Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 4. Опівдні*



— То ти вирішив залишитися у нашому селі? — запитала Хельга. 

Жінка "спіймала" хлопця, коли він проходив повз її хату. Калеб вже пішов на роботу, а вона сьогодні кепсько почувалася, тож у поле з чоловіком сьогодні вийшла Лайла. Зрештою, дівчинці також потрібно було погуляти, хоч прогулянкою можна було назвати тільки шлях від поля до хати. 

— Ну, щось на кшталт, — розвів руками Айвін. — Якоб сказав, щоб я пожив тут трохи, став своїм. А там він вже подивиться, який про мене поголос пройде: якщо добрий — підемо до пана Хромара, якщо поганий... — розгубився юнак, не знаючи, що йому робити далі, у разі якщо з цього села його виженуть.

— Ну, а про погане й не слід говорити! — махнула рукою жінка. — Усе добре буде! 

— Так, — кивнув хлопець, посміхнувшись. — Про погане не будемо! 

Невеличка хвиля сміху захлиснула їх, аж раптом з'явився новий гість. Побачивши його, Хельга миттєво замовкла і вклонилася. Айвін, не розуміючи причин, лише озирнувся. Позаду, неподалік від них, стояла якась жінка, років двадцяти двох на вигляд. Довге чорне волосся, що йшло ледь не до самої землі. Великі темні, майже чорні, очі, глибокі, наче море. Уся тендітна та витончена, молода жінка при цьому була надзвичайно стрункою та охайною. 

Довге чорне вбрання, прикрашене рюшами та воланами, було настільки красивим, що від нього важко було відвести погляд. Але навіть воно не могло конкурувати з вродою самої жінки. На її руках були легкі рукавиці, що були настільки тонкими, що майже просвічувалися. Біла шовковиста шкіра не мала жодної вади і виглядала настільки гладкою, що здавалося, ніби жінку вкрили повністю тонким шаром глини! 

На простій сільській стежці, вона виглядала наче золота карета королеви серед лісу. Та різниця контрастів аж ніяк не впливала на її образ та вигляд, наче це саме вона задавала тон та стиль світу, в якому перебувала. У Айвіна аж подих перехопило від побаченого, втім, хлопець все ж таки втримався і не став відверто витріщатись. Хоча її врода була за межами розумного!

Поруч із нею стояв високий солдат у міцному, але легкому на вигляд, обладунку. На поясі солдата висів меч, два довгих ножі, а також невеличка шкіряна сумка. Погляд у нього був трохи втомлений, наче він тільки з битви повернувся. Вочевидь, найманець був доволі досвідченим. Втім, його постать повністю розчинялася й зникала з-перед очей на фоні чарівної жінки.

— Пані Лів, вітаємо вас! — швидко проговорила Хельга. Вона, вочевидь, дуже сильно поважала гостю, бо Айвін вперше чув, щоб жінка зверталась до когось з таким трепетом у голосі.

"Пані Лів... — задумливо повторив подумки юнак. — А, точно! Пані Лів — це одна з трьох аристократів, про яких мені розповідала Яшма!"

— Прошу, не треба такої уваги, — прикривши очі, м'яко посміхнулася вельможа. Голос її був неймовірно ніжним і тихим. Таким голосом можна було б море заспокоїти — що вже говорити про людей. Наче тепла молочна пінка, її слова огортали вуха хлопця, схиляли його до сну. — Я просто хотіла запитати, чи відкриті ви з чоловіком? Перепрошую, я погано пам'ятаю ваші робочі дні... 

— Пані Лів, вам завжди раді тут, можете приходити в будь-який день, в будь-який час! Вас — ми навіть вночі приймемо як рідну! — промовила Хельга і, кинувши на Айвіна погляд, що так і казав: "Вибачай", відкрила двері до хати, запрошуючи аристократку всередину. 

— Пробачте, — ніяково посміхнулася жінка і підійшла до них. — А вас, здається, я також вперше бачу у нашому селі? — запитала раптом вона, повернувшись до Айвіна. 

— А-а-е-є-м... — розгубився юнак, що також трохи нервував. Зрештою, перед ним стояла одна з аристократок, сестра пана Хромара. Якщо він зараз осоромиться чи ляпне дурню, чи, боронь Боже, випадково образить її... Тоді можна тільки тікати з цього села! — Так, ви знаєте, — нервово почухав потилицю хлопець. — Я тут зовсім нещодавно. Прийшов здалеку...

— О, — м'яко здивувалася жінка. — І як вам у нас? 

— Дуже гарно... — кивнув юнак і наче бажаючи підтвердити власні слова, окинув поглядом село. — Вирішив, що зупинюсь тут, якщо буде дозвіл...

— То ви вирішили покласти край вашим мандрам? — посміхнулася пані Лів. 

Вони вже зайшли до лавки Хельги. І якщо вельможа зробила це за справою, то ось Айвін, дивлячись в очі співрозмовниці, навіть і не помітив, як залишив вулицю. 

— А звідки ви прийшли? — запитала вона. — Я полюбляю історії мандрівників. 

"І що їй розповісти? — запитав сам себе Айвін, думаючи перед відповіддю. — Привіт, я з іншого світу?"

— Та... — знову почухав потилицю парубок, намагаючись відтягнути свою відповідь. — Якщо чесно, я сирота... Прийшов здалеку... А так... Ну виживав на місцях, тому мені важко, напевно, буде розповісти вам цікаву історію, — сказав Айвін. — Але, якщо забажаєте почути історію про те, як не замерзнути на зимовій рибалці або де ліпше збирати гриби — таких історій в мене навалом! — спробував пожартувати він. 

Але очікуваної реакції не було. Жінка лише м'яко посміхнулася, а от Хельга, що була за спиною аристократки, лише подивилася на юнака так, наче він розповів жарт про "жовтий сніг". 

— Але я ніколи не шукала собі їжу сама, — легко знизала плечима вона. — Усі страви готують слуги та покоївки, а м'ясо та рибу ми отримуємо як данину або ж просто купуємо її.

"Мдє, дійсно, — трохи розчарувався Айвін. — Знайшов кому розповідати про зимову риболовлю. Ця жінка розуміє тебе так само, як принц, що живе у палаці, розуміє безхатька!"

— Але я б залюбки послухала! — раптом додала вельможа, чим здивувала навіть Хельгу. — Але спершу, — сказала вона і розвернулася до Хельги.

— Так, я вас слухаю! — миттєво кивнула жінка. 

— Хельго, можна вам запропонувати це? — сказала вельможа і повернулась до свого солдата. Той, без зайвих слів, миттєво потягнувся кудись у сумку на поясі, після чого витягнув гарне срібне намисто. Прикраса виглядала масивно та велично. Декілька рядків срібла, що були прикрашені різнокольоровими самоцвітами. Таким намистом можна було б навіть комусь добряче по голові дати — мало б не було! — Я б хотіла продати це, воно мені набридло та й, якщо чесно, важкувато воно для моєї тонкої шиї. Не знаю, чим я думала, коли брала його у столиці, але... 

— Оу... — розгубилася жінка. — А я... Навіть не знаю! 

— Не засмучуйте мене, — м'яко посміхнулася аристократка. В її очах була надія на те, що Хельга зможе їй допомогти та викупить це. — Можливо зможеш перепродати комусь на ярмарку, або сама будеш носити! Дивись, — сказала жінка, — в тебе така гарна шия, це намисто буде тільки підкреслювати твою вроду!

— Та ні, намисто чудове, — невпевнено промовила Хельга. — Але я не впевнена, чи буде в нас стільки золота... А скільки ви хотіли б отримати за це намисто? 

— Ну, я придбала його за п'ять золотих монет! Але брат нещодавно подарував мені це, — з цими словами жінка обережно торкнулася своєї шиї. Там, на тонкій темній матерії її вбрання, красувалося тонке, проте дуже охайне золоте намисто з великим червоним каменем. — Тому це намисто мені вже не потрібно. Якщо тебе влаштує ціна в три золоті монети, то я залюбки продам це намисто! — посміхнулася вельможа. 

Хельга не квапилася із відповіддю. По її обличчю було видно, що вона вагається. Айвін чудово її розумів — прикраса чудова, та чи скоро вона зможе її продати. 

— Ну... — невпевнено промовила жінка. — Пані Лів, тільки тому, що це ви! — сказала вона. — Добре, я викуплю у вас це намисто за три золоті. Зараз я принесу гроші.

— Щиро дякую! — посміхнулася вельможа, і господарка крамниці пішла на другий поверх за грошима. 

Залишившись наодинці з аристократкою та її охоронцем, Айвін раптом зрозумів, що взагалі не знає, як він тут опинився і навіщо взагалі заходив до Хельги. І тепер, коли жінка залишила їх, у крамниці утворилася дивна пауза. У парубка було відчуття, що потрібно щось сказати, та знайти якісь нормальні та адекватні слова в нього не виходило. Айвін хотів було подивитися на те, що продається, але товари на поличках він ще вчора роздивився.

— Як вас звати, юначе? — раптом почулося від пані Лів. 

Жінка, спершись на ляду, дивилася на хлопця своїми великими темними очима. Вона була настільки вродливою, що парубку, аби не витріщатися, довелося відвести погляд. 

— Айвін, — коротко кинув хлопець.

— М-м-м, вродливе ім'я, — протяжно сказала жінка, наче насолоджуючись моментом. — Ви точно не звідси — наших хлопців так не називають! 

— Так, — погодився парубок. — Напевно...

— Ви вже знайшли тут друзів? Чи ви тільки заводите знайомства? — продовжила розмову аристократка. 

— О, — зрадів Айвін чудовій темі. — Насправді, я вже познайомився тут з багатьма людьми! 

— Справді?! — щиро зраділа пані Лів. — Це ж чудова новина! А з ким?

— Ну, он хоча б Хельга з Калебом, а також їхня донька — Лайла! Усі чудові люди, коли я тільки прийшов сюди, вони мене так смачно нагодували! Тіріон — місцевий мисливець, прийняв мене! Яшма з родиною роботу дали. Усі тут такі добрі та чуйні! — розповідав юнак, пригадуючи усіх, з ким він познайомився. 

— Ви дуже спритна людина, пане Айвіне! — посміхнулася вельможа. — Тільки прийшли у наше село, а вже завели стільки знайомств, знайшли собі і житло, і роботу! Впевнена, що ви гарно впишитеся в життя села! 

— Я тут, — промовила Хельга, спускаючись сходами. — Пані Лів, я принесла гроші! 

З цими словами Хельга поставила на ляду невелику скриньку. Відкривши її, жінка поклала поруч з намистом три охайні золоті монетки. Це були не ті мідяки, які отримував Айвін за свою працю у трактирі. Кожна з цих монет, наче казала йому: "дивись, я — твоя річна зарплатня. І то, якщо добре працювати будеш!". 

— Хельго, — ласкаво промовила пані Лів. — Ви б хоч оглянули намисто! 

— Ну що ви, пані Лів, як я можу сумніватися у вашій чесності! Ви стільки разів допомагали нам, що підозрювати вас у підробці чи неякісному товарі — неприпустимо для нашої родини! — відповіла жінка і все ж таки кинула погляд на прикрасу. 

— Ну ні, мені так спокійніше буде! — відмовилася вельможа і своєю тонкою охайною ручкою демонстративно відставила від себе монети. — Спершу огляньте! Раптом там дійсно щось таке, що я не помітила! Я також не бажаю обманювати вас, беручи більше грошей, ніж це коштує! 

— Ну... — невпевнено промовила Хельга. — Якщо ви наполягаєте... 

Із цими словами, жінка схилилася над прикрасою, обережно роздивляючись кожну ланку та кожну детальку намиста. Пані Лів, чекаючи на володарку крамниці, знов відвернулась до Айвіна. Її погляд та легка посмішка діяли на хлопця, наче заспокійливе. Повіки ставали важчими, очі поколювало сонливістю. Хотілося сісти на лаву, що стояла біля столу. Покликати цю чарівну жінку, аби та склала компанію. Покласти голову на її тендітні коліна і м'яко задрімати! 

— А вам подобається? — слова жінки не одразу дійшли до хлопця, що думками вже спав у крамниці. 

Та коли Айвін зрозумів, що це звертаються до нього, різко сіпнувся і перевів погляд на аристократку. Та стояла і, трохи піднявши голову, демонструвала золоту прикрасу, що була на її шиї. Те саме намисто, яке їй подарував її брат — пан Хромар. 

Затримка викликала невеличке непорозуміння. Пані Лів, трохи опустивши голову, подивилася на хлопця так, наче не могла зрозуміти: Айвін забув як відкривати рота, чи сталося щось погане? Хельга, дивлячись на юнака, кивнула головою на шию панянки. Нарешті, коли до парубка дійшло, що від нього чекають, той активно закивав, показуючи своє ставлення. 

— Так-так, звичайно, — випалив той, щоб ні в кого точно не залишилося питань. — Вам дуже пасує це намисто! 

— Дякую, — із задоволенням промовила жінка, посміхнувшись. 

— Так, — втрутилася у розмову Хельга. — Як я і казала, пані Лів, сумніватися у вас — марна справа! Прикраса бездоганна, жодної подряпини чи тріщинки! За таку і не шкода викласти три золоті! 

— Ну ось і чудово! — повернулася жінка до Хельги. — Що тоді? Угоду укладено? — із посмішкою промовила вона. 

— Так, звичайно, дякую вам! — кивнула Хельга, забираючи срібне намисто. 

— Вам дякую! — промовила пані Лів, забираючи монети. 

Вже на порозі, попрощавшись з усіма, жінка раптом повернулася до парубка: 

— Із задоволенням послухаю про зимову рибалку наступного разу, пане Айвіне! — сказала вона, помахавши йому самісінькими пальчиками.