Раді Вас бачити!

Андре не сказав жодного слова. Він просто підхопив Софі на руки, наче вона нічого не важила, і впевненим кроком попрямував до виходу.

Натовп мовчки розступався перед ним, утворюючи живий коридор. Гості інстинктивно відчували ту саму важку, небезпечну ауру, з якою краще не жартувати.

Мачуха спробувала щось вигукнути навздогін, але після одного його погляду слова просто застрягли в неї в горлі.

Він обережно посадив дівчину на шкіряне сидіння, кинув охороні короткий наказ їхати слідом, і чорне авто плавно рушило з місця, залишаючи позаду яскраве світло ресторану. Салон наповнився м'яким теплом і тихою роботою двигуна. Напруга останніх годин різко відпустила, і виснаження звалило Софі. Вона заснула майже миттєво, безсило схиливши голову на спинку крісла.

Андре зупинив авто біля її темного будинку. Він не глушив мотор, довго і мовчки дивлячись на сплячу дівчину у тьмяному світлі приладової панелі, не поспішаючи її будити.

Щойно він повернувся в місто, одразу дізнався її адресу і хто вона така.

Це була його звична обережність, та й йому було потрібно зрозуміти, як вона опинилася в тому лісі. Дані були цілком звичайними, аж поки він не побачив, ким був її покійний батько. Колишній партнер його брата, Домініка.

Дивний збіг чи запланована провокація? Цього він ще не знав.

Але сьогоднішня зустріч... Він просто не зміг залишитися осторонь. Хоч сам був далеко не святим і звик ставитися до жінок як до способу зняття напруги, але Софі... Вона була іншою. Він зрозумів це ще тоді, коли побачив її щиру турботу, і переконався сьогодні, спостерігаючи, як відчайдушно вона відбивалася від того виродка.

Різкий спогад про те, як Генрі намагався її поцілувати, знову виринув із пам'яті. Андре мимоволі міцніше стиснув кермо, його охопило бажанням розвернутися й добити його.

У тиші салону він дозволив собі те, чого так довго уникав.

Андре плавно нахилився ближче, вдихаючи аромат її волосся та шкіри на шиї, біля самого вуха.

Цей дивний, ніжний запах... Суміш лісової свіжості та природної чистоти тіла обеззброювала сильніше за будь-який адреналін на рингу.

Ніяких задушливих, важких парфумів. Лише чиста шкіра з її власним, невловимим ароматом, який ніби був створений спеціально для нього.

Його різко прострелило збудженням.

Його пальці, все ще зі збитими до крові кісточками, обережно торкнулися її обличчя. Він повільно спустився нижче, ледь помітно провівши великим пальцем по її нижній губі.

Софі різко розплющила очі.

Побачивши його так близько, вона злякалася власної реакції — серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей. Не в змозі вимовити й слова, вона лише важко дихала, заворожена і паралізована цією близькістю. Інстинктивно відгукуючись на ніжність його дотику, вона ледь прочинила рот.

Він м'яко провів пальцем по внутрішній стороні її губи, обережно торкаючись кінчика язика. Софі різко втягнула повітря й затамувала подих.

Його погляд миттєво потемнів.

— Запиши мій номер, — глухо промовив він, забираючи руку від її обличчя, і вся натягнута, п'янка ейфорія тиші миттєво розсипалася.

Софі лише розгублено кліпала віями, ще не зовсім розуміючи значення його слів. Тоді Андре сам узяв її сумочку, що висіла через плече, дістав телефон, вписав свій номер і одразу ж зробив виклик собі, щоб зберегти її контакт. Дівчина ніби отямилася. Вона тихо подякувала і поспіхом вийшла з машини.

— Наступного тижня, — кинув він навздогін, коли вона вже стояла на тротуарі. — Я зайду за тобою на каву.

Вона нічого не відповіла.

Андре ще довго сидів у темряві салону, дивлячись їй услід і міцно стискаючи кермо. Він не розумів, навіщо це зробив. Він же присягнувся: жодних зобов'язань, жодної відповідальності, а головне — жодної залежності від іншої людини. Але його ніби якась невидима сила тягнула до неї.

У будинку Софі одразу ж зачинилася у ванній.

Вона довго стояла під гарячим струменем води, заплющивши очі і фізично змиваючи із себе цей вечір, дотики Генрі та власний страх. Коли вона, вже трохи заспокоєна, спустилася на кухню заварити чаю, у дверях з'явилася розлючена мачуха.

— Ти хоч розумієш, що ти наробила?! — заверещала жінка. — Ти зганьбила нас! Генрі в лікарні, угода під загрозою! Ти вийдеш за нього, хочеш ти цього чи ні!

Софі повільно поставила чашку на стіл і обернулася. У її погляді більше не було того звичного страху.

— Я не піду заміж за цього виродка. Тобі треба — ти і йди, — чітко і твердо промовила вона. — Більше ти не будеш вирішувати за мене. І я скоро з'їду звідси. Назавжди.

Мачуха завмерла від несподіваннки. Вона вперше побачила перед собою не покірну, зламану сироту, а дівчину, яка відчула смак власної сили та свободи.