Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 8. Опівдні*

— Пригощайтеся, — промовив Якоб, підсовуючи тарілки зі стравами своїм гостям. 

В хаті панувала атмосфера затишку та добробуту. Староста підготувався і приготував гарне частування, аби вразити Хельгу та Калеба, а також і Лайлу. Еміль, звичайно, не вклав жодної краплинки зусиль в захід — цей обід був потрібен лише його батьку. Та на допомогу раптом прийшли гості, що принесли з собою пиріжків, а також кілька легких салатів. Це трохи розбавило простий стіл, а також створило доволі затишну атмосферу, наче їхні родини вже давно були знайомі і тепер тільки і чекали на шлюб їхніх дітей. 

— Лайла, це ти готувала ці пиріжки? — промовив Якоб, відкушуючи великий шмат від пиріжка, що мав чудову картопляну начинку. 

— Угу, — кивнула дівчина. — Там ще десь є з м'ясом та з капустою! 

— Дійсно смачно, — промовив Еміль, роздивляючись начинку свого пиріжка. — У мене з м'ясом! — додав він, посміхнувшись.

Якоб лише посміхнувся, радіючи з того, що його син не соромить його перед гостями. 

— Ну як ви, друзі? — запитав Якоб. — Як ідуть справи у крамниці?

— Та все чудово, — знизав плечима Калеб. — Он нещодавно, пані Лів продала нам одне зі своїх намист. Дорого вийшло, та на ярмарку ми відіб'ємо усю суму ледь не вдвічі! 

Хельга від почутого точно не була у захваті. Під столом, вона легенько торкнулася ноги чоловіка, натякаючи тому на мовчання. Калеб швидко зрозумів натяк і різко змінив тему, переводячи розмову в інший бік. 

— До речі, — випалив той. — Завтра ж весілля Тіріона та Моллі! Ви підготувалися? 

— Так, — кивнув Якоб. — Ми трошки допоможемо їм з організацією цього заходу, адже молодятам зараз доволі важко, стільки всього попереду! Ще й спільний побут облаштовувати! 

Чоловіки посміялися, Хельга з Лайлою лише посміхнулися. І тільки Еміль ніяк не відреагував, продовжуючи точити свій пиріжок. 

— Ми також погодилися допомогти їм! Свято ж збере усе село, ще й аристократи приїдуть, от ми трохи з їжею і допоможемо, — кивнула Хельга. — Бо Моллі з мамою збожеволіють вдвох на усе село готувати. 

— Я бачився з Тіріоном, — раптом подав голос Еміль. — Він сказав, що в них вже майже усе готово... 

— Ну, то краще! — підтримав Калеб. — До речі, а що плануєте на ярмарку? 

— Та те, що і усі, напевно, — розвів руками Якоб. 

Поки чоловіки обмінювалися порожніми словами, Лайла кидала погляди на Еміля. Той перехоплював частину з них. Коли це ставалося, вони завмирали і подовгу дивилися одне на одного, та дівчина завжди перша відводила очі, соромлячись чужого хлопця. Хельга, як турботлива мати, помічала, що роблять діти, але реакції ніякої не давала. 

— До речі, — тихо промовив Еміль, звертаючись до Лайли. Від несподіванки, дівчина миттєво підняла голову і подивилася на хлопця. — Той твій пиріг, який ти приносила... Це... Я не знаю як, але в тебе золоті руки! 

— Ой, — засоромилася дівчина. — Дякую! — відповіла вона, опускаючи погляд. Її щоки миттєво почервоніли, а пальці крутили ложку так, наче вона була з золота і дівчині хотілося ліпше її роздивитися. 

— Якщо чесно, — посміхнувся Еміль. — В моменті, я був готовий довіку збирати для тебе яблука, аби тільки смакувати такими пирогами! — додав він жарт, який ще сильніше змусив дівчину спалахнути рум'янцем. 

— Ну все-все, — посміхнувся Якоб, зупиняючи сина. — Припини, бачиш же, що Лайлі ніяково! Хоча це правда, пиріг був надзвичайно смачним! 

— Перепрошую, — підняв руки в ліктях Еміль. — Але, пані Хельго, можна запитати: це ви так навчили Лайлу готувати?

— Так, — кивнула жінка, — але вона й сама велику практику мала. І деякі страви, в результаті, в неї виходять навіть ліпші за мої! 

— Що називається "учень перевершив майстра"! — з повагою кивнув хлопець. 

— Тільки не називай мене пані, — посміхнулася жінка. — А то я відчуваю себе старою! 

— О, ні, — миттєво обурився хлопець. — Що ви, я в жодному разі не мав це на увазі! Ви неймовірно молода та вродлива жінка! Я міг би ще довго описувати вашу красу, але поруч сидить ваш чоловік і я, чесно кажучи, боюся. Бо якщо пан Калеб приревнує — від мене мокрого місця не залишиться! 

На мить, усі зайшлися сміхом, а Еміль лише з посмішкою кивав. 

— Цю жінку я тобі не віддам, — пожартував у відповідь Калеб. — Але в мене є й інша! — засміявся він, дивлячись на Якоба. Той, в свою чергу, миттєво підтримав і зареготів у відповідь. А Лайла тільки сиділа і червоніла від кількості компліментів та гарних слів в її адресу. 

"Чого це Еміль так розсипається в компліментах? — замислилася Хельга. — Він же у Яшму втріскався по самі вуха... Невже так швидко розлюбив?"

*Рідний світ. День -2. Опівдні*

Вирвавшись з крамниці, юнак побіг до хліва. Коли він побачив знайомі рідні стіни, він випустив у сніг усі свої покупки і, впавши на коліна, почав збирати цей сніг в руки. Йому було байдуже до холоду, байдуже до вологи та можливі ризики! Парубок лише хотів відмитися, скинути з себе навіть спогади про ту Світлану, що, скориставшись його скрутним становищем, і обмацала, і облизала його усього. 

Ті місця, де був її язик та губи, пекло наче кислотою, хоча хлопець розумів, що то лише слина з огидної пащі жінки. Крижаний сніг був дивовижно приємним для хлопця. Теплом своєї шкіри, він плавив сніг, а прохолодна вода вже змивала слину, що відчувалася наче друга плоть — гидка та неприємна. Шлунок вже не відплясував шалених танців, а щелепи на стрибали як навіжені — та Айвіну досі було зле, бо спогади про магазинчик не полишали його. А найгіршим було те, що це — далеко не кінець. Він нікуди не дінеться, Світлана нікуди не дінеться, і також магазин — нікуди не дінеться. А отже наступного разу — юнак вже може не уникнути такої долі. 

— Хоч до посиніння, хоч до обмороження чи, взагалі, до смерті — але я тепер не допущу подібної помилки. Треба буде ліпше планувати витрати! — сказав собі хлопець. 

Але від жалю до самого себе, юнака відірвало приглушене, ледь помітне вовче виття. Воно було далеко в лісі, але парубок знав, що це лише питання часу, коли чотирилапий недруг завітає у село. Підхопивши з землі свої продукти, Айвін поніс їх до сховища в хліві. Пластикова діжка була майже заповнена, тому парубку довелося витратити деякий час, аби скласти там усе і надійно заховати діжку. А коли він підняв голову, то побачив, що забув ще передати рибу батькам — без цього його б не пустили назад до хати! 

*Новий світ. День 8. Ніч*

Айвін лежав у своєму ліжку. Сон не йшов до парубка, а тому він просто лежав, прокручуючи в голові усе те, що з ним сталося. Нічний ліс, хуртовина, літній ліс, інший світ, помітно інший час — усе це було настільки неймовірним, що якби хлопець про це почув, а не став прямим свідком, ніколи б не повірив би у таку історію. Але ні! Ось він, не в хліві, а в хаті, не на сіні, а у м'якому ліжку, не на морозі — а в теплі. Неподалік, через кілька тонких дощатих стін, лежить, і, ймовірно, бачить десятий сон, чудова дівчина, що, як вже розумів Айвін, подобалася йому. 

Якщо раніше, коли він тільки знайомився з нею, Яшма здавалася йому дивною, трохи пихатою і, як кажуть "не від цього світу" — то тепер він бачив її як звичайну дівчину, що, як і він, мала жахливе дитинство, мала свою темну історію за плечима, мала свій внутрішній біль. І хоч Яшма і не повірила йому, коли Айвін поділився з нею історією свого дивовижного потрапляння в цей світ, та це ніяк не вплинуло на його ставлення до Яшми. 

Парубок пригадував, як сильно він соромився виходити до дівчат, коли ті помітили його за підгляданням. І хоч Айвін дійсно не мав дурних намірів тоді — але дівчата про це не знали. Не знали, і все одно не побили його, не заплювали, не осоромили і не прогнали. Вони повірили йому, проявили співчуття і навіть турботу. Усі! Кожна з них, якоюсь мірою, допомагала хлопцю.

Та Яшма проявила себе якнайкраще! Ще ніколи Айвін не отримував стільки доброти та любові від однієї людини. Від дівчини, що віддано допомагала йому, незнайомцю, наче він був її близьким другом і товаришем! І якщо Айвін ще сумнівався у намірах дівчини, коли та зваблювала його на озері — то тепер він був впевнений у її почуттях, і навіть відчував взаємність. 

Аж раптом, Айвін почув дивний металевий скрип — наче хтось струснув банку з цвяхами, чи провернув ключ у замку. І так, дійсно, через секунду почувся легкий, ледь чутний скрип дверей. Злякавшись, парубок затамував подих і прислухався. 

"Хто це? І що йому потрібно? — майнули перші ж думки. — Крадій? Та в мене нічого красти! Стоп... А гроші, які я заробив у трактирі? Я ж сподіваюся, я поклав їх всередину тумбочки? Чи залишив зверху?!"

Але замість відповіді, Айвін відчув, як хтось поклав руку на його бік. Перелякавшись до смерті, юнак стрімко, наче стріла, поповз вперед, ледь не врізавшись у стіну, біля якої стояло ліжко. 

— Ти що, не спиш?! — почувся обурений, і разом з цим переляканий, шепіт Яшми. 

— Це ти, Яш?! — запитав парубок так само пошепки. 

— А хто ще? Чи ти когось іншого чекаєш? — запитала дівчина зі звичною іронією. — Чого не спиш?! 

— А ти чого? — так само запитав хлопець. 

— Я перша запитала! — відповіла Яшма. Та коли вона зрозуміла, що хлопець не відповідатиме, тихо укнула і зашипіла. — Лягти можна? 

— Лягай! — промовив парубок і почув скрип ліжка. За мить, біля нього вже лежало тепле м'яке дівоче тіло. 

— Не знаю... — промовила дівчина. Шепіт її був якимось сумним і Айвін, навіть крізь темряву, побачив розчароване обличчя Яшми. — Завтра весілля Тіріона та Моллі. І я чомусь нервую... І сумую... 

— Чого сумуєш? — запитав Айвін. 

— Ну... Це така подія! — із зачаруванням пояснювала вона. — Кожна дівчина мріє колись вийти заміж за коханого чоловіка. Адже... Це так гарно, коли поруч є надійна людина, яка тебе любить, і яка завжди тебе підтримає. До того, як ти з'явився у нашому селі, я так сильно заздрила іншим жінкам: Хельзі, Моллі — та навіть до Лайли інколи приходили свататися, проте та відмовлялася. 

— А як у вас це взагалі відбувається? 

— Що саме?

— Ну... Сватовство. Як Тіріон та Моллі взагалі познайомилися, дійшли до весілля — не знаю, як це пояснити...

— А, — кивнула Яшма розуміючи. — Ну так, познайомилися вони, як вони ж і казали, ще у дитинстві. І спочатку тільки Моллі була закохана у Тіріона — але то великий секрет, тримай його у таємниці! Я тобі нічого не розповідала! 

— Що не розповідала? — посміхнувся Айвін так, щоб дівчина це почула. 

— Правильно! — кивнула Яшма. — Але Тіріон та Моллі, як друзі дитинства, часто контактували. Особливо після смерті батьків Тіріона. Він допомагав їй та її родині у важких хатніх справах, ремонтував щось, носив м'ясо та мішки з борошном чи зерном. А Моллі часто готувала щось Тіріону, доглядала його хату, коли той в ліс ходив — робила усе, чим могла допомогти. 

— А потім?

— А що потім? — здивувалася вона. — А потім Тіріон розгледів у Моллі жінку і став домовлятися з її батьком та матір'ю. Але ті швидко погодилися і віддали доньку, адже чоловік знайомий, перевірений — тож чого тягнути. 

— Зрозуміло, — промовив Айвін. — Слухай, а якщо я з Ларсом захочу поговорити, як думаєш, що він скаже?

— З приводу? — не зрозуміла Яшма. 

— З приводу вирощування чарівних бобів на вашому задньому подвір'ї! — саркастично промовив юнак. 

— Яких ще бобів... — і далі нічого не розуміла дівчина.

— Яш... будь ласка... 

На якусь мить запала тиша. А потім юнак, у суцільній темряві, почув радісний подих — дівчина нарешті зрозуміла, про яку розмову він говорив. 

— Ти хочеш мене за дружину взяти?! — запитала вона, не вірячи в те, що сама ж і питала. 

— Ну, а чому ні? — знизав плечима хлопець.

Цієї ж миті, він відчув на власній шиї міцні обійми. Дівчина була настільки щаслива, що не могла навіть контролювати власні сили — парубку довелося чинити опір, щоб Яшма не зламала йому шию. Погладжуючи дівчину по спині, хлопець тільки і чув, що задоволене мурчання. Але раптом, по спині Яшми пройшло кілька сильних струсів, а мурчання перетворилося на тихі сльози. 

— Яш... — почав хвилюватися Айвін. — Ти чого?

— Нічого... — хлюпнула носом дівчина. — Просто... Я так рада це чути, адже... — знов почулося вологе хлюпання. — Адже я — повія з борделю. А там дівчата не можуть про таке навіть мріяти! Я бачила та обслуговувала чоловіків, що мали дружин, а також деяких жінок, що були одружені. І я вже і не вірила, що я сама — колись зможу стати для когось дружиною... 

Не витримавши, дівчина почала тихо плакати в подушку хлопця, а той, в свою чергу, намагався якось заспокоїти її. Він не міг повністю зрозуміти, що зараз відчувала Яшма, але сам Айвін відчував, як стискалося його серце, коли він чув ті сльози. Кожен схлип дівчини відлунням доносився до його нутра. Так вони і пролежали якийсь час, аж поки дівчина не підняла голову. Айвін не бачив її обличчя, але він знав, що Яшма посміхалася. Так щиро і тепло, як вона не посміхалася ніколи. Крізь біль, але з радістю у серці.