Спочатку:
На сторінку книги
Джордж Берк повернувся додому неочікувано швидко. Він не заїхав до свого маєтку, а відразу попрямував до батька в Ньйон. Ще більше старого Берка здивувало чорне від смутку обличчя сина. Адже прямував той до України піднесеним та нездоланним, наче орел до самки в гніздо.
– Що сталося, Джо? Ти якийсь зовсім не при собі? – миттю розхвилювався пан Ріхард, бо таким останній раз бачив сина, коли в шестирічному віці, він переживав трагедію загибелі їх улюбленого пса.
Та тоді це було пов’язано з першою втратою й відчуттям смерті. Але наразі Джорджу тридцять шість і летів він до своєї української коханої найщасливішим на землі. Що могло так кардинально змінити плани молодого Берка, старший не розумів.
А син мовчки зайшов до холу і впав у крісло та заплакав... Це вже взагалі не лізло ні в які рамки! Коли у вісімнадцять Джордж зламав ногу, невдало приземлившись з парашутом – він стогнав від болю, але точно не плакав.
– Тату, вона ненавидить мене й прогнала... Сказала: назавжди... – белькотів Берк-молодший і не міг стримати потоку сліз.
– Чому? За що? Я нічогісінько не розумію! Ну, ми з твоєю матір’ю розсталися через тридцять років шлюбу, але ж тихо й мирно. Хелен захотіла додому, у свої краї, і я їй не заважав. А ви були наче дві руки однієї людини. То що могло піти не так за ці кілька днів?
– Я її зрадив, тату... Вона так вважає. Господи! Як згадаю, самому гидко... Я розумію її, але ж можна було розібратися, ми дорослі люди. Та куди там! Леді-бос незламна, – тяжко зітхнув Джордж і замовк.
Пан Ріхард присів на об’ємний підлокітник крісла, обійняв сина за плечі й наказав:
– А тепер розбірливо та доступно: хто, чого й звідки? Може я чим допоможу. Все-таки сьомий десяток живу на світі, а такої дивини почути навіть не очікував.
І Джордж розповів все, як було. Періодично його трясло, потім він знову хлюпав носом, а в кінці вчепився в руку батька й попросив:
– Тату, ти ж казав, що знаєш відповіді. Що мені робити? Я без неї не проживу!
Тепер Ріхард Берк забув про свою впевненість і знизав плечима:
– Я не знаю, сину. А ти що тоді був п’яний чи сліпий? Невже дві жінки можуть бути однаковими? Ну, нігті, шкіра, аромат зрештою... Ти ж не дитина! Як можна було переплутати ту, в якій ти жив - незрозуміло з ким?
– Правильно все кажеш, батьку. Та я навіть тінь її кохаю. Поставили б фарфорову ляльку в подобі Зореньки, я б і її з радістю цілував. Все відбулося так швидко, наче спеціально хто зробив. Може то була доля? – вперше вимовив таке прагматик-син.
– Ну, от почалося! Ти ще скажи, що тебе зачаклували. З яких пір ти віриш у вибрики долі? – плеснув у долоні старший Берк.
– З тої самої миті, як ЇЇ зустрів. Я в що завгодно повірю, тільки б повернути до життя світ наших снів, – знову здивував син батька.
– Ось тепер з нього поезія полізла! Ти краще думай, що робити будеш? Як повертатимеш свою українську принцесу? А вже потім будете віршувати.
– А я вже придумав, тату. До Намібії полечу, – випалив молодий Берк і сльози пропали з його очей.
– Що не день - то свято! – навіть скрикнув старий Берк. – Якого біса ти там забув?
– Поплаваю трохи, може десь на шельфі втоплюсь... – з абсолютно скляним поглядом спокійно відповів старому нещасний закоханий.
– Джордж-Ріхард Берк я тебе за такі натяки спадку лишу! Щоб ніколи більше й не подумав! – грізно вимовив сивий чоловік, а погляд його тремтів від страху.
– Тату! А нащо мені той спадок без спадкоємців? Я лише від неї синів хочу... – продовжував тихо істерити Джордж.
– То лети назад і домовляйся про синів. Ти ж мільярдами вмієш керувати. Невже одну жінку не зможеш переконати у правдивості своїх слів? – допікав бідолаху старий.
– Ні! Її не зможу. Тому й покохав. Мільярди – то лише цифри, а вона така одна на землі. Якщо кохає, то понад усе. А якщо ненавидить, то ще гірше. Я заїхав саме для того, щоб ти Адівлані зателефонував. Я ж все одно полечу, то хоч знатимеш: де я.
– Дякую! Яке полегшення, – знову тяжко зітхнув батько, бо розумів, що й Берків не можна ні зупинити, ні переконати, якщо вже вони щось взяли до голови.
Може саме тому їх імперія й процвітає вже багато років? Спочатку в їх родині розквітла одна українська квітка, а потім наче дійсно на світі немає інших жінок – з’явилася ще одна. І ось тепер: молодий, здоровий і вродливий, єдиний син грозиться покінчити з життям, бо щось він там в Україні наплутав! І чому світ такий страшний? Працюєш-працюєш, а потім воно стоїть на порозі отаке змучене й натякає на насильницьку смерть. От де справедливість!
Ріхард Берк взявся за телефон та автоматично глянув на годинник, але ж часові пояси далеких між собою країн збігалися й тому він сів до другого крісла та й поговорив з їх постачальником на іншому континенті.
Звісно мова йде про видобуток алмазів. А Намібія з давніх-давен є одним з головних постачальників цієї сировини на світовий ринок та славиться найдорожчими каменями «чистої води». Приблизно до початку двадцять першого століття алмази Намібії добувалися з надводних морських терас і пляжів. Що стосується підводних родовищ, то вони були виявлені на зломі віків у прибережній смузі, що тягнеться уздовж всього узбережжя Південно-Західної Африки.
Прибережні розсипи розробляються водолазами та передаються на судна й саме тому неперевершений дайвер – Джордж Берк не придумав нічого ліпшого для розради свого серця, як поплавати за камінчиками.
Так, дайвінгом хлопець займався ще з підліткового віку, а потім подорослішав та більше полюбив теніс і японську боротьбу. Далі, одна за іншою, пішли жінки. Але саме «пішли», бо це було більше схоже на вищу сексуальну освіту, ніж на закоханість. А вже про серйозні стосунки взагалі не йшлося. Кожна з дівчат трималася поруч з Джорджем не більше кількох днів і все закінчувалося словами «лярва» чи «підстилка»...
Потім він дійсно подорослішав та став серйозно допомагати батькові в справах родинного бізнесу. Якось так виглядав шлях молодого Берка до української ювелірної крамниці, куди ще одна молода і вперта особа випадково зайшла за подарунком.
Бушмен Адівлані щиро привітав свого великого друга й замовника скарбів, але коли почув істинну причину телефонної розмови, теж дуже здивувався та гостинно відповів:
– Будемо раді вітати пана Джорджа Берка на нашій землі! Я покажу йому всю звітність і відповім на всі Ваші запитання, шановний сер Ріхард.
– Та ні, Адівлані! Ви мене не зрозуміли. Я не шлю до Вас сина з перевіркою. Він хоче попрацювати дайвером на шельфі. Я проти, але він так вирішив. Тому, як батько, прошу виказати йому увагу й допомогу, – бідкався в супутникову трубку старий Берк.
– Та що завгодно! Для Вас будь-які забаганки виконаємо. Тим більше, що в мене син наразі керує кількома суднами, які підіймають сировину з води...
Ріхард Берк як почув цю інформацію, то навіть за серце взявся. Хоча до цього, навіть коли займався справою розлучення з дружиною, про серце й не згадував. Та хіба цій молоді догодиш? Он сидить насупився, наче його живцем палять, й нічогісінько ж не можна зробить!
