Спочатку:
На сторінку книги
Після темної ночі, як годиться, настав ясний ранок і мою зацикленість на «нещасному існуванні» наче рукою відвело. Після вчорашнього пікніка, на галявині у Трушів, виспалась я відмінно. А коли увімкнула телефон, то побачила безліч пропущених дзвінків. Швиденько зібралася й уже в авто, на шляху до офісу, відповіла на найважливіші з них.
Купою народу це не назвеш, але у моїй приймальні нетерпляче тупцювали зранку фінансист з технологом та головний інженер. Кожен з них вимагав першочергової уваги, але я грізно глянула на чоловіків і запросила всіх відразу.
– Тепер по черзі, панове. Докладно та коротко: що в нас за біда? Бо судячи з ваших облич, насувається просто якийсь апокаліпсис, – вмостилася я у своєму кріслі й зацікавлено обвела очима кожного окремо.
Та питання виявилися поточними й традиційними. Ці дорослі дядьки були дійсно віддані своїй справі так, наче піклувалися про кохану жінку. Головний технолог розкидав на великому столі для засідань креслення нових печей та доводив, що їх рентабельність перекриє всі очікування. А гарячий серцем молодий фінансист ледве не бився з ним, бо вважав, що такий стрімкий перехід до новітніх технологій зовсім не на часі. Він волів почекати, доки не з’являться перші результати вдалого контракту, укладеного в Індії.
Головний інженер мав залізну витримку й навіть не слухав їх емоцій та дочекався коли ці розумники трохи втомляться від боротьби, а потім тихо сказав:
– Зоряно Захарівно, я не буду показувати Вам малюнків, а попрохаю спуститися зі мною до головного цеху. Там з нашою старенькою пічкою щось треба вирішувати. Тягне вона більше за інших, але ж система ось-ось від’єднає її від процесу. Як добре все-таки, що ми встановили комп’ютерну безпеку, бо при таких навантаженнях застаріле обладнання може наробити непоправної біди. Я хвилююся, перш за все, про людей.
Після цих слів, я миттю відклала баталії підлеглих щодо негайної модернізації виробництва та покірно пішла за головним інженером до ліфтів. Перед спуском до гарячої зали мене традиційно одягли у спецодяг і видали мою фірмову каску з окулярами.
А далі я стала частиною світу, котрий пам’ятаю років з п’яти. Не кожна жінка зрозуміє, але для мене це магія вогню! З гарячим подихом печей я завжди відчуваю поруч свого закоханого у мартени тата. Саме тут я миттю забуваю про відсутніх у моєму житті дітей та чоловіків, бо в очах танцює грандіозне, таке знайоме змалечку, полум’я...
З начальником цеху ми домовилися, що при першому ж попередженні системи, він почне поступове відключення аварійної частини виробництва й головного інженера, від мого наказу, наче медом обмазали. Він страшенно не любив ризикувати ні обладнанням, ні людьми й мене це категорично влаштовувало.
В кабінеті я миттю вчепилася в комп’ютер, але зробити нічого не встигла, бо туди як вітер, увірвався Влад і вигляд у нього був свіжий, наче й не пив учора весь вечір за здоров’я своїх малят.
Труш готувався відвезти мене на зустріч з італійцями, що була запланована заздалегідь. Наші давні партнери з компанії «Danieli» повинні були допомогти з ремонтом конвертера, а спілкування з ними завжди додавало мені впевненості й гарного настрою.
– Вітаю, Зоряно Захарівно! Ти як? Голівонька не болить? – з приємною посмішкою всівся навпроти мене охоронець. – Бо винце я вчора наливав молоде й сусід зранку жалівся, що воно дуже веселе.
– Владику, так це ж ви по пів відра пили, а ми дівчатка скромні й дозували своє задоволення. А як спали твої малі? Бо набігалися вчора, мов божевільні, – ввічливо поцікавилась я у відповідь. Ні, це були не лестощі. Просто за довгі роки ми стали дуже споріднені. Але, здається, я про це вже казала.
– Отож, бо й воно! Спали, на диво, солодко. Та й ми з Танькою дещо з молодості пригадали, під те винце, – багатозначно посміхнувся Труш, але миттю прикусив язика, адже не бажав робити мені боляче й продовжив таке: – Алінка вчора трохи відтанула від материної біди. До речі, знаєш, у неї скоро день народження.
– Владе, та звідки ж мені знати? Ти її так швидко до наших лав зарахував, що резюме я в очі не бачила. І що б я робила без тебе, майоре? – пожартувала я й звернулася до Труша за званням, в якому він вийшов у відставку та почав працювати на мого батька.
– Знайшла б собі ще штук сто таких майорів. Серед безробітних – ми на кожному кроці. Це я виявився фартовим, коли твій тато (земля Йому пухом) пригрів мене на грудях, – сумно посміхнувся Влад і мені теж миттю стало гірко.
– А коли в Алінки свято? І що саме ти пропонуєш? Вам же служивим видніше: чого хочеться, – спитала я поради у досвідченого друга.
– Двадцять восьмого числа. Та що я можу запропонувати? Нагородна зброя в неї й так є. Просто хотів тебе попрохати: обрати їй якусь жіночну річ. Бо коли мою Таньку під'єднати, вона купить набір каструль. А в тебе - високий стиль! – ввічливо підкреслив мою перевагу над ними чоловік.
– Ой, тільки не розбещуй мене лестощами, Труш! Знаєш, що не люблю. Зараз глянемо: хто вона за знаком зодіаку, – забігала я пальцем по екрану, але не встигла нічого знайти, як Влад запротестував.
– Ні, цього точно не треба! Її колишній дуже захоплювався магією та вважав себе екстрасенсом. Спочатку був гарним військовим лікарем, та власне вони й зустрілися на службі. А після поранення в Ємені, залишився контуженим та дещо дивакуватим. Вдарився в східну релігію, почав захоплюватись отруйними травами. Якось ледве малого не отруїв. Тоді вони й розлучилися. Ні, зодіакальні прикраси – то подарунок не для неї, – посвячував в особисті таємниці мого двійника начальник охорони.
– Ясно, бідолашна жінка. Віриш, а я їй трохи заздрила. Подумала, якщо дитинка є, то вже й життя не марне. Добре, я щось придумаю, маємо ще кілька днів. А тепер поїхали, бо запізнимося, – підвелася я, щоб вирушити на зустріч з італійцями.
