Раді Вас бачити!

Тим часом, у морському королівстві, на поверхні бушувала яра битва. Дракон, ревучи, тряс повітря своїми могутніми крилами, а Кассандра залишалась поруч, спостерігаючи за руйнуваннями. Мія і Сьюзі, які боролись з драконом, не могли нічого зробити — їхніх сил було недостатньо, щоб подолати це могутнє чудовисько.

Але на допомогу прийшли чаклунка Лорелі та чарівник Ганс, які, об’єднавши свої сили, почали творити закляття. Їхня енергія влилася в потужний потік магії, а чаклун Ганс, із кожним новим рухом свого жезла, посилював ефект. Іздалека свою підтримку надав і Астреніус, приславши свою магію через зв’язок, незважаючи на те, що він знаходився далеко від поля бою. Ці три сили зіткнулися з драконом одночасно, і той, із ревом, упав у море, потонувши під водною поверхнею.

Кассандра, яка спостерігала за падінням дракона, відчула, як її надії руйнуються, і, не бажаючи залишатися на полі бою, піднялася в повітря, летючи в бік Темного лісу. Вона програла свою битву, але в її очах все ще пала вогник надії. Адже вона знала, що чорна жаба, її вірний союзник, могла захопити Лолітту і забрати кільце — це був її останній шанс.

Коли дракон зник під водою, а Кассандра полетіла, королівство, незважаючи на перемогу, ще не було в безпеці. Лорелі і Ганс, вдячні за свою допомогу, повернулися до відновлення. Вони використовували свою магію, щоб залікувати рани, завдані битвами, і відновити гармонію в королівстві. Сьюзі і Мія, незважаючи на радість від перемоги, не могли не хвилюватися за своїх подруг, які вирушили в Темний ліс. Десь у їхніх серцях була тривога, адже вони знали, що Лоліта, Вікторія та Ема могли зіткнутися з небезпеками, навіть не підозрюючи, що їхній ворог, Кассандра, ще живий.

— Як думаєш, все буде добре з ними? — запитала Мія, обнявши Сьюзі за плечі.

— Я вірю, що вони впораються. Лоліта не з тих, хто здається, — відповіла Сьюзі, намагаючись приховати тривогу в голосі. — Але я все одно переживаю... за Лоліту, за всіх.

Але їхні думки не залишала одна і та ж річ: вони знали, що битва за королівство Сульмана ще не завершена, і далеко не всі вороги були переможені. Еліс і хлопці, які зараз боролися, захищаючи це королівство, були далеко від їхніх поглядів і думок, і те, що відбувалося з ними на полі бою, залишалося в їхніх серцях як невизначене занепокоєння.

Мія повернулася до Сьюзі:

— Ми повинні вірити в наших подруг, вірити, що вони змогли впоратися з тим, що їх чекає в Темному лісі.

І хоча їхні серця були повні тривоги, вони продовжували працювати над відновленням королівства, сподіваючись на швидку зустріч із тими, хто бореться за його майбутнє.

Тим часом Лоліта продовжувала свій шлях через Темний ліс, незважаючи на біль, яка терзала її душу. Кожен її крок давався тяжко, оскільки ліс був повний отруйних рослин, смертоносних істот і заклятих, яких не видно, але яких можна відчути на кожному кроці. Лоліта не могла відступити — вона повинна була пройти цей шлях, щоб врятувати не тільки своїх подруг, Вікторію та Ему, але й принцесу Аврору, яка була замкнена у Темній башті.

В руках Лоліти залишалося кільце, яке нагадувало їй про тих, хто їй дорогий. Біль від думок, що вона не встигла допомогти своїм друзям, була нестерпною. Вона вимовляла їхні імена з гіркотою та сльозами на очах:

— Вікторія... Ема... Простіть мене, я врятую вас. Я знищу його... знищу дракона.

Стискаючи кільце в руках, вона продовжувала йти вперед. Вспоминала, як мріяла про те, що повернувшись, проведе більше часу з батьком, який так піклувався про неї, і з мамою, яка, на жаль, потрапила в полон. Ці думки давали їй сили продовжувати, незважаючи на відчай.

Лоліта наближалася до Темної башти, коли раптом почула шурхіт. Озирнувшись, вона відчула, як її серце стиснулося. Вона була не одна в лісі. Хтось слідкував за нею. Але перш ніж вона зрозуміла, що відбувається, її охопила слабкість, і все навколо почало крутитися. Отруйне повітря, яке наповнювало ліс, отруювало її тіло, і Лоліта відчула, як сили її покидають.

Слабкість накрила її, і в цей момент перед нею з’явилася чорна жаба з довгим, зловісним язиком. Жаба, ніби свідомо вирішила знищити Лоліту, на мить замерла перед нею, а потім різко завдала удару, поранивши Лоліту своїм отруйним язиком. Лоліта впала без почуттів, її кільце і сяючий камінь, який був дорогим подарунком від її батька, вискочили з її рук і покотилися по землі.

Але в самий момент її падіння Кай, відчувши її біду, прийшов на допомогу. Він випустив стрілу, і жаба злякалася, швидко сховавшись у тіні. Кай підійшов до Лоліти і, побачивши, що вона не дихає, почав молити її прокинутися:

— Лоліта, прокинься! Не залишай мене!

Але Лоліта залишалася без свідомості. Кай, безсило стоячи над нею, відчував, як сльози котяться по його щоках. Ці сльози не були простими сльозами. Це були сльози любові, які виходили з самого серця. Він знав, що його любов може творити чудеса, і, не знаючи, що ще робити, дозволив каплям своїх сліз впасти на Лолітину шкіру.

У ту саму секунду, коли його сльози торкнулися Лоліти, її тіло почало тремтіти. Але перш ніж вона встигла прокинутися, на Кая напали тролі. Він намагався боротися, але був занадто слабким. Удар одного з тролів відправив його в обморок, і, незважаючи на спроби встати, він втратив свідомість.

Тим часом орки, побачивши Лоліту, оцінюючи поглянули на неї. Один з них сказав:

— Ця дівчина не просто так. Вона стоїть за чимось більшим.

Але Кай в думках зрозумів: Вона жива... вона повернеться!

Орки, не звертаючи уваги на Кая, почали направляти Лоліту, і, незважаючи на свою слабкість, він зміг встати. Серце було сильніше, коли він усвідомив, що не може її залишити. Він пішов за орками, незважаючи на біль і слабкість, готовий повернути Лоліту будь-якою ціною.

Любов, яку Кай відчував до неї, зробила неможливе можливим. Це була перемога. Любов перемогла смерть, перемогла темряву. І Кай знав, що, незважаючи на все, він знайде Лоліту і врятує її.

Тим часом у таборі орків Вікторія та Ема повільно приходили до тями. Вікторія відкрила очі і відчула біль у голові, ніби вони з сестрою впали з великої висоти. Ема ж притискала свою голову і, з труднощами відкривши очі, прошепотіла:

— Моя голова так болить...

Вікторія спробувала сісти, але все навколо було розпливчастим. Вона відчувала головний біль, ніби щось важке впало на неї. Ема, помітивши, що її кишеня пуста, в паніці почала перевіряти її знову і знову.

— Боже! Перстень! Перстень пропало! — вигукнула вона, на мить охоплена панікою.

Вікторія подивилася на сестру з упевненістю:

— Не хвилюйся. Перстень у Лоліти. Вона нас рятує. Я впевнена, вона справляється з цим, як завжди.

Ема, все ще в розгубленості, знову оглянулася навколо і запитала з тривогою:

— Що це за місце? Де ми?

Вікторія також оглянула табір. Навколо них було похмуре, мракобесне місце, де темні силуети орків і тролів працювали, немов у безмежній рабській повинності. Печальні обличчя ельфів і людей, усі вони були підпорядковані чужій волі. Працювали без сил, без надії на визволення.

Раптом до них підійшов величезний троль, його мутні очі спалахували зловісним вогнем, а голос був низьким і загрозливим:

— Очухалися? Значить, працювати! — його слова були не питанням, а наказом.

Вікторія та Ема, незважаючи на свою лють і страх, зрозуміли, що опір призведе тільки до ще більших мук. І, цього разу, вони були змушені підкоритися наказу, побоюючись, що інакше наслідки будуть важкими. Крики тролів і орків лунили по табору, а сестри мовчки йшли до найближчої групи робітників, де повинні були працювати.

В їхніх серцях була лише одна думка: Лоліта, вони повинні були вірити в неї.

Тим часом у морському королівстві розпочався великий святковий захід на честь перемоги над драконом. В залі палацу лунала музика, гості веселилися і піднімали кубки з вином. Королева Далія, одягнена в своє величне вбрання, підняла тост за процвітання королівства і за те, щоб Лоліта змогла здолати зло раз і назавжди.

Веселість охопила весь замок: Мія, Сьюзі, Діма і Саша безтурботно танцювали, радіючи тріумфу. Але осторонь від святкувань чаклунка Лорелі з тривогою переговарювалася з воїном Гансом.

— Я відчуваю, що Брат Зло наближається зі своїм військом, — сказала вона, стискаючи в руках магічний кристал. — Нам потрібно терміново готуватися до нової атаки.

Ганс задумливо кивнув.

— Тоді треба діяти швидко. Ми повинні запалити сигнальні вогні і надіслати звістку в усі королівства. Король Сулмана і інші правителі повинні знати про загрозу.

Вони негайно повідомили про це королеві Далії. Її обличчя потемніло від тривоги, але вона одразу ж наказала скликати всіх союзних королів на раду. Мир знову опинився на межі війни, і часу залишалося все менше…

Максуд уважно вивчав сліди, намагаючись визначити, куди могли відвезти Вікторію та Ему. Він рухався обережно, прислухаючись до кожного звуку в глухому лісі. Невдовзі він побачив вдалині табір орків та тролів. Серце його стиснулося від болю, коли він розглядів серед полонених Вікторію та Ему — вони гнулися під вагою каменів, наче прості раби.

Гнів і відчай охопили його. Він був готовий рвонути вперед, вихопити зброю і боротися за свободу коханої, але раптом ззаду почувся тихий голос:

— Зупинись, тебе схоплять. Нам потрібен план.

Максуд різко обернувся і побачив перед собою гномом на прізвисько Мудрий. Той уважно стежив за Максудом, знаючи, що той може зробити необдуманий вчинок.

— Якщо ми підемо напролом, нас просто вб’ють або зроблять рабами, — продовжив гном, поклавши руку на плече Максуда. — Має бути інший шлях.

Максуд стиснув кулаки, але змусив себе заспокоїтися. Тепер він був не один. Разом з Мудрим гномом вони почали шукати спосіб потрапити в табір і звільнити полонених.

У тронному залі королеви Далії зібралися правителі з усього світу. Атмосфера була напруженою — грізне військо Брата Зла вже наближалося, і кожному з присутніх належало прийняти важливе рішення. Серед королів і радників були й чарівники — Ганс, Лорелі та Айреліс, а також Мія та Сьюзі, яким було дозволено бути присутніми на нараді. Інші друзі відпочивали та насолоджувалися частуваннями, чекаючи на результат переговорів.

Обговорення ледь почалося, як раптом пролунав різкий голос.
— Немає сенсу боротися! — викликово заявив Дорін, намісник Торфея, широко розкинувши руки. Його очі палаїли безумством. — Вам усім не спасти цей світ. Все приречено!

По залі пронісся гул обурення. Королі, чарівники та воїни обмінялися тривожними поглядами. Навіть Мія, сидячи поруч зі Сьюзі, була приголомшена почутим.
— Як ти можеш так говорити? — вскочила вона, стиснувши кулаки. — Завжди є шанс на порятунок! Якщо ми об'єднаємося, якщо будемо битися разом, ми переможемо!
— Саме так, — твердо сказала королева Далія, поглянувши на Доріна з холодним презирством. — Ми не залишимо цей світ у темряві.

Але намісник лише посміхнувся, похитавши головою.
— Дурні… — прошепотів він і, різко розвернувшись, покинув зал, грюкнувши важкими дверима.

Інші лише мовчки проводили його поглядом.
— Нехай йде, — зітхнув один із королів. — Нам немає справи до боягузів.
— Ми продовжимо нараду, — твердо заявила Далія. — Нам треба підготуватися до великої битви.

Після відходу Доріна в залі панувала напружена тиша. Всі розуміли, що від їхнього рішення залежить доля світу. Перша порушила мовчання королева Далія:

— Тепер, коли сумніваючіся покинули нас, ми повинні прийти до єдиного рішення. Брат Зло збирає армію, і якщо ми не об'єднаємося, то кожен з наших народів впаде під його гнітом.

— Ми готові дати бій, — кивнув король Сулмана, батько Зейнара. — Я відправлю найкращих воїнів і магів на допомогу.

— Мої піддані теж виступлять, — заявив лісний король Карл, кинувши короткий погляд на свого сина Кая. Він все ще недолюблював Лолиту, але тепер розумів, що вибору немає.

— І наше королівство не залишиться осторонь, — сказала королева Айрелис з Туманного Королівства.

Чарівники Ганс, Лорелі та Айрелис переглянулись, після чого Лорелі піднялася:

— Тоді вирішено. Ми розжаримо сигнальні вогні і відправимо гонців до всіх союзників. Нам належить велика битва.

Нарада підійшла до кінця. Королі та королеви почали обговорювати деталі майбутньої стратегії, коли раптом почувся шум ззовні. Двері тронної зали розчинилися, і всередину вбігли стражники.

— Ваше величність! На небі з'явився вершник на пегасі!

До того, як хтось встиг щось сказати, в зал, спритно спригнувши з пегаса, увійшов детектив Георгій. За ним слідував Орлов, відчищаючи дорожній пил з плаща.

— Я радий, що застав вас вчасно, — сказав Георгій, кинувши погляд на зібраних. — У нас термінові новини!

— Що сталося? — запитала королева Далія.

— Ми шукали дітей і Світлану, але знайшли дещо набагато тривожніше, — відповів Орлов.

У залі знову панувала тиша, але тепер вона була іншою — тривожною, повною напруженого очікування. Битва починалася.

Мія і Сьюзі переглянулись з подивом, коли Георгій і Орлов увійшли до зали. Визнаючи для себе, що це більше схоже на якесь фантастичне пригода, ніж на реальність, вони підійшли до детектива.

— Ми повинні вам все розповісти, — почала Мія, її голос звучав серйозно, хоча вона все ще не могла звикнути до того, що відбувається. — Ви повинні зрозуміти, що відбувається в цьому світі. Все не так, як здається.

Сьюзі додала:

— Ми були звичайними людьми з іншого світу, а тепер опинилися тут, у цьому чарівному королівстві. Ми зустріли Лoліту, вона... вона особлива. І у нас є місія.

Детектив Георгій сидів, уважно слухаючи, як вони розповідали про свої пригоди, знайомих і ворогів, про магію та битви. Він час від часу зітхав і піднімав брову, але в цілому поводився стримано, як завжди, коли стикався з чимось незвичним.

— Отже, ви кажете, що Лоліта — ключ до спасіння світу, а Брат Зло — той, хто хоче поглинути всі королівства... — задумливо повторив Георгій, стиснувши пальці на рукоятці свого кинджала. — Це все дуже незвично, але якщо це правда, я допоможу вам. Ми виконаємо вашу місію, а потім, коли все закінчиться, знайдемо шлях назад додому.

Орлов, тим часом, стояв поруч і уважно оглядав кожен кут зали. Він спілкувався з чарівниками, запитував їх про магію, а потім сам цікавився звичаями та традиціями місцевих народів. У його очах блищав блиск допитливості, як у вченого, який тільки що відкрив новий світ.

— Це неймовірно... — прошепотів він, обертаючись до Георгія. — Бачу магію своїми очима... і люди з такими здібностями... Просто неможливо повірити, що ми з сучасного світу потрапили сюди.

Георгій кивнув, але в його очах блиснула рішучість.

— Ми все зробимо. А тепер давайте зосередимося на тому, як ми можемо допомогти цим людям і перемогти Брата Зло.

Королева Далія, спостерігаючи за розмовою, встала і підійшла до них.

— Ми вдячні вам за допомогу, — сказала вона. — Як знак нашої вдячності, я наказую приготувати обід для вас, чужоземців. Будь ласка, відпочиньте і відновіть сили, вам належить важка робота.

Георгій і Орлов з вдячністю кивнули. Мія і Сьюзі також відчули полегшення від того, що їхній розповідь була сприйнята всерйоз, і тепер вони могли розраховувати на допомогу нових союзників. У залі панувала атмосфера тривоги, але й рішучості, адже попереду була війна, а на кону — майбутнє їхнього нового світу.