Раді Вас бачити!

Секрет? О так, це був найсолодший і найстрашніший секрет у його житті.

Єджун відчував зміни кожною клітинкою свого тіла. Його внутрішній омега більше не вимагав уваги альфи так відчайдушно — він затих, згорнувшись клубочком навколо маленької іскри життя, яка запалилася тієї самої ночі гону. Через місяць припущення перетворилися на впевненість: ранкові аромати кави, які раніше бадьорили, тепер викликали різкі напади нудоти, а звичні джинси стали здаватися тісними в поясі.

Коли його вкотре зкрутило прямо перед сніданком, Єджун зрозумів — зволікати не можна. Він дочекався, поки Техьон піде до бібліотеки готуватися до заліків, і майже бігом кинувся до аптеки.

У ванній кімнаті час ніби зупинився. Єджун сидів на краю кахельного бортика, стискаючи в руках пластикову паличку. Серце калатало десь у горлі. Коли на екрані чітко з’явилися дві смужки, Єджун спочатку просто дивився на них, не в змозі усвідомити реальність. А потім... потім гребля прорвалася. Він закрив обличчя руками й розплакався — ридаючи, від щастя й полегшення.

— У нас вийшло... — прошепотів він у порожнечу ванної, несвідомо притискаючи долоню до ще плоского живота. — Я справді це зробив.

Ейфорія була настільки сильною, що Єджуну хотілося вискочити на балкон і прокричати про це всьому місту. Він метався по квартирі з кутка в куток, то хапаючись за телефон, щоб набрати Техьону, то відкладаючи його, розуміючи, що таку новину не можна повідомляти поспіхом. Йому потрібно було виговоритися. Прямо зараз.

Він набрав номер Інсу. Інсу була гібридом овечки — м’якою, кучерявою й неймовірно доброю омегою. Їхній союз із Суйон — різкою й бойовою альфою — спочатку здавався Єджуну дивним, але з часом він зрозумів, що вони ідеально врівноважували одне одного. А зараз Інсу була найкращим кандидатом на роль довіреної особи, адже вона сама була на шостому місяці й знала про цей стан усе.

— Алло? — голос Інсу в слухавці звучав бадьоро.

— Привіт, Інсу… — Єджун запнувся, голос зрадницьки затремтів.

— О, Єджун, зайчику! Як ти? — вона одразу відчула його стан. — Щось сталося? Голос такий… дивний.

— Давай сьогодні зустрінемося… Мені треба дещо розповісти. Особисто. Будь ласка.

— Звісно, любий! — Інсу ласкаво розсміялася. — У мене зараз плановий прийом у лікаря, а потім я вся твоя. Зустрінемося в нашій улюбленій кав’ярні через пару годин?

Єджун швидко погодився, відчуваючи, як усередині все тремтить. Поклавши слухавку, він знову підійшов до дзеркала й обережно погладив живіт. Йому здавалося, що він уже відчуває там крихітне тепло.

Він уявляв обличчя Техьона. Уявляв, як потемніють його очі, як він знову заскиглить, але тепер уже від ніжності, як цілуватиме його живіт щоранку. Єджун світився зсередини.

Залишилося тільки дочекатися зустрічі, а потім... потім настане найважливіше «потім» у їхньому житті.

…

Кафе зустріло Єджуна ароматом випічки та приглушеним дзенькотом ложечок. Інсу вже сиділа за їхнім улюбленим столиком у кутку. Живіт, що помітно округлився під вільним сарафаном, робив її схожою на ніжну хмаринку. Щойно Єджун підійшов, вона просяяла й спробувала встати, кумедно перехиляючись.

— Сідай, сідай! — прошипів Єджун, допомагаючи їй влаштуватися.

— Єджун, ти просто світишся! — Єджун схопила його за руки. — Розповідай швидше, я від самого дзвінка місця собі не знаходжу.

Єджун озирнувся, нахилився ближче й майже губами прошепотів:

— У мене дві смужки, Інсу. Я вагітний.

Інсу охнула так голосно, що кілька людей обернулися. Вона притиснула долоні до щік, а її карі очі наповнилися сльозами захоплення.

— Боже мій, кролику! Я знала! Я відчувала! Суйон буде в шоці, вона ж так переживала за вас із Техьоном! Це ж диво!

Єджун посміхнувся, відчуваючи, як усередині розливається тепло від її реакції. Але потім його обличчя стало серйозним.

— Слухай... а як ти розповіла Суйон? Я не знаю, як підійти до цієї розмови.

Інсу раптово почервоніла, її вушка гібрида овечки смішно сіпнулися.

— Ох... Ну, насправді, я не розповідала. Тобто, я сама ще не знала.

Єджун нахмурився.

— У якому сенсі?

— Розумієш, — Інсу сором’язливо опустила очі на свій чай. — Альфи... вони відчувають зміни раніше за нас. Суйон просто одного вечора притиснула мене до стіни й запитала прямо: «Чому ти пахнеш інакше?». Вона відчула змінений феромон задовго до того, як я зробила тест.

Єджун завмер. Його серце пропустило удар. Альфи це відчувають? Але якщо Техьон — сильний, домінантний альфа, чиї інстинкти після того гону загострилися до межі... Тож він мав би зрозуміти? Техьон спить з ним в одному ліжку, вдихає його запах щоночі.

— Якщо вони відчувають... — голос Єджуна затремтів. — То чому Техьон мовчить? Ми разом уже місяць після того випадку.

Раптова, крижана паніка стиснула груди. Єджун зблід, вчепившись пальцями в край столу.

— Інсу, а раптом... раптом він не хоче? Раптом він зрозумів і спеціально мовчить, бо не радий? — його голос зірвався на шепіт. — А що, якщо я для нього все ще просто «кроленя», за якого він боїться, і він не готовий до такої відповідальності?

— Єджун, тихіше, дихай! — Інсу перелякано схопила його тремтячі руки. — Подивися на мене. Ти говориш про Техьона.

— Але він мовчить! — Єджун відчував, як по спині повзе холодний піт. — Він мав би сказати. Усі альфи прагнуть продовження роду, хіба ні? Це ж їхній інстинкт — закріпити, зав’язати вузол, залишити нащадків. А якщо він розчарувався в мені?

Він інстинктивно притиснув долоню до живота, ніби намагаючись захистити маленьке життя всередині від власних страхів. Інсу м’яко стиснула його пальці, намагаючись передати свій спокій.

— Єджун, послухай. Техьон може мовчати, бо сам боїться тебе налякати. Або він чекає, коли ти будеш готовий зізнатися. Він любить тебе до божевілля, це бачать усі. Не накручуй себе, малюку. Усе буде добре.

Вона порилася в сумочці й дістала візитку.

— Ось. Це мій лікар. Його звати доктор Пак Че. Він альфа, але не лякайся — він неймовірно делікатний і професійний. Він веде мою вагітність. Запишися до нього, нехай він тебе огляне. Тобі потрібно бути впевненим, що з малюком усе гаразд.

Єджун взяв візитку, його рука все ще трохи тремтіла.

— Дякую, Інсу. Ти права. Мені потрібно заспокоїтися.

Він подякував подрузі й вийшов із кафе.

…

Єджун сидів на краю дивана, стискаючи в руках тест, який він сховав у кишеню піжами. Час тягнувся нестерпно довго. Кожен звук у коридорі змушував його здригатися.

Коли замок клацнув, Єджун підхопився, але одразу ж змусив себе сісти назад. Техьон увійшов до кімнати, пахнучи свіжістю вулиці та трохи бібліотечним пилом. Він виглядав втомленим, але щойно побачив Єджуна, як його погляд миттєво потеплішав.

— Кролику, чого ти в темряві сидиш? — Техьон підійшов ближче, збираючись поцілувати його, але Єджун м’яко відсунувся.

— Техьон... Сядь, будь ласка. Нам треба серйозно поговорити.

Техьон завмер. Його внутрішній вовк одразу насторожився. Він сів поруч, відчуваючи, як від Єджуна виходять хвилі чистої, концентрованої напруги. Техьон спробував накрити його долоню своєю.

— Гей, ти весь тремтиш. Що сталося? Хтось тебе образив? Просто скажи мені...

Єджун проковтнув клубок у горлі. Його очі блищали в напівтемряві.

— Техьон, скажи чесно... Ти б хотів, щоб ми завели справжню сім’ю?

Техьон на секунду завагався, у його очах промайнула дивна тінь — суміш впізнавання й паніки, яку він одразу ж спробував приховати за посмішкою.

— Про що ти, Єджун? Ми й так сім’я. Ти, я, наше життя тут... мені більше ніхто не потрібен.

— Я не це мав на увазі, — Єджун нахилився вперед, заглядаючи йому в саму душу. — Ти б хотів дітей, Техьон? Від мене?

У кімнаті запала мертва тиша. Техьон відвів погляд. Він боявся цього питання більше за все на світі. Правда полягала в тому, що він відчув зміни ще два тижні тому. Солодкий запах Єджуна став важчим, густішим, у ньому з’явилася та сама «молочна» нотка, яку жоден альфа не сплутає ні з чим. Але Техьон до останнього переконував себе, що це йому здається. Він ховався від цієї правди, бо вона його лякала.

Побачивши, що Техьон мовчить, Єджун відчув, як серце розривається на шматки. Сльози почали застилати очі.

— Ти мовчиш... Значить, Інсу мала рацію. Ти це відчув і... ти не радий? — його голос зірвався на схлип.

Техьон важко видихнув, прикриваючи обличчя руками. Приховувати це більше не мало сенсу.

— Справа не в тому, що я не радий, Єджун... Боже, справа зовсім не в цьому.

Він підвів голову, і Єджун здригнувся від того, скільки болю було в його очах.

— Єджун, я не просто так мовчав. Я... я не знаю, чи маю я право бути батьком. Я боявся, що ти дізнаєшся, наскільки я зіпсований зсередини.

Єджун нахмурився, відчуваючи, як усередині все стискається від поганого передчуття.

— Про що ти говориш? Ти не зіпсований, Техьон.

— Ті таблетки... — Техьон ковтнув слину, його голос став тремтливим. — Я почав пити їх не перед переїздом до міста. Я почав приймати експериментальні інгібітори в тринадцять. Відразу після того, як зрозумів, що мене тягне до тебе.

Єджун завмер. Його очі розширилися, а подих перехопило.

— У... у тринадцять? Техьон, це ж вік статевого дозрівання. Тобі не можна було навіть торкатися до такого, будучи дитиною!

— Я знав, — Техьон гірко посміхнувся, дивлячись на свої долоні. — Але я хотів придушити в собі вовка, поки він ще не виріс. Я пив їх, і мої рецептори випалені, моя нервова система давала збої...

Єджун сидів у повному шоці. У голові пролітали кадри з їхнього дитинства: Техьон, який іноді ставав блідим і млявим, Техьон, у якого часто йшла кров з носа, а він списував це на втому. Він мучив себе заради безпеки Єджуна з самого дитинства.

— Я дефектний, Єджун. Я не знаю, що ця хімія зробила з моїми генами. Я не знаю, як це позначиться на дитині і, що найважливіше — як це позначиться на тобі. Ти такий тендітний... Що, якщо це вб’є тебе під час пологів, бо твій організм не витримає зв’язку з таким нестабільним альфою?

Єджун не витримав. Він кинувся до Техьона, обхопивши його шию руками й притискаючись так сильно, ніби хотів увібрати весь його багаторічний біль.

— Дурний... який же ти дурний і благородний вовк, — схлипував Єджун, цілуючи Техьона в скроню. — Пробач мене. Це через мене ти вирішив, що мусиш знищити себе. Це я нав’язав тобі ту мітку, коли ми були дітьми.

— Ні, Єджун, — Техьон міцно обійняв його у відповідь, зариваючись носом у його волосся. — Я б зробив це знову. Ти — найцінніше, що у мене є. Я просто боюся за тебе. Дуже боюся.

Єджун відсунувся й взяв обличчя Техьона в свої долоні, змушуючи його дивитися прямо в очі.

— Послухай мене. Ми підемо до найкращого лікаря. Ми здамо всі аналізи. Я вірю, що наш зв’язок сильніший за будь-які таблетки. Якщо природа дозволила мені зачати від тебе тієї ночі, значить, вона прийняла тебе. Значить, наша дитина хоче жити.

Техьон схлипнув — уперше за довгі роки — і притиснувся чолом до чола Єджуна. Йому стало легше від того, що він нарешті розповів Єджуну правду і його тепер нічого не мучило.

….

Минуло п’ять місяців, і життя навколо наповнилося новими звуками та запахами. Інсу народила чарівну крихітку — маленьку лисичку з м’якими рудими вушками, і Суйон, завжди така колюча й сувора, перетворилася на найвідданішу охоронницю на світі. Вона не відходила від колиски ні на секунду, готова гарчати на будь-кого, хто посміє порушити сон її доньки.

Для Єджуна ж цей час став справжнім випробуванням. Коли він розповів матері й братові про вагітність, у домі запанувала довга, дзвінка тиша. Джісу плакала, притискаючи сина до себе, а Чонін довго дивився на Техьона, перш ніж виголосити своє коронне:

— Сподіваюся, дитина не буде схожа за характером на Техьона.

— Чонін! — прикрикнула Джісу, але всі побачили, як її очі сяють від щастя. Єджун тоді розсміявся, відчуваючи величезну підтримку родини.

Але радість затьмарювалася фізичним станом. Вагітність омеги від домінантного альфи, та ще й після років прийому інгібіторів, протікала важко. Єджун постійно відчував себе виснаженим. Живіт став величезним і важким, заважаючи дихати; поперек ломило так, що часом він не міг встати з ліжка без допомоги.

У нього почалися сильні набряки, а через підвищену чутливість до запахів він майже не міг їсти нічого, крім яблук і льоду. Дитина всередині була неймовірно активною — маленьке вовченя штовхалося так сильно, що Єджун скрикував від несподіваного болю, відчуваючи, як усередині все перевертається.

Техьон спостерігав за цим із дедалі більшим жахом. Він бачив синці під очима Єджуна, бачив, як той блідне від кожного різкого руху. І замість того, щоб відчувати тепло до майбутнього сина, Техьон почав відчувати глуху, крижану відчуженість. Йому здавалося, що цей плід — не дар, а паразит, який забирає сили в його кроленя, висмоктує з нього життя. Техьон ненавидів себе за ці думки, вважав себе остаточно хворим і неповноцінним, але не міг змусити себе полюбити того, хто завдає Єджуну стільки страждань.

Візит на чергове УЗД перетворився для Техьона на тортури. Лікар, делікатний альфа, попросив Єджуна лягти й оголити живіт. Коли лікар доторкнувся до шкіри Єджуна прохолодним гелем, Техьон, що стояв поруч, відчув, як його пальці стискаються в кулаки аж до хрускоту. Він ледь стримувався, щоб не зламати лікарю руку за те, що той торкається його омеги.

— Подивіться на екран, — м’яко сказав лікар, проводячи датчиком. — Ось тут. У вас буде хлопчик. Маленький вовк, судячи з будови скелета та ритму серця. Дуже сильний плід.

Єджун схлипнув від радості, дивлячись на мерехтливу цятку на моніторі. Він повернувся до Техьона, сподіваючись побачити відповідний захват, але Техьон лише дивився на обличчя Єджуна, ігноруючи екран.

У його голові крутилася одна-єдина думка: «Цей сучий син завеликий для нього. Він згубить мого кроленя». Усередині Техьона не було тепла — лише холодна молитва про те, щоб Єджун просто вижив.

Звісно, він не зізнавався в цьому. Було надто нерозумно й страшно пояснювати Єджуну, що він ревнує його до їхньої власної дитини й боїться її.

Техьон не обділяв Єджуна увагою. Навпаки, він став тінню свого омеги. Він цілував його по сотні разів на день — у чоло, у щоки, у кінчики пальців. Він ночами годинами масажував набряклі ноги Єджуна, не заплющуючи очей. Коли Єджуна серед ночі охоплювали дивні бажання — на кшталт смаженої картоплі з полуничним варенням — Техьон, не бурчачи, йшов на кухню й готував, аби Єджун з’їв хоч шматочок. Він задовольняв усі його примхи, обіймав так дбайливо, ніби Єджун був зроблений із найтоншого кришталю, і щосекунди шепотів, як сильно він його кохає.

Техьон був ідеальним партнером, але за його ніжністю ховався насторожений звір, який чекав дня пологів як смертельного бою, готовий ненавидіти весь світ, якщо з голови Єджуна впаде хоч один волос.

…

День пологів перетворився для Техьона на втілення його найстрашніших кошмарів. Коли Єджун, зігнувшись від різкого болю, вхопився за край столу, світ Техьона розвалився. Він діяв на автопілоті: гарячково завантажував речі в машину, мчав вулицями, порушуючи всі правила, і безперервно набирав номери. Батьки, Чісу, Чонін, друзі — телефон Техьона розпекся від дзвінків, але сам він не чув власних слів.

У лікарняному коридорі Техьон нагадував зачинену в клітку тварину. Він метався від стіни до стіни, ігноруючи спроби друзів привести його до тями.

— Заспокойся, Техьон, — Джухо поклав йому руку на плече, намагаючись поглянути йому в очі. — Усе буде добре. Твій син народиться здоровим, ось побачиш.

Техьон різко смикнув плечем, скинувши руку друга. У його погляді не було радості очікування — лише лють і відчай.

— Та мені плювати на цю дитину! — проричав він, і Джухо відсахнувся від його тону. — Ти чуєш, як він кричить? Єджун там помирає від болю!

Кожен стогін, що долинав з-за дверей пологового блоку, відгукувався в Техьоні фізичним болем. Він проклинав себе, проклинав той порив, свою природу й той факт, що його — домінантного альфа з нестабільним геном — навіть не впустили всередину. Лікарі були непохитні: його присутність через феромони спровокувала б ускладнення в омеги. Техьон відчував себе безпорадним калікою, замкненим по той бік дверей.

Минуло кілька годин, які здалися вічністю. Коли двері палати різко відчинилися й з них вибігла бліда медсестра, Техьон перехопив її на півдорозі. Його пальці, наче сталеві лещата, стиснули її передпліччя.

— Що з ним? — голос Техьона зірвався на хрип.

Медсестра намагалася вирватися, переводивши подих.

— Він втратив занадто багато крові... Ситуація критична. Нам доведеться робити екстрений кесарів розтин.

У цю мить світ для Техьона остаточно зруйнувався. Сили, які тримали його на ногах, випарувалися. Він знесилів і важко опустився на твердий пластиковий стілець, бо ноги його більше не тримали. Його очі стали божевільними, застиглими. Він дивився в одну точку, усвідомлюючи, що його найгірші побоювання збуваються: цей маленький паразит усередині Єджуна справді вбиває його кроленя.

Суйон, яка стояла навпроти з дитиною на руках, підійшла ближче, відчуваючи ауру абсолютного горя, що виходила від Техьона. Техьон підвів на неї погляд — його очі були порожніми й страшними — і покликав її ближче.

— Суйон, — прошепотів він так тихо, щоб інші не почули. — Якщо з Єджуном щось трапиться... пообіцяй мені. Пообіцяй, що подбаєш про дитину. Ти й Інсу. У вас уже є донька, ви впораєтеся.

Суйон спочатку здивовано нахмурилася, а потім зблідла, усвідомивши сенс його слів.

— Про що ти говориш, Техьон? Ти ж батько! Ти...

— Мені немає місця у світі, де не буде Єджуна, — перервав її Техьон із лякаючим спокоєм. — Я не залишуся тут.

Суйон завмерла, її серце пропустило удар. Вона побачила в його очах не просто смуток, а остаточне рішення. Техьон не збирався жити без Єджуна. Він збирався піти слідом за ним у ту ж секунду.

— Техьон, це божевілля! — прошепотіла Суйон, намагаючись достукатися до нього. — Навіть якщо... навіть якщо трапиться найгірше, ти повинен залишитися заради нього! Заради сина! Ти повинен подбати про нього!

Техьон подивився на двері операційної з такою ненавистю, що Суйон стало не по собі.

— Суйон, не треба. Просто пообіцяй мені. Я все одно вже не хочу жити. І цього паразита всередині Єджуна... я його не полюблю. Ніколи. Якщо Єджун піде, для мене ця дитина буде лише тим, хто його вбив.

Він заплющив очі, обхопивши голову руками. У цьому лікарняному коридорі, серед запахів антисептиків, Техьон остаточно здався, чекаючи на вирок свого життя. Коридор лікарні наповнився важким, задушливим очікуванням.

Джісу сиділа, зчепивши пальці в замок так сильно, що суглоби побіліли; вона безперервно шепотіла молитви, і по її щоках котилися сльози. Чонін стояв біля вікна, нервово кусаючи губи й раз у раз поглядаючи на Техьона з неприхованим занепокоєнням. Усі відчували ауру, що виходила від Техьона, — він сидів нерухомо, наче статуя, і здавалося, що життя в ньому підтримує лише тендітна надія.

Різку тишу розрізав різкий, пронизливий звук. Плач. Гучний, вимогливий крик новонародженого.

Джісу скрикнула, прикриваючи рот долонями, і в її очах спалахнуло світло. Чонін з полегшенням видихнув, притулившись чолом до холодного скла. Друзі посміхнулися, почали плескати один одного по плечах — це був голос нового життя.

Але Техьон навіть не ворухнувся. Цей крик не викликав у нього нічого, крім глухого роздратування. Для нього це був звук загрози, звук болю, який переніс Єджун.

Двері операційної нарешті відчинилися. Лікар, знімаючи маску, повільно підійшов до них. Його обличчя було втомленим.

— Містере Чон, ваш син... — почав він, але Техьон підхопився, скоротивши відстань між ними до одного кроку.

— Що з Єджуном?! — грубо перебив він, вчепившись у халат лікаря. — Як він?!

Очі Техьона були розгубленими, зіниці розширені, від нього віяло такою первісною тривогою, що лікар мимоволі замовк. За роки практики він звик, що альфи насамперед запитують про спадкоємця, про вагу, про стан дитини. Але цей молодий чоловік, здавалося, взагалі не усвідомлював, що став батьком.

Лікар кахикнув, поправляючи окуляри.

— Стан стабільний. Він приходить до тями. Незважаючи на серйозну кровотечу, нам вдалося все стабілізувати. Не хвилюйтеся, він сильний омега, одужає за кілька днів.

Техьон видав звук, схожий на схлип і рик водночас. Усе його тіло зм’якло, він опустив руки, і по його обличчю нарешті потекли сльози полегшення. Він не чув, як лікар продовжував говорити про зріст і вагу малюка, про те, що хлопчик — справжній богатир. Для Техьона у світі знову з’явився сенс. «Єджун у порядку. Мій кроликун живий. Він не пішов».

— Ви можете пройти до дитячого відділення, провідати сина, — додав лікар, сподіваючись побачити радість на обличчі альфи.

Але Техьон лише холодно поглянув на нього.

— Скажіть мені краще, коли я зможу побачити Єджуна?

— Через кілька годин, коли закінчиться дія наркозу і його переведуть у палату інтенсивної терапії, — відповів здивований лікар і, коротко кивнувши, пішов.

Коридор вибухнув привітаннями. Джісу кинулася обіймати Техьона, Чонін підійшов і мовчки, але міцно стиснув його плече; навіть він у цю мить став м’якшим, визнаючи, що Техьон пройшов через своє особисте пекло. Усі раділи, обговорювали, на кого буде схожий маленький хлопчик, і лише Суйон стояла осторонь, не в силах вичавити посмішку.

Вона дивилася на Техьона, який тепер сидів, притулившись головою до стіни, і виглядав так, ніби щойно повернувся з того світу. Слова, сказані ним хвилину тому, набатом лунали у неї в вухах.

«Він був готовий вбити себе...» — думала вона, стискаючи в руках пелюшку своєї доньки.

…

Через кілька годин, коли важка пелена наркозу почала спадати, Техьону нарешті дозволили увійти. У палаті пахло ліками та чистотою, але для Техьона тут був лише один аромат — ледь вловимий, рідний запах Єджуна.

Він практично підбіг до ліжка. Єджун виглядав лякаюче блідим, його обличчя здавалося зовсім крихітним на тлі білих подушок. Техьон опустився на стілець поруч, його трясло. Він обережно, немов боячись зламати, взяв руку Єджуна в свої долоні й почав покривати її гарячковими поцілунками. Техьон шепотів слова подяки всім богам, у яких ніколи не вірив, за те, що Єджун тут, за те, що він дихає.

Тихий, ледь чутний шурхіт змусив його здригнутися. Техьон обернувся. Поруч із ліжком стояла прозора кувеза для новонароджених.

Техьон повільно підвівся. У ньому все ще боролися страх і тінь тієї ненависті, яку він відчував у коридорі. Він підійшов до колиски, щоб нарешті подивитися в очі тому, хто ледь не відібрав у нього все. Але в колисці не було монстра. Там лежав крихітний, беззахисний клубочок. Маленький хвостик слабо сіпнувся, а вовчі вушка — зовсім як у Техьона, тільки м’які й вкриті ніжним пушком — смішно ворухнулися уві сні.

Техьон завмер. Тепло, якого він так боявся, раптово вкололо його в грудях. Дитина була дивовижно гарною. Його обличчя розслабилося, а в носі защеміло від усвідомлення того, наскільки цей малюк тендітний. Єдине, що боліло Техьона, — це те, що син був його точною копією. «Шкода, — подумав він.

— Я так хотів, щоб він був схожий на Єджуна. Щоб у ньому була вся його чистота».

— Він такий чудовий...

Тихий, охриплий голос змусив Техьона різко обернутися. Єджун примружив очі й слабо посміхався, дивлячись на нього.

— Єджун!.. Ти прокинувся, — Техьон миттєво опинився поруч, забувши про все на світі. Він допоміг Єджуну трохи підвестися, але той мимоволі скрикнув від болю в ділянці шва.

Техьона пересмикнуло, він був готовий сам прийняти цей біль, аби тільки Єджун не страждав. Він дбайливо притиснув його до себе, зариваючись носом у шию омеги.

— Мій кролику... я так боявся тебе втратити. Боявся, що ти підеш і залишиш мене самого.

Техьон не витримав і тихо, жалібно заскиглив, виявляючи весь той відчай, що накопичувався в ньому годинами. Єджун лише тепло посміхнувся й ніжно погладив його по волоссі.

— Нісенітниці говориш... я б не пішов від тебе, навіть якби ти сам цього дуже захотів.

Техьон хрипло розсміявся, витираючи очі.

— Дай мені його... — попросив Єджун, переводячи погляд на колиску.

Техьон максимально обережно, затамувавши подих, взяв згорток на руки. Йому здавалося, що його величезні долоні занадто грубі для цієї істоти. Він передав сина Єджуну, і той із блаженством прикрив очі, вдихаючи запах своєї дитини.

— Він так схожий на тебе, — прошепотів Єджун, торкаючись крихітного носика.

— Я б хотів, щоб він був твоєю копією, — чесно зізнався Техьон, сідаючи на край ліжка.

Єджун посміхнувся, хитро поглянувши на альфу:

— Може, другий буде схожий?

Техьон ледь не поперхнувся повітрям. Його очі округлилися. Він ще не оговтався від цих пологів, а думка про те, що Єджуну знову доведеться пройти через це пекло, налякала його до смерті.

— Ще занадто рано про це думати! — швидко відрізав він, змусивши Єджуна тихо посміхнутися.

Техьон ніжно поцілував Єджуна в чоло, відчуваючи, як світ нарешті стає на свої місця. У цей момент двері палати відчинилися, і друзі почали заходити по одному, приносячи з собою квіти та привітання. Техьон відійшов убік, поступаючись місцем Джісу та Чоніну.

У метушні до нього підійшла Суйон. Вона довго дивилася на щасливого Єджуна, а потім тихо, так, щоб чув тільки Техьон, промовила:

— Сподіваюся, Єджун ніколи не дізнається про те, що ти збирався зробити, поки він був в операційній.

Техьон нічого не відповів. Він лише важко ковтнув слину, дивлячись на свого омегу та сина.