Спочатку:
На сторінку книги
*Новий світ. День 8. Ранок*
Калеб з Хельгою йшли працювати. Вони вийшли трохи раніше, бо Лайлі не спалося і вона завчасно усе приготувала. Приємне відчуття, яке охоплює людину, коли йде кудись удосвіта. Коли зустрічає сонце ще на сході, а прохолодний ранковий вітер приємно обдуває обличчя. Порожні стежинки, що тягнулися між хатинками, ще більше посилювали цей ефект.
— Якоб пропонує нашим родинам зібратися на спільному обіді, — раптом промовив Калеб. — Кличе до себе.
— А ти що? — запитала жінка.
— Я погодився, — чесно відповів він. — А чому ні? Якоб — гарний чоловік. Еміль... Я не знаю, що вже в них з Яшмою там сталося, але чому б не спробувати? Якщо не одружаться, то хоча б познайомимося тісніше. А то живемо в одному селі, а знаємо одне одного так собі...
— Добре, — знизала плечами Хельга.
— І все? — перепитав Калеб, не вірячи в те, що отак легко його дружина прийме цю новину. Особливо враховуючи те, що вона більше "вболіває" за Айвіна.
— І все, — посміхнулася дружина, зрозумівши думки чоловіка. — Ні, а справді, чому б не погодитися? Це ж просто обід, тож справді — хоча б познайомимося ближче! — погодилася вона. — А коли обід цей?
— Сьогодні... — промовив Калеб.
— Сьогодні?! — випалила дружина, не чекаючи, що зустріч відбудеться так скоро.
— Ну... Так... — знизав плечима коханий.
— Це жахливо! Треба ж приготувати щось, не приходити ж з порожніми руками?! — промовила жінка. — Чекай тут! Я скажу Лайлі, щоб зробила щось! — повідомила вона і, розвернувшись, пішла назад до хати.
*В той же час*
В хаті Моллі відбувалася важлива нарада. Сидячи за великим квадратним столом, проговорювали питання шлюбу та весілля. Тіріон, як єдиний представник з боку своєї сім'ї, брав безпосередню участь у цій нараді. Втім, і родичі дівчини також розуміли становище молодої пари.
— Знаєте, — почав Тіріон. — Я хотів би ще раз подякувати, що... Що виростили таку чарівну дівчину, і що погодилися видати її за мене! Чесно... Я неймовірно ціную це!
— А чого ж мені не віддати її? — посміхнувся у відповідь старий чоловік. — Ти — хлопець гарний, працьовитий. Завжди при справі тебе бачив. Поважаєш жінок та дорослих — чого ще треба?!
— Ну не розбещуйте, — промовив Тіріон. — Але дякую, мені дуже приємно!
— А мені як приємно! — засміявся дідусь. — Ну то що, завтра зіграємо весілля?
— Так, — червоніла від радості Моллі. — Давайте!
— Отже, — промовив чоловік. — Меблі — не проблема. Я домовлюся з Ларсом — він завжди дає столи та лави на такі заходи. Так само і напої — в нас є певний запас, але в трактирі візьмемо ще. Витрати на це беремо на себе ми, — повідомив батько дівчини. Тіріон, погоджуючись, кивнув.
— Страви вже готові, — повідомила мати Моллі. — Їх лише замішати треба, але то питання вирішити можна швидко. Та й не одразу ж усе виставлятимемо.
— Ну і чудово... — розвів руками глава сімейства. — Тоді на цьому, власне, і все... Весілля проведемо як і домовлялися?
Усі присутні кивнули. На цьому — розмову було завершено. Усі нюанси і деталі і без того обговорювалися кілька днів, тож ця бесіда стала просто підсумковим фіналом, де усі дійшли єдиної думки.
— Я так рада, — раптом промовила Моллі. — Що ми нарешті дійшли до цього. Сподіваюся, усе буде добре.
— Я також радий, — посміхнувся мисливець. — І звичайно, що усе буде добре, та й що тут казати!
*В той самий час*
Айвін лежав у своїй кімнаті в трактирі. Ліжко було неймовірно м'яким і зручним — в десятки разів ліпше, аніж в нього було в рідному світі, у хаті батьків. І в мільйон разів ліпше й зручніше, ніж старий спальний мішок, в якому він спав на сіні в хліву. Життя потроху налагоджувалось, і це не могло не тішити. Занурившись у власні думки, хлопець і не одразу помітив стукіт у свої двері. Піднявшись на ліктях, він дозволив увійти. Через секунду — на нього дивилася Яшма, напоказ надувши губки і склавши руки під грудями.
— Чого не відповідаєш, коли кличу? — запитала вона.
— Пробач, — знизав плечима Айвін. — Не чув.
— Можна увійти?
— Звичайно!
Яшма зайшла і зачинила за собою двері. Не чекаючи особливого запрошення, вона плюхнулася на ліжко поруч з хлопцем, поклавши на нього ногу, наче він був її трофеєм, який вона захищала від інших.
— Приходив батько Моллі, — посміхнулася дівчина.
— І що?
— Просив меблі та напої на весілля! — пояснила Яшма. — Ой, я ж забула тобі про це розповісти... Ми-то усі вже прийняли це запрошення, а ти — людина нова. До речі, це та причина, з якою ти перестав жити з Тіріоном?
— Ага! — відповів Айвін.
Яшма лише пильно дивилася на хлопця, не знімаючи усмішку з обличчя, а юнак, дивлячись на дерев'яну стелю, думав про те, що йому робити далі.
"Зрештою... Яшма — гарна дівчина. Може і мені її варто покликати заміж? Це, напевно, доведеться з дідом Ларсом обговорювати... Але, чи не зарано це буде?", — подумав Айвін.
— Агов! — помахала долонею Яшма перед обличчям хлопця. — Ти де?
— А? Я... тут...
— А чому тоді не відповідаєш? — сказала дівчина. — Питаю тебе, що будеш на сніданок?
— Ой, Яш, ти така дбайлива... На твій вибір, що ти їстимеш - те й я з'їм!
— Так, я така! — наче кішка, промурчала вона. — Але я сьогодні на дієті, а от ти на ній не просидиш! Ти подивись на себе!
— Що...
— Скільки не годую, — говорила Яшма і щипала Айвіна за боки. — А він все одно — кістки та шкіра!
Хлопець намагався якось захиститися, та дівчина міцно притиснула його ногою, не даючи тому й можливості поворухнутися. В якийсь момент, парубок зміг вирватися і, ухопивши дівчину за руки, притиснув їх до ліжка, аби та нарешті припинила дражнити його. І тільки подивившись на її задоволену посмішку — парубок зрозумів, що потрапив у її пастку. Бо саме цього вона і добивалася.
— Будь зі мною ніжнішим! — промовила Яшма, максимально вдаючи цнотливість. Прикривши очі, вона відвернулася в бік, підставляючи Айвіну свою незахищену шию.
— Ти знов мене перехитрила! — випалив хлопець і відпустив її.
— І зроблю це знов! — хижо посміхнулася вона і вчепилася кігтиками в живіт парубку.
Відсахнувшись, хлопець відстрибнув від дівчини наче переляканий кіт. Цей незграбний стрибок дуже насмішив Яшму і та, ледь не плачучи від сміху, піднялася з ліжка парубка.
— Добре, піду приготую тобі щось! А то ти худющий, ще вітром здує кудись, а мені потім шукати! — посміхнулася вона і пішла до головної зали.
Айвін, недовго затримуючись, також поспішив вдягнутися і пішов за дівчиною. Починався новий день, в якому на нього знову чекала стара праця.
*В той же час*
— Це буде мій новий шедевр! — промовила пані Лів, дивлячись на власне відображення.
Поруч з жінкою був мольберт, на якому стояло полотно — нова картина жінки. Аристократка не знайшла сну вночі — прилив енергії, який застав її зненацька, не давав жінці спокою. Тому, аби не сидіти без діла й не плювати у стелю, вельможа пані палила свічки та витрачала фарби. І зараз — результат її праці стояв посеред майстерні, накритий тонкою непрозорою тканиною.
— Я покажу її тільки йому! — посміхалася жінка, розглядаючи себе у дзеркалі.
Темні плями під очами — вірні друзі безсонної ночі — дратували аристократку, нагадуючи їй про причини цього стану. А пляшка вина, що валялася на підлозі й жахала усіх своєю порожнечею, свідчила про відчай, до якого дійшла Лів. Причиною такої поведінки став Айвін. Точніше його реакція на новину про минуле Яшми.
— Як же так?! — тихо шипіла пані Лів. — Яшма — повія — знайшла собі такого гарного хлопця, який і приймає її, і терпить її, і кохає її. А я — донька знатного аристократа, сестра поважної, і далеко не останньої людини у королівстві — вимушена сидіти в дівках! І Хромар теж... Після того випадку — приставив до мене цього найманця...
Наче бажаючи перевірити власну правоту, жінка піднялася з ліжка і підійшла до дверей. Там, збоку, неподалік, сидів на м'якому стільці найманець і чистив нігті одним зі своїх ножів. Коли аристократка подивилася на нього — той відволікся від своєї, беззаперечно важливої справи, і також подивився на неї. Навколо не було жодної душі — навіть ніяка покоївка не бігла від зали до зали.
— Сидиш? — запитала вона в нього. Голос панянки був ворожим та непривітливим.
— Сиджу, — відповів той, не розуміючи, що від нього хочуть.
— Ну і сиди далі... — зачинила двері жінка, залишившись в кімнаті.
Відійшовши від дверей, Лів вдарила своїм тендітним кулачком у тумбу, що стояла поруч. Легкий біль подіяв наче заспокійливе, та глибока образа нікуди не поділася. Але тільки вона відвернулася до кімнати, як позаду почувся стукіт у двері. Гадаючи, що це той найманець поліз питати її про цей дивний діалог, жінка розізлилася.
— Я тобі сказала, щоб до моєї кімнати ти не ліз! — промовила вона з ненавистю у голосі. Та відчинивши двері, вона побачила налякану молоду дівчину, що працювала у неї покоївкою.
Зрозумівши, що її гнів ледь не зачепив невинну людину, пані Лів розслабилася та заспокоїлася. Так, думки вона не відпустила, але ззовні — натягнула посмішку і зробила голос приємнішим.
— Ох, пробач, трояндочко, — вибачилася жінка, повернувши шовк до голосу. — Я не на тебе кричала.
У відповідь — дівчина лише покивала.
— Ти щось хотіла? — запитала жінка, коли пауза між ними затягнулася.
— А так, — вийшла з трансу покоївочка. — Пані Лів, ви просили мене нагадати вам, що завтра — весілля Тіріона та Моллі.
— Ох... — випалила жінка, приклавши долоню до лоба. — Точно... Дякую тобі, квітка, піду готуватися тоді!
