Раді Вас бачити!

Ранок видався напруженим.

Неділя тягнулася повільно. Андре прокинувся з важкою головою, але з абсолютно чітким розумінням: йому не місце поруч із такою чистою дівчиною.

Він не мав права затягувати її у свій жорстокий світ, у своє темне минуле. Участь у нелегальних боях, нічні перегони та ті небезпечні проблеми, що зараз важким тягарем висіли на ньому — усе це було тим брудом, від якого він просто зобов'язаний був її захистити.

Він дістав телефон, глибоко вдихнув і набрав знайомий номер.

— Так, — пролунав у слухавці спокійний, розмірений голос Марата.

— Привіт. Ти зайнятий зараз? — Андре сам чув, наскільки глухо і втомлено звучить його власний голос.

— Збирався в зал. Щось трапилося?

— Забери мене... Я за містом. Адресу скину зараз.

— Чекаю, — коротко і без зайвих питань відповів друг.

Так буде правильно. Для обох. Андре опустив телефон, навіть не підозрюючи, що в цей самий момент за стіною, у коридорі, завмерла Софі. Вона випадково почула цю коротку розмову, і кожне його слово відгукнулося в ній раптовим, болісним смутком, який здушив горло.

Коли він важкою ходою зайшов на кухню, вона вже поралася біля столу. Нарізала авокадо, викладала на тарілку рум'яні тости та яєчню з беконом. Але її рухи були надто різкими, нервовими, а пальці ледь помітно тремтіли, відмовляючись слухатися.

Андре мовчки зупинився у дверях, спостерігаючи за цією метушнею. Він миттєво зрозумів її стан і, здогадавшись, що вона все чула, тихо сів за стіл.

— Поїж, — ледь чутно промовила вона, дивлячись кудись повз нього. Її голос звучав рівно. Майже. Лише легке дрижання видавало її з головою.

Андре дивився на неї і мовчав.

Він умів читати людей, і зараз бачив набагато більше, ніж вона хотіла показати: приховану образу, розгубленість і невпевненість. Софі була ще такою юною і щирою, що просто не вміла носити маски та ховати свої справжні почуття.

Саме тому йому потрібно було піти. Якомога швидше, вирвавши цю всю незрозумілу тягу з корінням.

Поки ще не пізно. Поки ця раптова, нелогічна прив'язаність не перетворилася на щось, що він більше не зможе контролювати.

— Дякую за все, — сказав він глухо, ніби слова дряпали горло.

Вона лише коротко кивнула, так і не піднявши очей, ніби до тремтіння боялася, що він прочитає в її погляді все, що розривало її зсередини.

— Будь обережним, — нарешті вимовила Софі і, пересиливши себе, все ж наважилася поглянути прямо на нього.

Лише на мить їхні очі зустрілися. У цю коротку секунду Андре довелося до болю міцно стиснути щелепи, щоб не зірватися і не податися вперед.

Він ще стояв тут, ще фізично був тут, але подумки вже змусив себе переступити поріг.

Андре повільно підвівся і попрямував до дверей, почувши, що під'їхала машина.

На під'їзній доріжці з гучним хрускотом гравію під шинами вже зупинився тонований чорний позашляховик.

Софі вийшла на ґанок слідом за ним, міцно обхопивши себе руками за плечі, ніби від різкого пориву крижаного вітру їй раптом стало дуже холодно.

Марат якраз вийшов з машини і неквапливо прикурював сигарету.

Андре одразу помітив, як друг своїм звичним, скануючим поглядом оцінює дівчину, і йому це різко не сподобалося. Усередині ворухнулося глухе роздратування.

Він бачив, що Марат миттєво відзначив її юність, домашню простоту і повну відсутність того штучного, вилизаного блиску, до якого вони звикли у своєму оточенні.

— Привіт. Я Софі, — невпевнено кивнула вона, намагаючись триматися гідно.

— Марат. Друг Андре, — той ледь помітно кивнув у відповідь, повільно випускаючи сизий дим.

Андре кинув швидкий погляд на Софі, але миттєво відвів очі. Він шкірою відчував, що Марат без жодних слів розуміє ту електричну напругу, що зависла між ними.

— Готовий? — запитав друг, відкидаючи недопалок на асфальт.

Андре мовчки кивнув.

Софі тихо, з натягнутою посмішкою побажала їм усього найкращого, і він, не озираючись, опустився на пасажирське сидіння. Важкі двері позашляховика з глухим звуком зачинилися, остаточно відрізаючи його від її світу. Потужний двигун заревів, і машина плавно рушила з місця.

Деякий час вони їхали в абсолютній тиші. Марат зосереджено дивився на дорогу, але Андре раз у раз нервово поглядав у дзеркало заднього виду, не в змозі відірвати погляд, поки маленький силует будинку повністю не розчинився вдалині.

— То що відбувається? — нарешті порушив тишу Марат, не відриваючи погляду від траси. — Чому ти взагалі опинився тут?

Андре важко, з хрипом видихнув, мимоволі торкнувшись запеченої рани на потилиці.

— Пам'ятаю ресторан, зустріч із Кеном. Потім провал, як я сів у машину... Різкий удар по голові, — його голос став жорстким, як холодний метал. — Я відбився, вирвався. Потім був ліс, десь тут. І ця дівчина... вона буквально тягнула мене на собі. Я провів ці вихідні в неї.

Марат глухо засміявся, і на його губах з'явилася знайома крива усмішка.

— Маленька медсестричка запала в серце? — відверто підколов він, перевіряючи реакцію.

Андре різко зціпив зуби. У його погляді миттєво спалахнула злість. Він нічого не відповів на провокацію, лише відвернувся до вікна, похмуро вдивляючись у сірі дерева, які швидко пробігали повз.

Марат розуміюче хмикнув і міцніше перехопив шкіряне кермо.

— Вона тобі сподобалася, — це було не питання. Марат просто спокійно констатував факт.

Андре знову важко видихнув, безсило відкидаючи голову на підголівник.

— Їй не місце в моєму світі, Марате, — відповів він після довгої паузи, все ще дивлячись у вікно. — Моє минуле, нелегальні бої, і ті проблеми, які зараз висять наді мною... Я не знаю, що взагалі відбувається, — занадто емоційно додав він, вперше за довгий час видаючи втому та відчай. — Вона занадто чиста для всього цього. Я не хочу тягнути її за собою в цей бруд. Так буде правильно. Для обох.

У їхній компанії не мали звички брехати один одному або грати в показне благородство. Усе було саме так, як він сказав.

— Добре, що ти це розумієш, — жорстко, але з повним схваленням і розумінням відповів Марат. — Правильно зробив, що відрізав те, чому немає місця поруч із нами. Немає сенсу ламати дівчині нормальне життя тільки тому, що тобі раптом захотілося чогось світлого. Ми своє життя вибрали самі.

Андре нічого не відповів, лише мовчки прикрив очі, погоджуючись із гіркою правдою.

Машина продовжувала мчати трасою, з кожним кілометром повертаючи його назад — туди, де для таких дівчат, як Софі, справді не було і ніколи не буде місця.