Раді Вас бачити!

Тим часом тролі тягнули Лоліту, її друзів, гномів і чарівника до короля Троля, який був таким жорстоким, що знищив половину гномів, а іншу половину взяв у рабство. Король Троль почав співати пісню про своє походження й помітив своїх ворогів, але Лоліта виступила вперед, дивлячись з люттю йому в очі, і король здогадався, хто вона.

— Так, так, донька ельфа Ельдара, — сказав він.

Лоліта мовчала, злобно дивлячись на нього, і сказала:

— Відпусти моїх друзів, ти про це пошкодуєш!

Король Троль зловісно засміявся й відповів:

— Якщо так зробиш, твоїх батьків уб’ємо... і твою матір. Вона зараз у полоні.

Лоліта відчула, як її серце стиснулося від жаху. Її мати в полоні? Це не може бути правдою! Але вираз обличчя Короля Троля не залишав сумнівів – він не жартував. Її руки тремтіли, але вона стиснула кулаки, не дозволяючи страху заволодіти нею.

— Ти брешеш! — вигукнула вона, дивлячись у жорстокі очі Короля Троля.

— Ахаха, маленька дівчинко, ти ще не знаєш усієї правди, — зловісно усміхнувся він. — Але скоро дізнаєшся, коли благатимеш мене пощадити тебе й твоїх друзів!

Друзі Лоліти продовжували чинити опір. Гном Сміливий, охоплений люттю, спробував накинутися на Короля Троля, але його схопили двоє могутніх вартових.

— Де мій народ, чудовисько?! — гнівно закричав він.

— Ах, твої гноми... — ліниво протягнув Король Троль. — Половина знищена, а інша — навіки в рабстві.

Сміливий загарчав від люті, але Лоліта підняла руку, зупиняючи його.

Тим часом Астреніус уважно спостерігав за ситуацією, готуючись до потрібного моменту, щоб використати заклинання. Він знав, що зараз вони не зможуть перемогти Троля у відкритій битві, але якщо правильно скористатися магією, можна дати друзям шанс на втечу.

Мія зробила крок уперед і з викликом сказала:

— Негайно відпусти нас!

— Або ми з тобою розправимося! — підтримав її Діма, тримаючи в руках кинджал.

Король Троль насупився від їхньої зухвалості й заревів:

— Ви смієте мені погрожувати?! ВБИТИ ЇХ!

Тролі рушили до полонених, але Лоліта різко зробила крок уперед і, не відводячи погляду, сказала:

— Відпусти їх... або пошкодуєш.

Король Троль виміряв її поглядом і раптом усміхнувся:

— Цікаво, що ти можеш мені зробити, дівчинко? Ти всього лише жалюгідна напівкровка.

— Помиляєшся, — прошепотіла Лоліта, стискаючи білий камінь у руці.

Раптом тролі завмерли – повітря навколо Лоліти почало іскритися магічною енергією, і її очі спалахнули сріблястим світлом...

Король Троль зціпив зуби, спостерігаючи за цією магічною аурою, що поширювалася навколо Лоліти. Він не очікував, що дівчина володіє такою силою, і його впевненість у перемозі почала хитатися.
— Що ти робиш? — хрипло запитав він, його голос став трохи напруженим.

Лоліта не відповідала, але її очі світилися, і магічна енергія поступово набирала сили. Вона відчула, як кожна клітина її тіла реагує на цей потік, як сила, що крилася в її серці, почала вириватися назовні. Мати, батько — все це було в її думках. Їй потрібно було врятувати не лише себе, а й тих, кого вона любила.

Астреніус помітив зміни в магічному полі. Він зберігав спокій, розуміючи, що це може бути їхнім шансом, але не можна було поспішати. Йому потрібно було дочекатися моменту, коли Лоліта буде готова промовити заклинання.

Тим часом гном Сміливий, майже втративши самоконтроль, знову кинувся на Короля Троля, але Мія та Діма встигли його зупинити.
— Ти не можеш цього зробити, — сказав Діма, стримуючи друга. — У неї є шанс.

Лоліта тихо прошепотіла:
— Я зроблю все, щоб врятувати вас.

Король Троль відступив на крок, вражений величезною силою, яка виходила від Лоліти.
— Ти не можеш мене перемогти, дівчисько. Моя сила величезна! — він знову намагався її залякати. — А твої батьки... вони не витримають моєї влади!

Лоліта стиснула камінь у руці, її серце билося відважно, і в той момент, коли магія стала найпотужнішою, вона вигукнула:
— Я зруйную твої плани, Троль!

Вона підняла камінь, і з нього спалахнула магічна енергія, що вибухнула в бік Короля Троля. Усі навколо затамували подих, коли світло заполонило темний зал.

Тролі, що стояли поруч, намагалися відступити, але магія Лоліти була надто сильною. Це був їхній єдиний шанс на порятунок.

Астреніус відчув потік магії, що вирвався з Лоліти, і зрозумів, що саме цей момент є вирішальним. Він підняв свою паличку, і з її кінця вирвалася ще потужніша хвиля магії, що обрушилася на тролів, які наближалися до друзів. Тролі відскочили назад, зупинені силою заклинання, а магічна енергія спалахнула в темряві, освітлюючи весь зал.

— Ваша темрява нас не здолає! — вигукнув Астреніус, і його магія стала ще сильнішою.

Друзі Лоліти не відставали. Вікторія, Мія, Діма і навіть гном Сміливий — усі схопили свої мечі, сокири та іншу зброю, готуючись до бою. Вони почали безжальну атаку на тролів, які намагалися їх знищити. Тролі гарчали, але магія та зброя друзів діяли — кожен удар, кожне заклинання завдавали шкоди ворогам.

Король Тролів стояв позаду, спостерігаючи за хаосом, що панував у залі. Він знав, що мусить діяти швидко, поки Лоліта не зібрала всю свою силу. Він зловісно посміхнувся, повернувшись до свого слуги:

— Іди та передай Сестрі Зла, що її подарунок вже в руках, і серце Лоліти скоро буде в неї. Нехай вона готується до того, що ми досягнемо своїх цілей.

Слуга кивнув, повернувся та зник у темряві, використовуючи магічний портал, щоб повідомити Сестру Зла. Їхній план був майже здійснений, і вони були впевнені у своїй перемозі. Але насправді ворожнеча ще далеко не завершена, і Лоліта разом зі своїми друзями мала інші плани щодо того, що відбудеться далі.

Тим часом битви тривали, а Лоліта збирала всі свої сили у магії. Вона дивилася на тролів, які намагалися її зламати, але вона була сильнішою. Її серце не здригнулося, і вона була готова до останнього кроку.

Вікторія, Ема та Максуд обережно стежили за тим, що відбувається, ховаючись за стіною. Звуки кроків і важке дихання привернули їхню увагу. З темряви з’явилося щось дивне — силует дівчини, згорбленої й кульгавої. На її спині був помітний високий горб, її обличчя було спотворене потворністю, а очі повні ненависті. Це була дівчина на ім’я Кассандра.

Кассандра народилася напівельфом і людиною. Її батьки залишили її, коли вона була ще зовсім маленькою, через її зовнішність та незвичайні риси. Відтоді вона почувалася чужою як серед людей, так і серед ельфів. Все її життя було сповнене глузувань і образ, що породило в ній почуття ненависті до всіх живих істот. Вона розвинула в собі темну магію, використовуючи її як зброю для помсти та виживання.

Одягнувши темне перстень, яке вона колись знайшла у занедбаних руїнах, Кассандра стала могутньою. Перстень, яке колись належало Сестрі Злі, посилило її магію, і вона почала жити у підземеллі, полюючи на тролів та інших істот, щоб втамувати свою спрагу. Темне перстень зробило її ще злішою і безжальною.

Коли вона побачила троля, що лежав на землі, її очі засяяли від радості — це була її "вечеря". Вона підійшла до нього і почала його оглядати, перевіряючи, чи він ще живий. Переконавшись, що троль ще дихає, вона почала його вбивати, із задоволенням відчуваючи, як його життя залишає тіло. У той момент, коли вона завершувала свій злочин, кільце випадково випало з її руки і впало на землю.

Ема, випадково спіткнувшись, помітила перстень на землі. Вона не змогла встояти й підійшла до нього, відчуваючи дивну магічну ауру, що виходила від артефакту. Ема обережно підняла кільце, і в ту ж мить їй стало зрозуміло — кільце було сповнене темної сили. Вона відчула, як щось починає охоплювати її свідомість, і її серце затріпотіло від несподіваного зв’язку з цим предметом.

Ема не знала, що тепер кільце належить їй, і що її доля назавжди змінилася.

Вікторія та Максуд дивилися на Ему з тривогою, але не знали, що робити. Все, що вони могли — це спостерігати, як її рука з перстнем тепер пульсує темною енергією. У цей момент вони зрозуміли, що вони не просто стали свідками того, що сталося з тролем, але й того, що незабаром відбудеться з Емою.

Кассандра усміхнулася, почувши слова Еми, і з неприхованою зневагою подивилася на них.
— Загубилися? — сказала вона з гіркотою в голосі. — Це ще що за жалюгідне видовище? Ви такі слабкі. Хоч би спробували бути корисними.

Максуд, тримаючи меч напоготові, ступив уперед, готовий захистити своїх друзів, але Вікторія косо глянула на нього і потягнула за руку, даючи зрозуміти, що варто бути обережними.
— Ми просто хочемо піти, — сказала вона м’яко, намагаючись не дратувати Кассандру ще більше. — Ми не хочемо конфліктувати, але нам потрібно знайти наших друзів.

Кассандра знову засміялася, її голос був зловісним і холодним.
— Ваші друзі, — сказала вона, — вже давно мертві. Вони або під моїми нігтями, або в шлунку.

Вікторія відчула, як серце стислося від страху, але не дозволила собі показати слабкість.
— Ні, — відповіла вона, — наші друзі живі, і ми їх знайдемо. Ми пройшли через безліч небезпек, і ти нас не зупиниш.

Кассандра, помітивши твердість у її голосі, злегка насупилася, її зловісна усмішка зникла, але загроза залишилася в її погляді.
— Ти дуже смілива, дівчинко, але це тобі не допоможе. Це місце і я — ваші найгірші кошмари. Ви не зможете звідси піти, як би не старалися.

Ема, не витримавши, сказала:
— Ми справді не хочемо з вами сваритися, але нам потрібно повернутися додому. Будь ласка, відпустіть нас.

Кассандра на мить замовкла, ніби обмірковуючи слова Еми. Її очі блиснули, і вона зробила крок уперед.
— Додому, кажеш? — її голос став трохи м’якшим, але не втратив злості. — Якби я була на вашому місці, я б навряд чи хотіла повертатися у цей… «сучасний світ». Тут, у нашому світі, ви сильніші і можете стати кимось більшим. Але… раз ви такі вперті, гаразд. Я можу вам допомогти, якщо… ви будете корисними.

Максуд, насторожено спостерігаючи за нею, тримав меч напоготові.
— Що ти хочеш натомість? — запитав він, не довіряючи Кассандрі.

Кассандра підняла руку і, ворушачи пальцями, створила в повітрі туманну іскру магії.
— Я хочу, щоб ви допомогли мені. Взамін я відпущу вас і, можливо, покажу, як вибратися звідси. Але будьте обережні. Магія — це не просто сила, з якою можна гратися.

Вікторія і Максуд переглянулися. Вони приблизно розуміли, що Кассандра може їх обдурити, але у них не було іншого вибору. Їм потрібно було знайти своїх друзів і повернутися додому.
— Ми згодні, — сказала Вікторія, — але тільки якщо ти не будеш завдавати шкоди нашим друзям.

Кассандра усміхнулася, але її усмішка була сповнена злобою.
— Домовилися, — промовила вона. — Але пам’ятайте: довіра — це не те, що приходить легко. З вами буде цікаво.

З цими словами Кассандра зробила жест рукою, і магія знову пройшлася по повітрю. Раптом земля під ними захиталася, і навколо з'явився світящийся портал.
— Шукайте, — сказала Кассандра, — і не озирайтеся. Якщо хочете знайти своїх друзів, вам доведеться пройти ще важчий шлях.

І, незважаючи на всю настороженість, Вікторія і Максуд разом з Емою ступили в портал, відчуваючи, що попереду їх чекає щось страшне і непередбачуване.
Портал поглинув їх, і вони опинилися в новій, похмурій реальності. Навколо них панував холодний мрак, і тільки тьмяне світло, яке виходило від темних каменів, освітлювало їхній шлях. Звуки стали приглушеними, ніби сама атмосфера стисла їх.

Кассандра, стоячи на порозі, тихо засміялася, і її сміх відлунював від стін.
— Ласкаво просимо в моє королівство, — промовила вона, її очі світилися зловісним вогнем. — Це місце вам незнайоме, але ви швидко навчитеся тут виживати. Вам належить пройти випробування, і тільки після цього я подумаю, чи відпустити вас.

Максуд стиснув рукоятку меча, його погляд був рішучим.
— Ми не здамося, — сказав він, дивлячись на Кассандру. — Ти обіцяла показати нам шлях, і ми його пройдемо, але ти нас не зламаєш.

Кассандра усміхнулася у відповідь, але її усмішка була позбавлена тепла.
— Зламати вас? — запитала вона з насмішкою. — Ні, ви занадто сильні для цього. Але змусити пройти через випробування, які покажуть, хто ви насправді... Це інше діло.

Вікторія відчула, як її серце забилося сильніше, а всередині виникло відчуття тривоги. Кожен її рух був, як на вагах, і вона знала, що тепер їм доведеться зробити вибір — довіритися Кассандрі або боротися за свою свободу.
— Що це за випробування? — запитала вона, не приховуючи своєї тривоги.

Кассандра зробила крок назад, її тінь розтягнулася по стінах.
— Ви будете стикатися з тим, чого боїтеся найбільше, — промовила вона, і в її голосі прозвучала загроза. — Магія в цьому місці живиться вашими страхами. Все, що ви тримали в собі, вийде назовні. Будьте готові.

Ема зітхнула і подивилася на своїх друзів. Вона відчувала, як магія кільця починає тягти її в темні глибини її душі. Вона не розуміла чому, але кільце було, як магніт, і її свідомість зміщувалася до його сили.
— Нам потрібно бути обережними, — сказала вона, оглядаючись на них. — Це місце не просто так. Воно змінює нас.

Максуд, знову уважно оглядаючи навколишнє середовище, відчув, як щось тисне на його плечі. Це місце не було просто темним — воно було живим, і воно стежило за ними.
— Ми повинні рухатись, — сказав він, — йти туди, де ми ще не були. Чим далі, тим менше шансів, що вони нас знайдуть. Вперед!
Але, як тільки вони зробили кілька кроків, з тіні почали виникати фігури, неясні і жахливі, як породження їх найтемніших кошмарів. Вікторія стиснула кулаки, готуючись до бою, але в наступний момент туман навколо них згущувався, і вона зрозуміла, що попереду не лише фізична загроза, але й випробування їхніх душ.
Кожен крок наближав їх до чогось невідомого, і Вікторія не могла не задуматись: наскільки тяжким виявиться шлях, який вони обрали? І якою ціною їм доведеться заплатити за свою свободу?
Але це все була ілюзія. Кассандра зробила так, щоб вони пограли з нею, розгадали загадку. Якщо вони переможуть, Кассандра допоможе їм знайти шлях, якщо ні — чудовиська будуть битися з ними. Вони погодились.
Загадка Кассандри була складною, але Ема, зі своїм яскравим розумом, змогла знайти правильну відповідь. Це була щось на кшталт гри на межі життя і смерті, і хоча вона відчувала на собі пильний погляд Кассандри, її інтуїція підказала, що розгадка — це їх шанс. Коли вона вимовила відповідь, у повітрі зависла напружена тиша, а сама Кассандра замерла на мить.
Але потім її обличчя змінилося від злості. Вона відчула — перстень було у Еми. Це перстень, її темне кільце, яке давало їй силу, було втрачене, а тепер, здавалося, воно повернулося в чужі руки. Кассандра вибухнула люттю.
— Ти... вкрала моє дорогоцінне! — закричала вона, її очі засвітилися яскравим світлом. — Злодійка! Це кільце належить тільки мені! Ти не розумієш, що ти зробила!
З цими словами Кассандра махнула руками, і навколо них закружляли камені, немов сама земля піддавалася її владі. Камені почали летіти в бік Еми, і вона ледь встигла відскочити в бік, ухиляючись від їх руйнівної сили.
Максуд і Вікторія швидко зорієнтувались, розуміючи, що стояти і чекати небезпеки — не варіант. Ема вже була під загрозою, і кожен удар каменю міг стати останнім. Вони вирішили діяти.
— Біжи, Емо! — крикнула Вікторія, її голос був сповнений рішучості. — Ми з Максудом відволікаємо її!
Максуд вихопив свій меч, готуючись до бою. Але йому було ясно, що з Кассандрою вони не зможуть впоратися так просто. Ема з Вікторією побігли в бік, прикриваючись камінням і уникаючи нападів, тим часом Максуд став на шляху Кассандри, намагаючись не дати їй слідувати за ними.
— Відступіть! — кричав він. — Ми не віддамо вам перстень!

Кассандра люто ричала, але її увага все-таки відвернулася від переслідування Еми. Вона подивилася на Максуда та Вікторію з ненавистю і, побачивши їхню рішучість, зрозуміла, що тут потрібна не тільки сила, але й хитрість.
Але Ема, все ще тримаючи перстень в руках, відчула, як його темна енергія проникає в її тіло. Магія кільця пробуджувала в ній щось темне, що підштовхувало її до дій, яких вона боялася. Вона знала, що якщо не позбудеться кільця, то воно може поглинути її душу.
— Емо, не піддавайся! — закричала Вікторія, розуміючи, що кільце занадто сильно впливає на її сестру. — Ти повинна залишити його!
Але Кассандра не збиралася їх відпускати. Вона кидала камені, намагаючись позбавити Ему перстень, але кожного разу вони відхилялися, як якщо б з кожним разом Ема ставала сильнішою.
— Ти не зможеш втекти, — сказала Кассандра, її голос був сповнений загрози. — Ти не зрозумієш, що відбувається, поки не станеш частиною цього світу.
Ема, стискаючи перстень в руках, зробила останній крок. Її очі спалахнули темним світлом, і вона відчула, як сила кільця починає брати контроль над її розумом. Але раптом вона зупинилася і згадала слова Вікторії.
Ема не викинула перстень, а темне перстень допомогло перемістити її, Вікторію та Максуда в інше місце. Потужна магія кільця почала діяти, і простір навколо них став викривлятися. Вихор темної енергії підняв їх у повітря, і вони відчули, як світ навколо зникає, поступаючись місцем новому, невідомому простору. Як тільки вихор вщух, вони опинилися в зовсім іншому місці — у чарівному лісі.
— Де ми? — запитала Вікторія, відчуваючи тривогу.
Максуд, ощупуючи землю, відповів:
— Ми в лісі. Але нам потрібно бути обережними.
Ема тримала перстень міцніше і відчувала дивну зв'язок з ним, ніби воно вело їх кудись. Але куди — це було ще більшим питанням.

Сміливий Гном звільнив свій народ, і гноми почали битися. Один з них сказав Сміливому Гному:
— Іди, захисти Лолиту, вона наша надія.
Сміливий Гном пішов разом з друзями, але раптом Король Троль схопив Лолиту і сказав:
— Королева буде рада отримати твоє серце!
Він спробував поранити її, націливши зброю прямо в серце, але Лоліта виставила свою силу, і її магія осліпила Короля Троля, що призвело до його смерті. Лоліта з ранами поспішила втекти з друзями в ліс, але, озирнувшись, помітила, що Вікторія, Максуд і Ема не з ними. Лоліта була в розпачі, але її подруги, Сьюзі і Мія, міцно тримали її і сказали:
— Ми знайдемо їх. Напевно, вони шукають нас.

Астреніус, уважно оглянувши ситуацію, додав:
— Я пошукаю їх, а ви йдіть по стежці. Тільки не заходьте в Темний Ліс без мене.
З цими словами Астрениус зник, а друзі Лоліти продовжували лікувати її рани. Вони вирішили відпочити перед наступними кроками та підготуватись до подальшої подорожі.
Тим часом Максуд уже підготував човен, а Вікторія, помітивши кільце на пальці Еми, з тривогою поглянула на нього і сказала:
— Мені здається, в кільці є щось погане.
Ема, не розуміючи всієї серйозності ситуації, відповіла:
— Але воно врятувало нас.
З підозрою в очах Вікторія додала:
— Не використовуйте його більше, не одягай його. Збережи його, ми покажемо чаклуну, і він підкаже нам, що робити.
Ема, неохоче, але слухняно сховала кільце в кишеню, а Вікторія продовжувала дивитись на неї з тривогою, відчуваючи, що кільце приховує в собі щось темне і небезпечне.
Максуд, помітивши, що вони все ще стояли на місці, покликав дівчат до човна:
— Потрібно наздогнати наших друзів і чаклуна. Поспішайте!
Невдовзі всі вони були в човні, пливучи по спокійній та прозорій воді. Човен ковзав по водяній гладі, і, хоча навколо було тихо, тривога в серцях друзів не полишала їх. Вони знали, що попереду їх чекають ще серйозніші випробування.
Лоліта відчула, як її рана від рук Короля Троля повністю загоїлася, і тепер, з кожним кроком, вона наближалася до своєї мети. Вдалечіні вона помітила Темний Ліс і високу вежу, де, як вона знала, повинна була бути врятована принцеса Аврора та її батько. У їхньому світі все залежало від цього — перемогти Зло. Вона та її друзі йшли лісом, і незабаром помітили маленьке місто, яке виглядало незвично. Воно було абсолютно блакитним — будівлі, дахи, навіть вулиці, все було в відтінках блакитного.

Вони вирішили зайти в таверну, щоб відпочити, поки чаклун не знайде Вікторію, Максуда і Ему. Але Лоліта не могла позбутися відчуття тривоги. Так багато дивних людей навколо. Її погляд привернув чоловік у чорному плащі, який приховував своє обличчя. Лоліта підійшла до місцевих і запитала:
— Хто це?
Один з жителів відповів:
— Це мисливець.
Лоліта прошепотіла собі під ніс: "Мисливець." Вона відчула, як холодок пробіг по спині — їй здавалося, що поруч з ними був привид.
Вона вирішила піти в кімнату, щоб трохи заспокоїтися, але через кілька хвилин у двері увірвався той самий мисливець. Він заговорив, вибачаючись:
— Вибачте, вам потрібна допомога?
Лоліта, напружено дивлячись на нього, відповіла стримано:
— Ні, що вам потрібно?
Мисливець зняв капюшон, і Лоліта побачила його обличчя — красиве, з глибокими очима. Його звали Зейран. І на його пальці вона помітила кільце з каменем вічного кохання. Вона впізнала цей знак — це був той самий втраченій спадкоємець Сулман, возлюблений Елісари. Лоліта в подиві сказала:
— Ви Зейран?
Він відповів з подивом у голосі:
— Так, звідки ви знаєте?
Лоліта, відчуваючи дивну зв'язок з ним, сказала:
— Моя двоюрідна сестра, Елісара, ви її возлюблений. Вона чекає вас.
Зейран замовк, а потім сказав, явно зворушений:
— Ти не помилилася. Я сумую за нею. Але ти, Лоліто… Ти — остання надія на спасіння принцеси Аврори. Ти дочка Ельдара?
Лоліта кивнула.
— Я чув про тебе, — продовжив він. — Я вам потрібен. Я знаю вашого чаклуна.
В цей момент у кімнату увірвалися її друзі, вимагаючи, щоб Зейран відпустив її. Він спокійно відповів:
— Я не завдам шкоди. Я той, хто допоможе вам. Але нам потрібно рухатися далі. Привиди вже шукають вас.
Лоліта відчула, як напруга в кімнаті зросла. Вони повинні були йти, і все це було лише початком шляху, який міг привести їх до перемоги або до загибелі.
Лоліта, оглядаючи своїх друзів, усвідомлювала, що їхній шлях був сповнений жертв і труднощів. В цей момент Діма і Саша ще не могли повірити, що Зейран на їхньому боці, але Лоліта дала зрозуміти, що йому можна довіряти. Коли вони зупинилися біля річки, щоб трохи відпочити, вона не могла не відчути наближення зла. Вона відчувала, як у повітрі згущується темна магія, і це був знак того, що вони не самі в цьому лісі.
Зло не змусило себе довго чекати — орки і тролі незабаром з'явилися з туману, напавши на них. Весь табір перетворився на хаос. Зейран, незважаючи на свою прихованість, відважно вступив в бій, захищаючи Лoліту і її друзів, а інші бились пліч-о-пліч.
Битва була жорстокою, і незабаром сталася трагедія: Смілого Гнома, одного з найбільш відважних, пронизали стрілою. Мія і Сьюзі відчайдушно намагалися його врятувати, але не встигли — тролі схопили їх і забрали. Гном, вже без сил, лежав в крові, і хоча Зейран і намагався йому допомогти, було занадто пізно. Смілого Гнома не врятували.
Еліс, розуміючи всю тяжкість ситуації, закричала Лоліті:
— Біжи, ти повинна врятуватися, я відволічу орків!

Лоліта не могла сумніватися в її словах, і, поки Еліс билася з орками, вона сховалася в лісі. Хлопці продовжували боротися, і хоча вони перемогли орків і тролів, втрати були великими.
Час, проведений у траурі, був тяжким. Сьюзі і Мія були викрадені, і Лоліта вирішила знайти їх. Вона відчувала, що її обов'язок — знайти їх і завершити своє призначення. Вона стояла біля океану, поглинена думками про те, як швидше дістатися до своїх батьків і перемогти зло, яке загрожувало всім.
Лоліта прийняла рішення — вона піде одна. В човні, ковзаючи по воді, вона покидала своїх друзів, вирішивши не піддавати їх небезпеці. В її серці була тверда рішучість, але вона не знала, що чекає на неї попереду. Темні сили ховалися в найнеочікуваніших місцях, і Лоліта була готова зіткнутися з ними лицем до лиця, щоб виконати своє призначення.