Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 5. Ранок*

— Так, усе, — поплескала себе по щоках Лайла. — Тепер потрібно пекти пироги!

*Два дні тому. Опівдні*

Лайла тільки почала готувати обід. Вона знала, коли приблизно прийдуть Калеб з Хельгою, а тому вона завжди дотримувалася певного розкладу — усе, аби не змушувати своїх батьків чекати на їжу й не морити їх голодом. Аж раптом почувся якийсь чоловічий голос позаду неї.

— Вітаю вас, добра господиня! — пролунало позаду.

Лайла від несподіванки ледь не підстрибнула, адже вона не чекала на гостей. Та й хто з місцевих звертався б так до неї? Обережно повернувшись, дівчина з полегшенням видихнула — у відчиненому вікні вона побачила Еміля. Син старости вирішив просто пожартувати так, а вона вже перелякалася, уявивши когось незнайомого.

— Гарного ранку, Еміле! — прощебетала привітання вона. — Чого ти так офіційно?

— А просто гарний настрій! — знизав плечима хлопець. — Слухай, в мене тут дещо є... Не вийдеш на хвилинку?

— А чого надворі? Заходь сам до нас — не чужа людина зрештою! — запросила дівчина.

Лайла пам'ятала свою розмову з батьком, а також те, що староста хотів одружити свого сина з нею. Вона нічого не відчувала до хлопця, але й відрази в неї не було — дівчина просто ніколи не думала про Еміля, як про потенційного нареченого. Зрештою, поки в їхньому селі не з'явився Айвін — дівчина, в цілому, не думала про шлюб.Але вона була не проти пізнати хлопця ближче. В будь-якому разі, батьки радили їй придивитися, та не примушували до цього. Саме тому вона і хотіла пізнати сина старости трохи ближче.

— Та... — почухав потилицю Еміль. — Справа коротка в мене насправді, чого лізти до вас! — посміхнувся він.

— Ну... добре... — розгубилася Лайла. — Зараз!

Коли вона вийшла з хати, то помітила, що в руках чоловік тримав кошик з яблуками — саме те, що їй було потрібно. Чоловік, наче читаючи її думки, протягнув цей кошик дівчині. Здивована Лайла тільки мовчки взяла його і подивилася на Еміля поглядом, який питав без жодних слів.

— Та просто батько просив передати! — відповів хлопець. — А мені було не важко! Хай буде... невеликий дарунок тобі та твоїй родині! Зрештою... Ми не чужі люди у цьому селі, тож...

— Щиро дякую! — кивнула з повагою дівчина. — Та на жаль в мене немає нічого, що я могла б дати у відповідь... — трохи засумувала вона.

— О, ні-ні! — замахав чоловік. — Я ж кажу, це дарунок! Нічого у відповідь я не прошу та й не думав навіть про це! Їжте, смачного вам!

Чоловік вже розвернувся щоб піти, аж раптом Лайла, ведена бажанням віддячити, зупинила його.

— А не бажаєш... Ну... Зайти до нас на обід? — запитала вона.

— Ох, дякую за запрошення, — кивнув хлопець. Він помахав головою так, що вітер аж сколихнув його волосся. — Але боюся, що сьогодні не зможу! Пробач, будь ласка, — ніяково посміхнувся Еміль.

Після цих слів запала тиша і чоловік, зрозумівши, що продовження не буде, попрощався та пішов кудись. Лайла ж так і продовжила стояти з кошиком яблук, не знаючи, що їй далі робити.

*Зараз*

А в цей же час, до трактиру завітала Хельга. Жінка вирішила затриматися трохи, скинувши свою частину праці на чоловіка. Калеб був не проти, адже Хельга пішла до трактира з певною метою — вона хотіла дізнатися, що ж такого відбулося між Емілем та Яшмою.

— Вітаю! — промовила жінка, відчиняючи двері закладу. Як вона і підозрювала, трактир після сніданку був напівпорожнім. Наявні відвідувачі вже або з'їли усе, або доїдали, тож жінка могла спокійно висмикнути Яшму на невелику розмову двох подруг.

— О-о-о! Хельго! — вигукнув дід Ларс. — Наче сто років тебе не бачив! Вже й забула мабуть про діда? — пожартував той.

— Бажаю успіху вашій справі, діду, — посміхнулася жінка. Вона також була рада, що зустріла старого знайомого. Зрештою, вона народилася і виросла у цьому селі. Дід Ларс бачив її і малою, і дорослою, і особисто ще приносив напої на її весілля з Калебом — трактирник був далеко не чужою людиною для жінки. — Яшму можна висмикнути? — запитала вона. — Побалакати хочу!

— Та, — кивнув дід. — Зараз, збере посуд — і балакайте хоч до вечора!

— Угу, — подякувала жінка. — Налий тоді чогось прохолодного! — попросила вона і, підійшовши до барної стійки, поклала на неї кілька мідяків. — День спекотний, пити хочеться — не можу!

— Це ми легко! — усміхнувся корчмар. — Тобі ж не алкогольне?

— Ні, — хитнула головою Хельга.

Через якийсь час, як і казав дід, Яшма звільнилася і підійшла до подруги. Дівчина також була рада бачити подругу. Дідусь налив прохолодного соку й онучці і та, разом з Хельгою, перемістилися за вільний столик. Яшма, яка нарешті змогла розслабитись за день, ледь не розтікалася на лаві. Стягнувши з голови хустку, вона махала нею на власну шию, бажаючи хоч трохи охолодити тіло. День дійсно почався доволі спекотно. Хельга була мудрою жінкою, тому почала бесіду вона здалека. Дівчата поговорили про жіноче, обговорили якісь старі спогади. Окремою увагою Хельга вирішила винагородити тему відносин Яшми та Айвіна. Жінка також бачила, наскільки небайдужою була її подруга до нового хлопця. І вона також знала, що новий гість їхнього села також подобається і її доньці.

— Ну, а що в тебе з Айвіном? — запитала Хельга, нахилившись до Яшми. Грайливий погляд жінки натякав дівчині, щоб та казала правду і не вигадувала нічого.

— Ой, та ти не повіриш! — промовила вона. — Нещодавно було на озері, гуляли вночі...

— А ти, я дивлюся, на місці довго не сидиш! — всміхнулася Хельга, роблячи в голові певні нотатки, щодо її відносин з Айвіном.

— Ну, а як! — посміхнулася Яшма у відповідь. — Так от... Були ми на озері. Я, звичайно, причепурилася, вдягнула усе найліпше, нагодувала його перед цим, щоб він не сидів на тому озері голодний...

— Ну-ну, — квапила її подруга. — Не тягни, мені ж цікаво!

— А він відмовив мені! — тихо, майже пошепки, розказала Яшма. — Я на ньому сиділа, вже відчувала, як мені в сідниці впирається... А він просто виповз з-під мене і побіг до озера вмивати обличчя! Ти уявляєш!

— Отакої... — здивувалася Хельга, а сама, подумки, посміхнулася.

— І знаєш, що найголовніше у цій історії? — запитала подруга і жінка лиш здивовано качнула головою. — Це те, що він сказав, що не хоче квапитися! Сказав, що хоче усе зробити правильно, і щоб я також не обирала кота в мішку! Уявляєш?! — тихо обурювалася дівчина. — Він мені казав, що хоче, аби я ліпше його пізнати змогла!

"Айвін людина честі, — подумала про себе Хельга. — Поважаю!"

— Ну нічого в нього витримка... Лежати під тобою і змогти перебороти себе... — промовила вона.

— Та, а я про що! — підтакнула Яшма. — Та то добре... В мене ще буде можливість його звабити. Нікуди він не дінеться! — розслаблено сказала Яшма.

Дівчина також пам'ятала, як вона відбила Айвіна у Лайли. Звичайно, Хельзі вона не розкаже про це відверто. Та навіть якщо та запитає — Яшма розуміла, що до неї не буде жодних претензій. Зрештою, ніхто її біля домівки подруги тоді не бачив, тож вона зможе легко відбити будь-який напад на себе банальним збігом обставин, мовляв: "вона просто випадково нагодувала хлопця якраз тоді, коли Лайла приготувала свій смачнючий пиріг!".

— Слухай... — сказала Хельга. — Тільки не кричи, — обережно додала вона. — А що ти скажеш про Еміля?

— Ой, давай тільки про щось інше... — попросила Яшма. — Кого-кого, а його я вже не хочу згадувати...

— Ну будь ласка, — посміхнулася жінка. — Я трохи... не для себе прошу! Якоб просто запропонував Калебу одружити Еміля з Лайлою, тож...

Яшма задумалася. Їй зовсім не хотілося розповідати і навіть згадувати сина старости. Вже сильно бісив він її. Але, враховуючи почуте, вона вже не була такою категоричною. Дівчина знала, що хоч вона і відбила спробу Лайли залицятися до її Айвіна, але поки вона з ним не одружилася — ніякої гарантії на нього в неї немає. Або ж... Поки не одружена Лайла... Відвернувшись у вікно, дівчина замислилася. Їй зовсім не хотілося підіймати власне минуле і взагалі його хоч якось згадувати, але й підбити Лайлу до вигідного саме їй шлюбу — також було б гарним рішенням. Зважуючи усі "за" та "проти", дівчина нарешті повернулася до подруги.

— Знаєш, ким я була раніше? — запитала вона так, що бажання якось жартувати чи насміхатися з Яшми — зовсім не хотілося.

— Так... — покивала Хельга.

— А знаєш, хто розніс це по усьому селу? — запитала Яшма, дивлячись доволі однозначним поглядом на подругу. — Він завжди добивається те, чого бажає, втім... Гадаю, якщо приміряти вашу шкуру... Ну я б віддала на твоєму місці Лайлу! Зрештою, він син старости, гарно знає аристократів, має вплив у селі, неабияке ім'я... Одним словом — надійний.

Хельга лише пошепки присвиснула. До неї, звичайно, докотилися свого часу плітки про те, що раніше робила Яшма. Та жінка навіть не підозрювала, що розніс ці плітки саме Еміль. Підіймати питання причин зробленого — жінці якось не хотілося. Та і Яшма, судячи з її поведінки, не стала б це розповідати.

— Але знаєш, — промовила в кінці Яшма. — Я б все одно радила б тобі віддати Лайлу! По-перше — він не остання людина у селі... А по-друге, — дівчині важко було це говорити, адже це дійсно була правда і вона так вважала. — Він надійний, якщо справа стосується того, що йому належить. Якби він не був таким бовдуром, я б сама його собі забрала...