Хроніки Нових Врат/ Михайло Заїка
Постапокаліптична дилогія «Той, хто питатиме» — це історія про світ, який втомився від відповідей. Збирач брухту Артур знаходить клинок із ШІ Джеймсом, переховуючись від Ради директорів у пошуках підземного Камелота. Коли прадавнє дно заговорює, герої проходять шлях від протистояння до тиші, де світ рятує не зброя, а здатність людини просто побути поруч без причини.
Той, хто питатиме
Безоплатно
Збирач брухту Артур витягає з енергетичної пастки клинок, якого боїться весь світ. У держаку живе голос — старий військовий ШІ, який знає більше, ніж каже. Клинок обрав Артура з причини, якої не збагне ніхто, навіть сам меч.
Тепер за ним полює Круглий Стіл — Рада директорів, що шукає Камелот: те, що лежить у земних надрах і чекає не короля, а правильного запитання. Дорогою на північ Артур дізнається, що за погонею стоїть третя сила, яка пам'ятає геть усе.
Постапокаліптичний вестерн про меч, що вміє сказати «ні», і запитання, потужніше за корону.
Можуть зацікавити
Відьма місячного сяйва
Безоплатно
Ніела одного разу вже помилилась. Вона закохалася не в того чаклуна і в покарання була позбавлена магії. Десять років страждань, безчестя та зневаги від ковену, і ось відьмі місячного сяйва випав шанс повернути втрачене.
Чи скористається вона ним? Навіть сумнівів не майте! Хіба ж відьми колись залишали своє?
А що, якщо в її життя знову увірветься чоловік із минулого, якого мала за дурість називати коханим? Що робити тоді? Помститися чи пробачити?
Дружина з недоліком
Безоплатно
Чоловік від щастя зубами скрипить, його коханка приміряє на себе статус герцогині, а таємний шанувальник не посоромився передати вітання через найманого вбивцю! Шанс повернутись додому є, та тільки до цього світлого моменту треба дожити. І бажано не за стінами монастиря! А значить, настав час брати все в свої руки і показати їм, що іноді недолiки це родзинки.
___
чернетка
У РОЗШУКУ Новорічний переполох
Безоплатно
— Можна. Пончик хочеш? Гарячий.
— Хочу…
— Тільки не криши й маслом не капай!
В очі б’є світло фар зустрічної. Машину кидає, і я різко тисну на гальма. Уникнувши аварії, виїжджаю на напівпорожню дорогу.
Серце калатає… Повільно їду далі. Пончики…
— Марія!..
— М?
— Мої сидіння цнотливо чисті, правда?
— Ваші глазуровані сидіння?
— Марія!!
— Шкода... Цнотливо чиста тепер тут лише я.
