Раді Вас бачити!

Ранок зустрів Андре терпким запахом свіжої кави та солодким ароматом смажених млинців.

Він повільно підвівся на ліжку і на секунду завмер, прислухаючись до своїх відчуттів. Тіло озивалося тупим болем, нагадуючи про вчорашнє. Футболки на ньому не було — лише штани, а закривавлена сорочка і піджак кудись безслідно зникли.

«Там документи», — стурбовано подумав він, і ця думка змусила його остаточно прокинутися.

Важко спираючись рукою об стіну, Андре попрямував до кухні.

Софі стояла біля плити.

Вона була настільки зосереджена на тому, як наливає тісто на гарячу сковорідку, що нічого не помічала навколо, ледь помітно пританцьовуючи в такт тихій мелодії, що лунала з радіоприймача.

Андре завмер у дверях. Його погляд, всупереч здоровому глузду, мимоволі опустився на плавні вигини її стегон. Усередині раптом спалахнув гарячий приплив збудження, який виявився настільки сильним, що на мить змусив його забути про ниючий біль у потилиці.

«Яка ж вона незвичайна...» — майнула в голові непрохана думка.

У ній не було нічого особливого: звичайна сіра футболка, джинси і це вогняне руде волосся, недбало заплетене в тугу косу.

Але відірвати від неї погляд було неможливо.

Раптом відчувши на собі погляд, дівчина здригнуглася від несподіванки. Вона розвернулася і помітно зніяковіла, побачивши, як її уважно розглядає незнайомець. Вона відчула, як на щоках проступив рум'янець, і, відвернувшись, швидко опанувала себе.

— Ти вже прокинувся... Як почуваєшся? — стурбовано запитала вона, так і не випускаючи кухонної лопатки з рук, і повернулася знову до нього.

— Нормально. Я звик до такого, я колишній боксер, — відповів він рівним голосом, уважно спостерігаючи за кожним її рухом. — Мене звати Андре.

— Софі, — тихо прошепотіла вона у відповідь, ніби боячись порушити крихку рівновагу між ними.

Вона відвела погляд і нервово витерла вільну руку об джинси.

— Я принесу тобі чисту футболку. Це мого батька, він теж був таким великим, — додала вона з ледь помітним надломом у голосі і швидко вийшла з кухні, ховаючи очі.

Повернувшись за хвилину, вона мовчки простягнула йому спортивні штани та футболку. А потім акуратно поклала на стіл його портмоне, заспокоюючи його тривогу щодо документів.

Сніданок був простим, але ситним: Софі поставила перед ним тарілку з гарячими, рум'яними млинцями, окремо нарізала сир та подала варені яйця. У глибоку піалу вона щедро налила густе полуничне варення, яке закривала ще минулого року.

— Любиш чай чи каву? — запитала вона, зупиняючись біля чайника.

— Каву. Без цукру.

Вона поставила перед ним гаряче горнятко і несміливо сіла навпроти:

— У мене лише розчинна кава, вибач.

Андре прискіпливіше подивився на неї. В її очах було стільки турботи і якогось зворушливого переживання, що він лише мовчки кивнув і взявся до їжі.

Вона мовчки взяла плитку шоколаду і, поламавши її, поклала на стіл.

— Пригощайся. Я зранку без шоколаду не прокидаюся.

— Ні, дякую.

Далі вони снідали в тиші. Але це не була та важка, гнітюча мовчанка, коли не знаєш куди подіти очі. Навпаки — ця тиша огортала відчуттям безпеки, затишку і дивної, незвичної для Андре доречності.

Після сніданку він запропонував помити посуд, але Софі м'яко відмовилася, наказавши йому йти відпочивати. Сама ж швидко прибрала на кухні й пішла на подвір'я, щоб глянути на свої маленькі теплиці.

Згодом, почувши, як клацнули вхідні двері, він і сам вийшов на свіже повітря.

Софі допомогла йому зручно влаштуватися у плетеному кріслі, принесла склянку води й ліки, а сама повернулася до роботи в саду. Вона любила попоратися в землі. Любила дивитися, як з маленької насінини виростає ціле життя, яке ще й дає плоди.

Андре ж у свою чергу мовчки спостерігав, як вона порається біля клумб, дбайливо висаджуючи в землю квіткові цибулини.

Вона потроху, слово за словом, розповідала про своє життя, про навчання, заповнюючи простір своїм м'яким голосом. Він не спішив ділитися інформацією про себе. Просто йому було приємно чути її голос. Він був теплий і якийсь тягуче-солодкий. Він просто слухав...

Але атмосфера миттєво змінилася, коли мова зайшла про вчорашню зустріч із давньою подругою Марго.

Погляд Андре миттєво поважчав, ставши холодним і жорстким. Уся його розслабленість випарувалася.

— Не зустрічайся з нею більше. Тримайся від неї подалі, — чітко промовив він.

Його тон був настільки категоричним і владним, що просто не залишав жодного місця для суперечок чи зайвих питань.

Перевівши розмову в інше русло, вони гарно провели час.

Увечері Софі зайшла до вітальні й завмерла на порозі.

Вона застала його біля великого дзеркала. Андре стояв без футболки, мовчки розглядаючи своє побите тіло. Синці на його широкому торсі за день потемнішали, налилися темними кольорами і стали ще виразнішими, лише підкреслюючи кожен рельєф тренованих м'язів. Від нього віяло небезпекою і грубою чоловічою силою.

Дівчина миттєво відвела погляд, відчуваючи, як від хвилювання перехоплює подих, а серце починає вибивати в грудях шалений ритм.

Її тіло реагувало на цього чоловіка так, як ніколи раніше. Андре належав до того типу, про який вона, домашня дівчина, не знала абсолютно нічого. Вона губилася поруч із ним, не розуміючи, як правильно поводитися, куди дивитися чи що говорити, аби не здаватися йому дурною чи наївною.

Цей дикий контраст — його закритість із сильною енергетикою та її недосвідченість — водночас лякав її до тремтіння в колінах і... нестерпно вабив.