Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Глава 20. Порятунок принцеси Сарі
Наступного ранку Олену розбудила маленька принцеса Сумайя. Вона тихо підійшла й почала крутити розпущене світле волосся іноземки, сміючись від дитячої пустотливості. Олена розплющила очі й усміхнулася:
— Добрий ранок, маленька проказнице.
Сумайя радісно вигукнула:
— Прокидайся золотовласка! Я покажу тобі наш зоопарк!
Олена здивовано піднялася:
— Зоопарк? У вас є власний?
— Звісно! — відповіла дівчинка, кривляючись. — А у вас що, немає?
— Тільки державний, — усміхнулася Олена. — Але я теж люблю зоопарки. Мої батьки часто водили мене туди.
Сумайя схопила її за руку й повела до невеликого палацового зоопарку. Там були верблюди, білочки, бобри й навіть тигри. Олена була вражена красою й різноманіттям. Вперше вона наважилася погладити верблюда, якого раніше бачила лише на картинках.
Їхні ігри з тваринами перервала поява шейхи Султани, яка сьогодні була в розкішному східному вбранні й прийшла разом із матір’ю Сумайї. Та раптом до них підбіг охоронець Омар із тривожними новинами:
— Принцеса Сара хоче накласти на себе руки!
Усі жінки поблідли. Ще хвилину тому Олена сміялася з дітьми, а тепер її серце стиснулося від тривоги. Омар пояснив, що Сара надіслала повідомлення: вона любить усіх, але більше не хоче жити.
Олена стиснула руки й рішуче сказала:
— Ми повинні їхати й врятувати її. Мені байдуже, що скажуть емір чи його брати. Хай навіть покарають мене!
Сумайя теж вигукнула, що хоче поїхати. Її мати була проти, але шейха Султана підтримала Олену:
— Вона права. Якщо ми нічого не зробимо, втратимо принцесу. Я готова понести покарання.
Олена поцілувала руки Султани й прошепотіла:
— Дякую вам.
Султана усміхнулася й сказала теплі слова, які Олена запам’ятала назавжди:
— Ти можеш називати мене мамою, коли станеш дружиною Ібрагіма.
Шейха Султана добре знала: для більшості жінок Сходу подорожі за кордон можливі лише з письмового дозволу чоловіка чи брата. Але для неї було винятком — їхній шлюб із Анваром будувався на любові, і закони не мали влади над їхнім союзом.
Вона одразу наказала підготувати літак. На борту разом із нею сіли Олена, маленька принцеса Сумайя, мати Сумайї та Сари, а також сестри Хубан і Алануд. Усі вони вирушали підтримати Сару, яка опинилася на межі відчаю.
Олена молилася, щоб вони встигли врятувати принцесу. Її серце стискалося від думки про жорстокість Сходу, і вона вперше серйозно замислилася: можливо, краще було б жити з Ібрагімом в Україні, де їхня любов не розділяли б суворі закони.
У літаку їх зустріли англійські пілоти й стюардеси, усміхнені й привітні. Вони намагалися розважити пасажирів, розповідали історії, щоб зняти напругу. Маленьку Сумайю навіть пустили до кабіни пілота — вона з захопленням дивилася на прилади й штурвал.
— Я хочу стати пілотом! — вигукнула вона.
Її мати сумно усміхнулася:
— У нашому світі це майже неможливо…
Олена відчула несправедливість: дитина має право мріяти й здійснювати свої мрії. Вона згадала, як колись сама виступала , і зрозуміла — на Сході все інакше, тут мрії жінок часто залишаються лише словами.
Коли літак приземлився, англійці тепло попрощалися з Сумайєю, помахали їй руками й побажали щастя. Дівчинка довго дивилася їм услід, ніби відчувала, що ці люди подарували їй маленьку надію.
Таксі мчало вузькими вулицями, а шейха Султана й мати Сари гарячково кричали водієві арабською, щоб він поспішав. Водій лише зиркав у дзеркало на схвильованих жінок у абаях і мовчки тиснув на газ.
Коли вони прибули до вілли, Олена, не думаючи про хустку, одразу вибігла з машини. За нею поспішили Алануд і Хубан. Служанки перелякано повідомили: — Принцеса Сара зачинилася на кухні!
Жінки кинулися до дверей, намагаючись їх відчинити. Слуги теж підключилися, і зрештою замок зламали. Те, що вони побачили всередині, змусило всіх завмерти від жаху: Сара засунула голову в духовку й увімкнула газ.
Олена, мов тигриця, кинулася вперед, схопила принцесу й закричала:
— Не смій! Не смій губити себе!
Сара сиділа мовчки, її очі були порожні, але вона дивилася на Олену, яка світилася гнівом і болем. Хубан та Алануд обійняли сестру, намагаючись повернути її до життя. Сумайя й мати Сари плакали, повторюючи ласкаві слова.
Сара майже втратила свідомість. Шейха Султана наказала слугам викликати швидку. Вона добре розуміла: хтось із чоловіків довів дівчину до цього стану.
Олена, розлючена й розгублена, вигукнула:
— Його треба покарати! Прошу вас, повідомте еміру!
Султана подивилася на іноземку й побачила в її очах не лише відчай, а й силу. Вона ніжно обійняла Олену й сказала:
— Ми зробимо все, щоб він отримав по заслузі.
Невдовзі приїхала швидка. Лікарі кинулися до Сари, а жінки залишалися поруч, тримаючи її руки й шепочучи слова підтримки.
Цей день став переломним: усі зрозуміли, що боротьба за життя й свободу принцеси тепер стала спільною справою.
Олена сиділа в коридорі клініки, руки її тремтіли. Вона ніколи ще не бачила, щоб дівчина так страждала, і відчувала провину, що не змогла допомогти Сарі раніше. Її серце розривалося: навіть Ібрагім, який завжди прагнув захистити сестру, тепер не міг нічого зробити — Сара боролася за життя.
Сльози текли по щоках Олени, коли раптом у коридорі з’явився сам Ібрагім. Він був у темній сорочці й арафатці, обличчя його було блідим від хвилювання. Він дізнався від матері про трагедію й поспішив до клініки.
Побачивши свою наречену в стані шоку, він опустився на коліна перед нею й тихо промовив:
— Ти як, моя дорога?
Олена глянула на нього, і в її голосі прозвучав біль:
— Я так злякалася… Як же це жорстоко… Це несправедливо…
Ібрагім одразу обійняв її, притиснув до себе й ніжно поцілував у чоло:
— Я знаю… Але тепер Сара буде в безпеці. Якщо ти відчуваєш небезпеку тут, ми поїдемо в Україну. Я можу відмовитися від титулу.
Олена здивовано подивилася на нього:
— Але ж ти принц Катару…
Ібрагім твердо відповів:
— Я не залишу тебе. Ти — моє життя, ти — моя любов.
Він тримав її так міцно, що Олена відчула: його слова — не просто обіцянка, а клятва. Вона зрозуміла, що їхня любов здатна рухати гори й змінювати долю. І навіть якщо світ навколо жорстокий, поруч із Ібрагімом вона мала силу боротися й перемагати.
Шейха Султана, увійшовши до палати, побачила закоханих Олену й Ібрагіма в обіймах. Вона лише кивнула й сказала:
— Можете навідати Сару.
Ібрагім узяв Олену за руку, і вони разом підійшли до сестри. У палаті принцеса Сара була оточена Хубан, Алануд та маленькою Сумайєю. Побачивши її стан, Ібрагім не стримав сліз. Він кинувся до сестри й обійняв її, ридаючи, хоча для принца це вважалося недоречним. Але він був надто чутливим, щоб приховати біль. Сара теж заплакала, і їхні сльози злилися в одне.
Згодом принцеса, трохи порум’янівши, усміхнулася до Олени:
— Я відтепер зобов’язана тобі. Ти врятувала мене й підтримала.
Олена відчула, що її місія тут ще не завершена. Можливо, не варто поспішати повертатися в Україну, не спробувавши змінити щось у Катарі. Якщо Ібрагім стане еміром, вона зможе стати королевою й захищати права жінок, таких як Сара.
Сара стиснула руки брата й тихо розповіла правду:
— Мій чоловік виявився садистом. Він піддавав мене насильству… Я не могла витримати.
Ібрагім стиснув кулаки, його обличчя налилося гнівом.
— Я хочу вбити його за те, що він зробив! — вигукнув він.
Олена плакала, обіймаючи Сару, а Ібрагім обіцяв:
— Я захищу тебе. Якщо треба, ми відправимо тебе в Україну, щоб ти була в безпеці.
Та раптом у палату увійшла мати чоловіка Сари. Вона була розлючена й почала кричати, звинувачуючи невістку в непокорі. Але мати Сари не витримала й кинулася захищати доньку. Шейха Султана теж не стала мовчати — її голос був твердим, як камінь.
У кімнаті здійнялася буря жіночих голосів, і Олена зрозуміла: це вже не просто сімейна сварка. Це була боротьба за справедливість, яка могла змінити долю всієї родини.
Шейха Султана, відчуваючи небезпеку скандалу, наказала всім відійти від ліжка Сари. Її голос був владним, але сповненим болю:
— Досить. Ми не повинні влаштовувати галас тут. Емір Анвар винесе вирок, і він буде справедливим.
Мати чоловіка Сари, розлючена, не стрималася й закричала:
— Ти чужа! Тобі тут немає місця!
Але саме тоді Олена, зібравшись із силами, відповіла твердо:
— Може, вам варто більше турбуватися про власного сина, який ледь не позбавив життя нашу Сару? Чи ви думаєте, що емір пробачить таке?
Її слова прозвучали як виклик. Мати чоловіка замовкла, приголомшена сміливістю іноземки, яка не боялася говорити правду.
Шейха Султана підняла руку й сказала:
— Уйдіть. Вона сказала все правильно.
Жінка, накинувши абаю, пішла, а в кімнаті запанувала тиша. Султана усміхнулася до Олени, а Ібрагім обійняв свою кохану й прошепотів:
— Бачиш, ти дуже сильна.
Мати Сари й маленька Сумайя теж підійшли ближче.
— І справді, — сказала мати, — з тебе вийде чудова королева Катару.
Шейха Султана додала:
— Лише одне — тобі доведеться навчитися нашим звичаям.
Олена усміхнулася й відповіла:
— Дякую. Але знайте: я не прийму іслам. Я залишуся християнкою.
Сара, ще слабка, але вже з усмішкою, промовила:
— Ніхто тебе не змусить. Ми поважаємо християнство.
Після цих слів Олена залишилася поруч із принцесами, вирішивши провести час із Сарою, щоб підтримати її. А Ібрагім, сповнений гніву й рішучості, вирушив до батька — еміра Анвара. Він хотів поговорити з ним особисто й домогтися покарання для чоловіка Сари, щоб той відповів за свої злочини.
