Раді Вас бачити!

Розмірковуючи про свої минулі невдачі в особистому житті я, наче крізь вату почув чоловіче "кхм". Піднявши голову від свого стакана я несподівано натрапив на все ті ж два холодні льодовики.

- Можна присісти? - сусід по черзі вказав на вільний стілець поруч з моїм. Нахабності не займати.

- Так, звісно, це вільна територія, - якомога байдуже відповів я намагаючись чимшвидше допити каву. Рідина виявилася все ще гарячою і я закашлявся. Що ж, схоже моє призначення у цьому всесвіті - ганьбитися перед цим незнайомцем.

- Гей, полегше, я тебе нікуди не підганяю і не покусаю! - Юнак присів за столик і добродушно усміхнувся? Усміхнувся чи мені здалося? - Вибач, я мабуть був трохи грубим, - він кивнув у бік, натякаючи на те, що відбулося в черзі. - Зазвичай я не такий, просто сьогодні... Сьогодні, скажем так, все пішло шкереберть  і мене підняли в дуже ранню рань. А коли це дуже рання рань і я не встиг заправитися кавою, то буваю, знаєш, злегка...

- Мудилом? - Вирвалося в мене. - Ой, вибач. - я потупив очі.

- Та нічого, все гаразд, принаймні справедливо. Та тепер я прийшов до норми, - він підняв стаканчик з латте, - і готовий загладити свою провину.

- Залагодити провину?

- Так, давай почнемо хоча б зі знайомства. Я - Алан, - і він простягнув долоню, яку я машинально стис і відпустив.

- Це зараз такий жарт був? - я швидко обернувся, сподіваючись побачити його дружків чи дівчат, які б це знімали на камеру, але нікого не було. І я знітився ще більше, тому що не міг зрозуміти, чому цей красунчик заговорив зі мною ще й до того ж підсів до мене?! Зазвичай такі або не помічали моєї невибагливої персони, або робили так, як цей Алан в черзі і деколи ще гірше. Тому моя тривожність зараз била на сполох!

- Щось сталося? - Він роззирнувся слідом за мною. - Я розумію, що вчинив не гарно, - продовжив Алан, - тому пропоную примирливу каву. Після пар, бо зараз в тебе вже є.

  Я продовжував підвисати. Це, що - цей хлопець зі мною заграє? Чи я перечепився в кафе, впав, втратив свідомість і тепер мені це сниться поки дівчина-продавчиня намагається ляпасами привести мене до тями?

- Я не маньяк і не вбивця, якщо ти задумався про щось подібне. Коли так сильно переживаєш, то можемо просто випити кави тут, біля університету. Поспілкуємося, можливо розкажеш мені щось цікаве про цей навчальний заклад? Бо я тут сьогодні вперше, можна сказати. Чи хоча б скажи своє ім'я.

- Ну, добре, гаразд, я - Сев, - я нарешті вирішив ризикнути. Навіть, якщо ця кава не обернеться чимось хорошим, то принаймні я спробував, а не ховав голову в пісок, як каже Марися, натякаючи на страусів і їх втечу від небезпеки(а може відповідальності), але ми обидвоє прекрасно знаємо, що вони так насправді не роблять.

- Тоді давай свій номер, Сев, і я тобі напишу чи зателефоную, як тобі зручніше?

- Напишеш, - я ввів свій номер в його Samsung.

- Домовилися, тоді я побіг, бо в мене скоро пара, не хочу запізнюватися і треба ще дещо підготувати.

- Звісно, в мене теж скоро пара.

- Тоді до зустрічі, Сев,- Алан подарував мені тепло своєї усмішки і за секунду розчинився в натовпі.

А я ще сидів кілька хвилин і розмірковував чи це дійсність, все, що відбулося, поки мене не відірвала від роздумів мелодія телефонного дзвінка.

   Після хвилинного словесного хаосу на тому кінці дроту, я насилу зрозумів, що ми когось затоплюємо і потрібно терміново повернутися до гуртожитка, щоб перекрити чи воду, чи замінити щось - я до кінця так і не збагнув. Оскільки мій сусід по кімнаті відпочивав у Карпатах, то терміново бігти і вирішувати проблему мав я.

   Вже по дорозі я попередив Марисю, просячи всіма правдами і неправдами мене прикрити, бо це дійсно була поважна причина. Я лише сподівався, що комендантша напише мені сяку-таку довідку в знак підтвердження моїх слів.

Лише через 2 години мене відірвав від справ звук повідомлення. Поки сантехнік крутив гайки(чи гвинтики, чи ще щось - я був від розуміння цього далекий), я швиденько відкрив чат. Писав Алан. Пропонував зустрітися через годину біля головної будівлі університету. Я скептичним поглядом окинув ареал робіт і розчаровано відповів, що сьогодні я зможу або дуже пізно, або і зовсім не зможу. Алан поставився з розумінням і сказав, що в будь-якому разі чекатиме відповідь пізніше. Навіть, якщо вона буде негативна. Чомусь було приємо це чути.

Ще одне повідомлення - від Марисі - розписувала, що пара минула пречудово, викладач зовсім не злий, поставився з розумінням до ситуації Северина і навіть "н" не поставив! А далі - купа захоплених вигуків про самого викладача - охи, ахи, черпахи, який він красунчик, всі студентки і навіть деякі студенти втратили голову. Відписавши Марисі слова вдячності, я повернувся до Федора Степановича з його гвинтиками.

Після тривалої роботи я нарешті прийняв душ і наважився написати Алану. Марисі я про нього не розповів. Вирішив, що спочатку перевірю сам, а потім поділюся з подругою, якщо буде чим ділитися.

   Ми домовилися зустрітися біля парку о 18:00. Я нервувався, одягаючись в зелений в'язаний светр і світлі джинси. Звісно, до цього я перебрав півшафи.

   Підходячи до парку я здалеку примітив світлу високу фігуру. Підійшовши ближче, я зрозумів, що хлопець не перестає дивувати - білий зимовий пуховик - лише безмертний наважиться взимку одягати такі кольори. Або той, хто на машині, - запізніло дійшло до мене.

- Ну, привіт, Сев, - Алан несподівано підійшов та обійняв мене, я шоковано на мить завмер.

- Та бачились сьогодні. Хоча в мене по враженням, наче дійсно кілька днів минуло.

- Все так погано в університеті? - печально запитав Алан, поки ми повільно йшли вздовж засніжених алей.

- Та ні, з навчанням все добре, в мене домашні справи так би мовити. Дещо потрібно було замінити, викликав професіонала.

- Ааа, ну, в будь-якому разі ти не провів кілька годин в групі галасливих бабуїнів.

- Сьогодні - ні, але я тебе розумію, - сміючись, ми звернули на друге коло.

- Слухай, Сев, давай не про роботу, пішли в кафе, з мене ж кава та тістечко - не забувай!

- Ооо, вже з'явилося тістечко? - я фліртуючи легенько штовхнув Алана плечем, він відповів взаємним штовханням і сміхом. Наша легкість спілкування загасила всю мою тривожність. Я дозволив собі флірт і спонтанність.

   Зазвичай переповнене в студентський час кафе, зараз самотньо і затишно блимало гірляндами. Ми розмістилися якнайдалі від входу - біля вікна. Між нами була запалена ароматична свічка, тому навколо літав теплий аромат лаванди. В Алана під верхнім одягом був спокусливий синій светр з низькою горловиною та сині діряві джинси. В мене складалася думка, що йому личить геть все. Можливо так і є. Однозначно так і є. А ще я запізніло зрозумів, що Алан перевдягнувся, оскільки зранку на ньому був інший одяг. Він з′їздив додому, перевдягнувся і приїхав назад для зустрічі…зі мною?..

- Ну як там починаються всі незручні розмови на перших побаченнях? Що ти любиш? Чим займаєшся? Ти із команди собачників чи любиш котів? - Почав розмову Алан.

- А я вже встиг забути, який ти прямолінійний, - відказав я попиваючи, замовлене капучино з корицею і намагаючись так відволіктися від нервування. – Давай я запитаю не таке банальне.

- Ану, здивуй мене.

- Чому ти мене запросив? - Як пластир відірвати, щоб не надумувати і не накручувати себе. - Тому, що ти нікого тут не знаєш?

- Кхм, Сев, я згоден, що мої перші слова ніяк не викликали прихильності. Але єдине хороше, що в цьому було - те, як ти почервонів. Саме за цим симптомом я зрозумів, що ти не черговий аби-хто, а привабливий юнак, який на 70% міг опинитися потрібної мені орієнтації. Знаєш, складно в реальності, а не в додатку, знайти когось, з ким можна піти хоча б на каву.

- Лише на 70%? - перепитав я.

- Ну, всі інші мені довелося перевірити особисто. І мені дійсно пощастило!

   На це мені було нічого відповісти, тож я просто насолоджувався кавою і хорошою компанією. Алан попивав свій латте, відкинувшись на спинку стільчика і не зводячи з мене очей.

- Алан, ти мене злегка бентежиш цим постійним поглядом.

- Ну, тоді відповідай на інші питання. Що подобається? Чим захоплюєшся? Коти? Ну, скажи, що ти кошатник?

- Так, ну добре, про пари я говорити не хочу - давай на сьогодні на них буде табу, - Алан в знак згоди підняв руки, - тож, чим я захоплююся... Ну, взагалі, всього потрохи, але здебільшого я люблю хорошу літературу, можу читати в будь-яку вільну хвилину. Мрію побувати на концерті The Hurts, знаю всі їх пісні, обожнюю котів, хороші фільми, музику, прогулянки, особливо в лісі - там тихіше і спокійніше, люблю ароматичні свічки, як ця, - я жестом вказав на свічку між нами.

- Що ж це цікаво, - задумливо протягнув хлопець, - я знав, що таки коти!

- Це перше, що прийшло в голову.

- То це ж і найкраще, це і є твоєю серцевиною, те, що розповідаєш не задумуючись.

- Серцевина? Це із "Хранителів снів"?

- Так, значить дійсно любиш хороші фільми і мультфільми.

- А ти? Як стосовно тебе, Алане?

- Космос. Я обожнюю космос і все, що пов'язане з ним. Звісно, що я теж люблю хороші фільми, музику, але, якщо обирати щось основне - це космос. Це незбагненний всесвіт із мільйонами мільярдів зірок, планет, астероїдів, комет, білих карликів та всіх інших космічних тіл, які досі повністю не вивчені Але навіть те, що нам відомо - неймовірно захопливо! Особливо в телескопі, особливо в планетарії! - Алан з таким захватом розповідав про це, що я заслухався з відкитим ротом і захотів якнайшвидше побувати на тій клятій астрономії! - Розумієш, космос ще почали вивчати такі мислителі та філософи, як Платон, Аристарх, Птолемей, потім Коперний, Бруно, Галілей! І найцікавіше - скільки минуло століть, а ми, здається, навіть на 50% не просунулися у вивченні всесвіту! Розумієш, наскільки він величезний та фантастичний?!

- Вав, я щойно на власні очі побачив, як виглядає щира любов. - На цих словах Алан якось дивно на мене поглянув. Чи може мені здалося.

Покінчивши з кавою та тістечками ми вирішили прогулятися вечірнім містом. Гіпотеза, що Алан може  виявитися маньяком танула на очах. Він був чарівний, веселий, зі смішинками в очах і відвертою захопленістю своїм космосом. Чим більше я про нього дізнавався, тим сильніше не розумів, чому він захотів зустрітися зі мною? Адже, є багато цікавіших за мене персон, які і виглядають краще, а не, як я. Ну, кому сподобається худюща шпала із світлим воронячим гніздом замість зачіски? Щоправда очі були в мене гарні - насичено зелені. І це мабуть чи не єдине, що мені в собі подобалося.

- То як? - Схоже я так сильно поринув у самокопання, що прослухав Аланове питання.

- Вибач, я завис і прослухав, повтори, будь ласка? - Сказав я правду.

- Сподіваюся, що ти завис не через те, що тобі зі мою скучно, - якось сумно промовив він.

- Що? Ні! Мені з тобою дуже цікаво! Так цікаво, що я би до ранку гуляв аби не холод!

  Хлопець заусміхався.

- Отож, відповідь так? Якщо ти готовий гуляти зі мною до ранку, то ти не відмовишся зустрітися завтра. Тільки чур місце обираю я!

- Ааа, ну, я нічого не планував, тож вечір у мене вільний і я з радістю.

- Значить побачення номер два, - здавалося, Алан своєю відкритістю та щирістю заразив і мене, тому ми стояли один навпроти одного і усміхалися, як два дурники.

Вже дорогою до гуртожитка, після того, як ми попрощалися з Аланом, я не припинив про нього думати. Щоб не мучатися від своїх тарганів, я вирішив закрити їх у комірчині та не випускати на волю. Мені з Аланом дуже добре, затишно, хочеться все більше і більше спілкуватися, значить я просто радітиму життю, віддамся на волю почуттів і побачимо, що буде. Я морально втомився та виснажився воювати із самим собою та своїми тривожними думками. Від сьогодні я просто хочу бути щасливим!