Спочатку:
На сторінку книги
Я швиденько відправив у рот останній шматочок сирника, щедро вмочивши його в сметану, і тільки-но збирався зробити ковток гарячого чаю, як тишу подвір'я знову порушив знайомий, ритмічний стукіт залізної клямки на хвіртці.
Ми з дідом Петром одночасно повернули голови в бік саду. Через виноградне листя веранди було чітко видно, як нашими заметеними доріжками впевненим, але якимось дивно зніченим кроком йде Марічка. Сьогодні на ній були прості короткі шорти та вільна футболка, а каштанові кучері знову кумедно стирчали в різні боки, повернувши їй образ того самого босоногого «тарзана», якого я зустрів у перший день.
Вона піднялася сходинками на веранду й зупинилася на порозі, перебираючи пальцями край своєї футболки й запекло кусаючи губи. Жодних колючок чи звичної уїдливості на її обличчі не було — головний інспектор Дибинців зараз виглядав максимально беззахисно.
— Доброго ранку... — тихо привіталася вона, мимохідь кивнувши бабі Галі та дідові Петру, а потім перевела свої великі карі оченята прямо на мене.
— О, Марічко, доню, заходь! — щиро зраділа бабуся, рухом голови запрошуючи її до столу. — Сідай з нами сирники їсти, гарячі ще!
— Дякую, бабо Галю, я вже снідала, — ніяково усміхнулася дівчина, а потім знову подивилася на мене. — Я взагалі-то у справах. До нашого... адвоката. Ілле, мені тут... ну, коротше, допомога твоя терміново потрібна.
Я розслаблено відкинувся на спинку стільця, схрестив руки на грудях і посміхнувся своєю фірмовою посмішкою.
— Сторона захисту уважно слухає ваші позовні вимоги, Тарзанчику, — підморгнув я їй. — Що там сталося? Знову колодязь чи картопля вимагає юридичного втручання?
Марічка трохи почервоніла, кумедно закинула кучері за плече й нарешті сказала:
— Та ні... Вишні треба зібрати. Там наприкінці нашого саду росте стара вишня — найбільша й найвища на все село. Ягоди на самій верхівці вже перезріли. Мама просила на варення закрити. Але я... я туди залізти не можу. Гілки тонкі, висота шалена, та й зросту мого не вистачає, навіть якщо на пальчики ставати. Коротше, столиця... ти у нас високий, підтягнутий. Ризикнеш полізти на дерево, чи твій адвокатський кодекс забороняє працювати на висоті вище другого поверху?
Дід Петро за столом голосно хмикнув, стримуючи задоволений сміх, а баба Галя лише лагідно сплеснула долонями.
Я повільно підвівся з-за столу, демонстративно обтрусив шорти й подивився на Марічку згори вниз, упіймавши шалений спортивний азарт. Новий раунд нашого літнього процесу офіційно оголошувався відкритим.
— Протокол прийнято до розгляду, — задоволено примружився я, роблячи крок до виходу з веранди. — Раз сама вишнева королева капітулювала перед власним деревом, стороні захисту доведеться втрутитися й довести, що київські юристи вміють підкорювати не лише столичні хмарочоси, а й дибинські верхівки. Веди на місце злочину, Тарзанчику! Побачимо, чиї аргументи сьогодні виявляться вищими.
Марічка полегшено й так задорно посміхнулася і швидким кроком побігла до хвіртки. Я впевнено пішов слідом за її кучерями, чітко розуміючи, що цей ранок у вишневому саду готує для нас дещо набагато цікавіше за звичайне збирання ягід.
***
Стара дибинська вишня наприкінці Маріччиного саду й справді виявилася гігантською. Його товстий, порослий сірим мохом стовбур розходився на кілька міцних гілок, що тяглися до самого неба, а на самій верхівці, серед густого зеленого листя, виблискували мільярди темно-бордових, майже чорних ягід. Справжній вишневий хмарочос провінційного масштабу.
Я впевнено перехопив руками залізну дужку невеликого пластикового відерця, підтягнувся на міцному суку й спритно видерся на висоту добрих трьох метрів. Спортивні тренування в Києві не пройшли даремно — чітка координація рухів дозволила мені швидко зайняти стратегічно вигідну позицію на товстій розлогій гілці.
Марічка примостилася трохи нижче, тримаючись однією рукою за стовбур і з неприхованим скепсисом спостерігаючи за моїми маневрами. На її обличчі знову почали пробиватися знайомі, колючі шипи.
— Ну що, столиця, як там повітря на висоті? Голова від нашого дибинського кисню не паморочиться? — уїдливо кинула вона, збираючи пригорщу ягід у своє відерце. — Дивись мені, міцніше за гілку тримайся, а то твій фірмовий прикид знову постраждає від реального життя.
Я ліниво зірвав велику, налиту соком вишню, відправив її в рот і посміхнувся своєю найкращою посмішкою. У моїй голові майбутнього юриста миттєво вибудувався запеклий, азартний план тактичного реваншу. Я занадто добре пам'ятав наш перший день знайомства, коли ця кучерява гроза знущально закидала мої білі кросівки перезрілими ягодами прямо з дерева.
— Знаєш що, Тарзанчику? — я півголосу, з хитрою прокурорською інтонацією заговорив, мружачись від сонця. — У нас на юридичному факультеті є таке поняття — дзеркальні заходи у відповідь. Прецедентне право. Тому офіційно попереджаю головного інспектора Дибинців: сторона захисту повністю контролює верхівку дерева. Якщо з твого боку зараз вилетить хоч одне криве, уїдливе чи колюче слово в мій бік — вишні негайно полетять прямо в тебе. Абсолютно за тією ж схемою, як ти влаштувала мені «вишневе попередження» при знайомстві. Протокол затверджено, апеляції не приймаються.
Марічка від такої зухвалої заяви аж повітря ротом ковтнула, а її пишні каштанові кучері обурено злетіли в повітря. Вона гордо підняла підборіддя, і в її карих очах спалахнув шалений бойовий азарт.
— Та ти що?! — уїдливо, з викликом пирхнула вона, запекліше смикаючи сусідню гілку. — Та щоб я, на своєму власному дереві, боялася якогось київського користувача гамака?! Та в тебе просто влучності не вистачить, юристе, твої ніжні ручки тільки по екрану айфона сувати вміють!
Це було її перше офіційне криве слово. І сторона захисту відреагувала миттєво.
Я навіть оком не моргнув — просто різко смикнув товсту верхню гілку, на якій висіло декілька перезрілих, важких ягід, прямо над її головою.
Шурх!
Ціла пригорща стиглих, бордових вишень із шумом полетіла вниз, точно в ціль. Кілька ягід із глухим звуком влучили Марічці прямо по плечах, одна кумедно заплуталася в її пишних кучерях, а на рукаві її чистої білої футболки миттєво розпливлися перші соковиті, яскраві бордові плями.
— Ей! Ну ти й зараза, киянине! — вибухнула Марічка, поспіхом роблячи крок назад на гілці й ошелешено витираючи щоку, на яку теж бризнув солодкий вишневий сік.
— Екстремальні умови, буває, — абсолютно невинним, янгольським голосом відповів я, ідеально копіюючи її ж власні ранкові репліки з нашого першого дня. Я задоволено примружився, тримаючи в руках відерце. — Ласкаво просимо до реального судово-вишневого процесу, Тарзанчику. Один-один. Будуть ще якісь зауваження до сторони захисту, чи перейдемо до мирного збирання врожаю?
Марічка стояла на гілці нижче, заляпана соком, із вишнею в кучерях, але на її губах замість злості раптом розпливлася така шалена, задорна й неймовірно красива посмішка, що у мене на мить знову перехопило подих. Вона загрозила мені маленьким кулачком, її карі очі аж іскрилися від чистого літного щастя, і я чітко знав: цей вишневий реванш ми обидва запам'ятаємо назавжди.
Далі буде...
