Раді Вас бачити!

Чон Техьон завжди був «класним хлопцем». Не те щоб він сам собі ліпив цей титул — просто так виходило. Він притримував двері, вислуховував Єджуна о третій ночі, коли тому не спалося, і ніколи не кривився, навіть коли той у пориві почуттів стискав його долоню своїми тонкими, вічно холодними пальцями.

У ньому не було тієї грубої агресії, якою зазвичай пахли шкільні альфи. Навіть коли ті зарозумілі придурки з потужними щелепами та феромонами, що били в ніс дешевою синтетикою, наче дешевий парфум, затискали Єджуна в кутку, Техьон не махав кулаками. Просто підходив, ставав поруч і дивився. Темними, спокійними очима. І альфи, чиї інстинкти мали б змусити їх гарчати, чомусь знічувалися й відходили. Техьон вважав, що це завдяки його спокою.

Вдома все було стабільно. Смачні сніданки, м’яке світло у вітальні, батьки, які за двадцять років шлюбу жодного разу не підвищили голос.

— Ти в нас такий розуміючий, Техьон, — усміхалася мама, поправляючи йому комір. — Справжній миротворець.

І він вірив. Бачив себе майбутнім бетою — опорою, спокійною і надійною. Або, якщо природа пожартує, омегою. Він не боявся цього. Омеги пахли домом і затишком. Їх хотілося захищати.

…

П’ятнична загальна біологія була останньою перешкодою перед державним тестом на визначення вторинної статі. Завтра — офіційний рубіж дорослішання.

— Техьон! — Джухо наздогнав його біля шафок, захеканий та схвильований. — Ти не хвилюєшся? Раптом тест покаже щось… екстремальне?

— Наприклад? — Техьон усміхнувся, закидаючи підручник у сумку.

— Ну, раптом ти — домінантний альфа? Хижак альфа?

— Не мели дурниць, — засміявся Техьон. — З мене хижак, як з тебе чемпіон з боксу.

І це було правдою. Техьон не любив смак крові, коли прикушував губу. Він не відчував люті, зате любив коли Єджун засинав у нього на плечі, довірчиво втупивши ніс у шию. Техьон тоді завмирав, боячись поворохнутись. І це було нормально!

Єджун підійшов трохи пізніше. Він виглядав блідим, його пальці нервово смикали край светра. Його світлі зайчачі вушка ледь тремтіли, а пухнастий короткий хвостик був притиснутий до спини.

— Якщо я виявлюся омегою… — тихо почав він, — то все зміниться, правда?

— Нічого не зміниться, — відрізав Техьон трохи різкіше, ніж хотів, а потім пом’якшив голос. — Я не дозволю нікому дивитися на тебе як на річ.

Єджун подивився на нього з таким щирим захопленням, що в грудях у Техьона щось солодко й болісно стиснулося. У ту мить він був готовий бути ким завгодно, аби цей погляд не зник.

…

У медичному центрі панував сліпучий білий колір. Пахло антисептиком і неминучістю. Старий лікар-вівчарка мовчки взяв кров з пальця Техьона.

— Що сподіваєшся побачити? — запитав він, не відриваючись від аналізатора.

— Бету, — тихо відповів Техьон. — Бети нормальні.

Лікар тільки хмикнув.

Тиша кабіету розірвалася коротким писком приладу. На екрані розквітли літери, які вдарили Техьона сильніше за кулак.

"ГЕНОТИП: АЛЬФА. ІНДЕКС ДОМІНАНТНОСТІ: 94%"

— Це помилка, — вичавив Техьон. — Я не такий. Я ніколи…

— Помилки немає, хлопче, — лікар подивився на нього з новим інтересом, ніби на рідкісний, небезпечний експонат. — Вітаю. Ти не просто альфа. Ти — ватажок. З такими даними.

— Я не хочу бути ватажком! Я хочу бути нормальним!

— Нормальним? — лікар усміхнувся. — З такою генетикою?

…

Техьон вийшов у коридор на ватних ногах. Друзі чекали на нього, наче зграйка горобців. Єджун миттєво зрозумів, що щось не так, і ступив уперед, простягаючи руку.

— Техьон? —його голос тремтів, — Хто ти? Скажи нам.

Техьон дивився на нього — на тонкі зап’ястя, беззахисну шию, розширені від тривоги й довіри очі. У цю мить усе змінилося. Запахи стали гострішими. Він відчув страх Джухо, азарт Суйон і… солодку, привабливу вразливість Єджуна.

Щось усередині нього клацнуло. Двері, які він тримав зачиненими все життя, злетіли з петель.

— Ну? — нетерпляче штовхнув Джухо. — Не муч. Хто ти?

— Бета, — легко видихнув Техьон. Брехня зісковзнула з язика, наче змащена куля. Він посміхнувся своєю найтеплішою, «безпечною» посмішкою. — Звичайна людина. Без вузлів, без гонів. Просто я.

Єджун видихнув так голосно, що, здавалося, весь коридор почув полегшення. Він майже впав Техьону на груди, вчепившись у куртку.

— Слава Богу… — прошепотів він.

Техьон обійняв його обережно й ніжно, як завжди. Але тепер відчував, наскільки легко міг би зламати ці тонкі кісточки, якби захотів. Під долонями перекочувалися м’язи, а в ніс бив ніжний запах — ваніль, і щось тепле, зайчаче.

— Дурнику, — м’яко сказав він. — Хіба я можу бути альфою?

— Не можеш, — підтвердив Джухо, плеснувши по плечу. — Ти занадто добрий для цього лайна.

— А я — альфа, — зухвало підняла підборіддя Суйон. — Лисичка. Тож я вас захищатиму.

— Хто б у цьому сумнівався, — Техьон усміхнувся, ледь оголивши зуби. На мить йому здалося, що ікла стали гострішими.

Суйон нахмурилася, дивлячись на нього трохи довше, ніж слід. Вона, як хижак, щось відчула. 

— Ти точно бета, Чон Техьон?

— Хочеш подивитися довідку? — він підняв брову з бездоганним спокоєм.

Вона завагалася і відвернулася.

Техьон стояв у колі друзів, посміхався, жартував, обіцяв Єджуну зайти ввечері. Ніхто не знав, що в його кишені лежить зім’ятий аркуш із вироком. Ніхто не знав, яких титанічних зусиль йому коштує не заричати, коли Бінчан надто сильно плескає по плечу, встановлюючи фізичний контакт.

Він притиснув Єджуна трохи міцніше, зануривши ніс у м’яке волосся між білими зайчачими вушками. Запах був шалено привабливий.

— Ти мій найкращий друг, — тихо сказав він.

А в темних глибинах пробудженого інстинкту вже билося інше слово.

« Мій.»

Не «мій друг». Не «мій партнер». Але те, що промайнуло в його підсвідомості, теж мало узгоджується з дитячими почуттями. Воно було надто темним.

Власність.

Техьон злякався цієї думки. Але ще більше його налякало те, наскільки правильно вона відчувалася всередині.