Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 7. Вечір*

У хаті Якоба, під самісінькою стелею, утворилася чорна, невидима людському оку хмара. Це була напруга. І вона була такою густою та концентрованою, що, здавалося б, ще трохи — і можна буде ложкою зібрати її собі до страви. А причиною появи цієї хмари — знову був Еміль, а точніше, ще й його батько! Чоловіки знов не поділили погляди на життя одне одного, через що сталося непорозуміння. Надихнувшись розмовою з аристократкою, яку Якоб мав сьогодні вдень, чоловік знову вирішив, що гарною ідеєю — спробувати сина миром схилити до шлюбу з Лайлою. 

Але Еміль, як і раніше, не поділяв поглядів батька на його ймовірне майбутнє, так і продовжував не поділяти їй. Хлопцю Лайла була до одного місця, і він вже неодноразово повідомив цю думку своєму батьку. Але той, наче не чуючи, продовжував стояти на своєму. І їхня суперечка вже наближалася до позначки, після якої розмовляти вже почнуть кулаки чи погрози.

— Добре, — видихнув Якоб, скидаючи загальний рівень напруги. — Давай по-іншому, — підняв він долоні і легенько ляснув ними по столу. — Чим тобі подобається та Яшма? 

— Я тобі вже сотню разів це пояснював, — схрестивши руки, відкинувшись до стіни, видихнув Еміль. Йому вже набридли однотипні й регулярні сперечання з батьком, що наче не розумів його на рівні мови. — Якби ти хотів мене почути — вже б давно зрозумів...

— Я хочу тебе почути, — обірвав його Якоб. — Правда! Мені не менше за тебе подобається сперечатися з тобою, але я, як батько, хочу для тебе найліпшого, а тому я мушу подбати про твій майбутній шлюб! А то про нас, ще чого не вистачало, плітки підуть! 

— Ось! — промовив Еміль, зупиняючи чоловіка. — Саме про це я тобі завжди і говорю! "Що про нас подумають люди?!" — це єдине питання, яке тебе хвилює! — повідомив парубок. 

— Ну, а як? — щиро здивувався староста. — Звичайно! Ти ж не відлюдником живеш у лісі чи в горах! Ти живеш у великому селі, де є ще й інші люди! Звичайно, що думки інших мають хвилювати і тебе, і мене...

— Я згоден, ми не в горах! — кивнув Еміль. — Але й говоримо ми не про поведінку чи ставлення до сусідів! Ти мене змушуєш обирати дівчину, з якою я буду нещасливий, а я хочу обрати дівчину, яка мені подобається! Ось! Усе! — підвищував тон парубок. — Нічого більше, лише банальне питання щастя! А ти й сюди притягаєш тих людей, наче вони свічку триматимуть, коли я з дружиною буду у ліжку "розважатись"! 

— Ну, а як? — щиро не розумів Якоб. — Дружина, це також дуже важливо — це назавжди! Як про тебе будуть думати чи говорити, коли дізнаються, що твоя дружина — повія! А твоїми зусиллями — усі тепер знають, що Яшма нею була. 

— Слухай, татусю, — сказав Еміль глумливо. — Я втомився товкти воду в ступі! Тобі яка справа до того, ким буде моя дружина? 

— Пряма! — обурився староста. — Що ж про мене люди скажуть? Як ти уявляєш? Видав сина за шльондру, то який ж з мене батько?

— Кепський! — обірвав його хлопець. — Ним був до Яшми, ним є зараз, ним будеш і потім, враховуючи те, як ти ставишся до щастя сина! Тільки село та аристократи — ось усе, що тебе хвилює. Після смерті мами — тільки про "інших людей" і піклуєшся! — зі злом у голосі, чеканив юнак. — А коли мені потрібна була твоя увага, порада, турбота — я тільки і чув: "Не заважай" та "Ти вже не маленький"! Тож, татусю, я навчився жити без твоєї допомоги, я так і продовжу жити! 

— Але ця дівчина зведе тебе в могилу! — випалив чоловік, сподіваючись достукатися до сина. — Що тебе з нею чекає?

— А що б не чекало — то вже моя справа! — огризнувся Еміль. — А ти, якщо вже так піклуєшся про те, що про тебе подумають, піди до маєтку — присунь тій же пані Лів! Ото честі буде тобі! 

— Замовкни! — випалив Якоб і вдарив рукою по столу. — І не смій порочити ім'я чемної жінки! Вона, на відміну від тебе, слухається старших! Вона піклується про свою честь та ім'я! І їй не байдуже на авторитет та суспільну думку! 

— Ти справді в це віриш?! — випалив хлопець і засміявся на ввесь голос. 

*В той же час*

— Ух, дякую тобі! — посміхалась Яшма. 

Під вечір, покінчивши з клопотами по дому, вона вирішила вибратися на прогулянку. І не аби з ким! Їй також вдалося вмовити і хлопця піти з нею. Під яскравим сяйвом місяця, вони блукали за межами села, насолоджуючись приємними подувами вітру. Дівчина, наче повернувшись в дитинство, бігала по траві босоніж, тримаючи босоніжки в руках. Бажаючи поділитися настроєм з Айвіном, вона крутилася навколо нього, наче красива пташка — але хлопцю було не до жартів. Потупивши погляд, юнак просто йшов за нею слідом, намагаючись не наштовхнутися в неї. 

З голови парубка не виходили слова пані Лів. Звичайно, що парубка насторожувало те, що про минуле Яшми усі відмовлялися говорити, посилаючись то на таємницю, то на невпевненість, то прямо відмовляючи. Але аристократка так різко й раптово усе розповіла, що хлопець тепер і не знав, що думати. 

"Що плануєш робити з Яшмою?", — останнє питання жінки, наче уламок стріли, міцно засів в його пам'яті.

"А що тут можна зробити?!", — думав хлопець. 

"Я її розумію, я сам нещодавно був у ситуації, де честь віддавалася за жалюгідну сотню, якої навіть на м'ясо не вистачить!", — пригадував Айвін ту жахливу зустріч зі Світланою. 

Товсті руки продавчині наче знов стиснули його горло, обмацуючи в ньому усе, що є. Від цих спогадів у Айвіна знову підкошувалися ноги, а шлунок починав відтанцьовувати шалені курбелі. Та юнак швидко відмахнувся від спогадів, перекривши їх жахливим розумінням того, що Яшма з подібним стикалась кожен день! 

"І ніхто ж не сказав! — подумав Айвін. — Усі знали і ніхто не розказав це мені! — майнула образлива думка. — Хоча й не дивно — таке не розповідають першому зустрічному!"

Піднявши голову, Айвін раптом не знайшов перед собою Яшми. Ось, він тільки бачив її білу сукню, що від бігу та стрибків життєрадісної дівчини, більше нагадувала прапор, що майорить на вітрі. 

— Яш? — обережно промовив хлопець, та йому ніхто не відповів. — Ти де?

Парубок витягнув шию, як той страус! Він намагався розгледіти її тіло серед трави, хоча він розумів, наскільки це велика нісенітниця! Трава, хоч і була високою, та не настільки, щоб у ній можна було сховатися дорослій дівчині. Але раптове зникнення Яшми не давало спокою хлопцю. 

— Бу! — різкий гучний голос почувся позаду. І в ту саму секунду, у боки юнака впився з десяток гострих дівочих кігтиків. Яшма, скориставшись нагодою, зайшла парубку за спину, а той і не помітив цього. 

Пискнувши, Айвін відсахнувся від неї, а та, наче користуючись гарною можливістю, ще сильніше наблизилася і, м'яко огорнувши голову парубка, повалила його на зелену ковдру. Коли Айвін розплющив очі, то помітив на собі Яшму, що, прикусивши нігтик, грайливо дивилася йому в очі. 

"Вона знов за своє?", — подумав хлопець.

— Ти напевне, думаєш, що я знову узялася за своє? — промовила жартівливо дівчина. — Вгадала?! — сама собі не повірила вона, але здивовані очі парубка казали красномовніше за нього самого — Яшма дійсно вгадала. 

Поклавши руки на груди парубка, дівчина широко посміхнулася і вмостилася на ньому зручніше. Від усієї цієї ситуації, Айвін почав нервувати, бо озера поруч не було. 

— Не сподівайся, — промовила вона так, наче от-от була готова заплакати. — Не тут і не зараз! — повідомила вона хлопцю. — Не хочу збирати кліщів та жуків, — пояснила Яшма. 

— Добре, — кивнув хлопець, радіючи тому, що Яшма передумала лізти до нього в штани.

— Та й до того ж, — промовила дівчина і почала крутити на ньому тазом. — Наш Айвін такий чемний лицар! — дражнила вона його і легенько дряпала по грудях. Прямісінько як кішка, що на ковдру залізла. — Я перед ним і так, і сяк, і отак робила! — жалілася Яшма. — А він так і не погодився зробити мене щасливою! Хоча, — хтиво додала вона. — Твій лицарський меч я вже відчуваю! 

— Так, досить! — випалив хлопець і почав вилізати з-під дівчини, та цього разу — вона не дала йому це зробити. Коли юнак піднявся на руках, вона охопила ногами його спину, надійно причепившись. 

— Ні-а! — посміхалася вона. — Вдруге я тебе не відпущу! Буду гратися з тобою стільки, скільки забажаю! 

Її легка посмішка тішила хлопця, та між тим, Айвін намагався не забути те, що він їй сказав на озері. Але спогади про минуле Яшми знов висмоктали усі кольори з думок парубка. Дівчина також помітила це. Вона з самого початку бачила, що Айвіна гнітить щось, та вона не знала, як його розпитати про це. Але зараз — вже неможливо було ігнорувати це. 

— Ну ти чого? — турботливо поцікавилася вона. — Ти на мене образився, що сьогодні не допомагала тобі в трактирі? Чи ти за синець той? Пробач... — опустила вона голову. 

— Яш... — обережно покликав хлопець. Дівчина у відповідь лише тихо укнула. — Це правда, що раніше ти працювала в борделі? 

Якби позаду них, в поле, зараз би впала комета — це б налякало дівчину менше, ніж це питання. Яшма миттю розслабила хватку і, коли ноги вже не чіплялися, вона просто сповзла вниз, на коліна парубку. Айвін відчув, як дівчина почала труситися. Затуливши рота руками, так наче вона боялася закричати у весь голос, вона лише замахала головою.

На її очах миттєво проступили сльози, після чого вона, наче дитина, з усієї сили заплющила їх і геть опустила голову, сховавши обличчя під зачіскою. Від тієї грайливої Яшми не залишилося нічого — зараз дівчина була добита й спустошена. Наче Айвін — не хлопець, який їй подобається, а бандит-головоріз, що точно не залишить її у спокої. 

— Яш, — покликав її Айвін, але реакції це не дало. 

Якийсь час дівчина ще просиділа на його колінах, після чого, піднявши голову, притиснула носик, аби не плакати. 

— Хто розказав? — голос красуні звучав тихо, наче вона води набрала за щоки. 

— Пані Лів... — чесно зізнався Айвін. 

Відповідь, вочевидь, не сподобалася Яшмі. Дівчина, мружачись, затремтіла від нових хвиль емоцій, після чого все ж таки заплакала. Айвін, який досі сидів у траві, не знав, що сказати їй. Вона була розбита, а найжахливіше те, що юнак і сам не розумів, як йому реагувати. 

— Так... — промовила вона, вичавлюючи слова через силу. — Я була повією! — визнала вона. — І скільки себе пам'ятаю — я була в борделі. Що далі?

Айвін лише знизав плечима. Йому було важко дивитися у заплакані очі Яшми, тож він відвернувся, потираючи травинку між пальцями. 

— Чому не сказала? — запитав він. 

— А як про це розповісти? — запитала вона. — Я не навмисно так жила, знаєш! — образилася дівчина. — Я б із радістю обрала собі якесь інше життя! Та от, навіть тут, коли вже, здавалося, все залишилося позаду — ця слава все одно переслідує мене! Ніхто не хоче мене бачити поруч, нікому я не потрібна! Про шлюб я тільки й можу, що мріяти — хто захоче в дружину повію?

— Я хочу, щоб ти сама мені все розповіла! — попросив її Айвін. — Не хочу чути це від когось іншого! Зрештою, ми ж домовилися, що пізнаємо один одного краще. Тож я вважаю, що вже на цьому етапі ми маємо бути щирими... 

— Зажди... — зупинилася Яшма. — Ти не кидаєш мене?! — не могла повірити вона.