Спочатку:
На сторінку книги
Коли ввечері я прийшла до Таїші на заплановане заняття, вона вже задушевно спілкувалась з Королевою Енерією за чашкою дейнського відвару.
- Вибачте, я запізнилась? - я зніяковіло зупинилась на порозі.
Невже я щось наплутала? Навпаки ж намагалась прийти трохи раніше звичайного.
- Ти саме вчасно, проходь, - Таїша привітно махнула рукою, пускаючи мене всередину, та поставила на стіл ще одну чашку.
- Не хвилюйся, будь ласка, - моє занепокоєння не вислизнула від погляду Королеви. - Я прийшла раніше, щоб просто поговорити з Таїшею. Щось давно ми не спілкувались в неформальній атмосфері.
Обличчя Таїши засвітилось, ніби вона знайшла під ялинкою найбажаніший подарунок у світі.
- Сідай, Кейрі, - вона налила в третю чашку ще гарячий, судячи з пару, відвар, та додала шматочок лимона.
Як я люблю.
- Дякую, але ж ми займатися планували, - я зніяковіло опустилась на край стільця.
Дуже мені було незвично спілкуватись з Енерією у, як вона сказала, неформальній атмосфері.
- Спочатку треба поговорити, - Королева ніжно стисла мою зажату руку, що лежала на столі, та підбадьорливо посміхнулась. - Не хвилюйся, будь ласка, все добре. Коли ми у вузькому колі, можеш звертатися до мене на "ти" і звати просто Енерія. Без всіляких титулів. З рештою я звичайна дівчина, як і всі ви.
Я кивнула, трохи розслабляючись. Таїша, здавалось, не відчувала жодного дискомфорту в присутності Енерії, ніби й справді вже звикла до неформального спілкування з королевою.
За нестачею третього стільця, вона всілась просто на підлогу біля каміна, як зазвичай робила під час наших тренувань. Ми з Енерією обмінялись поглядами, розуміючи одна одну без зайвих слів. Підхопивши свої горнятка з відваром, ми перемістились до Таїши на підлогу.
- Так набагато краще, - Енерія розправила крила та обперлась спиною на стіну. - Так вже набрид той офіціоз.
Я мимоволі посміхнулась, бо вперше бачила королеву такою розслабленою та... звичайною. На офіційних зустрічах вона завжди дуже владна та зібрана, готова розв'язувати будь-які питання спільноти. Але ж зараз я наче побачила справжню Енерію - звичайну жінку, втомлену від своїх обов'язків.
- Чому б тоді не зробити офіційне спілкування менш... офіційним? - наважилась поцікавитись я, насолоджуючись улюбленим відваром.
- Субординація, - Енерія зморщила носика, ніби це слово викликало в неї неприязнь. - Я маю бути підтримкою для нашої спільноти, авторитетом, тому мушу тримати обличчя перед іншими. Щоб кожна з вас знала, що може на мене покластися в будь-якій ситуації.
- Я розумію, - я задумливо кивнула, навіть не уявляючи, яку відповідальність взяла на себе ця сильна жінка.
- Тож, повернемось до твоєї проблеми, Кейрі, - Таїша відставила напівпорожню чашку в сторону. - Мені Енерія вже розповіла про свої припущення, і я думаю в цьому є зерно істини.
- Я слухаю, - я уважно подивилась на Енерію.
- Почекай, спочатку я хочу переконатись де в чому, - вона також обережно відсунула свою вже порожню чашку. - Покажіть, будь ласка, як ви це робите? Спочатку Таїша, а потім ти, Кейрі.
Таїша без вагань вскочила на ноги. Озирнувшись в пошуках підходящого обʼєкта, вона зупинила свій погляд на багряних язиках полумʼя у каміні. Раптом вогонь зник, залишаючи після себе тільки купку тліючих вугликів, та затягуючи кімнату у пітьму.
- Твоя черга, Кейрі, - я відчула як Таїша сіла неподалік, передаючи мені естафету.
Я вирішила не вставати, оскільки все що бачила це червоні відблиски, які залишились в каміні. Що ж, якщо Таїша змогла його потушити, то так само можна його знову розпалити.
Втупившись в залишки вогнища, я уявляла, як воно яскраво палає у каміні. Я відчувала намір його розпалити та бажання знову опинитись в теплій освітленій кімнаті.
- Достатньо, я побачила що хотіла, - Енерія зробила рух рукою, і вогонь з новою силою почав пожирати дрова, що ще залишались в каміні.
Я тільки розчаровано зітхнула, в котрий раз змирившись з поразкою.
- Після розмови сьогодні, я подумала, що справа скоріше ментальна. Зараз я в цьому остаточно переконалась, - Королева заправила у зачіску рожевий локон, який вибився з високого хвоста. - Ти казала, що у твоєму світі магії немає. А ваші здібності, як розповідала мені Таїша, базуються на трьох головних принципах.
- Намір, візуалізація, бажання, - ми з Таїшею хором назвали вже давно заучені напам'ять принципи.
- Так, - Енерія посміхнулась та перевела задумливий погляд з мене на вогонь. - Але я думаю, що існує ще один компонент, який є у тих, хто виріс в Древніх Землях за замовчуванням.
- Що ж це? - я широко відкритими очима дивилась на дівчат, боючись упустити хоча б слово.
- Віра в себе, - Королева перевела на мене погляд своїх фіалкових очей. - Я думаю, ти не віриш, що маєш хист до магії. Адже як ти сказала, у твоєму світі її взагалі немає.
Я кивнула та запустила пальці у вже трохи відросле волосся, намагаючись зібрати до купи думки, що розбігались, наче таргани при денному світлі.
- Але, стійте, щось не сходиться, - я пригадала ті моменти, коли мимоволі вдавалося скористатися цим даром. - Чому тоді в стресових ситуаціях воно працює само собою?
- Як на мене, все як раз сходиться, - Таїша знову потягнулась за вже охолонувшим відваром. Вона задумливо подивилась на рідину що залишилась, як раптом з чашки з новою силою пішов пар. - У стресових ситуаціях ти не думаєш, не сумніваєшся. Ти просто робиш. Як раз стрес дозволяє тобі переступити через ці щаблі.
- Ну а як щодо ментального щита, який у мене за бажанням виходило ставити та знімати?
- Це гарне питання, - Енерія задумливо сіпнула крилами й раптом посміхнулась. - Ти тоді сильно замислювалась про те, що хочеш зробити?
- Не те щоб, - я почала ритися в голові, дістаючи спогади із глибин памʼяті. - Здається, я тоді взагалі сильно за це не думала. Теж воно якось більше само…
- І от ми знайшли ще одну проблему, що тобі заважає, - Енерія переможно посміхнулась та легенько доторкнулась кінчиком вказівного пальця до мого лоба. - Ти занадто багато думаєш.
Не втримавшись, я істерично розсміялася, притиснувшись гарячим лобом до прохолодної деревʼяної стіни.
Ну це ж треба так! Вчителі в школі навпаки сварили, що я думати не хочу, а тепер виявляється що я роблю це занадто багато!
Дівчата терпляче дочекались, поки приступ сміху в мене пройде, і я знову буду в стані спокійно розмовляти. Таїша долила мені свіжого відвару, а Енерія підтримуючи стисла мої долоні у своїх ніжних руках.
- Тож що мені з цим робити? - нарешті заспокоївшись поцікавилась я. - Не так вже й просто перестати думати, особливо коли навкруги стільки всього відбувається. І тим паче вірити в щось у що не віриш.
- Є один спосіб, - Королева хитро примружилась, посміхаючись.
***
З того дня кожне наше заняття починалось з медитації. Перші три уроки Енерія слідкувала за процесом, підказувала, як краще розслабитись та зупинити потік думок. Не одразу, спочатку дуже важко було зосередитись та розслабитись під час медитації, але з часом в мене почало виходити краще. Принаймні з проблемою "багато думаєш" це більш-менш допомагало. Залишилось тільки розібратися з проблемою віри у себе, але з цим набагато важче.
І все ж вже частіше у мене почало виходити користуватися здібностями, принаймні 2 рази з 10 вже були успіхом для мене! Після того, як почали з'являтися перші результати, Енерія дозволила мені потихеньку переходити до роботи полювальницею.
Два тижні ми з Шааті через день вирушали у місцеві ліси, де вона вводила мене в курс справи. Показувала найбільш придатні для полювання місця, вчила вистежувати здобич, читати знаки лісу, ставити пастки, співіснувати з павуками та зміями й чекати. З останнім пунктом також дуже допомогали медитації.
Найважчим для мене виявилось відняти життя у ні в чому не винної тваринки. Перші рази я взагалі не наважувалась випустити стрілу. Потім робила це з закритими очима і звісно що мазала.
- Пані Кейрі, може, тоді вам взагалі відмовитись від цієї задумки? - спробувала врозумити мене Шааті, коли я в черговий раз через свою нерішучість упустила великих розмірів птаха, схожого на качку. - Ви надто м'яка та добра.
Я вперто тряхнула головою, відмовляючись. З однією сторони було величезне бажання здатися та повернутися до звичної роботи на кухні. З іншої я розуміла, що від цієї м'якості та доброти треба позбавлятися, інакше цей світ зжере мене та перетравить. Я маю сама вміти попіклуватися про себе, захистити та прогодувати, якщо знадобиться!
Зціпивши губи, я подумки дала собі ляпаса, змушуючи зібратися. Я можу. Я повинна. Я маю вижити, щоб жертва Тая не була марною.
Стріла вжухнула, встромившись в тулуб вже іншого птаха, що ловив гав неподалік від нашої схованки.
- Ви молодець, пані Кейрі, - Шааті радісно плеснула в долоні та рвонула у бік здобичі. - Я знала, що ви впораєтесь.
Я тільки сумно посміхнулась, з жалем подивившись на вбиту мною тваринку.
"Вибач, але так треба", - я подумки попросила у птаха пробачення.
Відтоді я ставала більш рішучою. Все ще вагалась перед тим, як випустити стрілу, але вже могла впоратись з цим. Поступово мені дозволили вже самостійно вирушати на полювання.
