Раді Вас бачити!

Я проводила поглядом нашу карету темно-зеленого кольору і повернулася до маєтку. Зблизька він здавався ще більше. Нагадував велетенського кам’яного голема, що нависає над тобою. А у його ніг зібралися аристократи. Пліткують, оглядаються, чекають.

Дивним було вже те, що людей ніхто не зустрічав. Не було видно ані прислуги, ані самого власника маєтку. Наче свято перенесли, нікого не попередивши.

Та варто мені було повернутися до брата, щоб промовити ці думки, як над головою щось загуркотіло, завібрувало так сильно…

Я встигла поглянути нагору, щоб побачити, як над головами аристократів виривається велетенський струмінь полум’я. Прориває простір і освітлює все навкруги.

Хтось з жінок заверещав, а двері в маєток відкрилися і випустили ще один натовп. Під сміх та музику до людей на вулиці додалися артисти у масках та яскравому вбранні. Вони підбігали до гостей, вигиналися у неприродні сторони, видихали з рота вогонь, корчили гримаси та сміялися. А декілька чоловіків зупинилися на верхній сходинці, тримаючи в руках музичні інструменти. Мелодія ширилася простором, який ще мить тому освітлило полум’я, яке незрозуміло звідки взялося.

— Граф як завжди, — видихнув поряд Гідеон і посміхнувся. — Злякалася?

— Ні, — чесно відповіла я, поглядаючи на артистів, які продовжували свою шалену виставу. — Це незвично.

До нас підскочила висока дівчина в дуже відвертій сукні та простягнула Гідеону руку. Брат хитро поглянув у мій бік і прийняв запрошення.

Дівчина посміхнулася і повернулася до брата боком, сперлася на його плече і… стрибнула. Підскочила вище власного зросту, перевернулася у повітрі та м’яко, наче кішка, приземлилася.

— Неймовірно, — прошепотіла я. А артистка повернулася до мене, підморгнула, поклонилася і побігла далі. — Гідеоне, так завжди?

— Кожного року щось нове. Інакше аристократи засумують.

Музика затихла так само раптово, як і почалася. У дверях з’явився хазяїн маєтку. Граф сьогодні вбрався у такі саме яскраві кольори, як і його артисти. Червоно-жовтий сюртук, синьо-зелені штані та білосніжні чоботи.

— Лорди та леді! — його голос луною пронісся над головами тих, хто зібрався. — Вітаю вас у моєму домі! Сподіваюся, що свято здивує кожного з вас! Цього року я не відкриватиму всіх секретів. Для кожного з вас заплановано дещо особливе. Тому сьогодні вам доведеться ще трохи почекати. Адже кожного запросять в особливому порядку. Та запевняю, ви не занудьгуєте — слуги!

Позаду графа з’явилося кілька десятків однаково одягнених хлопчин з тацями.

— Прошу, пригощайтеся вином та фруктами. Та очікуйте. Коли ви почуєте своє ім’я — підійдіть до сходів!

— Цікаво, що на цей раз підготував граф? — мелодійний голос пролунав позаду. І мені навіть обертатися не варто було, щоб впізнати його володарку.

Бо позаду стояла дівчина, старша за мене на п’ять років. Дуже гарна з порцеляновою шкірою і чорним, як крило ворона, волоссям. А ще вона була єдиною дитиною іншого короля торгового кварталу — Короля Есенцій.

— Леді де Лое, — мій брат нахилив голову, вітаючи дочку барона.

— Лорде Браер. — Я повернулася якраз вчасно, щоб побачити легку грайливу посмішку на її обличчі. — Леді Браер.

— Луїза, — я примружилася, вдаючи, що рада її бачити, — дуже гарна сукня. Вона тобі пасує.

Сукня Луїзи, як і завжди, мала вже надто глибокий виріз, який не могли собі дозволити леді з пристойним вихованням. І сьогодні була яскраво-червоного кричущого кольору.

— Дякую, — промуркотіла у відповідь дівчина, поглянувши на мене з-під довгих чорних вій. І повільно провела долонею по корсету, який прикрашала безліч малесеньких блискучих камінчиків. — Батько наполягав на цьому наряді. Хоча мені здається, що така безліч рубінів, вже занадто. Що думаєш?

— Думаю, що сьогодні ти намалювала надто темну мушку на обличчі, — промовила я, стримавши посмішку. Родимка, яку Луїза малювала у кутку рота і справді сьогодні виглядала надто яскраво.

— Леді де Лое, ваш батько сьогодні присутній? — Гідеон зробив крок у бік дівчини та пропалив мене поглядом.

Що? Це звична манера спілкування між нами. Вона вколола мене якістю каміння на сукні, а я її макіяжем. Може, звісно, не так елегантно пролунала моя відповідь, проте досягла мети. Адже Луїза чомусь підняла руку та прикрила частину обличчя, удаючи, що поправляє зачіску.

— Він зараз розмовляє з його високістю, — промовила Луїза, озирнувшись назад. — Мені теж вже час. Лорде Браер.

Вона присіла в реверансі, хоча і не мала цього робити. Та з таким декольте…

Кинувши у мій бік отруйний погляд, ця змія поквапилася туди, звідки вилізла.

— Емілі! — Гідеон повернувся до мене, закотив очі. — Нам із нею потім співпрацювати, якщо в її батька не з’явиться іншого спадкоємця!

— Більша частка їхньої справи базується на травах і рослинах, які вони в нас купляють, — тепер я закотила очі. — Ми в змозі скинути цього торгового короля і возвести нового. Та і вона мене просто дратує.

— В Лонтапорі в першу чергу я навчився тому, що вести справу — це головне. Навіть якщо доводиться вести її з ворогом.

На це я не знайшла, що відповісти. Та не втрималася і знову закотила очі. А потім озирнулася та із задоволенням подивилася на Луїзу, яка стояла неподалік від батька — невисокого пузатого чоловіка з лисою головою та обвислими щоками — та тримала біля обличчя маленьке дзеркало й хустку.