Раді Вас бачити!

Наступний день в мене почався з позитивного підйому. Вперше за довгий час я зустрічав ранок не похмуро і сонно, а бадьоро і з нетерпінням.

  У нас було сьогодні 2 пари, але я здав заліки автоматом, тому в мене вільний день. Алан запропонував зустрітися в обід, він якраз закінчить зі своїми парами. Він прислав мені лише адресу, тому я був дійсно заінтригований місцем зустрічі.

  Хлопець зустрів мене, як завжди – витончено одягненим у світлі блакитні тони і незважаючи на мороз – був у кросівках. Я намагався виглядати презентабельно, але дутий пуховик, тепла кенгурушка та зимове взуття не сприяють атмосфері. Хоча я мабуть все таки сильно накручував себе, адже Алан все так само щиро усміхався при зустрічі і протягував мені гарячий шоколад.

-    Я не брав каву, щоб ти раптом надмірно не збудився, - на цих словах Алана я знову закашлявся намагаючись зробити ковток гарячого напою і очевидно знову почервонів. – Я не це мав на увазі, - замахав руками Алан, посміюючись наді мною. – Ось, - він вказав на будівлю за його спиною, - це найстаріша в місті бібліотека і нам конче треба в ній побувати. І оскільки там не можна галасувати, то і каву я тобі не брав, бо від неї…стають дуже активними.

-    Що ж, я зарахую тобі спробу перевести тему в нейтральне русло, якщо ти скажеш, що домовився і до бібліотеки нас впустять з напоями.

-    Ну… Стосовно цього я не подумав, - винувато відповів Алан, - мабуть краще тут випити.

-    Та без проблем, як тільки охолоне. І як в тебе виникла ідея з бібліотекою, - я захоплено розглядав фасад будівлі. Тут я ще точно не бував.

-    Ну, знаєш, якось прийшло в голову. Ти ж розповідав, що любиш книги. Я спочатку думав книгарню, але потім уявив, скільки там буде народу і що ми не зможемо вільно пошепотіти на різні теми, не боячись бути підслуханими. Тому й обрав бібліотеку.

-    Дуже завбачливо. Наскільки я розумію, ти теж побоюєшся косих поглядів у свій бік? Адже не таке вже й лояльне наше суспільство буває? – Я допив шоколадну смакоту і викинув стаканчик у найближчу сміттярку.

-    Можливо трішки, але точно не від покупців книгарні. Я дійсно хотів створити інтимну атмосферу.

  Все ж мене підкупив його милий тон, тому я вирішив повірити, що це так.

-    За твоєю логікою, наступне побачення з мене і я маю запросити тебе до планетарію, - Алан прочинив двері бібліотеки і пропустив мене всередину.

-    Ну, не обов′язково, можна на даху, але зараз занадто холодно, тому краще перший варіант.

-    Ти так легко про це говориш. А раптом сьогодняшнє побачення тобі не сподобається і ти стрімголов помчиш геть і не захочеш мене бачити? – Що ж все таки мої тривожні думки вибралися на волю, нехай і в жартівливій формі.

-    Сев, повір, якщо ми вже на другому побаченні, то ти зі мною надовго, - таємниче промовив Алан.

-    Що? – Я сподівався на розгорнуту відповідь, але юнак втік від мене крізь великі двері, пірнаючи у коловорот величезних стелажів. Вони були настількі високі, що я боявся уявити драбину, яка була необхідна для того, щоб розставляти книги на тих нескінченних полицях.

  Я так захопився розгляданням цієї небувалої краси, що геть забув, про що ми взагалі говорили. Та й по правді і сам Алан вже мене не хвилював. Я наче загіпнотизована пташка ходив навколо і роздивлявся кожну книгу, кожну поличку і зачудовано вдихав аромати старовини.

-    Май на увазі, - хлопець з′явився знізвідки, - я дуже ревнивий. А в тебе я бачу виникла справжня хімія з цими книгами, - він кивнув на кілька витворів мистецтва в моїх руках.

-    Ну, ти сам мене привів. Я навіть здивований, чому я раніше тут не бував і не знав про існування такого місця сили.

-    А все тому, любий Севе, - Алан підійшов ззаду і прошепотів мені кудись в потилицю, - що ти не мав потрібних зв′язків. Так просто до цього храму розуму не потрапити. Це своєрідний музей. І якщо ти хотів почитати ці видання, - легке торкання книг і моїх рук, від чого шкіра на них вкрилася сиротами, - то мушу тебе розчарувати - їх можна дивитися лише тут. Додому брати не можна. На відміну від мене, - ще тихішим голосом мовив Алан, мабуть сподіваючись, що я не почую. Але я почув. Почув і забув про книги. А ще я не помітив, що затримав дихання поки хлопець стояв позаду мене. Банально, але це так. Його вплив на мене щохвилини ставав все сильніший. Незважаючи на всі мої намагання, я очевидно піддавався емоціям, почуттям, гормонам і всьому іншому хаосу і закохувався в цього хлопця. Неймовірно. І я його знаю всього кілька днів!

  Після натхненного походу до потаємної бібліотеки, в яку вхід лише обраним, я був переповнений почуттями і не лише від любові до книг... Мені хотілося цієї ж миті зробити щось настільки ж приємне Алану, який спокійно крокував поруч і по-доброму поблажливо посміхався, дивлячись як я радію, наче школяр, якій отримав крутий подарунок від Святого Миколая!

  Коли ми зупинилися на розі за кілька кроків від шаленого потоку головної вулиці, я не вигадав нічого розумнішого, окрім як піддатися хвилинному пориву. Поки Алан спантеличеним поглядом запитував, чому ми стоїмо, я в мить опинився біля нього – він завмер і здавалося перестав дихати. Очі в очі, зіниці розширені – не то від страху, не то від збудження, вуста в кількох міліметрах від моїх – я відчував їх запрошувальне тепло. Секунда, дві... І він не витримує першим і цілує мене. Спочатку ніжно, але я оговтуюся і швидко перехоплюю ініціативу, охоплюючи  обличчя юнака руками і вимогливо поїдаючи своїми вустами його. Алан засовує свої на диво гарячі долоні мені під куртку і веде по спині і животі. Я від цього втрачаю голову остаточно і готовий благати, щоб він не зупинявся і продовжував ще і ще, поки нас на цю грішну землю не повертають слова якоїсь жіночки про те, що молодь геть сором втратила.

 Я видихнув, неохоче відірвався від Алана і розфокусовано почав озиратися. Жіночка вже була далеко і можна було продовжити, але атмосфера була втрачена. На жаль. Я глянув на хлопця – здавалося, що він теж не розуміє, що сталося, де він перебуває і чому його вирвали з нірвани.

-    Вибач, - я перший подав голос, - я зазвичай не такий...

-    Напористий? – засміявся Алан.

-    Так, я взагалі такого ніколи не робив, а це, наче...гальма зірвало... Ти дуже привабливий.

-    Я гадав, що я перший тобі це скажу, - Алан нахилився і легенько поцілував мене нарешті виймаючи руки з-під моєї куртки. Одразу стало холодно і порожньо.

-    То скажеш?

-    Так. Ти подобаєшся мені, Севе, дуже подобаєшся! До речі, яке твоє повне ім’я? І прізвище? – Ми рушили далі, ступаючи в галасливе місто.

-    Дивно, що ти лише зараз цим зацікавився. Хоча, якщо чесно я теж хотів запитати твоє прізвище. А то лише ім’я знати якось несерйозно.

-    Так, згодний.

-    Ну, в мене просто – Сев – це від Северин.

-    Як Наливайко?

-    Ну, ні, чому одразу у всіх така асоціація??

-    Ну, ще може сказати, що є щось схоже на Салазар Слізерин.

-    Так, ясно, фантазії на найкращому рівні. Прізвище взагалі навіть не питай і не проси деталей – може колись розповім, але не сьогодні. Шеффер.

-    Гмм, ну, чого ти, нормальне прізвище? Наче якесь знайоме...

  Ми вже дійшли до затишної кав’ярні і заходили всередину замовити кави. Яблучний латте і капучино з корицею.

-    Тепер ти, - я вже не запитував, а вимагав.

-    Алан Торнтон, - юнак вклонився і зробив реверанс, від чого я розсміявся. Мене давно так щиро не смішили. Десь на задвірках пам’яті щось промайнуло і одразу ж забулося, бо Алан перебрав мою увагу на себе, підійшовши і вирішивши зробити кілька фото нас удвох. Вийшло настільки гарно, що я можу не стриматися і поставити фото на шпалери в телефоні!

  Наступні кілька годин ми провели обговорюючи чомусь старенький серіал про вампірів. Я його дивився уривками, напротивагу Алану, який не міг повірити, що я не можу розділити його любов до парочки Спайка і Баффі і все допитувався чи я часом не за команду Ангела? Я поклявся, що подивлюся цей серіал від початку, щоб дати більш точну та розгорнуту відповідь, але хлопець запропонував осилити його разом в якийсь день на зимових канікулах, до яких рукою подати.

  А потім ми щасливі ще кілька годин гуляли парком і навіть годували качок горохом, поки не замерзли.

  Алан запропонував провести мене, але я відмовився, зіславшись на те, що я ще не готовий. Він поставився з розумінням. А насправді я просто соромився того, що живу в гуртожитку, а не як деякі забезпечені студенти - на квартирах. Тому ми попрощалися і я щасливий повернувся до гуртожитка гуглити інформацію про Спайка.

   Наступного ранку я піднявся знову заряджений позитивом і радів кожній миті. Алан побажав мені доброго ранку картинкою з гарною совою, я йому відправив смішного котика, який не хоче влазити з-під ковдри.

   Першою парою в нас стояла астрономія і я нарешті на неї потраплю. Може щось цікаве для себе вивчу і запишу, а потім здивую Алана своїми хоч якимись знаннями. Та й самому ставало дедалі цікаво - що ж це за наука, яка закохує в себе таких чоловіків?

    Ми з подругою зайняли, як завжди місця в першому ряді. Марися не припиняла захоплюватися цитую: “Чарівністю і вампірською сексуальністю” нашого викладача, сподіваючись привернути його увагу. Заради цього вона сьогодні навіть перевершила себе - макіяж на вищому рівні і спокуслива сукня, в якій дівчина виглядала настільки привабливою, що якби я був гетеро, то вже би втратив голову від неї. В тім, наші одногрупники, які змогли прийти на першу пару тільки те і робили, що облизували очима тонкий стан дівчини, підтверджуючи мої переконання. Поки я про це розмірковував, до нас підсів Олег і став щось запитувати в Марисі. Оскільки подруга була зайнята я розблокував телефон, бажаючи написати Алану, щоб поскаржитися на неймовірну скуку, але раптово відчинилися двері аудиторії і мій Алан з’явився власною персоною. Від подиву я навіть рота привідкрив. Спочатку я подумав, що він вирахував, де в мене пари і вирішив здивувати, завітавши перед дзвінком. Але, коли хлопець зі стосами паперів покрокував за кефедру та став те все розкладати на столі, я почав підозрювати щось не ладне.

  Швидко смикнувши Марисю, я запитав, що відбувається?

-          Аа, то ти нарешті його побачив, це наш викладач астрономії, - останні слова потонули у дзеленчанні, яке сповістило про початок першої пари.

  Саме цей момент Алан Торнтон обрав, щоб випрямитися, підняти голову до студентів і зіштовхнутися з моїми очима та завмерти.

Ми здавалося кілька хвилин дивилися один одному в очі: мій розгублений погляд і його спочатку шоковане, а потім - кам’яне обличчя.

Через хвилину Алан відвів погляд, скерувавши його вище моєї голови і мовив:

-          Так, шановні, філологи, доброго вам ранку, починаємо пару.

Раптово в повітрі запахло малиною.