Раді Вас бачити!

Настало тринадцяте жовтня. З самого ранку будинок наповнився легкою метушнею та приємним передсвятковим шумом, який обіцяв теплі та радісні хвилини.

Вікторія вже втретє переставляла столики на газоні, не знаходячи ідеальної композиції. Нарешті Віктор, не витримавши, відправив сестру у будинок та самостійно розставив меблі так, як вважав найкращим.

Потім хлопець взявся за світлові ефекти: по всьому подвір’ю він розвішував маленькі ліхтарики в скляних банках, які гарно відбивали місячне світло, поєднуючи їх зі звичайними вогниками, щоб створити чарівну, мерехтливу атмосферу.

Вікторія почала оживляти подвір’я світлом і кольором: запалювала свічки, розставляла прозорі банки з крихітними кристалами. На столах у вазах вона акуратно розміщувала яскраві осінні букети, додаючи всьому святковий, затишний настрій.

Хелена ж повільно виконувала дрібні доручення, не кваплячись і не вдаючи, що старається, у цій загальній метушні.

Часу залишалось зовсім мало. Вікторія кинулась у свою кімнату і довго розслаблялась у гарячій ванні, відчуваючи, як пар ніжно огортає шкіру та заспокоює думки.

Не менше уваги вона приділила собі біля дзеркала: обережно накручувала довгі локони, створюючи елегантну високу зачіску, яка підкреслювала її витонченість і святковий настрій.

Сонце вже майже сховалось за обрієм, заливаючи землю ніжним осіннім світлом, яке переливалось теплими помаранчевими відблисками.

Різкий стукіт у двері змусив тишу розсипатись.

— Увійдіть, — промовила Вікторія, прикрасивши слова легкою усмішкою.

У дверях з’явився Віктор. Його крок завмер на порозі, а очі широко розкрились від побаченого.

У цю мить сонце остаточно сховалося за обрієм і кімнату огорнув м’який присмерк. Очі Вікторії спалахнули яскравим червоним блиском, немов у них відбивалось полум’я заходу. Її бездоганно-біла шкіра випромінювала дивне, майже надприродне сяйво, надаючи дівчині ще більшої загадковості.
На ній сяяла довга сукня насиченого смарагдового кольору, що ніжно підкреслювала тонку талію та плавні лінії стрункої фігури. Відвертий виріз відкривав тендітні плечі та звабливо окреслював декольте, роблячи образ водночас величним і спокусливим.

Її густе чорне волосся було зібране в елегантну високу зачіску, прикрашену смарагдовими шпильками, які переливались, немов крихітні дорогоцінні камінці в її волоссі.

— Яка ж ти гарна… — нарешті прошепотів хлопець.
— Дякую, — м’яко усміхнулася дівчина.

Віктор не міг відвести від неї погляду. Здавалось, його душа застигла перед цією неймовірною красою. Усе в ній було досконалим — від сяйва в очах до витонченого руху.

Його увагу одразу привернув золотий кулон, що ніжно виблискував на її грудях. Він тішив серце подвійно — бо то був його подарунок, і сьогодні, у своє особливе свято, вона вперше одягнула його за довгий час.

Віктор зробив кілька кроків до сестри та ніжно посміхнувся. Його долоня обережно торкнулася її холодного обличчя, він зосереджено дивився в її червоні очі, що повільно змінювали колір, відображаючи щось невимовне всередині.

— Вітаю тебе з днем народження, — тихо прошепотів він. — Нехай твоя посмішка ніколи не зникає з твого обличчя.

Вікторія посміхнулась і ніжно обняла брата за плечі. Вона відчувала його теплий стукіт серця, його присутність поруч… але власного серця та дихання вже не могла відчути.

Коли вона випустила його з обіймів, перед нею з’явилася акуратно загорнута святкова коробочка, яку він простягнув їй. Вікторія ввічливо прийняла подарунок і обережно розкрила його. Очі дівчини розширились — перед нею були ті самі золоті сережки, які їй так сподобалися в ювелірному магазині.

— Я помітив, як ти не відводила погляду від них, — посміхнувся хлопець.

— Яка краса! Дякую, — радісно вигукнула Вікторія.

Вона відразу підбігла до дзеркала, щоб приміряти сережки. Вони ідеально доповнювали її смарагдову вечірню сукню, роблячи образ ще елегантнішим. Золоті сережки сяяли коштовним блиском, підкреслюючи всю розкіш вечірнього образу.

— Ти неймовірно гарна, — тихо прошепотів Віктор.

Вікторія повернулася до нього і заглянула в його карі очі, що дивились на неї з теплом і безмежною братньою добротою.

В цю мить за ними спостерігала Хелена. Її серце завмерло, коли вона побачила Вікторію — у тій самій сукні, яку колись бачила у сні.

Все відбувалося точно так, як їй снилось. Вони стояли один навпроти одного і Вікторія була дивовижно гарна. Віктор не відводив від неї погляду, а в серці Хелени вирувала буря злості й роздратування, які тільки прокидались. Їй хотілось кричати на весь голос, виплеснути всю лють, що вирувала всередині, кинутись на Вікторію, відчуваючи, як пальці впиваються у її волосся.

Коли Віктор знов потягнувся до сестри, щоб обійняти її, Хелена увірвалась в кімнату, гупаючи ногами так голосно, що вони обоє здригнулись й перевели на неї розгублений погляд.

— Там унизу купа вампірів біля входу у будинок, — намагаючись говорити спокійніше, промовила вона, — вони чекають запрошення господині, бо самі не можуть увійти.

— О, звісно, — посміхнулась Вікторія. — Я вже йду.

Вона знову повернулася до брата та тихо посміхнулась.

— Дякую за подарунок, я у захваті.

Віктор мовчки кивнув їй у відповідь, а Вікторія швидко побігла вниз до друзів.

Напевно, Вікторія вже відкрила двері та запросила всіх, бо відразу почувся радісний, гучний крик. Простір наповнився веселим сміхом і дружніми привітаннями.

Хелена залишаласяь в кімнаті разом із Віктором, мовчки споглядаючи його, не відриваючи погляду. Він відповів їй тихим поглядом. Вона стояла у вільних спортивних штанах і кофтинці, а волосся було заплетене в довгу густу косу.

— Гості вже прийшли. Тобі не потрібно переодягнутись? — запитав Віктор.

Хелена продовжувала мовчки спостерігати за ним. Він посміхнувся, повільно підійшов до неї й тихо прошепотів:
— Може, ти ще не скоро хочеш спуститись вниз?

Як тільки його пальці торкнулися її губ, вона різко вирвалася з його обіймів і голосно промовила:
— Ти правий… я піду переодягнусь!

Вона різко відсохнула його руку і вибігла з кімнати. Віктору нічого не залишалось, як важко зітхнути.

Зберігайте книгу в бібліотеці, щоб не пропустити продовження!
Попереду ще багато несподіванок)))