Раді Вас бачити!

Чарівні зали Туманного Королівства були наповнені м’яким світлом. Лоліта лежала на широкому ліжку, її обличчя було блідим, а дихання — слабким. Королева Айреліс і Астреніус схилилися над нею, використовуючи давню магію для її зцілення. Світяться візерунки перепліталися в повітрі, наче живі, огортаючи її ауру, даруючи їй силу.

За дверима, в сусідньому залі, її друзі сиділи, спокійні і мовчазні. Вікторія, Еммі, Мія, Сюзі, Максуд, Саша і Діма — кожен із хвилювався, і кожен молився про її оздоровлення.

— А якщо вона не виживе? — з тривогою пробурмотіла Еммі, її голос тремтів.

— Не кажи так, сестро, — твердо відповіла Вікторія, стиснувши кулаки. — Лоліта сильна. Магія допоможе їй.

— А що, якщо… — почав було Діма, але замовк, побачивши суворий погляд Вікторії.

— Я шкодую, що ми тут, — зізнався Саша, втомлено терши обличчя. — Ми не належимо цьому світу. Ми мали залишитися вдома.

— А як ми потрапимо назад? — заперечила Сьюзі, похитавши головою. — Дороги назад немає.

Максуд тяжко зітхнув і, складавши руки, промовив:

— Ми повинні вірити, що все наладиться. Якщо Лоліта бореться, ми теж повинні боротися.

Пройшла ніч. Друзі майже не сомкнули очей, залишаючись поруч з Лолітою. Коли ранкові промені проникли крізь ажурні вікна, її пальці ледь помітно здригнулися, віки затремтіли, і незабаром вона відкрила очі.

— Лоліта! — радісно вигукнула Мія, перша помітивши її пробудження.

— Ти одужила! — Вікторія кинулася до неї, взявши її за руку.

Лоліта слабо усміхнулася, відчуваючи тепло їх турботи. Біль відступила, а рани затягувалися швидше, ніж вона очікувала.

Мія і Вікторія одразу покликали Астреніуса. Чарівник крокує до залу, а слідом за ним увійшла королева Айреліс. Побачивши Лоліту в свідомості, він полегшено зітхнув, а королева з легкою усмішкою торкнулася її чола.

— Ти сильна, дитя, — мовила Айреліс. — В тебе тече кров великого народу. Тепер ти знаєш правду: ти — дочка ельфа Ельдара.

Лоліта широко розплющила очі, не в силі одразу зрозуміти почуте.

Тим часом решта її друзів зібралися в трапезній, насолоджуючись довгоочікуваним сніданком. Еммі, повна енергії, вирішила дослідити околиці і, побачивши пегасів у дворі, не втрималася від спокуси.

— Це неймовірно! — вигукнула вона, піднявшись у повітря на спині граціозного створіння.

Вона мчала серед хмар, відчуваючи, як вітер грає в її волоссі. Хоч світ був сповнений небезпек, цей момент дарував їй відчуття свободи та надії.

Лоліта одужала, її друзі були поруч, а попереду їх чекали нові випробування та великі досягнення.

Лоліта сиділа на широкій терасі Туманного Королівства, все ще відчуваючи слабкість після зцілення. Над нею розкинулося небо, в якому повільно пливли сріблясті хмари, а перед нею стояв Астреніус, його очі були сповнені смутку.

— Ти повинна знати правду, Лоліта, — сказав він, і в його голосі звучала важкість. — Твій батько, принц Ельдар, не просто зник. Його полонила Сестра Зла і продала в рабство гоблінам.

Лоліта застигла, її серце стиснулося.

— Рабство? — прошепотіла вона, стиснувши кулаки.

Астреніус кивнув.

— Він закутий у ланцюги в шахтах, де гобліни змушують своїх полонених працювати до повного виснаження. Вони не знають, що він ельфійський принц, але якщо дізнаються…

Лоліта встала, її очі спалахнули рішучістю.

— Я поклялася знайти його… І тепер клянусь звільнити його. Будь-якою ціною!

Її голос лунав, як меч, і королева Айреліс, спостерігаючи за ними, схвально кивнула.

— Ти справжня дочка свого батька, — сказала вона. — І ти не одна. Твої друзі будуть з тобою.

Вона повела їх у головний зал палацу, де на мармурових столах лежали чарівні артефакти.

— Ці дари допоможуть вам у подорожі. Ви вступаєте на небезпечний шлях, і магія стане вашим союзником.

Кожен з друзів отримав особливий подарунок:

• Вікторія — зачарований меч, здатний розсіювати темряву.

• Еммі — чарівний амулет, що дозволяє розуміти мову тварин.

• Мія — сапфіровий браслет, що наділяє її невидимістю.

• Сьюзі — лук, стріли якого ніколи не промахуються.

• Максуд — щіт, що відбиває будь-яке заклинання.

• Саша — посох, що посилює його силу.

• Діма — чоботи, які дозволяють бігати швидше за вітер.

Але найособливішим даром стало створіння, яке вийшло з тіні. Це був лавандовий пегас, його грива сяяла, наче сплетена з зоряного світла.

— Це твій супутник, Еммі, — сказала Айреліс. — Він буде твоїм другом і захисником.

Еммі не могла повірити своїм очам. Вона повільно простягла руку, і пегас м’яко торкнувся носом її долоні.

— Він… він прекрасний! — прошепотіла вона, її очі сяяли.

— Його ім’я Люмінар, — додала королева.

Всі друзі подякували Айреліс за її щедрість. Тепер вони були готові.

Велетенські орли знову піднялися в небо, несучи Лолиту та її друзів крізь хмари. Їхній шлях вів до ельфійського королівства, місця, де народився її батько.

Коли вони спустилися на мармурові сходи біля воріт міста, їх зустрів високий ельф з сріблястими волоссям та проникливими очима. Його величний вигляд свідчив про його силу, а в очах читалася глибока мудрість.

— Ласкаво просимо, Лоліта, — промовив він, і його голос був м’яким, але твердим.

— Ви… хто ви? — запитала вона, хоча всередині вже знала відповідь.

— Я твій дядько, правитель цього королівства. Моє ім’я Фаеллор. Я знав про тебе лише з листів та малюнків, які мені надсилав мій брат Ельдар. І я довго чекав цієї зустрічі.

Він підійшов ближче, його очі уважно вивчали Лолиту.

— Ти схожа на нього… Але в тобі є щось більше.

Лоліта відчула, як її серце затремтіло. Вона знайшла свого дядька… але тепер повинна була знайти свого батька.

Пір під Місяць

Зали ельфійського палацу сяяли м'яким світлом. Високі колони були прикрашені виноградними лозами, а в повітрі витав аромат свіжих трав і смаженого м'яса. Музиканти грали мелодійні, заворожуючі мотиви, а ельфійські голоси вторили їм хором.

За довгим столом сиділи друзі Лоліти, чаклун Астреніус, гноми і сам правитель Фаеллор. Еммі з захопленням спостерігала за ельфійськими танцями, а Максуд з цікавістю вивчав незнайомі страви. Але найбільше веселилися гноми.

— Де м'ясо?! — прозвучав голос одного з них. — Ми голодні, як тролі!

Гноми вимагали ще їжі, і коли кухарі принесли величезні страви з смаженим м'ясом і овочами, вони відразу накинулися на них, майже перевернувши посуд.

— Ей, обережніше! — обурилась Мія, ухиляючись від летючого шматка хліба.

Але варто було гномам почати веселощі, як друзі Лоліти, забувши про етикет, теж піддалися азарту. Сьюзі сміялася, коли Максуд схопив яблуко і кинув ним у Діму. Той у відповідь запустив виноград, потрапивши в Сашу. Через кілька хвилин увесь зал перетворився на поле бою: хліб летів у повітрі, м'ясо падало на стіл, а гноми сміялися, плескаючи один одного по плечах.

Таємниця при місячному світлі

Тим часом Астреніус, намагаючись не звертати увагу на хаос, схилився до Фаеллора і тихо сказав:

— Нам потрібно поговорити.

Фаеллор повів його в відокремлену бібліотеку. За масивними вікнами піднімалась повна луна, її світло проникало в зал, створюючи таємничу атмосферу.

— Що ти хотів мені показати? — запитав ельфійський правитель.

Астреніус розгорнув старовинну карту, написану древніми символами.

— Це ключ до порятунку принцеси Аврори, — прошепотів він. — Я впевнений, що на цій карті є зашифроване послання, але його можна побачити тільки при місячному світлі.

Фаеллор нахмурився і провів долонею по карті. Магія стародавніх ельфів пробудилась, і на пергаменті з'явились сяючі знаки.

— Ось воно… — Астреніус уважно вдивлявся в текст. — «Той, хто увійде в Чорний Ліс, знайде вежу, загублену в часі. Лише спадкоємиця ельфів зможе пройти крізь завісу тіней».

— Лоліта… — прошепотів Фаеллор.

Тим часом, у піршому залі, Лоліта відчула різкий біль. Її рана, яка вже майже загоїлась, раптом пронзила пекуча різь.

— Ах… — вона стиснула бік, закриваючи очі.

— Лоліта! — Вікторія одразу підбігла до неї. — Що сталося?

— Мені… погано… — її голос тремтів.

— Давай відпочинемо в спальні, — запропонувала Вікторія, обережно піднімаючи її.

Лоліта погодилася, але в глибині душі вона знала: це не просто біль. Щось пробудилося.

Коли вони вийшли з зали, по коридорах раптом пронісся крижаний вітер. Полум'я факелів затремтіло, а тіні на стінах стали подовжуватись.

Лоліта завмерла, її серце забилося швидше.

Вона відчувала їх.

Тих, хто поранив її.

Привидів.

І вони йшли за нею.

У зловісних глибинах фортеці, де повітря було наповнене запахом гнилі та нечисті, Сестра Зла і Моргхар вели свою безкінечну гру. Їхні плани, як туман, згущувалися, а кожна їхня думка, як чорна блискавка, загрожувала знищити світ. Їхні серця були холодними, а їхня воля сильною, але Лоліта залишалася їхньою єдиною перешкодою на шляху до абсолютної влади.

Сестра Зла поглянула на свого брата з безжальною рішучістю.

— Ти хочеш її вбити... — прошепотіла вона, — Але вона ще може бути корисною, брате. Цей ключ, її кров... Ми зможемо використати її, якщо правильно підійдемо.

Моргхар, піднімаючи очі з лютістю, схилив голову, вслухаючись у слова сестри. Час ще не настав, щоб позбутися Лоліти.

— Ти розумієш, що якщо вона стане сильною, вона знищить нас. Ти розумієш це?

Сестра Зла подивилася на нього з презирством.

— Я не боюся слабких створінь, — її голос був похмурим і глибоким. — Але якщо ти хочеш її знищити, роби це. Я тільки сказала, що вона може бути... корисною. Але перш ніж прийняти рішення, брате, обдумай кожне слово.

Моргхар усміхнувся, його червоні очі почали палахкотіти.

— Все буде зроблено за твоїм наказом, сестро. Ти ж завжди знаєш, як маніпулювати цим світом, як перетворювати світло на тінь.

З цим вони розійшлися, а фортеця знову занурилася в похмуру тишу. В її найтемніших куточках починалися приготування до останнього випробування. Лоліта і її друзі не знали, що за ними вже йде полювання. Тіні пробудилися, і вони все ближче наближалися до їхніх слідів.

Випробування Ельдара

Темні глибини гоблінських шахт були сповнені жорстокості та страху. Ельдар, ельфійський принц, був закований в ланцюги, його тіло всіяне ранами, а душу терзала біль. Кожна клітинка його тіла кричала від болю, але він не міг дозволити собі здатися. З його темною магією та древніми знаннями гобліни прагнули дізнатися те, що він приховував — секрети порталу в світ людей.

Гоблін, вкритий брудом і пилом, підійшов до нього з металевим інструментом, який миттєво розжарився до червоного. Його голос був грубим і жорстоким, коли він промовив:

— Скажи, як відкрити портал у світ людей! Ми знаємо, ти можеш це зробити!

Ельдар мовчав, його очі були сповнені болю та рішучості. Він не міг дозволити собі розкрити цей секрет, знаючи, як небезпечний цей портал. Це був його останній шанс — не зрадити світ і тих, кого він любив.

Гоблін піднімав інструмент, і його удари ставали все сильнішими. Але Ельдар продовжував мовчати, його тіло тремтіло від болю, але він витримував.

"Лоліта, я виживу. Я стримаю свою клятву. Ти і я — це не кінець."

Кожен день ставав новим випробуванням, і Ельдар продовжував боротися. Він не міг дозволити собі здатися, навіть якщо сам світ руйнувався навколо нього.

Полювання починається

У ту ж мить, у темних лісах за межами ельфійського королівства, орки та вовки виходили з тіней. Їхні очі палали кривавим світлом, а з ікластих пащ стікала отруйна слина.

Вони відчули запах здобичі.

Лоліта.

І тепер полювання розпочалося.

Сестра Зла стояла на вершині високої вежі, її погляд був прикутий до безкраїх просторів темного лісу. Довгі пальці стискали посох, з якого випромінювалося багряне світіння.

— Де воно… — прошипіла вона, стискаючи кулаки.

Вона говорила про своє перстень — давній артефакт, викований із тіней. Це кільце давало своєму власнику владу над пітьмою і дозволяло підкорювати волю смертних. З його допомогою вона разом із братом Моргхаром могла б правити світом, занурюючи його у вічний хаос.

Але кільце було втрачено.

— Тролі! — її голос, сповнений магії, пронісся над землями.

З-за скелястих ущелин почувся важкий топіт. Із мороку вийшли троє велетенських створінь, укритих грубою шкірою, з довгими руками та жовтими, мов гниль, іклами. Їхні маленькі очі блищали в місячному світлі.

— Так, володарко? — пробасив один із них, схиляючи голову.

— Моє чорне перстень втрачено, — сказала вона, і її голос луною відбився від скель. — Знайдіть його. Прочешіть ліси, болота, гори… Мені байдуже, що вам доведеться знищити. Без нього я не зможу завершити ритуал.

— Ми знайдемо його, пані, — промичав інший троль, облизуючи ікла. — Але якщо хтось уже взяв його…

— Тоді вбийте його, — зло прошипіла вона.

Тролі переглянулися й, не сказавши більше ні слова, зникли в темряві.

Сестра Зла повернула погляд до неба.

— Скоро, брате… Скоро цей світ схилиться перед нами.