Спочатку:
На сторінку книги
Святкування дня народження Аліни ми з Владом хотіли організувати в ресторані. Але бідолашна відмовилась, бо її мамі було зовсім зле й лікарі сказали готуватися до найгіршого. Дійсно через кілька днів тяжка хвороба перемогла й забрала у моєї охоронниці неньку назавжди.
Знаєте, дивлячись на те, як Аліна кожного дня мучилась через невимовні страждання найріднішої людини – я навіть заздрила собі. Адже нічого такого у своєму сиротинському житті відчути не встигла. Тоді, вранці, тато поцілував мене та й поїхав за кермом власного авто до своїх печей, а до вечора я його втратила... Біль був страшний, але жахіття, коли ріднесеньке невблаганно рухається до прірви – я точно пропустила.
Звісно підприємство допомогло з похоронами та поминками. Коли процесія підходила до завершення, я відвернулась на могилку до тата. Він стояв, як і раніше гарний і живий: на фоні обеліска, що викували наші майстри зі сталевих труб, котрі він виготовляв по життю.
Ні, спочатку коли я дуріла від горя, встановили звичайну невеличку стелу. Це вже потім, коли Зоряна Вербицька стала леді-бос та взяла у свої чіпкі й невблаганні долоньки батькову справу – возвеличили татові заслуги ось таким гарним пам’ятником. Ми розробляли його вдвох з нашим дизайнером.
Наразі я вирвала у підніжжя кілька бур’янин та запланувала приїхати й висадити татові нових квітів. А потім похапцем повернулась до сьогоднішньої бідолахи, щоб підтримати її. Якщо чесно, Алінка вже навіть не плакала. За ті місяці, що вона надивилася на страждання мами, всі сльози скінчилися й тепер вона була схожа на біоробота. Лише кивала у відповідь на співчуття, а на її шиї виблискував подарований нами кулончик.
Наче спеціально, саме на дев’ять днів, в місті проходив дуже серйозний підприємницький захід. Ні, без Аліни я звісно могла обійтись, бо разом з керівниками на тусовці було стільки охорони, що ніякий ідіот і близько не підійшов би до пильнованих персон. Але ж ввечері, традиційно, організували фуршет і саме на ті збіговиська я часто відряджала свою копію. Та сьогодні мені прийдеться вдавати світську левицю особисто.
Я вже перекинулась кількома словами зі знайомими директорами фірм та навіть поздоровила мера з народженням онучки, а ще потанцювала з одним невгамовним бабником. На цьому, зафіксувавши свою присутність, я збиралась тихенько вислизнути геть. В голові крутилося тільки Алінине горе і я вже взялася за телефон, щоб викликати Влада з автомобілем до входу.
Та раптом переді мною виросла знайома постать. Я підняла очі й навіть відсахнулась, адже в бездоганному костюмі й білосніжній сорочці з метеликом на шиї, стояв не хто інший, як консультант з ювелірного дому ZARINA й заважав мені піти.
– Яка приємна зустріч! – стримано посміхнувся він та поринув своїм завойовницьким поглядом кудись всередину мене. – Можна Вас запросити на танець?
І знову, як вперше, в голові прозвучало питання: "Звідки він тут узявся? Коли це працівників ювелірних салонів запрошували на подібні заходи? Та й виглядає він так невимушено, наче все життя ходив на бали до королів. Чому тоді приперся на нашу «робітничу» вечірку?"
Я мовчки знизала плечима і вперше поклала руку йому на долоню й відчула щось таке, що вже точно не схоже на тихий грім! Він делікатно огорнув мої пальці своїми й мій подих завмер, а перед очима засяяли зорі... Ну так, зіронька-Вербицька, що давно навчилася впевнено триматися в будь-якій ситуації наразі перетворилася на школярку, закохану в симпатичного вчителя.
А партнер по танцю безжально схилився до моєї щоки й прошепотів:
– Я милувався Вами цілий день, але на очі потрапляти не хотів. Та наразі не стримався, бо Ви неймовірні!
Він вів мене легко, наче пушинку, а я на диво легко корилася йому. Думками я завжди керую швидко, та поруч з ним гальмувала й лише тепер переварила, що він був присутній на денному форумі. Виходить ніякий він не консультант, а скоріше за все підприємець, що має відношення до прикрас.
На комплімент я тихо кивнула й чомусь бажала якомога скоріше здихатися його. Але здається плани мого кавалера були далекогляднішими. Він ніжно притримував мій стан і його рука була така тепла, що блаженно зігрівала мене.
– Тоді в салоні мені здалося, що діловий стиль не зовсім Ваш, – продовжив він. – Та сьогодні, у цій чарівній сукні, Ви виглядаєте надпривабливою. Я розумію, що володарці металопрокатного бізнесу Зоряні Вербицькій необхідно відповідати статусу бізнес-леді. Але Ваша жіночність перемагає все.
– Ага! Тобто Ви, без моєї згоди, вже розкопали моє резюме? А дозвольте поцікавитися: навіщо? – вилізла з мене ота володарка та нестримна одиначка-пантера. Тільки на цього граційного красеня мої хижацькі вибрики зовсім не подіяли. Він лише посміхнувся своєю магічною усмішкою й відповів:
– Випадково якось вийшло. Зранку побачив Вас серед купи чоловіків і запитав. Перепрошую за моє нахабство! А щоб виправити ситуацію, я теж представлюсь. Мене звати Єгор Білоус і я працівник ювелірної сфери. Дякую за отриману насолоду! – це так він закінчив наш танець, доторкнувся до моїх пальців губами і я збурено відреагувала на пестощі його вуст, десь глибоко в собі... Принаймні я так вважала!
– Приємно, навзаєм. Але мені вже час, – неймовірно сухо кинула я йому й миттю помчала на вихід.
Вже на вулиці загорнулася в шаль та викликала Труша з автомобілем. Вечір був доволі теплий, а мене лихоманило, наче серед зими.
В авто Влад дбайливо кутав свою директорку в плед і якось дивно посміхався. Він настирливо ганяв пальцем по екрану телефона й виглядав так, наче щось краде.
– Ти чого такий загадковий, майоре? Знайшов щось цікаве? – вже трохи зігрілась я в салоні.
– Та ось вивчаю твого залицяльника, – таємниче зітхнув Труш.
– А він там є? Дивно, і на денному форумі був? Зараз з танцями причепився,– обурено зізналась я охоронцю.
В цю мить Труш мовчки повернув екран до мене й те, що я побачила могло призвести до зупинки серця, але ж я жінка доволі витривала.
Під неймовірно чарівним фото, я приголомшено прочитала таке:
«Джордж Берк – разом з батьком Ріхардом Берком є співвласниками ювелірно-годинникової компанії Chеopard. Вироби в золота найвищої проби та діаманти вищого класу багато років залишають сімейний бізнес на вершині Олімпу. Також компанія випускає екстравагантні парфуми. Їх продукцію давно обрали для себе відомі актори та інші сильні світу цього. Статки родини Берків сягають десятків мільярдів євро. А їх вишукані вілли в Лозанні, Женеві чи сусідніх Франції й Італії ексклюзивні та неповторні...»
На якийсь час мене знову заклинило, а потім дерев’яним язиком я прошепотіла:
– А навіщо ж він тоді представився мені Єгором Білоусом?
– Ой, пані Вербицька, то Ви ж не дочитали. Далі там написано, що Ваш мільярдер має українське коріння. Його мати – Олена Білоус, уродженка Черкащини. Наразі вона вже розлучена зі своїм швейцарським чоловіком. А цей Єгор часто навідує маму та прекрасно знає українську мову. І хто знає: може серед широких українських ланів він теж шукає собі наречену?
