Спочатку:
На сторінку книги
- Ну нарешті! - я підхопилась з ліжка як тільки почула сигнал корабельної гармати.
Цього разу торгівельний корабель знову дуже запізнився - ми очікували на нього ще близько місяця тому. Гроші, що ми отримували за роботу, вже давно чекали коли їх витратять. До того ж вже три тижні, як скарбниця повідомила про те, що гроші на зарплатні зовсім скінчилися. Все що залишалось це чекати на корабель, щоб позбутись непотрібних нам товарів та поповнити казну.
Західного, берега ми дісталися у своїй вже звичайній компанії - Я, Шааті, Таїша та Аделія. Попри ранній час, пляж нагадував мурашник - матроси вже розклали ятки та активно викладали товари. Капітан, як і минулого разу, уважно дивився за всім що відбувається та періодично давав накази комусь зі своєї команди.
Не впевнена, що змогла б повторити з ним трюк, який випадково вийшов минулого разу. Тому намагалась триматися якомога далі від цього добродушного, на перший погляд, чоловіка. Решта дівчат все ж вирішили проявити ввічливість та піти привітатись.
Я хотіла в першу чергу знайти того хлопця, який продав мені гітару. Можливо, за неї доведеться віддати всі мої гроші, тому витрачати їх на щось інше я не поспішала. Але така перспектива мене не дуже засмучувала - воно того варто, адже ця гітара дала мені сили пережити найскрутніші часи на острові. Особливо ті моменти, коли я залишалась сам на сам зі своїми думками, а туга по Таю накривала з новою силою.
- Вибач, - я перехопила якогось смутно знайомого матроса, що пробігав повз зі скринькою у руках. - Можеш допомогти знайти декого? Будь ласка?
Хлопець якось дивно на мене подивився, ніби намагався впізнати.
- Нарі, що з твоїм волоссям? - нарешті прошепотів він, присунувшись ближче та заглядаючи в очі.
Я покачала головою та нахмурилась. Прямо казати що я не вона мені не можна було через присягу. Якось це все пояснювати обхідними шляхами було ліньки.
Я також уважніше вдивилась в обличчя матроса. Де ж я його бачила?
- Я шукаю Рута, ти можеш з цим допомогти? - я вирішила відкласти це питання на потім.
- Нащо він тобі? - у голосі хлопця почулась підозра.
- Хочу віддати борг.
Кілька секунд він задумливо дивився на мене, потім махнув рукою, поставив скриню на найближчі ятки та повів кудись в сторону корабля. На щастя, капітан не звернув на нас жодної уваги, зайнятий зовсім іншими справами.
На палубі матрос потягнув мене в сторону дерев'яних коробок з товарами. Заховавшись за найвищою горою ящиків, він різко притис мене до них спиною та потягнувся до моїх губ.
- Ще раз так зробиш, і пошкодуєш, - я зреагувала миттєво, вихопивши кинджал з піхов та притиснувши лезо до шиї молодика.
Його губам залишалось всього кілька сантиметрів до моїх. На його обличчі з'явився калейдоскоп емоцій, починаючи зі здивування і закінчуючи чимось на кшталт здогадки.
- Ти не Нарі, - нарешті відсторонився він від мене. - Точно, вона казала, що на острів її клон приплив.
- Хто тут ще клон, - я презирливо подивилась на моряка та опустила кинжал, але ховати його не поспішала. Раптом в голову прийшла здогадка. - А, то ти той хлопець, з яким вона у лісі зажималась. Чому ховаєтесь, хіба це заборонено?
- Ні, якщо відносини не серйозні, - хлопець схрестив руки на грудях. - А у нас з Наріанн все серйозно.
- Настільки серйозно, що ти нас сплутав, - я кивнула, ледь стримуючись шоб не заржати.
- Але ж ви однакові, - він постарався виправдатися, але якось не дуже переконливо, як на мене.
- Це не так, - я тільки знизала плечима. - В будь-якому разі мені на вас байдуже. Відведи мене до Рута і покінчимо з цим.
- РУУУУТ! - раптом закричав він.
Я зморщилась, не очікуючи такого гучного крику, що неприємно вдарив по вухах.
- Чого кричиш, бовдуре? - недалеко від нас відсунувся люк з підлоги й з нього показалась вже знайома маківка.
- Тут до тебе прийшли, - хлопець Наріанн повів в мою сторону підборіддям. - Її вивести?
Рут уважно оглянув мене, затримавши свій погляд на кинджалі, який я все ще тримала у руці.
- Все добре. Залиш нас, Трін, - Рут повністю виліз з люка та махнув тому рукою.
Трін невдоволено скрипнув зубами, але послухався та пішов в сторону трапу.
- Ви з ним щось не поділили? - в першу чергу поцікавився Рут.
- Особистий простір, - я пирхнула, сховала кинджал у піхви та одразу перейшла до справи. - Я прийшла віддати гроші за гітару. Не знаю скільки тобі винна, тому ось, - я простягнула йому мішечок з заробленими грошима.
- Я бачу, ти не любиш ходити околясом, - хлопець взяв мішечок та дістав з нього кілька монет. - Цього цілком достатньо.
- Точно? - я здивовано підняла брови, приймаючи майже повний мішечок назад.
Чомусь здавалось, що гітара тут не такий вже дешевий інструмент.
- Цілком, - Рут впевнено кивнув, ховаючи монети в нагрудний карман. - Вона тобі допомогла? Бо в тебе такий вигляд був тієї ночі... неживий.
- То ось чому ти вирішив її віддати? - я нервово стисла мішечок у руці.
- Побачив твої очі й вирішив, що тобі вона необхідніша, - хлопець розслаблено обперся об ящики.
Невже я виглядала настільки погано? Хоча, згадуючи той вечір, я дійсно думала про дещо жахливе. Якоюсь мірою та гітара врятувала моє життя.
- Так, мені вже краще, дякую, - я вдячно посміхнулась, ховаючи мішечок у кишеню.
- Добре, - Рут доброзичливо посміхнувся у відповідь, і раптом запропонував. - Давай сьогодні ввечері зустрінемось на тому ж місці.
Я розчаровано видихнула - невже він вирішив скористатися моментом та взяти плату ще й іншим способом?
- Нічого такого, ти не подумай, - ніби прочитавши мої думки, він замахав руками. - Просто посидимо за кухлем еля, поспілкуємось. Покажу тобі свою нову гітару, може навчу тебе декількох акордів. Обіцяю, я не приставатиму!
Я задумалась. З однієї сторони я йому не те щоб довіряла. З іншої - це явно краще, ніж сидіти в кімнаті на самоті поки всі будуть розважатися. Нічого ж страшного не станеться якщо я проведу з ним вечір?
- Добре, - нарешті зваживши всі за і проти погодилась я.
- Тоді до вечора, - хлопець щиро посміхнувся та махнув в сторону трапа. - Ходімо, я тебе проведу.
Я тільки кивнула та пішла слідом за Рутом.
- Шерх! - я вилаялась і швидко пірнула за широку спину моряка, як тільки побачила капітана на причалі біля трапу.
Тільки от не розрахувала і по інерції врізалась носом в його дубову спину.
- Ауууу, - тихенько завила я, не бажаючи привертати зайву увагу.
- Що таке? - Рут швидко розвернувся та притримав мене за плечі, допомагаючи повернути рівновагу.
- Не хочу вашому капітану на очі потрапляти. У вас є інший вихід? - я потерла забитий ніс.
- Це тобі що, палац? Ми на кораблі, тут всюди вихід, - схоже, він вирішив пожартувати.
Тільки от мені зовсім не до того зараз, тому я зміряла його похмурим поглядом. Рут всміхнувся, але продовжувати жарти не спішив.
- Якщо хочеш, можу спустити тебе на берег канатом.
- Не хочу, - я уявила як сосискою буду мотилятися на тому канаті та жахнулась. - Давай краще ти відвернеш його увагу, а я тим часом швиденько проскочу.
- Ну можна і так, - хлопець задумливо кивнув, але чомусь в його очах зʼявилось розчарування.
Він що, очікував що я на канат погоджусь? Ще чого не вистачало!
- Тоді я піду, до вечора, - Рут впевненим кроком попрямував на берег відвертати увагу капітана.
- Пані Кейрі, де ви були? - до мене кинулась Шааті як тільки я підійшла до дівчат біля одного з торгівельних наметів.
- Треба було деякі справи вирішити, - я покосилась на капітана, який знову зайняв свій звичний пост.
Рут вже закінчив свою задачу з відволікання та кудись подівся.
- Поки ти їх вирішувала тут всі смачні тістечка розібрали, - Таїша ткнула пальцем в порожню коробку. - Залишились тільки цукерки та печиво.
- Мені підійде, - я розплатилась за смаколики й потягнула дівчат подивитися на зброю та одяг, бо ще трохи грошей залишилось.
Думала прикупити собі новий лук, але нічого кращого за той що мені видали для полювання так і не знайшла. Підходящого для мене одягу також не продавали, але на очі потрапили шкіряні чобітки. Вони виявились зручними та теплими. Матрос що стояв за цим прилавком пообіцяв, що вони водонепроникні, тому я без вагань віддала за них всі монети що в мене залишалися.
