Спочатку:
На сторінку книги
Ця ніч для сну виявилася доволі невдалою... У своєму улюбленому ліжку принцеси, я крутилася й шукала ту горошину, що не давала мені спати. Хоча це була скоріше не горошина, а золота брила, котру Труш схарактеризував як «мого залицяльника». Та який він, до біса, МІЙ? Я знати його не знаю і взагалі дуже не люблю, коли мені брешуть. А він збрехав, з самого початку збрехав! Я ж чекала традиційну візитку ще в ювелірці. Та хіба міг він дозволити собі дати якійсь простачці до рук дійсне підтвердження свого реноме?
Господи! Чого взагалі я розійшлася так, наче мене зґвалтували? Ну, пожартував пан мільярдер трішки та й поїде собі до своєї Лозанни, Женеви, чи де він там ще живе? А я продовжу керувати вже «обкатаними» чоловіками, бо в мене це добре виходить. І ВСЕ! Треба просто забути ті неймовірні карі очі, що пропалюють наскрізь і притягують мене навіть зараз, коли я їх не бачу та вперто намагаюся вирвати з себе... Але не виходить!
Десь під ранок я відключилась і поринула в павутиння снів, що сплелися безжальним клубком. В якійсь хворобливій гарячці мені було то добре, то зле. Але з першими променями літнього сонця я не пам’ятала жодної виразної картинки й просто попрямувала в душ.
Міцна вранішня кава привела мене до нормального стану. Їсти нічого не хотілося та й готувати собі я лінуюся, краще пообідаю в сусідньому ресторані, як завжди. Далі, не знаю звідки, але вилізло нестримне бажання виглядати сьогодні по-особливому. Зовсім не для Нього, а для себе!
Я підсушила волосся та зробила чарівну укладку спеціальними щипцями й верхньою частиною свого тіла залишилась задоволена. Тепер треба було обрати щось з одягу: легке, бо на вулиці вже плюс двадцять чотири, але вишукане та нове. Заглянула до гардеробної, покрутила-повертіла кілька речей і зупинила свій вибір на новенькому комбінезоні від Dolce & Gabbana. Приємні пастельні кольори вдало пасували до бежевих шпильок і сумочки на золотавому ланцюжку.
Все, я готова до нових звершень! А, точно, ще парфуми. От халепа! Наразі я знову пригадала, що той «принц» вміє варити ще й парфуми. Матюкнулась та попестила за вушками та на зап’ястях улюбленим ароматом від Есте Лаудер. Тепер Зоряна Вербицька може все!
– Ого! Що робить з жінкою один танець за ручку з мільярдером! – відчинив для мене дверцята авто Труш.
– Владе, заткнись, бо звільню! А ти годуєш маленьких діток, – гримнула я, хоч приязна посмішка вже грала у нас на губах і з цим ми вирушили на комбінат.
Секретарка Міра теж дивно поглянула на мене, наче до цього я приходила керувати в мішковині. Та я завжди намагаюся мати гарний вигляд і сьогоднішній день нічим не відрізняється від сотень інших.
– Пані, Зоряно, на другій лінії дзвінок з особистого питання. Абонент не представився. Сказав, що Ви зрозумієте і це важливо, – почула я з перемовника десь об одинадцятій.
– Давай! В кого це до мене аж таке особисте питання? – відповіла я, але здогадувалась про якого «абонента» йде мова й не помилилась.
– Вітаю, шановна леді Зоряно! Я хотів би сказати «доброго ранку», але точно знаю, що для пані директорки вже давно настав день, – почула я знову той тихий грім його голосу і всередині наче впало й розбилося щось рідке. Я глибоко вдихнула, на мить заплющила очі, а коли відкрила, вони були байдужі й порожні. Це мені так здавалося!
– Добрий день, сер Джордж! Чи краще мсьє або гер? Як правильно до Вас звертатись? – з викликом запитала я у Берка, щоб він відразу зрозумів, що розкритий.
– Єгор! Без будь-яких доповнень. Я хотів би, щоб Ви звали мене Єгором. Мама кличе Гошею, але наші стосунки до цього ще не дійшли, – безсоромно та геть спокійно відповів мені мільярдер, а той шовк його голосу мене просто вбивав...
– Вибачте, будь ласка, але я не настільки невихована, щоб при Вашому статусі звертатися, як до сусіда. Добре, залишимо це. У Вас до мене якась справа, містере Берк? – настирливо зводила я мур між нами.
– Так. Я хотів би запросити Вас на обід, пані Зоряно! Вчора Ви знову справили на мене незабутнє враження і я, перед від’їздом, обов’язково повинен побачити Вас ще, – прохав він, але я чула лише наказ.
– Повинен? Обов’язково? Ні, я розумію, що ці слова Ви вживаєте доволі часто, але я не буду виконувати Ваших наказів і за обід щиро вдячна та змушена відмовитись. Якщо це все, щасливого Вам польоту, містере Берк, – увійшла я в свою роль недоторканої дикунки, але десь глибоко в душі відчувала пекучий біль. Так наче з кожним словом у мене відрізають щось важливе і я більше ніколи не зможу відростити те відрізане в собі.
– Дивно, адже вчора мені здалося, що ми можемо порозумітись і маємо багато спільного, – почула я гіркі нотки в його магічному голосі та від болю заплющила очі так, що на папір впала вія.
«Shad! Я й забула, що по графіку треба сходити на корекцію вій! А він тут зі своїми обідами роз’їздився. Всі мужики однакові! Окрім мого татка, звісно. Земля йому пухом...»
Я сиділа у своєму директорському кріслі, розмовляла зі швейцарським ювелірним магнатом, котрий просив моєї аудієнції та поводилась, наче недозріла школярка, яка не розуміє чого саме хоче? Але зупинити це божевільно вперте створіння в собі не могла.
– Тобто ми не побачимось? Я правильно зрозумів? – сподіваючись на мій здоровий глузд, ще раз перепитав він.
– Абсолютно правильно. Я вдячна Вам, шановний пане за увагу до мене, але в подальшій розмові не бачу ніякого сенсу. Прощавайте! – від сказаного я сама здригнулася й хотіла натиснути кнопку.
– До побачення, чарівна Зоре! Я ні за що не повірю, щоб ті очі більше не бажали побачити мене... – промовив Берк і сам вимкнув зв’язок.
