Спочатку:
На сторінку книги
***
— Що там було? — Гідеон спитав це, коли я вийшла зі стайні. Чим до шаленства налякав мене.
Я схопилася однією рукою за серце, а іншою за кам’яну стіну.
— Ти бачив, як я приїхала? — спитала я, намагаючись заспокоїти серце.
Коли моя магія перестала працювати? Хто ще мене бачив? І чому я не відчула, що заклинання розпалося?
Боги! Я навіть уявляти не хочу, у що це все може перетворитися.
Дивлячись на брата, який стояв у тіні великого дерева, я силилась згадати, коли відчуття слабкості полишили мене. І не могла.
— Звісно, що бачив, — відповів він, вганяючи мене у стан близький до паніки. — Ледве встиг батька від вікна забрати.
— Дякую, — це все, що я прошепотіла, нарешті опанувавши себе.
Все одно з усіма наслідками доведеться розбиратися пізніше. Не час на них загострювати увагу.
— Тримай, — я повернула брату монетку на ланцюзі. — Поговоримо увечері. Мені треба ще дещо зробити.
— Завтра я супроводжую тебе на наступний захід, — нагадав він. — Ти про це пам’ятаєш?
— Звісно, — обурено видихнула я. — До чого ти хилиш?
— Що, якщо тобі знадобиться для відповіді ще і завтрашній день, то в тебе немає стільки часу.
Я лише кивнула, відчуваючи неймовірну втому після ранкової пригоди. І поки не пройшла повз Гідеона, додала:
— Ребека вранці теж пішла. Батьку про це краще не знати. Знайди її.
Брат посмурнів, але не відмовився від того, чим зазвичай займалася я, поки була за старшу.
Саме я тікала за Ребекою, яка втрачала відчуття часу, у місто, і знаходила її в районах, куди леді заходити не належало.
— Пошукай у сірому кварталі, — додала я, озирнувшись до Гідеона. — Вона останнім часом знайшла друзів там у місцевій таверні.
Ця підказка мала зберегти йому час. Бо без магічної підтримки знайти Ребеку буде нелегко.
Сама ж я піднялася до себе, поки мене ніхто більше не помітив у штанах, і поквапилася перевдягтися. Ні, звісно, мене бачив дворецький і кілька служниць. Однак, на слуг я не зважала — вони не донесуть батьку. Принаймні, не повинні.
У своїй кімнаті, я зачинила двері й витягнула з сумки декілька сірих мішечків з щільної тканини.
Плантації за стінами були величезними. З широкими грядками, теплицями та навіть кам’яними спорудами, у які я потрапити не змогла. Тому, що приводу охорони я помилилася. Її було достатньо за тими стінами. І мені довелося робити все швидко.
Я знайшла рослини, які не були мені не знайомі. Декілька з них я захопила додому, обережно викопавши з ґрунту і поклавши в мішечки.
І тепер я обережно витягла кожну рослину і розклала їх перед собою на білих хустинках.
З першого погляду важко було сказати, що це за рослини та на що вони здатні. Корінці у всіх трьох видів, які я забрала, були тоненькими, розгалуженими на безліч ниточок, це точно не якийсь коренеплід, який можна перетворити на спецію. Листя усіх рослинок теж були мені незнайомі. А застосовувати зараз магію тільки для того, щоб зрозуміти бодай якісь властивості… у мене просто не було на це сил.
Я зробила опис екземплярів у свій щоденник і вирішила для себе, що це лише паростки. Тому мені варто буде зрозуміти, у що ці три рослини здатні вирости.
Обравши найбільший горщик з високою кімнатною рослиною, я зайнялася справою, яку навряд чи обрала для себе леді — почала викопувати лунки навколо тонкого стовбура кімнатного дерева, щоб підсадити до нього три нові рослини. Встромивши три різнокольорові шпильки поряд з кожною новою рослиною, я без сил впала на ліжко.
Зараз трохи полежу, відпочину і можу знайду сили, щоб було про що повідомити увечері брату…
…
— Леді Емілі? Леді Емілі, прокидайтеся.
Голос служниці пролунав над вухом. Я відчула те, як хтось торкається мого плеча.
— Леді Емілі?
Я розплющила очі й з подивом поглянула на дівчину, яка мене розбудила.
— Що таке?
— Сніданок вже подано. Що ж ви не покликали мене вчора? Спите у сукні у не розібраному ліжку.
Вона лише похитала головою. А до мене тільки за мить дійшов сенс сказаного. І я аж підхопилася:
— Захід у герцога вже сьогодні?
— Так, міледі, — служниця здивовано поглянула на мене. — Ви добре себе почуваєте? Може, покликати лікаря?
— Ні, — я похитала головою. — Не треба. Я просто втомилася.
Я провела долонями по обличчю, намагаючись оговтатися. Намагаючись зрозуміти, як я примудрилася проспати майже цілу добу. Та в голові було порожньо.
— У мене буде до тебе одне прохання, — нарешті видихнула я, звернувшись до служниці.
— Слухаю, леді Емілі.
— Я підсадила кілька рослин до того деревця. Не чіпай їх. За ними я буду доглядати сама.
Якщо вона і здивувалась такому проханню, не виказала цього. Тільки кивнула і запропонувала мені змінити сукню.
А я знову поглянула у бік вікна, за яким вже світило ранкове сонце.
Невже, це через магічне виснаження я проспала так довго?
Та відповіді на це питання я не знайшла.
