі…
Я відчула смуток в його тоні. Наче розчарувала його своєю відповіддю.
— Якщо вам не складно, — продовжила я, дивлячись вниз, — проведіть мене назад до зали. Я не знайду сама дороги.
Пройшла довга мить і тільки після цього я почула відповідь.
— Ні.
Це здивувало. Обурило. Я скинула погляд на чоловіка, який стояв вже надто близько.
— Ні, — повторив він. — Поки я не дізнаюся, що відбулося. Почни з того, що назви ім’я людини, яка тебе вдарила.
— Я… я впала з коня, — збрехала, дивлячись йому у вічі. — Я вдячна вам за спробу допомогти. І якщо це не буде нахабством, я б і справді хотіла попросити у вас допомоги…
Голос здригнувся.
— Що завгодно, — миттєво відгукнувся Доріан. Він вивчав мене поглядом, шукав слабке місце, та я трималася добре.
— Моєму брату треба поговорити з вашим батьком, — промовила я, стримуючи всі емоції, які зараз в мені існували. — Я б хотіла попросити вас влаштувати аудієнцію найближчим часом. Гідеон не може чекати до кінця сезону. Справа надто важлива. І…
— Добре, — легко відгукнувся Доріан. — Нехай приїздить у палац завтра. Я все влаштую.
— Справді? Тобто… Дякую.
— А тепер скажи, що тебе засмутило. Я можу і сам дізнатися. Та хотів би почути від тебе.
— Мій батько, — голос зрадницьки здригнувся, — щойно повідомив мені, що уклав угоду з графом Гувін. За два тижні я виходжу за нього заміж.
Обличчя Доріана посіріло:
— І ти погодишся на це?
— В мене немає вибору, — мертвим голосом промовила у відповідь. — Принаймні, поки що.
Він мовчав кілька миттєвостей, вивчав мене поглядом, а потім прижмурився.
— Я можу допомогти із цим, якщо дозволиш.
— Як? — я не змогла приховати зацікавленість у тоні.
Зараз я розуміла, що навіть зміна голови дому може не допомогти. Якщо граф чомусь погодився на це… Навіть Гідеон, якщо стане головою, не зможе так легко розірвати цю угоду.
— Хтось знає про те, що граф тобі освідчився?
— Він не освідчувався…
— Хтось знає?
— Ні. Тільки я. Батько. Граф…
Я з сумнівом поглянула на Доріана.
— Що ви замислили, ваша високосте?
— Авантюру, — промовив він, а на вустах спалахнула крива посмішка. — Це буде грою, про яку будемо знати тільки ми, Емілі.
— Яка гра? — в мене чомусь перехопило подих. Як від поганого передчуття.
— Гра, яка ні до чого зобов’язувати тебе не буде, — відповів він. — Зараз ми повернемося до зали, і я тобі освідчуся. Перед усіма аристократами. Граф не зможе нічого протипоставити.
— Доріане, я не…
— Я не кличу тебе заміж, Емілі, — хитнув він головою. — Принаймні, поки що. Поки ти не зможеш з чистим серцем відповісти мені взаємністю. Чи припиню я залицятися до тебе через цей обман? Ні. Ти дуже подобаєшся мені, і я хочу спробувати завоювати твоє серце. Та… та якщо мені не вдасться, я не стану ні до чого тебе примушувати. Ти зможеш розірвати наші заручини в будь-який момент. Скажемо аристократам, що я завів коханку, а тебе це не влаштувало. Зіграємо на тому, який я поганий. Та допоки ці заручини будуть існувати — жоден граф не зможе зазіхати на твою свободу.
— Я… Я не можу на таке погодитися, — я твердо хитнула головою. — Це все не має зачіпати нікого, окрім мене.
— А яким боком це зачепить мене? — Доріан провів рукою по волоссю, а я помітила, як тремтять його пальці. — Можливо тільки частина про коханку, коли ти припнеш цю брехню. Так це не новина. Всім відомо про табір коханок короля, чим його син має від нього відрізнятися?
Я знову бачила серйозність у погляді Доріана. І це збивало мене з пантелику.
— Якщо ти так сильно хвилюєшся за свою свободу, — по-своєму зрозумів моє мовчання він підняв руку і щось прошепотів. Чоловічі пальці охопило жовте сяйво. — Я присягаюся, що не стану тебе ні до чого примушувати. Я присягаюся, що дотримаюся слова. Я присягаюся, що наші заручини будуть лише грою, яка зможе захистити тебе. І я присягаюся, що ти будеш вільна робити все, що тобі заманеться.
Магічна клятва спалахнула такою силою, що всередині мене щось здригнулося.
Доріан опустив руку, яка все ще чомусь тремтіла. І поглянув на мене:
— Це все, що я можу тобі зараз запропонувати, Пряна принцесо.
Я не відповіла. Все це стало для мене новим ударом. Новим випробуванням. Мені пропонували допомогу, яка могла одразу вирішити кілька проблем. Та я боялася її приймати.
Доріан більше нічого не сказав, тільки запропонував лікоть і провів до зали, з якого вже лунала голосна музика. Аристократи святкували, танцювали, раділи новому заходу. А я відчувала всередині лише порожнечу.
Двері у залу прочинилися, ми увійшли усередину якраз у той момент, коли музика почала замовкати. Пари, що танцювали, відступили один від одного на крок і вклонилися своїм партнерам.
— Лорди та леді Ардашти! — голос кронпринца заглушив останні ноти мелодії і привернув увагу всіх присутніх. — Сьогодні я, Доріан Емберг — кронпринц Ретільванії, збираюся освідчитися!
Почувся шепіт захоплення серед леді.
А кронпринц повернувся до мене обличчям і опустився на одне коліно.
— Леді Емілі, ви полонили моє серце та думки. Ви та, з ким я хотів би прожити той час, що відміряли для мене боги. Чи погодитесь ви стати моєю дружиною?
Я вперше дивилася на цього чоловіка зверху і відчувала себе так, наче мене відриває від землі.
Це був фарс. Гра. Брехня.
І все це, могло врятувати мене від того чоловіка, який стояв зараз поруч з графом Гувін. Мене бентежив не стільки наречений, якого обрав для мене батько. Мене бентежив тільки сам батько.
І він не змовчав. Випередив мене.
— Ваша високосте! — Майлз Браер невдоволено супився, зробив крок вперед. — При всій повазі, та чи не порушуєте ви цим правила?! Спочатку ви б мали поговорити зі мною, отримати мій дозвіл та благословення!
— Мені відомі правила, — озвався Доріан, навіть не поглянувши у бік Пряного короля. — Та спочатку я б хотів почути відповідь від леді. А вже потім боротися за благословення її та свого батька. Емілі?
— Я, — голос пошкрябав горло наче піском, — я згодна.
Хтось з леді радісно засміявся, хтось з лордів першим прокричав слова вітання. А я озирнулася і побачила одразу кількох людей.
Батька, обличчя якого вкрилося червоними плямами. Гідеона, який здивованими очима спостерігав за тим, що відбувалося. Фреда, який, здавалося, видихнув від полегшення. І Крістіана.
Лорд Шерве дивився кудись вперед, та нічого перед собою не бачив. Його обличчя осунулося, посіріло. А за мить він розвернувся і поквапився залишити бальну залу.
