Раді Вас бачити!

*Новий світ. День 3. Ніч*

— Та що з тобою не так?! — крикнула обурено Яшма.

Вмивши голову, хлопець нарешті радів, що звільнився з полону обіймів дівчини.

— Я що не мила? — вигукнула вона. — Я не вродлива? Я стара для тебе? Що?

— Ні! — також підвищив голос юнак.

— Тоді чому ти постійно тікаєш від мене?! — не розуміла дівчина. — Ти теж хочеш кинути мене?! Я тобі не подобаюсь?

— А ти чому так сильно цього хочеш? — повернув питання Айвін.

— Тому, що не хочу, щоб ти пішов... — зовсім невпевнено, і майже тремтяче, відповіла дівчина. Її голос вже не був таким впевненим і войовничим.

З очей дівчини потекли сльози. Якийсь час вона намагалася тримати себе в руках, але потім, втративши контроль, опустила обличчя і заплакала. Своїми тендітними пальцями вона намагалася витерти сльози, але їх було настільки багато, що руки вмить змокли! Її спина здригалася від постійних схлипів, а губи тремтіли ледь помітно. Було видно, що дівчина перебуває в кепському настрої, а легка й весела прогулянка швидко перетворилася на гірке розчарування.

— Яшмо! — випалив хлопець. — Я просто хочу нормально усе зробити!

— Брешеш! — крикнула вона. — Ти так само підеш! Зникнеш одного дня з мого життя, залишивши мене тут на самоті!

— Яш... — ласкаво промовив Айвін, підійшовши до ковдри, на якій вона сиділа. — Я не збираюся йти...

— Не бреши! — знов крикнула вона. Та цього разу, її голос був більше сповнений розчарування та відчаю, аніж злобою та агресією. Бідолашна дівчина перейшла з атаки в оборону, що дуже швидко посипалася, виливаючись гіркими сльозами.

— Я сьогодні ходив до Якоба... — спокійно повідомив хлопець. — Сказав йому, що хочу залишитись у цьому селі.

— Не вірю! — "булькнула" сльозами дівчина у відповідь.

— Ну спитай у Тіріона, він зі мною був. Або у самого Якоба! — знизав плечима парубок.

Яшма на мить підняла голову і з підозрою подивилася на Айвіна. Вона, наче травмоване кошеня, намагалася знайти пастку, яку той поставив перед нею. Але хлопець дивився на неї настільки чесно та відкрито, що дівчині важко було повірити у те, що почуті слова — брехня. Витершись, вона подивилася у його очі так, наче хотіла вивести на чисту воду. Айвін, розуміючи це, повернувся до неї і також не зводив з неї очей. Зрештою, не витримавши тиску, Яшма відвернулася.

— Я просто хочу зробити усе нормально! Я не хочу бути з тобою тільки тому, що я тебе обмацав чи переспав! — пояснив Айвін. — І так само до тебе. Я не знаю, що вже тебе спонукало на такі активні дії, але ти також маєш право ліпше мене пізнати!

— Бовдур... — буркнула вона, опустивши від сорому очі.

Але Айвін цього не почув. Хлопець, відвернувшись до чарівного озера, підтягнув до себе той кошик, який вони з собою принесли. Там, майже на дні, лежало кілька яблук та ніж, яким можна було їх почистити. Парубок підхопив усе це і дійсно став знімати шкірку з фрукта.

— Тримай! — промовив він, протягнувши дівчині очищену скибочку. — Стільки виплакала, поповнюй запас рідини в тілі — яблука дуже соковиті! — посміхнувся він.

Дівчина мовчки взяла яблуко й закинула його собі до рота. Айвін посміхнувся, адже Яшма, надувшись як жаба перед кваканням, жувала й тихо сопіла. Сльози в неї вже не йшли, але очі ще були червоними. Юнак так і згодував їй решту яблука, скуштувавши лише шкірку з останньої скибочки. Слідом за яблуком парубок дістав ще кілька груш, слив, твердого сиру. Усе це він згодовував Яшмі, поки та, наївшись, нарешті не перестала сопіти. Коли вона доїла і обтерла очі, востаннє шмигнувши, Айвін посміхнувся. Вона ще виглядала трохи засмученою, але вже не такою трагічною.

— Тож, як бачиш, — промовив юнак, аби остаточно заспокоїти її, — я тікати не збираюся. Тож давай постараємося!

Але замість відповіді, Айвін відчув, як його схопили за плечі. Хлопець ще не встиг нічого сказати, як дівчина завалила його на ковдру, схилившись над його обличчям. Юнак вже подумав, що Яшма, наївшись, знайшла нові сили на додаткові спроби зваблення, але дівчина, вмостивши юнака, витягнула з кошика невеличку виноградну гілочку. Відірвавши одну виноградинку, вона м'яко поклала її на губи хлопця.

— Що? — запитала вона, дивлячись на здивований погляд парубка. — В мене вибору немає, я тебе силою не здолаю... — визнала вона власну поразку. — Давай тоді робити як ти кажеш!

Айвін погодився. Дивлячись на зоряне небо, він бачив обличчя Яшми, яка годувала його стиглим виноградом. Якийсь час вони просто мовчки їли, але потім хлопець, відволікшись, вирішив поділитися з Яшмою подробицями свого життя. Ні, він не розказував про те, хто він та звідки він. За згадку про те, що він "невідомо як потрапив у інший світ" — хлопець міг би легко отримати про себе славу казкаря, брехуна чи навіть божевільного.

Айвін просто розповів Яшмі про те, як жив: як збирав у лісі ягоди влітку, як топив сніг, роблячи з нього питну воду. Як він збирав гриби, як робив чаї з хвої. Просто подробиці, які неможливо було б перевірити у цьому світі, такі, що б не видали в ньому прибульця з іншого виміру. Але коли він вже підходив до історій про те, як він взимку ловив рибу, він раптом відчув, як прохолодна крапелька впала на його щоку. Піднявши погляд на дівчину, він знову знайшов її усю в сльозах. Проте цього разу, це були сльози співчуття. Яшма, вочевидь, занадто розчулилась і, піддавшись емоціям, не змогла втримати себе.

— Ти чого... — обережно запитав Айвін. Він говорив ці слова так, наче хотів знешкодити старий іржавий капкан, який от-от мав би спрацювати від найменшого коливання повітря.

— Бідний ти... — сказала дівчина. — Через що тобі довелося пройти?

Хлопець лише посміхнувся, відчувши нарешті те, що він так довго шукав. Розуміння та підтримка — такі прості речі, які усе життя були для нього недосяжними.

*Рідний світ. День -2. Опівдні*

Айвін стояв перед масивними дерев'яними дверями. Хата баби Маді була наче фортеця, особливо на фоні інших, більш приземлених та дешевих будівель. Бабця, наче справжня мафіозниця, відбудувала собі цілі хороми. Не вистачало тільки підозрілої охорони в чорних костюмах, томі-ґану з диском на стіні, а також підозрілої ферми зі свинями.

Втім, юнак навіть і не думав провокувати стару жінку. Він її боявся і без охорони зі зброєю. Баба Мадя була чи не єдиною можливістю заробити грошей, а тому сваритися з нею — все одно що під собою багаття розпалювати.

— Бабо Маде! — покликав Айвін, стукаючи у масивні двері. — Впустіть будь ласка!

— Чого тобі? — почувся голос старої жінки десь збоку. Хлопець повернув голову і побачив, що поруч стоїть стара жінка. На хлопця дивилося старе, вкрите зморшками обличчя. Дрібненькі огидні вуса і сиві брови — це і є баба Мадя.

— Приніс рибу! Купите? — запитав хлопець.

Стара лише заворчала і, не промовивши жодного зайвого слова, підійшла до дверей. Жінка озирнулася на власний паркан, перевіряючи, чи надійно хлопець зачинив його. Але Айвін був не бовдур, він вже бачив, що буває, коли хтось забуває зачинити паркан. Одного разу, минулого літа, якийсь пияк забув зачинити хвіртку і на територію баби Маді забігла дрібна лисиця. Ані худоби, ані птиці у старої не було, але кричала вона так, наче в неї ця лисиця пожерла два десятки курей. А тому пияку, що забув зачинити хвіртку, стара мафіозна бабка виставила рахунок, на який можна було б купити три пляшки горілки, що було надзвичайно багато для Неназваного.

— Заходь, тільки ноги обтрушуй! Дістав мене цей сніг, і ці морози! — сказала баба, відкриваючи двері Айвіну.

Стара, як завжди, усіх ненавиділа й нікого не була рада бачити. Її гостинність була така сама, як у тарантула чи гадюки. Втім, Айвіну було на це байдуже. Поки жінка платила йому гроші за товари, які той для неї приносив — його усе влаштовувало. Зрештою, вона не перша, хто йому хамить, вона далеко не остання! Всередині її хата була немов замком самої королеви! Не та дрібна халупа, в якій жив хлопець разом з батьками! Ця була ледь не вдвічі більша. Велика піч, в якій горів вогник, широкий круглий стіл, в кутку стояв бензиновий генератор, вихлопна труба якого виводилася у відчинену кватирку. Поруч з генератором лежали коробки з касетами — раніше бабця здавала їх в оренду тим, в кого був телевізор та програвач. Але останнім часом, бабця припинила цю справу.

А от поруч... Поруч був її скарб! Два великих серванти, що були заповнені різними пляшками. Деякі з них були скляними, деякі пластмасовими. Але Айвін знав, що усі вони були забиті алкоголем різних смаків, якості та видів. Ліжко, що було прямісінько на печі, було оздоблено спеціальною драбиною — аби баба Мадя менше сил витрачала. Поруч із пічкою — тумба, на якій стояли різні коробочки з ліками.

По інший бік були звичайні побутові речі: ще один стіл, кілька шаф з посудом, полиці з різними крупами та консервними банками. Айвін знав, що будь-що з цього можна виміняти, але курс був шаленим! Якщо у магазині — єдиному, що був їхньому селі — рис з тушкованим м'ясом коштував умовну тисячу, то баба Мадя продавала б мінімум за півтори! Єдина вигода — стара жінка могла прийняти не грошима, а ресурсами!

— Що там в тебе, приблудо? — сказала жінка. Вона підхопила високий стілець, що був біля входу і поставила його біля столу. Сама вона сіла за стіл, де ще були залишки їжі.

— Ось! — промовив юнак і поклав на стілець дві газети з рибою. — Ось цю — я хочу виміняти на горілку! — сказав він і показав першу.

— Знову батьки вигнали? — запитала бабця, не дуже сильно хвилюючись про хлопця. Вона це скоріш запитала, аби оновити інформацію в голові, ніж бажаючи дізнатися справи Айвіна.

— Так, — коротко кивнув парубок. — А ось цю — вказав він на другу рибу, хочу продати за гроші.

— Добре, — кивнула бабця. — Пляшку горілки отримаєш середню — на більше оце не тягне. А от за рибу я тобі дам...

"Аби тільки вистачило на усе!", — подумав Айвін.

Він знав, що торгуватися з бабою Мадею — все одно що голодного вовка дражнити. У цій справі — саме він був залежним, і стара це добре знала. І тому, саме вона диктувала правила цієї гри! Вона могла різати ціну як сама того забажає — Айвіну все одно більше нікуди подіти цю рибу. А от гроші потрібні були!