Спочатку:
На сторінку книги
Емілі.
Родинні посиденьки. Що може бути зворушливішим, ціннішим і прекраснішим, аніж любляча сім'я, яка зібралася за одним великим столом на спільній вечері! Смачна їжа, дзвінкий сміх, невимушена, розслаблена атмосфера і безліч спільних спогадів: милих, кумедних, іноді сумних, але безмежно цінних для кожного, хто сидить за столом.
Я давно вже втратила відчуття тепла сімейного кола. Як і Олівер. У мене є хоча б мої братики, а в Олівера вже давно немає в живих нікого з родичів, окрім зведеного брата Кайла та його мерзенної матері.
Сьогодні минає рівно три місяці з дня аварії Олівера. Дня його другого народження, як він іноді сумно жартує.
Сьогоднішню дату ми вирішили відзначити. Точніше, просто повечеряти разом із нашими друзями, а також дядечком Паркером та його веселою гамірною родиною.
За ці три місяці ми познайомилися і, можна сказати, навіть здружилися з родиною дядька Паркера. Я закохалася в імбирне печиво його дружини Мері, а двійнята Сьюзі та Мейсон виявилися такими товариськими та легкими у спілкуванні, що вже за пів години після знайомства здавалося, ніби ми знаємо одне одного багато років.
Олівер поступово одужував і набирався сил. Щойно лікарі дозволили — він переїхав із лікарні додому, і ми із Сесилією та Реджинальдом оточили його найніжнішою турботою, на яку тільки були здатні.
У величезний маєток Бішопів повернулося його серце. Дім знову ожив. До того ж, кілька разів на місяць він наповнювався дзвінким дитячим сміхом: мої братики приїжджали до нас на вихідні погостювати. Реджинальд із Сесилією балували їх і потурали всім їхнім примхам, немов рідні бабуся з дідусем. Та й я, чесно кажучи, ні в чому не могла відмовити цим двом улюбленим розбишакам. Мабуть, тільки Олівер міг мати на них вплив, але робив це він не криками та моралізаторством, а дружніми розмовами.
Сьогоднішній день нам з Олівером захотілося провести по-особливому: в колі тих, кого ми любимо і ким дорожимо. Окрім дядечка Паркера та його родини за столом у вітальні сиділи Аліша з Ітаном (ця парочка зросталася з кожним днем усе міцніше, сьогодні вони навіть одягнені були в одній колірній гамі) та Кейті з Тревісом.
Так-так, Кейті тепер із Тревісом. Здається. Принаймні ми з Алішою тримаємо за це кулачки. Після історії з Кайлом Кейті, як вогню, боялася всіх хлопців без розбору. Навіть чути не хотіла про те, щоби почати з кимось зустрічатися. Кайл (до речі, він зараз під слідством за співучасть у справі про замах на Олівера) настільки поранив і дезорієнтував серденько Кейті, що вона майже втратила віру в себе і в існування щасливої взаємної любові. Тепер уся надія на Тревіса. Кейті йому дійсно подобається. Він м’який і терплячий з нею. І схоже, що Кейті потихеньку відтає. Принаймні вона вже менше цурається Тревіса, а сьогодні навіть погодилася разом із ним прийти до нас з Олівером на вечерю. Ми з Алішою сподіваємося, що це добрий знак!
Сьогодні я весь ранок провела на кухні, допомагаючи Сесилії з приготуваннями. Оліверу ми категорично наказали лежати й навіть не наближатися до плити, хоча він і поривався взяти участь у підготовці до вечері. Він ще надто слабкий, щоб ми дозволили йому так напружуватися, до того ж йому ще потрібні будуть сили для сьогоднішнього застілля.
Вечір вийшов чарівним, просто незабутнім! За столом панувала непередавана, тепла, родинна атмосфера. Сесилію та Реджинальда ми з Олівером теж посадили за стіл, адже вони давно вже стали повноправними та улюбленими членами нашої маленької сім’ї.
Як же приємно бути в оточенні близьких людей, відчувати їхнє тепло й увагу, слухати їхню милу балаканину та сміятися з їхніх жартів, не соромлячись виглядати комічною і не боячись ляпнути якусь дурницю. Я бачила, що Олівер теж насолоджується вечором і компанією, він багато говорив, жартував і сміявся. Щоправда, зрідка він відкидався на спинку стільця і прикривав очі, втома та слабкість давалися взнаки.
У такі моменти я брала його за руку й тримала, поки йому не ставало легше. Він відкривав очі, усміхався мені з вдячністю та цілував кінчики моїх пальців. Здавалося б – він нічого особливого не робив, але я при цьому почувалася нескінченно коханою та щасливою.
Наприкінці вечора до нас з Олівером підійшов дядечко Паркер і простягнув нам пухкий жовтий паперовий конверт.
– Будь ласка, відкрийте це, коли всі гості вже розійдуться і у вас буде можливість серйозно й вдумливо прочитати те, що там написано, – дядько Паркер трохи сумно посміхнувся, поцілував нас з Олівером по черзі в лоб і попрямував до виходу, оточений своїм гамірним веселим сімейством.
Аліша та Кейті розцілували спочатку мене, а потім і Олівера, не перестаючи захоплюватися атмосферою сьогоднішньої вечері. Ітан із Тревісом обмежилися рукостисканнями, але так само щиро дякували за приємний вечір.
Будинок стихав. Ми із Сесилією прибрали зі столу, а потім я допомогла Оліверу піднятися до нашої спальні. Переодягнувшись у зручний домашній одяг і забравшись на наше ліжко, ми нарешті розкрили жовтий конверт, переданий нам дядечком Паркером.
Олівер почав читати вголос:
Милі, дорогі мої Емілі та Олівере!
Лист, який ви зараз тримаєте в руках – один із кількох написаних мною, Джейком Коннором Адамсом, варіантів листів до вас. І якщо вже саме він потрапив до ваших рук – значить, події зараз розвиваються за найкращим сценарієм, чому я невимовно радий.
Як ви вже, гадаю, знаєте, про свою хворобу я дізнався тоді, коли щось кардинально виправити було вже надто пізно. Я розумів, що скоро мені доведеться піти. Але не кінця я боявся, хоча звістка про його стрімке наближення, безумовно, не стала найприємнішою новиною для мене.
Набагато важче мені було усвідомити, що я змушений буду залишити свою доньку саму, без допомоги та захисту. Світ, якому їй доведеться протистояти, намагатиметься її знищити. І поряд не буде нікого, хто зможе допомогти їй, підтримати та захистити.
Контракт, який був розроблений за моєю ініціативою – це моя спроба дати Емілі той захист, який більше не зможу давати їй я. Упевнений, що моя волелюбна дівчинка не раз міцним слівцем згадувала мене, дізнавшись про умови цього контракту. Вибач мені, моя хороша. Я не ідеальний, як і цей контракт. Але я сподіваюся, що з часом ти зможеш зрозуміти, чому я вчинив саме так. А щоб вам обом з Олівером було легше знайти виправдання моєму вчинку – я хочу розповісти вам одну історію.
Багато років тому двоє юних палких хлопців, двоє друзів, закохалися в одну й ту ж саму дівчину. Вона була ніжна, прекрасна і зворушлива, немов екзотична квітка. Обидва хлопці намагалися справити на неї найкраще враження. Але обрала вона в результаті одного, зробивши, як це й буває в подібних історіях, другого хлопця нещасним і спустошеним. Він не став боротися, поступився своїм щастям другові, і поспішив поїхати за океан, сподіваючись у новій країні на іншому континенті почати нове життя і забути про своє нерозділене кохання.
Здалеку він спостерігав за родиною свого друга та коханої жінки, періодично отримуючи новини про їхнє життя. У них народився син, милий кароокий хлопчик на ім’я Олівер. Все в них, здавалося б, було гаразд: великий будинок, зростаючий бізнес, улюблений син. Ідеальна сім’я на заздрість усім.
Звістка про смерть коханої приголомшила. Загибель за таких дивних обставин, як падіння з балкона власної спальні, викликала безліч запитань. Але поліція закрила розслідування за відсутністю складу злочину, а вбитий горем закоханий так і не знайшов жодних нових зачіпок у цій справі…
Олівере, я так і не пробачив собі, що не зміг захистити твою матір. Я хотів вчинити чесно, не втручатися в її сім’ю, відійти вбік, але в результаті моя кохана жінка позбулася життя. Можливо, ця історія так само стала однією з причин народження цього контракту, який насильно звів вас з Емілі…
Через кілька років мені до рук потрапив звіт патологоанатома. Не той, який став офіційним, а той, який був написаний першим одразу після розтину тіла моєї коханої. Цей папір пролив світло на події тієї ночі. Я зрозумів усе.
Олівере! Саме я став тією людиною, яка випустила кулю в голову твого батька. Не знаю, що ти відчуєш до мене, дізнавшись цю інформацію, але повір, я не міг вчинити інакше. Я любив твою матір, і я мусив помститися за її смерть і всі страждання, які твій батько їй заподіяв. Я не прошу в тебе прощення, але вважаю, що ти повинен це знати. Прошу лише про одне: нехай ця новина ніяк не позначиться на ваших із Емілі стосунках. Моя донька тут абсолютно ні до чого, це моя провина, але і мій обов’язок перед пам’яттю твоєї матері…
Емілі! Твоя мама стала другою й останньою жінкою в моєму житті, яку я покохав. Це кохання було тепле й ніжне, воно гріло серце і давало надію на щастя. Невдовзі після нашого знайомства твоя мама пішла, обірвавши всі зв’язки зі мною. І замість того, щоби проявити наполегливість, шукати, сподіватися і не здаватися, я вдруге зробив ту саму помилку: я відступив. Вирішивши, що кохана знову обрала не мене, я прийняв її вибір і не став її домагатися.
Зараз мені не соромно визнати: я ідіот. Вміючи проявити характер і силу в справах бізнесу, у питаннях почуттів я пасував у найвідповідальніший момент. І потім жорстоко за це розплачувався.
Емілі й Олівере. Я всім серцем сподіваюся, що ідея цього контракту не стала ще однією моєю фатальною помилкою. Повірте, я керувався найкращими спонуканнями і мав виключно добрі та чисті наміри. На жаль, у ситуації, що склалася, неможливо було обійтися без певної міри насильства та примусу. Просто познайомити вас одне з одним і дозволити подіям розвиватися природним чином означало б ризикувати всією моєю витівкою: надто велика була ймовірність того, що Емілі обере свободу та кар’єру, а не шлюб у такому юному віці. А саме шлюб повинен був захистити її від численних мисливців за мільярдним спадком. Тому в мене просто не було іншого виходу, як скласти контракт таким, яким ви його знаєте.
Ну ось і все. На цьому дозвольте мені з вами попрощатися вже остаточно. Із сьогоднішнього дня з вас знімаються всі зобов’язання, які ви взяли на себе, підписавши цей контракт. У результаті форс-мажорних обставин (я не знаю, що саме стало цими обставинами, але якщо ви зараз читаєте цей лист, значить, усе закінчилося добре) дія контракту завершується. Затверджена мною комісія вирішила, що ви, Олівере та Емілі, стали справді близькими одне одному людьми, і ваші стосунки більше не потребують того, щоби вас штучно підштовхували один до одного та примушували перебувати поруч. Щиро сподіваюся, що у ваших серцях зародилася іскорка справжніх глибоких почуттів, адже і на моє глибоке переконання, і на думку найвідоміших психологів та аналітиків ви просто ідеально підходите одне одному. Ти, Емілі, можеш стати для Олівера надійним тилом, подарувати йому ніжність і спокій, а Олівер дасть тобі безпеку, захист і свою щиру турботу.
Вірю і сподіваюся, що все складеться саме так. З вічною та безмежною любов’ю до вас,
щиро ваш Джейк Коннор Адамс
Олівер замислено опустив аркуш паперу, міцніше обійняв мене і притулився губами до моєї маківки. Ми обоє довго мовчали, поринувши в роздуми та спогади. Нам обом було про що подумати, намагаючись перетравити й прийняти інформацію, що щойно звалилася на нас. Але головне, що ми з Олівером зараз були разом, були опорою і підтримкою одне для одного, і це давало нам сил пережити будь-які труднощі.
