Раді Вас бачити!

Хелена з роздратуванням кинула карти в бік Віктора, ледь стримуючись, аби не зірватись на крик. Та доля зіграла з нею злий жарт — карти впали не в нього, а просто перед Вікторією.

Дівчина підняла очі й подивилась на Хелену так образливо й докірливо, що та відчула, як усередині все скипає. Хвиля сорому й розпачу накрила її з головою. Не витримавши цього погляду, Хелена різко підвелась і вибігла на подвір’я.

Там вона жадібно ковтала нічне повітря, намагаючись заспокоїти тремтіння в руках і приборкати бурю в собі.

Раптом позаду неї пролунали тихі, але впевнені кроки.
— І що це зараз було? — незадоволено прокричав Віктор.

Хелена обернулася і зустріла його обурений погляд, сповнений злості.
— Ти досвідчена та розумна людина, — відповіла вона, не менш дратівливо. — Може, сам здогадаєшся.

Очі Віктора палахкотіли роздратуванням, хоча він намагався стримати злість, що вирувала всередині.
— Ще трішки — і ти скоро будеш свою маленьку сестричку з ложечки годувати, — кричала вона.
— Хелено, ти зараз поводишся, як мала дитина, — спокійно промовив він, похитуючи головою.

Дівчина підняла очі вгору, стримуючи сльози, і глибоко вдихнула нічне повітря, намагаючись приборкати бурю емоцій.

Погляд Віктора пом’якшав, і він ледве посміхаючись, повільно наближаючись до неї. Але Хелена, помітивши його кроки, різко прокричала:
— Не чіпай мене! Залиш мене у спокої!

Вона зробила кілька кроків убік, намагаючись обійти його, але Віктор встиг схопити її та притягнути до себе. Хелена виривалась, її руде волосся хвилями розліталось навколо. Та чим сильніше вона боролась, тим міцніше він її притискав до себе. Нарешті Хелена, оманливо заспокоївшись, зупинилась. І відразу відчула його тепле дихання на своїй шкірі — ніжне, майже магічне.

Їй хотілось віддатись його обіймам, відчути тепло й захист, але зараз її засмучення й гордість брали верх. Коли губи Віктора наблизились до її обличчя, вона відвернулась і образливо надула губи, намагаючись заглушити прискорене дихання та тремтіння всередині.

Віктор лише посміхнувся і заринувся обличчям у її густе волосся.
— Нам потрібно кудись поїхати на ці вихідні разом, — прошепотів він їй на вухо.
— І візьмемо твою сестричку, щоб вона маленька тут не сумувала сама, так? — сердито промовила вона.

Віктор розгублено подивився на неї. Вона вирвалась з його обіймів і пішла, не озираючись.

Він навіть не намагався її стримати. Коли її кроки остаточно затихли, він важко зітхнув, схопився руками за волосся і стискав його так, ніби хотів відштовхнути всю ту розгубленість і біль, що вирували всередині. Серце його калатало, груди стискались, а у думках панував хаос.

Хелена зайшла до зали, де ще мить тому вони були всі четверо. Вікторії та Святослава вже не було — і цей факт лише розпалював її роздратування.

Повна ярості, вона почала підійматися сходами вгору. Її гнів палахкотів, мов вогонь, і саме зараз їй хотілось спалити все навколо. Вона мчала довгим коридором, вперто рвучко ступаючи, ніби сам повітряний простір підкорявся її люті. Злість виривалася з кожного кроку, а її рухи були різкі, неврівноважені — наче вона йшла всупереч всьому світу, нікого не помічаючи та нічого не слухаючи.

Раптом, коли вона проходила повз кімнати Вікторії, двері самі розчинились перед нею. Чи то від протягу, чи то від якоїсь невидимої сили — немов сама доля прагнула розлютити її ще більше.

Хелена хотіла зачинити двері, але, лише на мить заглянувши до кімнати, вже не могла відірвати погляду. Вона застигла на місці, спостерігаючи, як Вікторія стоїть спиною до неї, повільно знімаючи сукню перед Святославом.

Очі Хелени розширились, і вона не могла відірвати погляду від цієї пари. Серце билось так сильно, що здавалось, вампіри можуть почути його стукіт. Та їм було байдуже — вони були занурені один в одного.

Хелена спостерігала, як Святослав дивиться на Вікторію: неймовірний блиск у його очах говорив більше, ніж слова, коли він милувався нею. Вона ще ніколи не бачила, щоб суворий вампір і Старійшина їхнього клану виглядав таким романтичним та закоханим.

Раптом Святослав підняв очі на неї. Хелена завмерла, розгублено замерзнувши на місці. Та на її щастя в цю мить Вікторія різко кинулась на нього й пристрасно поцілувала. Хелена різко зачинила двері кімнати та важко дихаючи, побігла геть, немов крадійка, боячись, що її зараз спіймають.

Вона забігла у кімнату, різко зачинила двері й важко, переривчасто дихала. Хелена підійшла до вікна та підняла погляд до нічного неба, всипаного мільярдами зірок. Думки понесли її у далеке минуле.

Чому Вікторія так дратувала її? Можливо, тому, що зараз дівчина нагадувала їй Святозару. Їхні життя в цей момент були дивовижно схожими. Вікторія зараз була така ж безтурботна, як і Святозара. Щаслива у своїй любові, з коханим, який готовий розірвати світ навпіл заради неї. З дбайливим старшим братом, який буквально пилинки здуває з її плечей.

Хелена закрила обличчя руками. О небо! Все повторюються. За її гріхи та помилки Місячна мавка зненавиділа її всім серцем. Обернула її на червоного птаха, через пролиту кров. І тепер вона вічно буде розплачуватись за свої гріхи.

Раптом двері відчинились. Хелена здригнулась та різко обернулась на гуркіт. У кімнату зайшов Віктор. Його погляд був суворим і незадоволеним.
— Ти ж не думаєш, що я сьогодні буду спати у залі чи тим паче надворі? — холодно кинув він, ковзаючи очима по її стурбованому вигляду. — Я в душ.

Він пройшов кілька кроків углиб і зник за дверима праворуч — до ванної, що була частиною цієї ж кімнати.

Хелена одразу почула шум води з ванної. Вона вмостилась на підвіконні, та зануритися у свої думки вже не вийшло. Її відволікли приглушені дівочі крики з сусідньої кімнати — уривчасті, то завмираючи, то знову прориваючи тишу. Вона була рада, що Віктор через шум води не чує пристрасті своєї сестри. Бо якби почув, його б розривали ревнощі, і він, певно, метався б по кімнаті, мов дикий звір у клітці.

На щастя для Хелени, Віктор затримався у ванній довше, ніж зазвичай. І коли він нарешті вийшов, крики та стогони Вікторії зі Святославом уже стихли, розтанули у тиші дому.

Дівчина відразу вп’ялась поглядом у Віктора. Його вологе волосся хаотично спадало на чоло, а блискучі від води пасма робили образ ще більш дикою спокусою.

Краплі повільно стікали його грудьми, ковзали по чітко окресленому пресу й зникали десь під лінією рушника. М’язи грали під шкірою, кожен рух видавав у ньому силу й чоловічу впевненість.

Він виглядав настільки звабливо, що Хелена навіть не помітила, як прикусила губу, вдивляючись у нього. Рушник сповз з його стегон, повністю оголюючи досконале тіло. Це була очевидна гра — він навмисне виставляв перед нею себе, зваблюючи кожним рухом.

Хелена важко дихала, не зводячи очей з нього, відчуваючи, як серце стукає швидше, а думки плутаються. Вона вже так мріяла, щоб цей мокрий і звабливий чоловік підійшов до неї, щоб його сильні руки обвили її, притягнувши ближче. Їй хотілось відчути його тепле дихання на своїй шкірі, ніжні дотики, які змушували тіло тремтіти від бажання, і віддатись його обіймам повністю, губами шукати його тепло і близькість.

Але який же був її розпач, коли Віктор мовчки ліг у ліжко та накрився ковдрою майже до очей, залишивши її саму з тремтінням і спраглим поглядом.

— Солодких снів, — сухо промовив він і закрив очі.

— І тобі… — прошепотіла вона, відчуваючи, як її серце стискається від розчарування і неприборканого бажання.

Що ж… він дуже вдало її наказав. Мабуть, і правильно. Сьогодні вона так легко піддалась емоціям, що тепер відчувала водночас і пристрасть, і сором. Усередині точилася боротьба: частина її бажала кинутися до нього, інша — звинувачувала себе за слабкість. Вона знала, що сьогодні втратила контроль над собою, і це болісно різало серце.

Вона продовжувала стояти так ще кілька годин. Наче вмерзла в підлогу, не зрушуючи з місця, дозволяючи різним думкам рвати її свідомість на шматки. Лише іноді рівне та спокійне дихання Віктора повертало її до реальності, нагадуючи, що світ навколо живе своїм життям, тоді як її власний розсипався на уламки.

По щоках тихо котились гарячі сльози, залишаючи пекучі сліди. Вона кусала губи, щоб не зірватися на крик, але біль розривав душу зсередини, наче хтось безжально здирав із неї найтонші, найболючіші струни. Відчай стискав груди, змушуючи її почуватись загубленою, самотньою і приреченою.

Раптом її думки обірвалися — у тиші пролунали тихі, рівні, впевнені кроки за дверима. Вона завмерла, напружено вдихаючи повітря. З кожним його кроком до кімнати поволі просочувався знайомий холодний, мертвий запах, від якого всередині все стискалось.

Це був Святослав. Він зупинився прямо біля дверей. Мовчки. І в ту мить їй здалось, що двері не були для нього перешкодою — його погляд, гострий і крижаний, пробивався крізь дерево, впиваючись у неї. Вона майже фізично відчувала червоні очі, що вивчають її, наче хижак здобич.

Кілька миттєвостей він стояв так, нерухомо, наче прислухаючись до її серцебиття чи вдихаючи запах страху. Потім, не промовивши жодного слова, повільно рушив геть. Його кроки ще довго відлунювали в коридорі, залишаючи по собі тягучий холод і відчуття, що він залишив тут частинку своєї присутності.

В її серці спалахнула радість. Немов дитина, що щойно отримала бажаний подарунок, вона тихо й прудко вислизнула в коридор та, легка й кваплива, побігла за ним слідом.

Коли вона вийшла на подвір’я, її зустрів прохолодний аромат нічного повітря, яке вже незабаром мало змінитися першим подихом світанку.

Святослав чекав на неї біля старої яблуні, спокійно спершись спиною на шорсткий стовбур. Його погляд уважно ковзав по розгубленій Хелені. Його руки глибоко заховались у кишенях, надаючи йому вигляду відстороненого спостерігача. А обличчя залишалось серйозним і стриманим, без жодного натяку на емоції, а його природно блакитні очі здавались холодними й непохитними.

— Я дуже рада, що ти погодився поговорити, — промовила вона з надією в голосі.

— Тобі всі надають величезну честь і проявляють неймовірне ставлення… навіть після всіх твоїх помилок і вчинків, — суворо, з ноткою осуду, сказав він.

Дівчина від сорому опустила очі, на її щоках блищали сльози, які вона намагалася приховати.

— І взагалі… — з докором продовжив він. — Знаєш, я не люблю, коли за мною підглядають, коли я кохаюсь, — сердито промовив Святослав.

— Це вийшло випадково… — розгублено відповіла Хелена. — Не зрозуміло, як двері відчинились. Я хотіла лише зачинити їх, але не знаю, чому зупинилась і почала підглядати.

Вона нервово переступала з ноги на ногу, теребила пальці, намагаючись приховати сором і збентеження.

— У мене мало часу, тож давай швидше до суті, — роздратовано промовив Святослав. — Сонце скоро встане.

— Ти думаєш, мені легко зараз? — вже більш істерично говорила Хелена. — Я кричу на весь голос про те, як мені нестерпно, а ніхто не чує!

— Якщо ти шукаєш підтримки та співчуття від мене, то ти не того прийшла, — твердо промовив Святослав. — Вікторія не в захваті від тебе. А кого не любить моя дівчина, той автоматично стає моїм недругом, — категорично додав він.

Хелена опустила очі та важко зітхнула.

— Уже багато віків весь світ проти мене, — вона не могла стримувати сльози, що котились по її щоках. — Мене наказують за всі мої гріхи, від яких немає відкупу.

Святослав мовчки спостерігав за нею, його червоні очі виблискували байдужістю та непохитністю.

— Мені нестерпно бачити їх разом, — знову промовила вона, голос тремтів. — Ти навіть не уявляєш, як я сходжу з розуму, коли бачу, з яким поглядом він дивиться на неї. Інколи мені здається, що між ними нездорові стосунки… які заборонені між братом і сестрою.

Святослав лише стримував сміх, уважно спостерігаючи за її хвилюванням.

— Ти ж теж це бачиш! — різко промовила вона, голос тремтів. — Хіба тебе не бентежить, як він дивиться на неї, як торкається її? Вони доводять мене до божевілля своїми… нездоровими відносинами!

— Та годі тобі, — вже по-доброму посміхався Святослав. — Віктор досі відчуває величезну провину перед сестрою і хоче заспокоїти свою совість. Його гіперпереживання за неї — лише прояв турботи, про яку він забув, коли зрадив її. Тепер він прагне повернути все, як було раніше, адже колись поклявся завжди її захищати. А через те, що не зміг виконати обіцянку, він страшенно мучився.

Хелена слухала його, затамувавши подих. Її блакитні очі ні на мить не відривались від його обличчя, але всередині все кипіло від болю. Те, що він говорив, вона й сама добре знала, але зараз їй було не до розуміння. Вона хотіла лише, щоб хтось побачив її страждання і сказав, що їй не потрібно терпіти це самотньо.

— Ти думаєш, я у захваті, що він не хоче відпускати її? — спокійно продовжив Святослав. — Ні, це мене теж дратує. Але якби я поводився так, як ти, показуючи свої капризи, я б уже давно її втратив. А можливо — назавжди. Уявляю, як би радів її старший братик, якби ми розстались з Вікторією.

Він на мить замовк, потім додав:

— А ти дуже близька, щоб так ризикувати й втратити коханого. Якщо будеш продовжувати поводитись так, як зараз, ніхто не допоможе тобі його повернути.

Хелена розгублено дивилась на нього, затримавши подих.

— Ось тобі безкоштовна порада, — посміхнувся хлопець. — Більшість чоловіків прагнуть, щоб їх кохана дарувала їм турботу і ласку, — тихо промовив Святослав. — Будь зі своїм хлопцем більш ніжною. Я впевнений, він цього бажає не менше.

Хелена опустила очі, витираючи сльози та завмерла.

— Такі турботливі стосунки між ними скоро закінчаться, — продовжив він. — Дай їм ще трохи часу пограти у їхні дитячі ігри між братом і сестрою. Це скоро минеться. Будь спокійнішою та мудрішою, зберігай рівновагу у характері. Він буде твоїм, як ти хочеш. Тобі просто потрібно набратись терпіння.

Якщо розділ вам відгукнувся — підтримайте книгу лайком та додайте до бібліотеки)))
Ваша підтримка надихає писати швидше!