Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 5. Опівдні*

Спека, що почалася з самого ранку, до обіду тільки набрала обертів. Це було дивно, адже сезон найбільшого сонця вже був позаду — та полегшення це знання не приносило. Айвін допомагав у трактирі. Сьогодні він мив посуд — іншої роботи для нього не знайшлося. Яшма, присівши відпочити за вільний столик, із посмішкою спостерігала за хлопцем через відчинені до кухні двері. Вона з теплом пригадувала події, що відбувалися тоді. І хоч вона так і не отримала бажаного, але їй було приємно, що хлопець вирішив залишитися у селі та ще й готовий був спробувати з нею зробити сім'ю належним чином. 

Тієї ночі Яшма дізналася, що Айвін також мав складне минуле, тож дівчина думала, що колишні труднощі — зроблять їхні стосунки тільки міцніше! Зрештою, в них ще буде час зробити те, що Яшма хотіла зробити на озері — нікуди Айвін від неї не подінеться. Хлопець, наче помітивши на себе чужий погляд, швидко угледів Яшму — дівчина ніяк не ховалася і навіть була рада тому, що її знайшли. Коли їхні погляди зустрілися, вона усміхнулася і подивилася на парубка так, наче очима хотіла роздягнути його. Звичайно, що юнак цей погляд зрозумів — занадто добре він вивчив дівчину за ці п'ять днів, щоб навчитися відрізняти подібне. Засоромившись, парубок відвернувся до посуду, а Яшма, задоволена його реакцією, тільки ширше посміхнулася. 

"От би ще він жив не у Тіріона, — подумала дівчина. — Тоді б ми вже були разом! На озері він ледь стримувався, якби не прохолодна вода — я б своє отримала!"

Але роздуми Яшми обірвав звук дверей. Дівчина, готуючись обслуговувати чергового гостя, ліниво повернула голову на звук. Їй сильно не хотілося зайвий раз рухатися у таку спеку, але допомогти родичам зі справами у трактирі потрібно було. Підбадьорюючи себе думками про те, що "чим раніше почну — тим швидше закінчу", Яшма піднялася зі свого місця. Аж раптом, побачивши того, хто до них завітав, миттєво схилилася на знак поваги. 

— Пані Лів! — розгубився Ларс. — Ми раді вас бачити, що привело вас до нашого трактиру? 

Старий чоловік говорив настільки м'яко і солодко, наче аристократка була його улюбленою рідною дитиною, яку вони з дружиною так довго чекали. Вельможа, що стояла перед барною стійкою з невеликою чорною парасолькою, звичайно, що помітила ту повагу та любов, що були у його голосі. Прикривши губи долонею, жінка посміхнулася. Розслаблено заплющивши очі, вона потягнула носом приємний аромат свіжих страв, що готувалися у цьому місці. Від цих чарівних запахів можна було легко забути, по що взагалі вона прийшла сюди.

— Як у вас тут затишно, — помітила аристократка. — А прийшла я за вином, — повернулася до теми вона. — Є у вас ще кілька пляшок того самого, яке ви мені давали минулого разу? — запитала жінка, усміхаючись корчмарю. 

— Так! — миттєво випалив Ларс, — звичайно! 

Із цими словами, чоловік вийшов з-за барної стійки і пішов на кухню. Яшма бачила, як дідусь, гримлячи посудом, шукав по поличках "те саме" вино. Втім, перевівши погляд на гостю, дівчина побачила, як пані Лів охайно, ледь помітно, кличе її долонею до себе. Це не був зневажливий жест, наче Яшма — лише дрібне "цуценя" для неї. Навпаки! Це виглядало так, немов жінка дуже боялася потурбувати спокійну відстороненість, в якій Яшма перебувала. 

— Ну, як ти тут? — посміхнулася пані Лів, коли дівчина наблизилася до неї. — Ніхто, сподіваюся, не ображає?

— Усе добре! — закивала вона. — Ніхто не ображає, усі люблять! Навіть із хлопцем новим познайомилася! 

— З хлопцем? — здивувалася жінка, пригадуючи вчорашню бесіду в крамниці. — Ти про Айвіна?

— Так... — розгубилася вона. — А ви звідки знаєте його?

— Вчора познайомилася з ним у крамниці Хельги, — задоволено прикрила очі вельможа. — Він сказав, що планує залишатись в нашому селі.

— Так, — усміхнулась дівчина. 

— Задоволена? — грайливо підморгнула аристократка. 

— А що?! — здивувалася Яшма. — Так помітно?

— Коли я заговорила про Айвіна, ти аж засяяла! — промовила жінка. — Подобається він тобі?

— Так, — зітхнула Яшма, кинувши закоханий погляд на кухню.

"Пощастило тобі!", — подумала пані Лів, заздрісно прикусивши кутик нижньої губи. Жінка також подивилася у бік кухні, з якої вже не лунало гримотіння посуду. Аж раптом, там, на порозі, з'явився Ларс, що тримав велику товсту пляшку, зроблену з темного, ледь прозорого, скла. Ця пляшка була обплетена міцним канатом, що додавав самій пляшці міцності. А поверх канату, затиснувши між нитками, був шмат шкіри, на якому були чарівні візерунки. Проста ємність для напою була наче витвір мистецтва, що, зрештою, не дивувало присутніх. Це дороге вино Ларс спеціально викупив у одного мандруючого крамаря на ярмарку, що був рік тому. 

Але одразу за трактирником вийшов і Айвін, що тримав у руках кошик гарних червоних яблук. Помітивши аристократку, хлопець сильно здивувався, адже не чекав її тут побачити. Яшма, помітивши хлопця, тільки ширше посміхнулася. Наблизившись до жінок, парубок протягнув кошик вельможі. 

— Ось, пані Лів, — із посмішкою, сказав Ларс. — Остання пляшка! Спробую на прийдешньому ярмарку знайти ще чогось гарного! І візьміть також ці яблука, вони ідеально підійдуть під напій!

— Це було б дуже чудово, якби ви змогли ще дістати такого! — промовила жінка з посмішкою. Її лагідний шовковий голос огорнув усіх, хто був у трактирі. 

Здавалося, що варто їй сказати ще кілька слів — і у повітрі можна буде намацати тонке прозоре простирадло, яким можна буде огорнутися, очікуючи на солодкий сон. І поки усі були зачаровані голосом аристократки, жінка кивнула своєму охоронцю і той взяв у трактирника і Айвіна продукти. Сама вельможа, в цей час, витягнула зі шкіряної сумки чоловіка невеликий гаман, що брязкав грошима, а також одну додаткову срібну монетку. 

— Це за вино та яблука! — промовила пані Лів, посміхаючись трактирнику. 

— Ні! — випалив той, наче вона йому отруйного павука протягнула. — Пані Лів, як я можу взяти з вас гроші?! — обурився чоловік. — Ви та ваша родина нам стільки допомагали, ледь не рятували наш бізнес у скрутні часи! Жодних грошей, я наполягаю! Вважайте це подарунком, вдячністю за усе те численне добро, яке ви нам робили!

— Але ж я також не можу приходити до вас та брати усе, що забажаю! — відповіла вельможа. 

— Ні та ще раз ні! — чітко відповів чоловік. — Вважайте, що ви не відвідувач, а наш шановний гість! З гостей я ніколи не візьму грошей! 

— Ну добре, — змирилася жінка, заховавши руки за спиною. — До речі... — раптом промовила вона, подивившись то на Айвіна, то на Яшму. — Можливо, Яшмо, — погладила вона дівчину по спині. — Ти б не відмовилася трохи прогулятися зі мною? Погода чудова, сонячна! Якщо немає справ, звичайно... 

— Так! — збадьорилася Яшма, відчувши прохолодну руку жінки на власній спині. — Звичайно, як я можу вам відмовити! Діду, ти ж не проти?

— Ні, що ви! — відмахнувся старий. 

— Чудово! — посміхнулася вельможа. — Айвіне, може складеш нам, дівчатам, компанію? 

— А-а-е-є-м, — розгубився парубок, що не чекав на подібне запрошення. — Так, — почухав потилицю він. — Так, звичайно! 

Хлопець розумів, що відмовляти аристократці не варто. Він відчував деяку незручність від того, що усі навколо, вочевидь, від великої поваги, схиляли голови перед аристократкою. Він сам не робив так, бо не звик, та й не дуже розумів, чи має він взагалі право так робити. Він тільки двічі бачив цю жінку, та й не знав, чим вона так сильно допомагала місцевим — тому він і не відчував такої особливої любові до неї. Втім, будучи єдиним з тих, хто не вклонявся перед леді Лів, юнак відчував деякий сором та ніяковість. Але жінка, судячи з реакції, зовсім не звертала на це уваги: не було ані підозрілих поглядів, ані провокативних питань, ані чогось іншого, що виказувало б її невдоволення — тому хлопець не квапився бити перед нею чолом. 

— Тоді ходімо! — запропонувала вельможа, і Айвін з Яшмою, наче повернувшись до тями, одночасно сіпнулися і пішли за аристократкою до виходу. 

Залишившись наодинці, Ларс повернувся до своїх справ. Чоловік зайшов за барну стійку, беручи до рук свій улюблений кухоль. Тільки коли він потягнувся за ганчіркою, що лежала на стійці, він помітив, що на самісінькому краї ляди лежить той самий гаман, який жінка протягувала йому. А зверху, наче знущаючись, обережно балансувала та сама срібна монетка. 

— Коли вона встигла?! — здивувався трактирник, беручи гроші. Чоловіку було ніяково підбирати це, адже, як він і гадав, жінка заплатила набагато більше, ніж коштувало вино з яблуками. 

Кілька разів, пані Лів їла у його закладі. Звичайно, що рахунок їй ніхто не виставляв, але аристократка все одно залишала такі великі "чайові", що можна було б увесь трактир нагодувати безкоштовно! Так і зараз — за пляшку вина та кошик з яблуками, вельможа виклала стільки, що Ларс міг би ще пляшку такого ж вина дати — і все одно залишився б із прибутком. А в цей же час, на вулиці, пані Лів зі своїми супутниками наблизилася до своєї карети. Четверо коней були запряжені у відкритий екіпаж. Попереду сидів кучер, а позаду було кілька сидінь. Ця карета точно не нагадувала звичайний віз — уся вишукана, всередині вона була оброблена м'якими подушками та дахом з текстилю, який можна було як розгорнути, так і згорнути назад. Ззовні ж екіпаж виглядав міцним та надійним, а темно-багряна фарба тільки підкреслювала вишуканість цього транспорту. 

— Покатаємося чи пішки погуляємо? — запитала вельможа, вказавши долонею на карету.

— Як вам буде завгодно! — відповіла Яшма. — Ми підтримаємо вас у будь-якому варіанті! 

— Тоді я б пройшлася, — посміхнулася пані Лів. — Я пів дня їхала і трохи втомилася від поїздок, якщо чесно. Тут же неподалік має бути озеро? Можливо покажете мені? 

— Звичайно, — кивнула дівчина. 

Охоронець вельможі лише поклав вино та яблука до карети, після чого вони пішли до озера, де нещодавно Яшма зваблювала Айвіна. 

Дорогою, жінка розглядала місцевість — їй дуже подобалася природа, що була навколо. Біля її домівки, звичайно, усе також було вкрито зеленими деревами та квітами, але там це було обережним та охайним: кущі підстрижені, зайві гілки на деревах спилено, а квіти висаджені певним чином, щоб радувати погляд тим, хто на них дивився. Тут же — усе було диким, майже первозданним! 

Якийсь час вони йшли мовчки. Пані Лів насолоджувалася краєвидами, а Яшма з Айвіном, переглядаючись, не наважувалися потурбувати аристократку. Айвін і взагалі не знав, що він міг би розповісти тут. Яшма та пані Лів, вочевидь, були знайомі дуже давно, а от він — ні. Більш того, він ніколи не був поруч з людьми, що були б схожі на вельможу. Її інтереси, бажання, теми для розмови — усе це було загадкою для хлопця. Але усі думки зникли з голови, коли жінка, дивлячись кудись на обрій, важко зітхнула. 

— Тільки прошу, — м'яко сказала вона. — Сприймайте цю прогулянку не як офіційний візит до королеви! Дійсно, я хотіла просто пройтися з приємними людьми, тож поводьтеся розслаблено. Зрештою, я — також людина. Просто людина... — попросила вона. — І ти також, не мовчи! — звернулася вона до свого охоронця. 

"Добре...", — одночасно розгубилися Айвін з Яшмою. 

Втім, парубок, швидко зорієнтувавшись, зрозумів, що пані Лів хоче поговорити з ними. Але як її, аристократичні, інтереси — це загадка для них з Яшмою. Так і їхні, прості, теми — загадка для панянки. 

— А чим ви полюбляєте займатися? — запитав раптом хлопець, дивлячись на вельможу. Яшма, не чекаючи такої ініціативи від парубка, здивувалася і вже хотіла смикнути Айвіна, аби той не ліз до жінки, аж раптом пані Лів повернулася до них. На її обличчі була широка посмішка, а очі ледь не палали інтересом.