Спочатку:
На сторінку книги
Тепер кожен день був важким. Звісно добрі люди мене вітали та раділи за облаштування директором свого особистого життя. А один старий дядько, що добре знав мого тата, не криючись спитав:
– Зоряно Захарівно, то Ви нас покидаєте? А як же татова справа? Хто її так міцно триматиме в руках?
– Ой, Тимофійовичу, не нагнітайте! Який з мене добрий керівник, коли покалічені люди в лікарні? – катувала я себе щомиті.
– Ну, знаєте! У всіх країнах навіть президенти ходять у відпустку. Ви й так про неї забували кілька років. А той пеньок, що зробив? Йому зміну довірили, а воно бачите: тестувало людський фактор. Ось і дотестувався! Я б Сачуру під суд віддав, так Ви ж не погодитесь. Все на себе візьмете, як завжди, – розхвилювався пенсіонер-сталевар.
Я тяжко зітхнула й поїхала ліфтом нагору. Зняла цехові обладунки та пішла до фінансиста розбиратися: що й куди? Грошей треба було багато: на реконструкцію й ремонт прокатного стану, на компенсації та лікування постраждалих робітників. А ще на новий проєкт та дороге обладнання...
Коротше сиділи ми з ним біля комп’ютера кілька годин. Я так зморилася, що аж зір помутнів. Тому вибачилась та дала завдання підготувати мені до завтра конкретні пропозиції, щоб можна було з ними виходити до суміжників і представників фірм.
Та що це мені так недобре? Може тиск підскочив? Але такого раніше ніколи не бувало. Я ж не зовсім ще розвалююсь на шматки. Так, звісно навантаження дається взнаки, але треба триматися. Понад усе мене вбиває неймовірний сум за глибоким теплим поглядом, що блаженно зігрівав кожної миті, а тепер так далеко від мене.
Але ж чекати залишилося недовго. Ще кілька днів і мій коханий прилетить до України. Ми розмовляємо з ним кожної ночі. Інколи це заводить, а інколи я просто плачу, а він намагається мене заспокоїти й сам, на тому кінці, втрачає розум. І невблаганна відстань лише поглиблює пекучий душевний біль!
Та ось прийшов святковий день для всієї країни, а в мене це свято в сто разів більше. Адже з трапу вже спускаються пасажири і я з нетерпінням чекаю, коли відчую: як могутньо б’ється під моєю щокою те неймовірно рідне, щире серце...
– Зоренько моя, привіт! – кидає він на підлогу термінала свій саквояж і обіймає мене, наче уві сні. Я чіпляюся обома руками йому за шию та втілюю свою багатоденну мрію й слухаю кохане серденько, забувши про цілий світ.
Люди проходять повз нас та з розумінням посміхаються. А ми не можемо приховувати, що безмежно щасливі та готові подарувати частинку свого сяйва всім-усім!
– Кохання моє єдине, ласкаво просимо на щедру українську землю! Але спочатку я спробую сама подарувати тобі всю щирість, що зібрала за довжелезну розлуку. Гошенько, ходімо! Там Труш вже гарцює біля авто, наче кінь. Він теж скучив за тобою, – жартую я, не в змозі тримати шалену радість у собі.
– О, Ваша величносте! Що ж це Ви дали жінці надію та й випхали зі свого королівства геть? Привіт, мільярдере! Радий бачити, – хвацько вітаються чоловіки як заведено у військових або спортсменів. Таке собі змагання м’язів на мить.
Через мене, Труш з Берком тепер найкращі друзі. Адже один добре охороняв, а інший гаряче покохав та дає надію на звичайне жіноче щастя.
До вечірнього урочистого засідання в національному палаці, на яке я офіційно запрошена, залишається кілька годин. Я так довго готувалась до нашої зустрічі, та коли Гоша зачинив за собою двері мого дому – далі ми забули про все і всіх. Були тільки ми і Кохання, без умовностей і кордонів, що заполонило до країв!
Ось тепер я готова й виглядаю радісно та яскраво. Діамантових справ майстер неймовірно талановито вміє огранити власний скарб і я гаряче дякуватиму йому за це довіку!
Урочиста частина вже закінчилась і підприємців відпустили зі сцени. Я хотіла забрати свої речі за лаштунками в гримерці знайомої, куди попросилася прибратись. Ми з Гошею збираємося до ресторану, столик в якому я замовила заздалегідь. Сьогодні ж багато хто святкуватиме день Незалежності, а в нас з Коханим подвійне свято.
Та мене раптом зупинив мер і почав вітати з заручинами. Він щось там говорив про дружбу народів, а я неврівноважено тупцювала, бо відправила Берка за лаштунки самого і це виглядало негостинно. Аліну ми сьогодні теж підготували та взяли з собою, але її участь не знадобилася і, щоб не лякати людей роздвоєнням особистості, вона десь заникалася в тінь.
Наразі до мене підійшов Труш та запитав: коли ми вже виберемося з цього збіговиська? Я прискорила ходу темним коридором і Влад ввічливо прочинив для мене двері. Від картини, котру ми побачили, навіть він застиг у повному ШОЦІ...
Біля столика з дзеркалом, поруч з моєю сумкою, тримаючись за стілець стояла Аліна, а за спиною в неї примостився Джордж Берк та ніжно торкався губами її шиї. Найпаскуднішим було те, що на обличчях обох сяяли блаженні посмішки і я відчула не біль, а таку дику ненависть, що скрикнула й виринула перед цими падлюками з виразом скаженої пантери.
В цю мить гарні очі мого мільярдера вилізли з орбіт і він кидав ними то на мене, то на мого двійника...
– Ти? Як таке може бути? Зоренько, у тебе є двійник? Чому я не знав? – збурено заговорив він й миттю відсахнувся від Аліни. А та стовбичила одночасно з переляканим, але страшенно задоволеним обличчям й очі її просто тріумфували.
– Містере Берк, а в мене їх кілька. Ви переспите з усіма разом чи по черзі? – гордо заговорила я тим тоном, якого він ще не знав. – Ви тільки скажіть, я свисну й вони збіжаться до Вас усі. Ви ж у нас зірка Форбсу.
– Я не знав! Тільки-но зайшов і зрадів, що ти тут. Я лише на хвильку наблизився до цієї жінки. Та чому вона не пояснила мені суть справи? Зоренько, прости... У Вас же й парфуми наші однакові! – голосив Берк, але в цю мить я вже зняла з пальця підтвердження наших заручин і поклала на стіл. Потім взяла свою сумочку й прорекла:
– Віддай це їй. Вона зрадіє. А до мене більше не підходьте, містере Берк. Ніколи! Між нами все скінчено. Тварюко, ти звільнена. Чіпляйся до нього, адже такому байдуже: справжня ти чи ні. Владе, пішли звідси. Тут смердить зрадою, – схопила я сумку й кинулася на вихід.
Берк рвонув за мною, але Труш став на його шляху:
– Е ні, шановний мільярдере! Пані сказала Вам: НІ.
Та для Джорджа звичайний відставник навряд чи представляв перепону. Пам’ятаєте, як вони знайомилися в ювелірному салоні? Тоді Берк не дозволив доторкнутися до себе тренованому охоронцю, бо крім тенісу полюбляв ще й боротьбу джиу-джитсу. Ось такі в мого колишнього нареченого були хобі. Але й Влад був зі стійкого десятка. Вони б щепилися не на жарт та я ж була не школярка-підліток, яку тішать хлоп’ячі суперечки через гарну дівчинку. Повернулася назад й грізно сказала:
– Бачу вам обом подобається мірятися силою, наче півням в курнику. Владе, ходімо відвезеш мене додому. А цих залишимо обійматись. Геть з дороги, бо вдарю! – знову з ненавистю глянула я в прекрасні кохані очі та вже не відчувала власного тіла.
Гнійна муха-Аліна притихла в кутку гримерної й упивалася тим, що зробила. З усього побаченого й почутого вона розуміла, що їй нічого не світить, але з коханим вона мене все-таки розлучила. Це ж чогось та вартувало! Берк мовчки відійшов з мого шляху і я, на ватяних ногах, вибралася в коридор.
Ми йшли вестибюлем, а ноги мої тряслися все більше. Я пройшла ще кілька кроків і світло згасло в очах. Що було далі - не знаю! Мабуть, Труш підхопив мене та поніс до службової машини. Деякі цікаві почали фоткати нас з охоронцем і завтра, скоріше за все, ці світлини з'являться в мережі. Та я цього не бачила. В салоні мінівена Влад дістав з аптечки нашатир і привів мене до тями.
Я відкрила очі й побачила лише його стривожене обличчя. Підсвідомо шукала прекрасні карі вогні, але тут були лише збурені сірі. Тепер я згадала, що відбувалося кілька хвилин тому. Міцно стисла в руці сумочку й побачила на пальці незасмаглий слід під каблучкою та застогнала від нестерпного болю.
