Раді Вас бачити!

- Все нормально? - як тільки двері за королевою зачинились Рей стурбовано кинувся до мене.

- Так, звісно, - я тряхнула головою, відганяючи неприємні думки, та перевела погляд на друга. - Ну що там?

- Скоро моя частина виступу, тому треба йти.

- Добре, дай тільки зачіску тобі дороблю.

Я обережно зафіксувала три квітки у його косі, а четверту вклала за вухо. Поправила пасмо, яке вже встигло випасти з зачіски та звично упасти йому на блакитні як небо очі.

- Ну от, зовсім інша справа. Тобі дуже личить, - я як заворожена дивилась на його обличчя.

Було відчуття, ніби я вперше його бачила так близько, так по-справжньому.

- Дякую, - Рей посміхнувся і так само обережно заправив прядку мені за вухо.

Саме в цей момент двері оранжереї гучно відчинилися і в них влетів, а точніше заскочив, поважного вигляду нуріане, який на вході перевіряв запрошення. За ним зайшла ще пара незнайомих мені крилатих.

Від неочікуваності я аж відскочила від Рея, ніби нас застали за чимось непристойним.

- Перепрошую, ми прийшли за інструментом, - схоже, чоловік теж не очікував нас тут побачити, бо на мить знітився, але швидко взяв себе у крила і махнув іншим рукою, дозволяючи забирати піаніно. - Вже зовсім скоро ваш виступ, пане бард.

- Добре, ми вже йдемо.

Рей підхопив гітару та першим покинув затишну оранжерею. Я рушила слідом.

В саду де проходив бал гості вже зібрались навкруги цар-дерева та очікувально переглядались між собою.

- Ти ледь на власний виступ не спізнився, - в першому ряду глядачів на нас вже чекав Акріел з родиною.

Поки ми протискувались крізь натовп, я знову ловила на собі невдоволені погляди. Та все ж зупиняти нас ніхто не намагався.

- Нічого, трохи б зачекали, - Рей поставив мене перед собою, ніби закриваючи від інших гостей своєю спиною.

Саме в цей момент король Терраліс знову велично встав та розкинув руки, привертаючи до себе увагу.

- Сьогодні особливий день. Окрім річниці мого правління, наш неперевершений Безкрилий Лейвір представить нам новий музичний інструмент, створений ним самим. І, звісно, вшанує нас своїм чарівним співом, - у голосі короля були неприкриті гордість та захват - ніби він сам власними руками збирав той інструмент по частках. - Прошу, Лейвіре, ми чекаємо.

- Звісно, ваша величність, - Рей вийшов вперед та вклонився.

На його місце тут же встала Шааті з Аеліною на руках, але та одразу перелетіла до мене. Я трохи похитнулась від її ваги, але продовжила стійко стояти на місці.

- Не буду вас мучити довгими промовами, - бард тим часом махнув рукою, і вже знайомі нам з оранжереї двоє нуріане, підтримуючи магією з двох сторін, внесли та поставили його одним боком до короля, а іншим до публіки. - Це піаніно. Воно говорить краще за мене. А решту - почуєте самі.

Без зайвих слів Рей сів на стільчик і легко, але впевнено, доторкнувся до клавіш. Всі присутні затамували подих, заворожені чарівною у всіх сенсах мелодією.

Навіть я, людина, у чиєму світі піаніно було звичайним розповсюдженим інструментом, була неймовірно зачарована красою музики, що лилася з-під пальців Рея. Що вже казати про нуріане, які бачили й чули його гру на новому для них інструменті вперше.

Я прикрила очі, дозволяючи ніжній мелодії унести мою свідомість в інший світ, де було затишно і спокійно. Де я почувалася собою. Вона то підіймалась догори, то трохи стихала, змушуючи тягнутися за нею слідом, то зненацька вибухала неймовірними кольорами, то знову уповільнювалась, ніби огортаючи мʼякою теплою ковдрою.

Іноді я впізнавала знайомі мотиви - схоже, Рей нахабно тирив з моєї голови класичні мелодії з Землі. Правда ніколи не залишав їх такими самими, неодмінно додаючи інші елементи від себе, які надавали абсолютно нової глибини. Від його музики хотілось літати - я навіть забула про вагу Аеліни, що так і продовжувала сидіти у мене на руках.

З часом до піаніно додався його мʼякий голос, а потім поступово, спочатку невпевнено, але з кожною нотою все сміливіше, почали вплітатися й інші інструменти місцевого оркестру.

Я мала привілей чути його спів кожного дня, але зараз це було щось нове, неймовірне, що складно описати словами! Навіть крізь заплющені очі я раптом почала бачити яскраві кольори, які ніби оточували мене з усіх сторін. Вони мерехтіли, ніби вода на сонці, то спалахували яскравіше, то ставали більш блідими, але при цьому кожний колір залишався тим самим, змінювалась тільки інтенсивністю.

Розплющивши очі я зі здивуванням зрозуміла, що кольори не зникли. Вони продовжували, ніби кокони, огортати гостей навколо мене. І чомусь кожний такий «кокон» співпадав окрасом з крилами нуріане, якого оточував.

Зустрівшись поглядом з Реєм, я зрозуміла що весь цей час він спостерігав за мною, продовжуючи при цьому гру та спів. А навколо нього також клубочилась енергія кольору весняного неба у сонячний день - такого ж, як його очі.

Невже мені щось підсипали у напій і тепер у мене галюни почались? Бо інакше як пояснити ті барви, що я бачила наяву?

Та як тільки чарівна музика барда стихла, марення пройшло. Але замість полегшення, я чомусь відчула розчарування - ніби втратила щось важливе. Дуже хотілось ще раз побачити ці неймовірні кольори.

Але довго роздумувати над природою цих видінь в мене не вийшло - Рей встав та протягнув в мою сторону руку.

- Для останньої пісні я б хотів запросити свою подругу, Кейрі. Без неї цей світ ніколи б не побачив піаніно.

Я закусила губу та повільно видихнула, намагаючись вгамувати стукіт серця у вухах. Передала Аеліну на руки Шааті й показово впевненим кроком підійшла до барда.

Це не було для мене несподіванкою. Я сама погодилась на цю авантюру. Але тепер, коли бачила ставлення місцевої знаті до нас, вже почала жаліти про своє рішення. Але зацікавлений погляд короля Терраліса і мовчазна, але відчутна підтримка Рея, надали мені сміливості.

- Уяви, що це просто чергова репетиція у нас вдома.

Це його "у нас вдома" зігріло краще за будь-яку ковдру. Не "у мене". У "нас". Я не сама.

Вирівнявши спину, я кивнула, готова починати.

Пальці рея ніжно доторкнулися до клавіш, і сад наповнився вже знайомою мені, але такою ніжною і в той самий час сильною мелодією. Мелодією, яку ми створили разом.

Життя завжди має безліч доріг:

Або в прірву крок — і злетиш до небес,

Попри хвилювання я почала спокійно, впевнено, ведучи голосом пісню в потрібному напрямку.

Чи камнем впадеш, обірвавши свій крик.

Або залишишся, мов тінь, лиш обрис —

Рей вів свою партію спокійно і впевнено, як завжди.

Назавжди, як спогад далеких віків,

Що тонуть у вирі забутих гріхів.

Наші голоси переплелись, наче потоки вітру високо в горах, надаючи пісні неповторного звучання.

Співай, наче знаєш на памʼять слова!

Танцюй, поки ноги тримає жага.

Стрибай, якщо досі дивує життя,

Літай, поки крила на сонці блищать,

Живи — бо за межею чатує тьма.

Я заплющила очі, дозволяючи мелодії унести мене за собою, туди, де я мала опинитися - на самій вершині світу.

Як дощ за вікном змиває сліди,

Так час пожирає і мури, й мости.

І навіть фортеці, що камнем стоять

Поглине колись часу страшная рать.

Тож зупинись, озирнись хоч на мить —

Побачиш, як крила зникають в блакить.

До нас поступово, спочатку тихо, а потім все впевненіше, додавались інші музичні інструменти, завдяки чому наша композиція ставала ще глибшою та емоційнішою.

І навіть як зникне усе навкруги,

Залишиться голос — у пісні весни.

Не бійся, не згасни, не стань мовчазним —

Бо світ ще горить, поки дихаєш ти.

​

Коли остання нота стихла я повільно відкрила очі, повертаючись до реальності.

У саду стояла повна тиша, але в очах нуріане не було звичних зверхності та неприязні. Тільки здивування й недовіра, ніби замість нас раптом на сцену вистрибнула зграя вже давно вимерлих мамонтів.

Першим порушив тишу король Терраліс - його оплески, повільні та гучні, луною рознеслися крізь натовп, зриваючи туманну магічну завісу. До нього поступово, наростаючи, долучилися й оплески гостей.

- Ти була неперевершена, - я не помітила як до мене підійшов Рей і схилився до вуха.

- Ти теж, - я щиро посміхнулася, щаслива, що все ж на це наважилась, що не дала задню!

Ми одночасно вклонились, спочатку королю і його родині, а потім і решті глядачів.

- Дякую за ваш неймовірний виступ, Безкрилий Лейвір та Маленька Квітка, - кивок короля був формально ввічливим, але у голосі почулось щось більш живе та емоційне.

Натовп, ніби хвиля що розтікається по берегу, почав розходитись по території саду.

Повернувшись до столу я в першу чергу потягнулась за напоями - дуже хотілось промочити горло. Рей поступив так само.

- Діти, ви молодці, гарно заспівали, - Акріел стис Рея у швидких обіймах та трохи ніяково похлопав мене по плечу. - Офіційна частина закінчилась, тому ми вже поїдемо додому. Тільки попрощаємось з королем і Невіарією. Ви поки подумайте, чи хочете залишитися, чи поїдете з нами.

Вони з Альверою направились до короля і королеви Терраліс, ми ж залишились прощатися з Аеліною.

- Але я не хочу додому, - вона вчепилась ручками в ногу брата.

- Я розумію, але тобі вже час. Всі твої друзі таж розходяться, - Рей присів біля неї та міцно обійняв.

- Тоді їдьмо з нами! - вона переводила погляд сповнений надії з мене на Шааті та Рея.

- Вибач, сонечко, але мені треба дочекатися кінця балу, - я теж присіла та міцно обійняла сумну дівчинку. - А тобі вже треба відпочивати.

Ввічливо попрощавшись з Альверою і тепло з Акріелом, я щиро подякувала йому за допомогу і попросила за можливості навідатись до нас днями.

Нарешті залишившись втрьох, не враховуючи інших гостей які ще вирішили не спішити додому, ми змогли трохи видихнути. У саду стало набагато просторіше, музика грала вже тихіше і більш спокійно, а магічних вогників ніби стало менше і світили вони вже не так яскраво.

- Пані, дозвольте запросити вас на танець, - раптом біля нас матеріалізувався юний нуріане з помаранчевими крилами, і з поклоном протягнув Шааті руку.

Здається, я впродовж усього вечора періодично помічала його зацікавлені погляди в її сторону.

- Кейрі, я тобі потрібна? - вампірша трохи вагалась і якось дивно переглядалась з Реєм.

- Ні, все нормально, можеш йти, - я помахала їй у слід і як тільки вони відійшли на достатню від нас відстань окинула друга підозрілим поглядом. - Рей, що я пропустила?

- Скажімо так, у неї зʼявилась можливість гарно провести час і трохи підживитися.

-Аааа? - не зовсім зрозуміла я.

«Це хлопець має дещо… специфічні вподобання у ліжку, тож залюбки поділиться з нею кровʼю», - вже подумки детальніше пояснив він.

- Ааа, - я не знайшла інших слів, щоб порадіти за подругу.

Що ж, їй це потрібно.

Саме в цей момент до нас підійшли двоє, судячи з виразу облич, вороже налаштованих хлопців. Схоже, вони тільки й чекали, поки більшість розійдуться.

- Агов, безкрилий, ти знову за своє? - нуріане з крилами кольору попелу навіть не намагався удавати ввічливість. - Одного вампіра замінив на іншого, а тепер ще і пару знайшов собі під стать.

Вони з усмішкою кивнули в сторону танцювального майданчика, де Шааті кружляла у танці зі своїм кавалером, а потім окинули мене масними пʼяними очима, ніби оцінювали товар на вітрині.

- Безкрилий і людина, іншого від тебе не очікували. Та і вампірка нічого така, я б і сам з нею «розважився», - приєднався до знущань і другий нуріане.

- То йди спробуй, я на тебе подивлюсь, - я повернула йому криву посмішку.

Ну а що, один то добре, а двоє краще - не думаю що Шааті відмовиться від додаткової порції свіжої крови.

- Кейрі, не треба, вони того не варті, - Рей заспокійливо поклав руку на моє плече.

- А твоя подруга сміливіша за тебе, - помаранчевокрилий підійшов до нас ближче та потягнувся пальцями до мого обличчя. - Вона того варта?

Не знаю що саме він хотів зробити, але Рей перехопив його долоню, викрутив та притягнув ближче до себе.

- Пішов звідси, якщо не хочеш, щоб я всім розповів про твої сексуальні фантазії, - його голос був спокійний і сильний, ніби саме він був хазяїном положення.

Хоча ймовірно так і було, враховуючи його можливість читати думки.

Другий хлопець зробив кілька кроків уперед, мабуть, збирався допомогти другові, але його зупинив холодний погляд Рея.

- Стій на місці, інакше і тобі дістанеться.

- Та що ти там можеш розповісти! - перший хуліган смикнув рукою, але Рей продовжував міцно її тримати.

- Все, що тільки що промайнуло у тебе в голові, - голос барда став вкрадливим, що аж мені стало ніяково. - І це теж, - він злорадно посміхнувся - схоже, тільки що дізнався якусь неймовірно корисну для себе і небезпечну для супротивника інформацію.

Очі задири почали в паніці бігати зі сторони в сторону, мабуть, шукаючи вихід із ситуації в яку сам себе і загнав.

- Пішли звідси, - Рей грубо відкинув вже посинілу руку нуріане в сторону. - Якщо ще хоча б раз наблизитесь до мене і моїх друзів - весь двір про твої брудні справи дізнається! І твій батько в першу чергу.

Помаранчевокрилий видихнув, ніби бик під час родео, та всеж різким рухом поправив камзол і відступив. Його друг теж не став накаляти ситуацію і послідував його прикладу.

Рей похмуро, не мигаючи, дивився їм у слід. Схоже, вечір був остаточно зіпсований.

- Які там кажеш у нього фантазії? Я не для себе питаю, я для… подруги. Гіпотетичної. Ну ти зрозумів, - я не придумала нічого краще дурного жарту, щоб розрядити ситуацію, і на щастя це допомогло.

- Ти ще маленька про таке знати, - Рей розсміявся, побачивши мої чесні-пречесні очі. Прям як у цуценяти, яке тільки що нашкодило, а тепер удавало ніби то не воно. - Ти все ще хочеш залишитись?

- Я все ще маю дочекатися завершення, - я сумно зітхнула і в черговий раз перевела погляд на королеву, яка весь цей час ввічливо спілкувалась то з одними то з іншими нуріане.

- Тоді давай бодай трохи насолодимося цим вечором, - бард потягнув мене за руку та закружив у ніжному повільному танці.