Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 9. Ранок*

Свято було вирішено провести на задньому подвір'ї Тіріона. Бо саме в нього там не було паркану — і можна було ставити столи та лави хоч до самісінького обрію. Ледь не пів села було задіяно на цих роботах, навіть Айвін доєднався. Хлопці встановлювали столи, тягали важкі барильця, встановлювали лави, а також готували усе те, що не могли приготувати жінки. Котрі, в свою чергу, вкривали ті столи скатертинами, приносили страви, розкладали посуд. 

Тільки зараз, коли Калеб з Тіріоном встановили окремий, спеціальний столик для подарунків, Айвін зрозумів, що йому зовсім нічого дарувати. Звичайно, що мисливець запросив на своє весілля і його. Хоч юнак і був у селі трохи більше тижня, але Тіріон уже пройнявся довірою до парубка, а тому, звісно, не став тримати його осторонь такого, важливого для себе, заходу. 

— Фуф, — промовив хлопець, встановлюючи останню лаву. — Тепер наче усе! — сказав він, витираючи піт з лоба. 

— Навіть не близько, — м'яко посміхнулася Яшма, вкриваючи стіл, до якого хлопець і ставив лаву, великою рожевою скатертиною. — Хлопці з трактиру тягнуть барильця та діжки, сходи-но — допоможи їм! 

Айвін лише коротко кивнув, а вже у наступну мить — легким бігом наближався до трактиру. Яшма, дивлячись йому вслід, лише грайливо прикушувала нижню губу, згадуючи розмову, яку вони мали цієї ночі. Звісно, що зараз — ніхто ніяких розмов з Ларсом не вів. Зараз банально було не до цього. Але, що Айвін, що Яшма — обидва хотіли також створити союз. Було лише питанням часу, коли весілля Тіріона та Моллі завершиться, і Ларс, звільнившись від обов'язків головного постачальника напоїв та веселощів, зможе серйозно поговорити з Айвіном. 

Хоч у парубка у не було за душею ані копійки — але Яшма навіть не думала про це. Їй було зовсім не цікаво матеріальне становище коханої людини, хоч яким бідним він б не був. Дівчина лише мріяла про шлюб з чоловіком, який їй подобався, і якому б подобалася вона — і Айвін був саме таким чоловіком. 

— Чому так радієш, подруго? — посміхнувшись, підійшла раптом Хельга. 

— А що, — запитала Яшма трохи засоромившись. — Так помітно? — усміхнулася вона. 

— Ну, — знизала плечима жінка. — Ще трохи і з нього злетить одяг від твого погляду! 

— Ой, ну не кажи так! — засміялася Яшма. — Просто гарний настрій, от і усе! 

— Ага, я прямо бачу, як причина твого гарного настрою — біжить зараз до трактиру! Щось трапилося, що ти перестала розповідати усе своїй подрузі?

Хельга легенько, ледь помітно, штовхнула Яшму тазом. Та, не бажаючи відставати, швидко відповіла аналогічним. Дівчата засміялися і, зробивши вигляд бурхливої роботи, стали розтягувати вже розкладену скатертину по столу. 

— Коротше кажучи, — промовила Яшма, — здається, що весілля Тіріона та Моллі — буде не останнім в найближчий час. 

— Та ну! — здивувалася подруга. — А хто ще бажає?

Яшма лише коротко кивнула, вказуючи на себе. Хельга не одразу зрозуміла цей натяк, але коли до неї дійшов сенс — очі жінки округлилися так, наче їй розповіли плани самої королеви. 

— Ага! — посміхнулася Яшма. — Айвін сам вчора сказав, що хоче з дідусем поговорити з цього приводу! 

— Отакої... — розгублено промовила Хельга. 

— Так! Скажи, чудово ж! Я вже і не вірила, що мене хтось покличе в дружини після тих пліток! — ледь стримувала радість Яшма. 

— Ага... — промовила подруга задумливо. 

"Здається, сонце моє, що ми програли ці перегони...", — розчаровано подумала Хельга, дивлячись на Лайлу, що допомагала Моллі зі стравами. 

— Ну... Вітаю! — схаменулась Хельга. — А це він так і сказав тобі? — запитала вона, сподіваючись на те, що усе це — неправда і лише вигадки подруги. Їй би дуже не хотілося засмучувати доньку, адже Лайла все ще відчувала симпатію до нового обличчя у їхньому селі. 

— Ну так, сказав, — здивувалася питанню Яшма. — А ти чого... не віриш мені?

— Ні-ні! — замахала руками Хельга. — Звичайно, що вірю! Просто несподівано так! Ти, Яшмо, точно лисиця хитра, раз він так швидко в тебе закохався! — посміхнулася жінка.

*Новий світ. День 9. Опівдні*

Ближче до обіду, коли вже усі закінчили приготування та свої особисті справи, до села приїхала пані Лів. Жінка з'явилася на розкішній кареті, один вигляд якої вже робив святковий настрій. І хоч екіпаж був у традиційних, темних кольорах, що дуже сильно пасували до світлої шкіри вельможної пані, але кількість квітів та декорацій вражали настільки, що очі миттєво раділи, варто було лише поглянути на карету. 

Жінка з'явилася на задньому подвір'ї Тіріона несподівано. Але коли її помітили — радощам не було меж. Пані Лів, наче гарна любляча подружка, подарувала Моллі великий кошик живих квітів, після чого вони обмінялися м'якими поцілунками в щоки. Аристократка не відчувала жодної огиди до подібного, адже таке свято — мрія кожної дівчини. І сьогоднішній день — ледь не повністю належав Моллі. 

Взявши її чоловіка під лікоть, вельможа відвела його подалі від натовпу на невеличку розмову. Моллі, звичайно, не була проти. В неї й без того вистачало справ, але найголовніша задача — перевдягнутися в святкову сукню, яка вже давно очікувала на дівчину. 

— Тіріоне, — промовила пані Лів. Сьогодні її голос був наче святковим — його хотілося чути знов і знову. — Я перепрошую, що мій брат та його дружина не змогли приїхати і привітати тебе — в них зараз багато справ. 

— О, нічого, пані Лів, — посміхнувся чоловік. — Я усе розумію! До того ж, я і без цього неймовірно вдячний вашому брату, адже він люб'язно надав мені дозвіл полювати у лісі стільки — скільки необхідно було для цього весілля. 

— Так, — кивнула жінка. — Та я зараз не про це! — м'яко усміхнулася вона. — Я також не знала, що подарувати вам з Моллі. Вибачте, сама я не одружена і єдине весілля, на якому я була — весілля брата та Іди. 

— Та що ви, пані! — обурився мисливець. — Сама ваша присутність — вже подарунок для нас! Неможливо перелічити усе те, що ваша родина зробила і для села, і для нас! 

— Ні, — відмовила жінка. — Зрештою, без подарунка на такий захід не можна приходити! Тому тримай від мене універсальну річ — гроші! — сказала вона і, взявши долоню Тіріона, вклала туди доволі великий гаман. 

— Ви що! Не треба було! — засмутився чоловік. Хоч він ще не дивився, але важкість гаманця точно казала про те, що витрати на весілля вони вже, щонайменше, відбили цим подарунком. 

— Тримай, і не сперечайся! — посміхнулася жінка. 

— О, пані Лів! — з любов'ю у голосі промовила Яшма, підійшовши до вельможі. Кинувши погляд на великий гаманець з монетами, дівчина зрозуміла, що підійшла невчасно. І вона вже збиралася відійти, як пані Лів, знову посміхнувшись Тіріону, відпустила його разом з гаманцем, а сама пішла, тримаючи Яшму під лікоть. 

Наче дві подружки, вони пішли до найближчого столу, а Тіріон, залишившись наодинці, відкрив гаман і втратив дар мови. Всередині лежало щонайменше три десятки срібних монет! Божевільні гроші за мірками села! Весілля вони не те, що відіграли в нуль — а ще й окупили зверху! 

"Ото Моллі здивується!", — подумав Тіріон, ховаючи гроші в кишеню. 

*Новий світ. День 9. Вечір*

Пані Лів з'явилася на весіллі не одна — разом з нею прийшло двоє найманців. Чоловіки виглядали настільки сірими, що на них навіть не одразу звернули увагу. Їх помітили лише тоді, коли вони прямо підійшли до Тіріона з Моллі і запитали, куди класти напої та страви, які аристократка привезла з собою.Після цього, коли сонце вже почало свій шлях до обрію, почалося свято! Довгі тости, щирі побажання, і тривалий поцілунок закоханих. Усі виглядали щасливими та радісними, а молодята не переставали обмінюватися поглядами, трималися за ручку. Тільки коли сонце сіло, і довелося запалювати імпровізовані світильники — звичайні смолоскипи, що кріпилися до землі на довгих жердинах — фокус уваги з молодят спав і гості прийнялися просто їсти та спілкуватися задля власної насолоди. 

Айвін сидів поруч з Яшмою — дівчина сама всадила його так, а той і не заперечував. Дивлячись на присутніх, парубок роздивлявся гостей та їхні настрої. Калеб та Якоб розмовляли про щось, поруч з ними сиділа Хельга з Лайлою, але вони, здавалося, не були зацікавлені у розмові чоловіків. Натомість вони обговорювали щось своє, дівоче. Лайла посміхалася, а Хельга іноді гладила її по голові чи спині. 

Еміля та Гуннара ніде не було видно. Замислившись, Айвін пригадав, що взагалі не бачив їх сьогодні: ні зранку, ні вдень — ні навіть зараз. Це було дивно, та парубку було трохи байдуже на них. Він навіть радів, що їх не було, адже можна було бути спокійним за Яшму. Котра, до речі, сиділа справа і "точила" якусь страву. Кинувши погляд на улюблену дівчину, Айвін отримав її чудову посмішку — рідко коли можна було побачити її з тарілкою, в якій було аж стільки їжі. Та зараз дівчина їла і навіть не думала про дієту. Весілля подруги, хоч і не такої близької як Хельга, все одно було гарним приводом забути про розмір талії на сьогодні. 

Надивившись вдосталь, юнак і сам розвернувся до своєї тарілки. Дивна річ — скільки б він не їв, а порція все не меншала. Причина того — сиділа праворуч. Яшма раз у раз підкидала щось нове в тарілку хлопця. Вона все ще не полишала спроб відгодувати хлопця, аби той, нарешті, перестав нагадувати гілочку. Аж раптом, юнак відчув, як по його стегну повзе легка дівоча ніжка. Посміхнувшись, хлопець м'яко стиснув коліна, погладжуючи "гостя". Стопа, тим часом, не зупинялася і впевнено повзла далі. Більш того, відчувши взаємність, нога і сама почала легенько пестити стегно парубка. Це було приємно і Айвін радів, що в Яшми був гарний настрій. 

Потягнувшись однією рукою під стіл, який щільно закрили скатертинами, хлопець підхопив стопу і м'яко погладив її великим пальцем. Ніжна шкіра, тендітні кісточки, охайні пальчики — Айвін гладив ногу Яшми, аж поки не повернувся до неї самої. Він вже хотів було покликати її припинити — нога була занадто близько до його паху, аж раптом помітив, що дівчина про щось розмовляє з жінкою, що сиділа по сусідству від неї. Розуміння того, що Яшма, навіть сильно бажаючи, не змогла б так вивернути ногу, прийшла раптово і несподівано. Кинувши погляд під стіл, парубок подивився на світлу, майже бліду стопу, яку він тримав у своїй руці. 

Піднявши погляд, Айвін помітив, що навпроти нього сидить пані Лів. Жінка, в силу зросту, трохи спустилася вниз, аби дістати ногою до нього. Вона загадково дивилася на нього і, усміхаючись, покусувала власний нігтик. Хлопець, зрозумівши чию ногу він тримає, миттєво відпустив її і аристократка прибрала її до себе. 

"Ходімо?", — запитала вона, кивнувши Айвіну головою кудись вбік. 

Юнак не знав, що жінка хотіла від нього, але якщо вона вже зверталася до нього в такий спосіб — отже справа була важливою. Особливо за умовою, що вона могла легко схилитися і покликати його голосом. Айвін кивнув і встав з-за столу. Яшма, занадто втягнувшись в розмову з сусідкою, навіть не помітила відсутності парубка. 

*Рідний світ. День -2. Вечір*

Коли Айвін постукав у двері рідної хати, невдоволене обличчя батька — стало першим, що він побачив. Запах перегару — другим. Кинувши погляд всередину, юнак побачив, що там, прямо на столі, лежала його мати. Жінку хтось люб'язно по пояс поклав на стіл, неохайно розкидавши по підлозі порожні пляшки. Вона не рухалася і вже давно плавала у світі алкогольного отруєння.

— Кажи, — мляво промовив чоловік. — Але швидко! В нас з твоєю мамцею намічається "рьомантік"! — останнє слово Ланс навмисно спотворив. 

Айвіна аж пересмикнуло від почутого. Втім, справи батьків вже давно не цікавили його, тож йому було байдуже! Головне зараз — задобрити чоловіка: повідомити про пляшку, що чекає на нього у баби Маді, а також передати рибу. Саме це хлопець і зробив. 

— Добре, приймається! Йди скажи бабі Маді, що я завтра обов'язково зайду! — гикнув чоловік. — Але! Щоб ти засвоїв урок... Я пущу тебе в хату тільки завтра ввечері! Зрозумів?

— Зрозумів! — спокійно відповів хлопець. 

— А тепер йди... куди ти там йдеш? — промовив чоловік і, розвернувшись, награно плюнув на власні два пальці. Хитаючись, він пішов до столу, забувши зачинити двері. — Кохана! Зараз в нас будуть любощі! 

У відповідь тільки й долунало, що нерозбірливе напівсонне-напівп'яне бурмотіння. Але Ланса було не спинити! Коли з чоловіка злетіли штани, Айвін миттю зачинив двері самостійно. Парубок знав, що гидкий замок сам зачинявся, тож перейматися за двері не варто було. 

— Фу! — промовив він і пішов до старої. 

Парубок поспішав. Спогад про виття вовків, а також сонце, що швидко сідало за обрій — слугували гарним нагадуванням, що вечір зустрічати на дворі не варто. Тому хлопець, де міг, переходив на біг — перейматися про піт йому не треба було, а от речей, які потрібно зробити до повної темряви, ще вистачало. Як мінімум — повідомити бабу Мадю, щоб та завчасно приготувала пляшку. Терпіти її ниття та бурчання — жодна людина не могла це витримати, навіть Ланс. 

Тому, щоб уникнути слів: "А чого ти, лежню, не прийшов і не попередив мене раніше?" чи чогось подібного — потрібно було завчасно приходити і казати старій жінці, що ти від неї хочеш. І хоч в неї завжди був певний запас, але їй, схоже, подобалося, коли до неї приходять на поклін, записуються і просять зробити запас. Айвін ніколи не думав над цим — хоче і хоче, головне щоб виконувала. 

Зачинивши хвіртку, юнак пройшов до хати і постукав у двері. Якийсь час йому ніхто не відповідав, але потім двері відчинилися і він помітив стару жінку, що невдоволено дивилася на нього. 

— Чого тобі, приблудо? — запитала вона. 

— Батько просив передати, що прийде за горілкою завтра! — знизав плечима він.

— Якою ще горілкою?! — обурилася жінка. — А він платив? — випалила вона, чим не на жарт здивувала хлопця. — А, стоп, точно... Ти ж рибу приносив... Добре, домовилися, приготую йому! — сказала баба Мадя і, махнувши Айвіну рукою, у жесті "Забирайся", зачинила двері. 

Знизавши плечима, хлопець розвернувся і пішов назад до хати. Поки він йшов до баби Маді, сонце вже встигло сісти, а разом з ним — зникло і світло, залишивши парубка у сутінках. Якби не білий сніг, що навіть вночі давав непоганий контраст — Айвін міг би і заблукати. Але жарти скінчилися, коли хлопець, вже наближаючись до хліву, раптом побачив біля нього пару очей. Вони блищали і світилися. 

"Вовк!", — подумав парубок. 

Айвін не знав, що робити. Бігти? Так тварина все одно наздожене його — це очевидно. Навіть якщо побігти по заметах — легкий та спритний собака дуже стрімко пробіжить ту відстань, яку парубок ледь пройде, завалюючись по коліно в сніги. Та й навіть якщо не дожене — куди хлопцю бігти?! Окрім хліву — в нього немає укриття. До сусідів? А хто його пустить?! Усі потерплять кілька секунд його крики, а зранку просто викинуть кудись кістки за подвір'я, якщо ті кістки, звісно, залишаться — в голодну зиму вовки можуть взагалі не залишити нічого, окрім калюжі крові на землі. 

Битися? А які в нього шанси? Особливо з голими руками! Поруч не було ані палиці, ані камінчика — усе було під шаром снігу. А з голими руками — фінал, скоріш за все, буде таким, що парубка зжеруть, а він просто кілька синців залишить на тілі дикої тварини. І навіть якщо він зможе відбитися — без поранень він не залишиться. А обробити та вилікувати рани — Айвін не зможе. Тож, навіть у разі перемоги, він просто стече кров'ю у власному хліві. 

І коли ці очі почали наближатися — юнак втратив дар мови. Переляканий погляд намагався знайти хоч щось, що могло йому допомогти. Але коли до нього підбіг знайомий пес — страх миттєво розвіявся. 

— Бароне! — випалив парубок. — Скотиняко пухнаста! Син ти собачий! Щоб ти голим залишився! Я ледь не помер від страху! 

Але собака лише крутилася навкруги, махаючи пухнастим хвостом. Разом, вони пішли до хліву. Айвін відчинив замок і запустив пса всередину. На швидку руку розвівши багаття, юнак витягнув зі схованки порожні консервні банки і побіг на вулицю, збирати сніг та хвою. Вечеря обіцяла бути смачною та ситною. Але вже повертаючись, Айвін помітив ті самі очі. Вони так само світилися і пильно дивилися на нього.

— Бароне! — крикнув той і очі подивилися на нього. — Чого ти виліз? Якщо не повернешся, то будеш проводити ніч на вулиці! 

"Гав", — почулося з хліва. Барон був всередині...