Раді Вас бачити!

Тим часом у сучасному світі, де жили Лоліта та її друзі, події розвивалися по-своєму. Нещодавно орки та тролі викрали Світлану, матір Лоліти, і тільки Зухра, мати Максуда, знала правду. Вона кинулася за допомогою, звернулася до поліції та розповіла все, що сталося.

— Будь ласка, ви повинні допомогти! Її викрали! — благала вона чергового офіцера в відділку.

— Хто викрав? — підозріло примружився поліцейський.

— Орки і тролі! — вигукнула вона, не в змозі стримати емоції.

Поліцейські переглянулись, і один з них хмикнув:

— Мадам, ви серйозно? Орки і тролі? Це ж казки!

Зухра відчула, як відчай стискає її серце. Ніхто не вірив їй. Але в цей момент із сусіднього кабінету вийшов детектив Георгій, який підслухав розмову.

— Дайте їй висловитися, — сказав він, схрестивши руки.

Поліцейські скептично переглянулися, але дозволили Зухрі розповісти все.

— Я знаю, як це звучить… Але я була там! Я бачила їх сліди, їх дику силу… У будинку Світлани був справжній розгром, і я впевнена, що вони забрали її у свій світ!

Георгій зітхнув, уважно подивившись на неї.

— Добре. Покажіть мені місце, де це сталося.

Зухра відчула надію. Разом з детективом вона повернулася в будинок Світлани. Усередині все було розкидано, меблі зламані, двері зірвані з петель.

Георгій пройшовся по кімнаті, уважно оглядаючи кожен куточок. І раптом він помітив щось дивне — в'язку речовину на підлозі біля дверей.

— Що це таке? — пробурмотів він, одягаючи рукавички.

Він взяв зразок незнайомої субстанції та помістив його в пластиковий контейнер.

— Віддам це на експертизу. Можливо, це дасть нам слід.

Зухра з полегшенням зітхнула.

— Дякую вам… хоча б хтось готовий мене слухати.

Георгій коротко кивнув.

— Поки не дякуйте. Подивимося, що скаже лабораторія. Якщо це справді щось незвичайне… можливо, вам варто розповісти докладніше про цих… орків і тролів.

Зухра зрозуміла, що її випробування тільки починаються. Але тепер у неї з'явився союзник.

Детектив Георгій, людина з аналітичним складом розуму і скептичним ставленням до надприродного, ретельно оглядав будинок Світлани. Повсюду були сліди боротьби — перевернуті меблі, розбитий посуд, сліди кігтів на стінах. Однак головною підказкою стала дивна в'язка субстанція, яку він виявив у дверях.

Він акуратно зібрав зразок у пластиковий контейнер і вирушив до лабораторії. В дорозі його не полишала думка: що ж це за речовина? Якби це був просто бруд або кров, питань не виникло б, але консистенція нагадувала щось позаземне або, як стверджувала Зухра, належало… тролю.

Коли він передав зразок на експертизу, лаборанти поставилися до нього з недовірою.

— Георгію, ти впевнений, що ця речовина не з якогось фільму жахів? — усміхнувся один із них.

— Просто перевірте, що це, — сухо відповів детектив, не бажаючи вступати в суперечки.

Тим часом Зухра не могла всидіти на місці. Вона розуміла, що час працює проти них. Якщо Світлану справді викрали істоти з іншого світу, то чекати офіційних результатів аналізу — це розкіш, яку вони не можуть собі дозволити.

Вона вирішила звернутися ще до однієї людини — свого старого знайомого, професора Валентина Орлова, який вивчав паранормальні явища. Він був одним із небагатьох, хто міг сприйняти її слова всерйоз.

— Валентин, вони повернулися… — сказала вона, важко дихаючи після швидкої ходьби.

Професор підняв на неї очі, повні занепокоєння.

— Хто «вони»?

— Орки. Тролі. Ті, про кого ти говорив у своїх дослідженнях. Вони викрали Світлану!

Валентин на мить замислився, а потім різко встав.

— Якщо це правда… нам потрібно терміново шукати вхід у їхній світ. Інакше Світлану ми можемо вже не врятувати.

Зухра відчула, як по її спині пробіг холодок. Здавалося, на них чекала набагато небезпечніша подорож, ніж вона могла собі уявити…

Зухра знову звернулася до детектива і благально подивилася на нього:
— Будь ласка, знайдіть ще й мого сина Максуда! Він зник, не відповідає на дзвінки.

Георгій задумався, перш ніж відповісти:
— Я зроблю все можливе. Але ви повинні дати мені максимум інформації. Де ви бачили його востаннє?

Перш ніж Зухра встигла відповісти, до них підійшли стривожені люди. Це були батьки Вікторії, Еліс і Еми.

— Ви теж прийшли заявити про зникнення? — запитав Георгій, підозріло глянувши на них.

— Так, — з відчаєм сказала мати Вікторії. — Ми не можемо знайти наших дітей! Вони ніби зникли!

Батько додав:
— Ми обдзвонили всіх їхніх знайомих. Ніхто не знає, куди вони могли подітися.

Зухра важко зітхнула.
— Мій син Максуд теж зник. І тепер… що більше я думаю про все це, то більше переконуюся: це не просто випадковість.

Георгій задумливо провів рукою по підборіддю.
— Отже, у нас кілька зникнень підлітків і викрадення жінки… і ви стверджуєте, що в цьому замішані якісь орки. — Він криво всміхнувся. — Чесно кажучи, це звучить як сценарій фантастичного фільму.

— Я знаю, як це виглядає! — схвильовано вигукнула Зухра. — Тому я звернулася до Валентина Орлова. Він вивчає паранормальні явища і… він був єдиним, хто хоча б спробував мене вислухати.

Батьки Вікторії, Еліс і Еми недовірливо перезирнулися.

— Це… маячня! — обурився батько. — Треба звертатися до нормальних спеціалістів, а не до якихось шарлатанів!

— Можливо… — тихо сказала Зухра, — але в мене немає іншого вибору. Якщо ніхто не хоче розбиратися, то я сама докопаюся до правди.

Георгій уважно подивився на неї.
— Я все одно подам запит про місцезнаходження вашого сина та інших дітей. А поки зачекаємо на результати експертизи. Якщо там справді буде щось… незвичайне, тоді, можливо, я теж задумаюся про вашого Орлова.

Зухра міцніше стиснула кулаки. Вона відчувала, що попереду ще багато таємниць, які потрібно розкрити.

Тим часом у королівстві. Лоліта ледве встигла зреагувати, коли з туману вистрибнула горбата фігура. Це була дівчина зі спотвореними рисами обличчя, її очі палали яскравим злом. Лоліта встигла вихопити меч із піхов і, не вагаючись, вгородила його в горло нападниці.

— Що тобі потрібно?! — запитала Лоліта, її голос був хрипким від напруження.

Дівчина задихалася, її обличчя спотворилося від болю, але в її очах палав вогонь. Раптом вона з силою штовхнула Лоліту, та ледь не втратила рівновагу, але втрималася.

У цей момент пролунав звук стрімкого удару, і Лоліта побачила, як у повітрі майнув меч. Це були її друзі. Вікторія, Максуд і Ема, пробиваючись крізь туман, прибігли на допомогу. Вікторія, з полум’ям в очах, була готова до бою, Ема одразу кинулася до Лоліти, а Максуд рішуче підійшов до Кассандри.

Кассандра, відчувши небезпеку, намагалася відступити, але її спроба була зірвана, коли Максуд схопив її за руку і різко смикнув. Вона скрикнула від болю і, намагаючись звільнитися, порізала руку об лезо меча. Вона вищала, її голос був пронизливим, наче звіриний.

Максуд не гаяв часу. Він не стримував гніву, прив’язуючи Кассандру до дерева, наче собаку, її руки виявилися стягнутими мотузками. Він міцно схопив її за шию і, не даючи їй можливості рухатися, різко рвонув.

— Тихо, Кассандро. Ти сидітимеш тут, поки ми не зрозуміємо, що з тобою робити, — сказав він, утримуючи її на місці.

Лоліта, все ще приголомшена, з полегшенням поглянула на своїх друзів. Вікторія підійшла до неї першою, міцно обійняла, її очі світилися радістю від того, що вони нарешті її знайшли.

— Ми всі разом, Лоліто, — сказала Вікторія, — я обіцяла, що берегтиму тебе, і я тримаю своє слово. Не хвилюйся, ми пройдемо цей шлях разом.

Ема, підійшовши з іншого боку, обійняла її і сказала:

— Ти не одна. Ми з тобою до кінця.

Лоліта відчула, як тягар на її серці трохи полегшився. Вона знала, що, попри всі труднощі, вони були поруч. Вона не була одна в цій темній землі.

— Дякую, — тихо сказала Лоліта, усміхаючись у відповідь і обіймаючи подруг. — Але нам потрібно рухатися далі. Ми не можемо гаяти часу.

Максуд, ще не відпускаючи Кассандру, підвів очі.

— Ми триматимемо її під контролем, але у нас немає часу. Чорна вежа чекає. Ти готова, Лоліто?

Лоліта кивнула, в її очах спалахнув новий вогонь. Це був ще один крок на шляху до мети, і вона знала, що з такими друзями подолає будь-яке випробування.

Максуд повів за собою Кассандру, прив’язану й мовчазну, і група продовжила свій шлях крізь туман до Чорної вежі, яка тепер здавалася не такою страшною, коли поруч були друзі.

Максуд продовжував тягнути Кассандру, її крики та волання про допомогу прорізали повітря, але він був непохитним. Вона знову й знову вимагала, щоб її відпустили, але його обличчя залишалося жорстким і рішучим. Незабаром вони зупинилися, і Вікторія, помітивши напруження, звернулася до Лоліти, щоб пояснити, що сталося раніше.

— Ми знайшли її в печері Тролів, — почала Вікторія. — Вона намагалася нас убити, була майже божевільною. Але коли ми дізналися, що вона носить темне кільце, все стало зрозумілим. Це кільце належить Сестрі Зла, і воно буквально керує її розумом.

Ема простягнула Лоліті темне кільце, воно мерехтіло зловісним світлом, і Лоліта відчула, як її стара рана знову почала боліти. Дивні видіння вогню та темряви пронизали її свідомість. У її голові пролунав глухий голос, сповнений зла. Це кільце було проклятим, воно впливало на неї так само, як і на Кассандру.

Лоліта, охоплена болем, ледве трималася на ногах. Вона відчула, як її рана починає колоти, а її тіло слабшає. В її очах спалахнуло вогняне видіння темряви, і вона, не в змозі встояти, впала на коліна.

Вікторія швидко підійшла й підтримала її, давши трохи води.

— Лоліто, не здавайся! Ти впораєшся, — сказала вона, її голос був сповнений рішучості.

Друзі Лоліти сіли поруч, даючи їй можливість перевести дух, поки Максуд продовжував міцно тримати Кассандру, не відпускаючи її ні на крок. Кассандра, все ще прив’язана, почала говорити.

— Я не хотіла вас скривдити, пані Лоліто, — її голос був хитрим і зловісним. — Я думала, що ви просто їжа, і… і ви, Вікторіє з Емо, вибачте, що намагалася вас убити. Я лише хотіла забрати одну річ… Це все темне кільце зробило зі мною, я стала злою.

Друзі Лоліти з сумнівом подивилися на Кассандру. У її словах було щось дивне. Вона виглядала жалюгідною, горбатою, її обличчя було спотворене, а в очах читалася суміш відчаю та маніпуляції. Вони не знали, що з нею робити.

Кассандра продовжила:

— Я можу показати вам шлях до Чорної вежі. Я знаю всі її приховані проходи, її секрети. Я можу бути вам корисною, якщо ви допоможете мені позбутися кільця.

Лоліта задумалася. Все це було надто дивним, щоб їй довіряти, але, з іншого боку, Кассандра могла допомогти їм пройти далі. Вікторія й Ема одразу ж висловили свою недовіру.

— Це пастка, Лоліто! Ми не можемо їй довіряти, — сказала Вікторія.
— Це небезпечно, вона намагається нас обдурити! — додала Ема.

Але Лоліта, незважаючи на їхні протести, замислилася. Вона відчувала, що має дати Кассандрі шанс, навіть якщо це ризик. Вона подивилася на своїх друзів.

— Якщо вона зробить щось погане, ми вб'ємо її. Але якщо вона дійсно може допомогти, нехай веде нас. Ми не можемо ризикувати й втрачати час, — рішуче сказала Лоліта.

Погодившись, Вікторія й Ема кивнули. Максуд, хоч і був проти, послабив хватку, і Лоліта відпустила Кассандру. Кассандра відразу ж підвелася й, не гаючи часу, швидко пішла вперед, вказуючи шлях.

Але Лоліта не могла не помітити хитрість у її очах. Кассандра рухалася швидше, ніж потрібно, ніби її прагнення до Чорної вежі було пов’язане з чимось більшим, ніж просто допомога. Лоліта була обережна — якщо Кассандра щось задумала, вони будуть готові до будь-якої небезпеки.

Тим часом сама Кассандра продовжувала рухатися, кидаючи погляди через плече, ніби очікувала, що її план спрацює. Лоліта знала, що їй потрібно бути насторожі. Сила темряви була поруч, і з кожним кроком вони наближалися до своєї мети.

Орки й тролі не зважали на втому дівчат. Мія й Сьюзі, зв’язані, йшли через темний ліс, і їхні сили вже закінчувалися. Сьюзі ледве трималася на ногах, і в якийсь момент її тіло не витримало — вона впала на землю, зовсім знесилена.

Мія, з виразом відчаю, дивилася на свою сестру, тривожно озираючись на своїх мучителів. Слабким голосом вона звернулася до орків:

— Вона втомилася, їй потрібна вода. Прошу вас, — її голос був сповнений безпорадності.

Орки лише зареготали, насолоджуючись їхніми стражданнями. Один із тролів з величезною силою підняв Сьюзі, а другий, зі зневажливою гримасою, простягнув їй брудну воду, відкрив її рот і насильно почав вливати рідину. Сьюзі, захлинаючись, намагалася відкашлятися, але вода була занадто брудною, і її дихання ставало все важчим.

Мія, в жаху від того, що відбувалося, закричала:

— Зупиніться! Вона ж зовсім знесилена! — її голос був сповнений відчаю та страху.

Але орки лише сміялися, знущаючись із їхнього становища. Один із орків підійшов до Мії з загрозливим поглядом.

— Ти хочеш смерті? — сказав він, піднімаючи руку, щоб ударити її.

Мія стиснула зуби й відчайдушно відмахнулася.

— Ні, я не хочу смерті, я хочу, щоб ви зупинилися! — вона намагалася зберегти спокій, але не могла стримати сліз.

Тим часом Сьюзі, з величезним зусиллям, почала приходити до тями. Її дихання стало трохи рівнішим, і вона з трудом відкрила очі. Мія, з тривогою в голосі, нахилилася до неї.

— Як ти? — запитала вона, дивлячись на сестру, не приховуючи свого хвилювання.

Сьюзі, ледь стиснувши губи, спробувала посміхнутися.

— Нормально. Прорвемося, — сказала вона важким диханням.

Мія відчула, як її серце стиснулося від жалю, але в той момент її розум почав працювати. Її очі шукали спосіб вибратися з цієї ситуації.

Вона швидко витягла з кишені амулет, який їй колись дав її старший брат, і стиснула його в руці. Мія, не вагаючись, кинула амулет на землю, спостерігаючи, як той розсипається в яскравих іскрах. Це був магічний амулет, що використовувався для передавання місцезнаходження. Вона сподівалася, що друзі зможуть відчути його силу і знайти їх.

Тролі й орки, нічого не помічаючи, продовжили свій шлях. Мія і Сьюзі мовчки йшли, і хоча вони були на межі відчаю, Мія все ще вірила, що друзі зможуть прийти на допомогу.

З кожним кроком вони наближалися до місця, де їх чекала зустріч із Братом Зла та його темними силами. Але в глибині душі Мія знала, що у них ще є шанс.

Астреніус, з’явившись раптово перед Лолітою та її друзями, виглядав велично і спокійно. Його магічна аура, як завжди, випромінювала силу та мудрість. Він оглянув їх, ніби збираючись щось сказати, а потім звернувся до Лоліти.

— Ми вас шукали, — його голос був глибоким і впевненим. — Чому ви не вирушили з нами? Ваша подорож небезпечна.

Лоліта, відчуваючи зростаючу напругу, глянула на Вікторію, Максуда та Ему, перш ніж відповісти. Вона розуміла, що потрібно рухатися вперед, не озираючись на інших, інакше вони всі ризикують.

— Скажіть іншим, що ми самі пройдемо цей шлях, — сказала вона рішуче, її голос не залишав місця для сумнівів.

Астреніус усміхнувся, його очі сяяли тихим розумінням.

— Йдіть із Богом, — промовив він, і наступної миті, ніби розчиняючись у повітрі, зник. Його постать зникла, залишивши після себе лише легкий слід магії.

Лоліта зітхнула з полегшенням, але в глибині її душі все ще ховалися сумніви. Вона знала, що вона та її друзі повинні будуть пройти цей шлях самі, навіть якщо це означало зіткнутися з небезпеками без допомоги могутнього чарівника.

Тим часом, у тіні, схована від усіх, Кассандра спостерігала за ними. В її очах палав зловісний вогонь, а її серце було сповнене злоби й амбіцій. Вона розуміла, що її шанси на успіх зменшувалися з кожним кроком Лоліти та її компанії, але не збиралася здаватися.

Кассандра вже почала будувати свій план. Вона знала, що перстень, який носить Лоліта, має велику магічну силу. Темний перстень був ключем до її влади. І якщо Лоліта не буде обережною, вона зможе забрати його.

Поки друзі рухалися вперед, Кассандра плела підступні інтриги. Її зловісний план був простий: позбутися Лоліти та її друзів і забрати перстень. У її думках майоріли образи того, як вона стає володаркою темряви, з перснем, що дасть їй владу над усім світом.