Спочатку:
На сторінку книги
З вампіром справа пішла трохи швидше. Трохи, бо єдиною його перевагою було вміння швидко дешифрувати каракулі професора Бріамора, і більш поглиблене знання предмета. Та все ж книги були написані дуже пафосно-плетеною мовою, щедро приправлені купою незрозумілих метафор, порівнянь та мовних обертів.
- Дааа, тут і сам шерх голову зламає, - Рагвилд приречено покачав головою - навіть для нього це було надто заплутано. - Ще й тему таку обрали - історія переміщень. Професор її навіть на лекціях не викладає, тільки буркоче, що всі знання вже тисячоліття як втрачені, - він уважніше вдивився в старі пожовклі сторінки. - Виходить, бреше старий буркотун. Щось та й залишилось, судячи з цих книг.
Ми з друзями обмінялись збентеженими поглядами за спиною вампіра. Звісно, ми не посвячували його у всі нюанси - розповіли лише, що саме шукаємо. На моє здивування, він і сам зацікавився цією темою. З однієї сторони - нам це на руку, з більшим ентузіазмом допомогатиме, з іншої - є ризики що почне лізти куди не треба чи утаювати інформацію. Але Шааті обіцяла дуже пильно за ним стежити.
Потягнулись довгі одноманітні дні, сповнені розгадування загадок, пошуків додаткової літератури й спроб не заснути за читанням тих опусів. Вранці ми брали книги у професора, ввечері повертали. Щодо результатів нашого розслідування він не питав, тільки лукаво посміхався кожного разу коли нас бачив.
Основний удар взяли на себе Рагвилд з Реєм. Вони разом розшифровували знання, що приховувались за застарілими витуватими висловами та конструкціями, періодично не забуваючи сваритися щодо правильності тлумачення тих чи інших фраз та оборотів.
Ми з Шааті були більше на підхваті. Часто щоб зрозуміти про що йде мова в одному абзаці, треба було перелопатити інші книги. Тож ми тільки й встигали що бігати туди-сюди між поличками в пошуках чергового тому «Історія давньої Ліморії» чи «Історичні хроніки Деорії». Або ще якихось офіційних записів що стосуються й інших країн цього світу - їх культури, мовних особливостей, традицій тощо.
Ну і звісно, наша колоритна компанія привертала неабияку увагу місцевих студентів, особливо в перший день, коли на великій перерві вони заполонили все приміщення бібліотеки. Основна маса зацікавлених не наважувались підійти спитати напряму, тому просто стріляли очима в нашу сторону поки удавали ніби читали свої книги. Деякі все ж підходили та розпитували про те, хто ми такі й що тут робимо.
Почувши, що ми займаємося дослідженнями під очільництвом професора Роґвуда, більшість з них кивали з розумінням та відходили, більше не звертаючи на нас уваги. І зовсім одиниці починали дивитися на нас з жалістю та пропонували свою допомогу, при цьому називаючи його "Буркомуром" чи навіть "нашим Буркомурчиком".
- Це прізвисько, яке дали Бріамору його студенти, - пояснив мені Рагвилд коли я остаточно не витримала і пішла в нього питати. - Та група випустилась вже років 300 як, а прізвисько так і продовжують використовувати його нові студенти.
То ось чому вони так рвуться допомагати! Мабуть, самі пройшли вже не одну сотню кіл пекла з тим любителем складного шляху до знань.
Але на жаль, все що вони могли для нас зробити - це ходити поміж полиць і шукати потрібні книги. І все ж це дещо полегшувало нам процес, бо місцеві студенти набагато краще за нас орієнтувалися який блок бібліотеки за яку тему відповідає.
- Здається, знайшов!
Схвильований голос Рея рознісся гучним шепотінням саме в той момент, коли я залізла на драбину і потягнулась за книгою, що привернула мою увагу своїм незвичним для цього світу яскравим корінцем. Миттєво забувши про все на світі, я швидко зістрибнула вниз. Нога трохи підвернулась і я сама не помітила як опинилась на підлозі, але не звертаючи уваги на біль підскочила та понеслась в затишний закуток, де ми облюбовали собі невеличкий стіл оточений горщиками з різними рослинами.
- Що там? - я встала за спиною друга і почала вдивлятися в криві дрібні літери.
З двох сторін мене підперли Шааті та Рагвилд, які теж кинули свої справи й прибігли на зов барда.
- Дивіться! - він перелиснув сторінку назад і ткнув пальцем в один з абзаців, але не став чекати поки ми розберемо що там написано і прочитав його вголос. - «Врата, що ріазетом продираються крізь шари холодних вод та ведуть до самих глибин Ворелʼтейну, може відкрити тільки особлива сила, якою не кожна людина володіє. Вона варассою зветься і не має рівних собі. Тільки ЗадʼҐрея - хранитель давніх знань відає про неї все. Поховано його у товщі кам'яного саркофага, постане з котрого лише на заході Ліморії».
На якийсь час ми замовкли й тільки насуплено переглядалися, сподіваючись знайти бодай краплю розуміння в очах інших.
- Це повнісінька чухня, - Шааті наважилась першою порушити тишу і висловити думку, яка промайнула у нас всіх в голові. - Чий там зад куди й нащо поховали?
Не втримавшись я хрюкнула від ледь стримуваного сміху та прикрила рота долонею, намагаючись заспокоїтись. Хлопці теж трохи посміхнулися - принаймні у неї вийшло трохи розрядити надто серйозну атмосферу.
- Я теж не знаю хто такий той «ЗадʼҐрея», та мене зачепили кілька моментів, - Рей постукав вказівним пальцем по книзі й знову вдивився в текст. - По-перше, ріазет. Це дуже застаріле слово, яке означає вирву, смерч, чи водоворот - стихію, що закручується у спіраль. Я думаю, саме від цього пішла більш сучасна назва - «міжсвітові воронки».
- Цілком можливо, але поки що дуже притягнуто за довгі ельфійські вуха, - я кивнула, також зосередившись на цьому абзаці, і вже сама швидко його перечитала, але розумних думок не додалося. - А що по-друге?
- «На заході Ліморії», - він провів пучками по останнім словам загадки. - Я думаю, це не буквальний захід. Більше як… кінець.
- Кінець Ліморії… це щось типу кінця світу? - мені згадались купа пророцтв з Землі про апокаліпсис, жоден з яких на моїй памʼяті так і не здійснився. - І як це повʼязано з нашою темою?
- Пригадай ту книгу, що я тобі показував вдома, - Рей нетерпляче смикнув мене за руку. - Що там було сказано?
- Щось про те, що знання про ритуал дуже небезпечне і має відкритися тільки у випадку кінця Ліморії, - я обережно примостилась на край стола у пошуках опори. - Все сходиться! Захід Ліморії - це саме той кінець!
- Саме так, - він відкинувся на спинку стільця, явно задоволений моєю відповіддю. - Ти ж знаєш, чому предки полишили свої світи й поселились у цьому?
- Якась війна у них була…
- Не якась, а війна що знищила цілі планети, - раптом до нашої розмови долучився Рагвилд. - Це був їх останній спосіб вижити. Тому вони цілком могли зберегти, але якось приховати інформацію. На випадок якщо це повториться.
- Тож нам треба дізнатися, куди саме її сховали, - я різко видихнула.
Ми з друзями задумливо переглянулись, відчуваючи, що відповідь на це питання вже десь поряд.
- Спробуймо розшифрувати решту тексту, можливо з цього вийде ще щось зрозуміти, - Рей кивнув на книгу, яку продовжував тримати в руках. - Про «ріазет» та «захід Ліморії» ми, наче, зрозуміли. Залишилось дізнатися що таке «глибини Ворелʼтейну», «варасса» та «ЗадʼҐрея».
- Здається, якусь з цих назв я тут бачив, - Рагвилд активно почав гортати другу книгу, професора, яку встиг прочитати вже як мінімум декілька разів. - Ось, слухайте: «Продершись крізь безліч щитів Ворелʼтейну, знайшли вони землю квітучу. І принесли з собою ЗадʼҐрея - істину, що врятувала їм життя».
- То й що воно таке? - у мене від тако купи незрозумілої інформації закружилась голова.
- Я в якійсь з легенд про це читала! - раптом вигукнула Шааті, яка до цього була зовсім мовчазною і тільки уважно слухала наші роздуми. - «Істина» - назва міфічної книги. Вважається що це єдине, що гноми забрали тікаючи зі свого світу.
- Але її було втрачено багато тисячоліть тому! - Рагвилд схвильовано підскочив зі свого місця та почав активно жестикулювати. - Деякі науковці стверджують, що цієї книги взагалі ніколи не існувало і це просто легенда. Інші кажуть, ніби її та все що з нею повʼязано знищили, бо знання які вона містила були надто небезпечними.
- «Поховано його у товщі кам'яного саркофага, постане з котрого лише на заході Ліморії», - Рей процитував фразу з першої книги. - Виходить, її все ж не знищили, а десь сховали, на випадок якщо і цьому світу загрожуватиме небезпека.
- Я правильно розумію, що землі гномів знаходяться десь в середині гір? - мій мозок нарешті почав працювати на повну, продовжуючи логічний ланцюг.
- Так, їх міста вирублені у горному камені, - Рей задумливо кивнув, підтверджуючи мої слова.
- Точно, «камʼяний саркофаг» цілком може знаходитись десь там! А ще серед гномів є клан під назвою «Хранителі Істини». Вони там наче королівські радники, - Шааті продовжувала дивувати своїми глибокими пізнаннями щодо королівства гномів.
- А ще вони займаються написанням сучасних хронік, - Рагвилд схвально кивнув, мабуть, прийшовши до тих же висновків. - Думаю, решту інформації щодо вашого ритуалу треба шукати саме там. І якщо ця «особлива сила, якою не кожна людина володіє» настільки могутня та небезпечна, то інформацію про неї не знайдеш навіть в бібліотеці найкращої у світі Академії.
- «Особлива сила, якою не кожна людина володіє», - луною повторила я і прикрила очі.
Раптом пазли цієї мозаїки склалися до купи. І хоча деяких важливих фрагментів ще не вистачало, загальна картина вже почала вимальовуватися в моїй голові. Абсолютно дика, але цілком логічна думка, вдарила мене наче блискавка посеред ясного неба.
- Якщо це правда, я придушу вашого Буркомура власними руками, - без подальших роздумів я зло схопила книги й твердим кроком направилась в сторону його кабінету.
