Раді Вас бачити!

Шість років у великому місті пролетіли, наче один довгий стрибок. Їхня спільна квартира на дванадцятому поверсі була заповнена книгами, запахом свіжої кави та тим затишним хаосом, який буває лише у людей, чиї життя переплелися корінням. Техьон уже отримав диплом і тепер занурювався в довідники, готуючись до магістратури, а Єджун нарешті малював не просто так, а для душі та на замовлення.

Але за цією ідилією Техьон приховував свою особисту пекельну безодню.

Він так і не зізнався. Єджун досі не знав, що ті місяці в юності Техьон жменями ковтав експериментальні антипсихотики — ті самі, що мали «вилікувати» його від одержимості. Наслідки виявилися довготривалими: хімія вимилася, але нервова система дала збій. Іноді у Техьона темніло в очах, серце безпричинно починало галопувати, а пальці тремтіли дрібним, неприємним тремтінням. Він боявся, що через ті таблетки його внутрішній вовк став… дефектним. Нестабільним.

Техьон дивився на календар у телефоні, і всередині все стискалося у тугий вузол. Скоро гон.

Усі ці шість років він майстерно уникав близькості в цей період. Щоразу він замикався в іншій кімнаті або їхав «у бібліотеку з ночівлею», залишаючи Єджуна самого. Він повторював, що під час гону стає неконтрольованим, що боїться заподіяти біль, боїться налякати свого кроленя тією темрявою, що сидить усередині.

— Техьон, ти знову це робиш, — Єджун підійшов ззаду, м’яко опускаючи руки йому на плечі. Від нього пахло домом і фарбами. — Через три дні твій гон. Ти знову плануєш втекти?

Техьон напружився під його пальцями, відчуваючи, як усередині ворушиться звір — голодний і змучений роками стриманості.

— Єджун, ми вже обговорювали це. Я не хочу… я не хочу бути з тобою таким. Я поводжуся як дикун. Це буде насильством над твоїм комфортом.

Єджун пирхнув, обійшовши Техьона й сідаючи прямо на його письмовий стіл, затуляючи вид на підручники.

— Насильство? Техьон, ми позначені. Ми пов’язані. Я казав тобі тисячу разів — я не боюся твого вовка. Я боюся лише того, що ти мені не довіряєш.

Єджун примружився, і в його очах блиснула та сама гірко-весела іскорка, яку Техьон ненавидів і обожнював водночас.

— Знаєш, я тут подумав… Може, ти просто завів собі когось на стороні для цих днів? Розважаєшся з якимись гарячими омегами в готелі, поки я тут чекаю на тебе з вечерею?

Це був жарт, Техьон знав. Але від нього по обличчю пробіг жар. Якби Єджун знав, що замість «розваг» Техьон корчиться на підлозі в дешевих мотелях, кусаючи власні руки до крові, щоб не зірватися до нього… Якби він знав, що іноді після тих таблеток у Техьона трапляються спалахи неконтрольованої агресії, які він ледь придушує.

— Це не смішно, Єджун, — глухо відповів Техьон, відводячи погляд.

— Звісно, не смішно. Це дурниця, — Єджун зістрибнув зі столу й підійшов впритул, беручи обличчя Техьона в свої долоні. — Тобі страшно, я бачу. Але чого саме? Того, що ти не втримаєшся? Ти не можеш заподіяти мені шкоди, бо я — це частина тебе.

У Техьона затремтіли повіки. У голові спалахнула картинка: він втрачає контроль, його вовк, спотворений старою хімією, забуває про ніжність і просто бере своє. Він боявся побачити в очах Єджуна страх.

— Я просто… — Техьон запнувся, відчуваючи, як під шкірою вже починає закипати кров. — Я просто хочу, щоб ти був у безпеці. Навіть від мене.

— Найнебезпечніше місце для мене — це там, де немає тебе, — відрізав Єджун, притискаючись чолом до його чола. — Цього разу ти залишишся вдома. Зрозумів?

Техьон заплющив очі, вдихаючи його запах. Всередині все кричало «так», але страх, породжений старими таємницями, як і раніше, тримав його за горло крижаним захватом. Він не знав, чи витримає його психіка цю гонитву без ліків, але дивитися в ображені очі Єджуна було ще нестерпніше.

….

Єджун готувався до цього дня з тихим, майже благоговійним трепетом. Усі ці роки Техьон був для нього скелею, захисником, тим, хто заспокоював його під час течок, забуваючи про себе. Тепер настала черга Єджуна.

Він мало що знав про те, як протікає гон у альфів — у підручниках писали про агресію, первісну жагу та втрату контролю, але Єджун вірив Техьону більше, ніж підручникам.

Він навів у спальні ідеальний порядок, замінив постільну білизну на найм’якшу та приготував побільше води. Його серце калатало в передчутті: він не боявся болю, він боявся лише того, що Техьон знову закриється в собі.

Гон накрив Техьона раптово, важкою свинцевою хвилею. Він звалився на ліжко, відчуваючи, як кожна клітина тіла починає вібрувати від нестерпного напруження. У голові пульсувала лише одна думка:

«Таблетки. У шухляді... ще мають бути». Його пальці судорожно стиснулися на простирадлі. Шість років він тікав від цього, мучив себе, аби тільки не випускати звіра, покаліченого старими заспокійливими. Але зараз, дивлячись на зачинені двері ванної, Техьон зціпив зуби так, що щелепу скрутило судомою.

Досить тікати. Час взяти на себе відповідальність за те, ким він є. За свого вовка, за свої інстинкти.

Жар спалахнув у нижній частині живота, поширюючись по венах рідким вогнем. Техьон відчував Єджуна навіть крізь стіни — його серцебиття, його тепло, його безмежну довіру. Внутрішня звірина завила, вимагаючи свого омеги. Техьон відчув, як його хвіст — ознака повної втрати людського контролю — почав нервово й різко смикатися, б’ючи по матрацу. Йому нестерпно, аж до болю в грудях, хотілося побачити свого кроленя. Прямо зараз.

Двері ванної нарешті відчинилися.

У кімнату увірвався вологий пар, а слідом за ним — Єджун. У ніс Техьона з розмаху вдарив солодкий, чистий запах ванілі, підсилений гарячою водою. Це було занадто. Техьон повільно підвів голову. Його очі вже не були людськими — райдужка забарвилася багряним, зіниці звузилися до вертикальних щілин, скануючи кожен вигин тіла Єджуна.

Єджун не відступив. Він бачив цю темряву в очах Техьона, бачив його гарячковий блиск і груди, що важко здіймалися. М’яко ступаючи босими ногами по килиму, він підійшов до ліжка і, не промовивши ні слова, заліз до Техьона. Єджун сів до нього на коліна, ще вологий після душу. Техьон відчув, як тканина його домашніх штанів миттєво намокла, просочуючись водою й теплом чужого тіла.

Рик вирвався з грудей Техьона, перш ніж він встиг його придушити. Він майже грубо підняв руки, хапаючи Єджуна за його довгі, м’які кролячі вуха, притягуючи його обличчя до свого. Єджун здригнувся, стримуючи стогін — захват був жорстким, власницьким, позбавленим звичної ніжності.

— Я попереджав тебе... — голос Техьона перетворився на утробне хрипіння.

Його долоні зісковзнули вниз, на талію Єджуна, мнучи шкіру. Техьон із силою, майже до синців, притягнув його до себе, втискаючи омегу в свій твердий, пульсуючий орган. Єджун охнув, відчуваючи, наскільки Техьон зараз розпалений, наскільки він небезпечно близький до межі.

— Я з’їм тебе сьогодні, кролику, — проричав Техьон прямо в привідкриті губи Єджуна. — Всю душу з тебе витрушу. Ти розумієш?

Техьон не став чекати на відповідь. Він впився зубами в плече Єджуна, жадібно кусаючи, позначаючи територію, залишаючи глибокі сліди. Єджун, намагаючись вгамувати цю бурю, почав інстинктивно випускати свої феромони — густу, нудотно-солодку хмару ванілі, яка мала заспокоїти альфу.

Але ефект був зворотним. Для Техьона, який зголоднів за справжнім гоном, цей запах став детонатором. Звір усередині остаточно зірвався з ланцюга.

Видихнувши, Техьон різко штовхнув Єджуна спиною на ліжко. Єджун впав у подушки, ледь встигнувши вдихнути, як Техьон навис над ним, притискаючи своєю вагою. У кімнаті стало занадто спекотно, повітря стало густим, наче сироп. Чулися лише уривчасті вдихи Техьона та приглушені, ламані стогони Єджуна, який танув під цим натиском, остаточно віддаючи себе у владу свого альфи.

— Техьон... будь ласка... — прошепотів Єджун, закинувши голову назад.

— Тихіше, — Техьон знову притиснувся до його шиї, обпалюючи її гарячим подихом.

Техьон діяв, керуючись лише інстинктами, його рухи були різкими, позбавленими звичної людської обережності. Він схопив Єджуна за стегна й одним потужним ривком розсунув його ноги, змушуючи того повністю відкритися.

Єджун почервонів аж до самих кінчиків своїх довгих вух. Він знав, що Техьон буває одержимим, бачив його пристрасть і раніше, але зараз це було щось інше — первісне, темне, що не знає меж. Повітря між ними буквально іскрилося від феромонів.

Техьон дивився на нього палаючими багряними очима, а його важке дихання обпалювало шкіру на внутрішній стороні стегон Єджуна. Він більше не міг стримуватися. Потяг, який він придушував шість років, вимагав виходу. Техьон притиснувся до нього, одразу, без передмов, впиваючись язиком у найінтимнішу, податливу плоть Єджуна.

— Ах!.. Техьон! — вигукнув Єджун, його спина вигнулася дугою, а пальці інстинктивно впилися в густе, сплутане волосся Єджуна, стискаючи його до болю.

Але Техьону було байдуже до болю. Він поводився як зголоднілий звір, який нарешті дорвався до своєї здобичі. Його язик рухався по отворі Єджуна з нетерпінням, майже грубо, він буквально з’їдав його, вилизуючи до самої основи, не залишаючи жодної сухої ділянки. Чулися лише вологі, непристойні звуки, від яких у Єджуна паморочилося в голові.

Техьон на секунду відсунувся, важко ковтаючи, його обличчя було вологим, а зіниці — величезними, майже на всю очну ямку. Він підвів погляд на почервонілого, стогнучого омегу й прохрипів, зриваючись на рик:

— Який же ти солодкий, Єджун... Ти навіть не уявляєш, який ти на смак. Мій кролику. Весь мій.

Він знову припав до нього, ще більш несамовито, змушуючи Єджуна захлинатися у власних стогонах.

— Ще... Техьон, будь ласка, — шепотів Єджун, остаточно втрачаючи зв’язок із реальністю, поки Техьон продовжував свій жадібний, первісний бенкет, заповнюючи собою весь простір навколо.

Техьон не став чекати, поки Єджун повністю розслабиться. Його звір, вигодуваний роками придушення й тихої люті, вимагав усього й одразу. Різко виринувши, він замінив язик одразу двома довгими пальцями, вганяючи їх усередину одним потужним поштовхом.

Єджун різко зашипів, його тіло здригнулося від несподіваного, гострого болю, що розривав груди. Він спробував видихнути повітря, щоб закричати, але Техьон миттєво притиснув свої губи до його, заглушаючи крик глибоким, владним поцілунком. Техьон майже не шкодував його. У ньому не залишилося тієї обережності, з якою він ставився до Єджуна всі ці шість років. Справжнє, голодне бажання керувало його руками: він розтягував Єджуна люто, ритмічно, немов перевіряючи його межі на міцність. Вільною рукою він вчепився в чутливі груди Єджуна, охоплюючи сосок зубами. Величезні, гострі ікла альфи боляче стиснулися на ніжній плоті.

Єджун захлипнувся, його стогони перетворилися на надривний, хрипкий звук, затиснутий у горлі. Йому було боляче — одночасно відчувати, як Техьон безцеремонно орудує всередині, і як він до болю кусає його груди, залишаючи багряні сліди. Але поступово, крізь пелену сліз і жару, біль почав змінюватися. Під натиском альфи, під його всепоглинаючим запахом хвої та сталі, тіло Єджуна почало піддаватися. Жар гону розплавляв його зсередини, і неприємне різь внизу змінилося тягучим, що зводило з розуму, задоволенням.

І саме в той момент, коли Єджун тільки почав звикати до пальців, коли він розслабився, довірливо піддаючись рухам Техьона, той різко витягнув їх. Порожнеча обпалила холодом.

Техьон навис над ним, важко дихаючи. Він коротко чмокнув Єджуна в губи, а наступної секунди різко, по-звірячому вкусив його за нижню губу, прокусивши до першої крові. Єджун скрикнув, а Техьон, заплющивши очі від задоволення, злизав металевий присмак, немов остаточно приймаючи свою природу.

Він одним ривком зірвав із себе штани. Коли Техьон приставив голівку члена до вже підготовленого, палаючого входу Єджуна, той затремтів сильніше, ніж будь-коли. Єджун широко розплющив очі, дивлячись на Техьона з неприхованим страхом і захопленням. Йому завжди було складно прийняти значні розміри Техьона, але зараз, у розпалі пристрасті, йому здалося, що альфа став ще більшим.

— Подивися на мене, — проричав Техьон, впираючись голівкою в кільце м’язів, яке пульсувало від нетерпіння й страху.

Важкий запах Техьона — гірка хвоя, обпалена сталь і мускус — заповнював легені Єджуна, витісняючи кисень. Голова паморочилася, світ плив перед очима, залишаючи лише одне чітке відчуття: Техьон усюди. А для Техьона солодкий, ванільно-молочний аромат омеги став найчистішим наркотиком.

Кожен вдих змушував його звіра всередині вити від захвату, вимагаючи негайної, повної капітуляції.

Внутрішній вовк Техьона тріумфував. Шість років у кайданах, шість років на хімічних препаратах — і ось, нарешті, він відчуває тепло свого кроленяти так близько. Жага володіння стала нестерпною, вона випалювала залишки людського розуму.

Техьон нахилився вперед. Без зайвих слів, керуючись лише первісним інстинктом, він одним потужним, нестримним поштовхом увійшов всередину.

— А-а-ах!.. Техьон! — Єджун закинув голову, і з його очей бризнули сльози, які він більше не міг стримувати.

Це не була тиха ніжність. Це було вторгнення. Техьон увійшов до самого кінця, відчуваючи, як його приймає гаряча, волога темрява Єджуна. Він завмер на мить, насолоджуючись тим, як тісно й щільно омега обхопив його, немов жива пастка.

— Який же ти ідеальний для мене... — проричав Техьон, втискаючись обличчям у вигин шиї Єджуна, туди, де пульсувала мітка. — Занадто тісний. Занадто мій.

Єджуну стало важко дихати. Груди здіймалися ривками, він відчував себе надто наповненим. Кожен нерв кричав про те, що всередині нього знаходиться щось величезне, гаряче й владне. Відчуття наповненості було майже лякаючим, він буквально відчував, як розтягуються його тканини, приймаючи кожен сантиметр альфи.

Техьон почав рухатися. Спочатку повільно, з хрипким стогоном, виходячи майже до кінця й знову занурюючись у пекуче нутро Єджуна. Але жар пристрасті не давав насолоджуватися моментом довго. З кожним поштовхом темп наростав, рухи ставали сильнішими, різкішими, швидшими. Техьон бажав лише одного — вгамувати цей пекельний вогонь усередині, і Єджун був його єдиним порятунком.

Отвір Єджуна розтягувався до межі, він відчував, як член Техьона з кожним ударом доходить до самого упору, змушуючи нутрощі скиглити від незвичного тиску. Але, незважаючи на біль і сльози, бажання в омезі спалахнуло з новою силою. Це був його альфа. Його вовк.

— Ще... — прохрипів Єджун, обхопивши Техьона ногами за талію й притягуючи його до себе ще ближче, бажаючи стерти будь-яку відстань між ними. — Не зупиняйся... Техьон, будь ласка!

Техьон відповів гортанним риком. Його рухи стали рваними, живіт зводило судомою, і після кількох нищівних поштовхів він із хрипким, звірячим риком вилився глибоко всередину Єджуна. Жар затопив нутро омеги, приносячи тимчасове полегшення.

Єджун лежав, задихаючись, відчуваючи, як усередині нього пульсує Техьон. І хоча його власна тічка давно минула, у затуманеному мозку промайнула заборонена, щемлива ніжність. Він уявив, як це — носити в собі частинку цього буйного, несамовитого вовка. Якби він міг завагітніти зараз, прямо в цю мить... Єджун примружив очі, усвідомлюючи, що хоче цього. Хоче належати йому до кінця, до самої останньої краплі.

— Техьон... — прошепотів Єджун, намагаючись обернутися. — Тобі легше? Як ти...

Але Техьон не дав йому договорити. Він заткнув його поцілунком. Його язик по-господарськи блукав у роті Єджуна, не залишаючи місця для слів. І в цю мить Єджун відчув, як член усередині нього, ще не встигнувши впасти, знову починає наповнюватися кров’ю, стаючи кам’яним.

Гон не відпускав. Він лише розпалювався.

Одним потужним ривком Техьон перевернув Єджуна на живіт. Стегна омеги були різко підняті вгору, а сам Техьон став на коліна позаду нього, важко дихаючи, наче загнана звірина.

— Техьон, зачекай... дай мені трохи віддихатися... — благав Єджун, відчуваючи, як тремтять його коліна.

Але Техьон його не слухав. Він грубо розсунув сідниці Єджуна, де на почервонілій шкірі ще виблискувала біла рідина, і без найменшого попередження знову увійшов у нього до самого кінця.

— Ти ж сам попросив провести гон разом, мій солоденький, — проричав Техьон, впиваючись пальцями в його талію. — Я хочу ще. Я хочу тебе всього.

Він почав люто вбиватися в нього. Єджун вигнувся спиною, його хребет став схожим на натягнуту тятиву. Відчайдушно намагаючись впоратися з нахлинулим почуттям беззахисності та гострої насолоди, він зарився обличчям у подушку, намагаючись приглушити свої гучні, надривні стогони.

Техьону це не сподобалося. Тиша була йому не потрібна. Він різко схопив Єджуна за довгі кролячі вуха, з силою потягнувши назад, змушуючи його випрямитися й підставити шию. Єджун зашипів від болю, сльози знову бризнули з очей. Те, що витворяв Техьон, було на межі — це було дико, майже жорстоко.

— Хочу почути, як ти кричиш піді мною, — проричав Техьон йому прямо у вухо, обпалюючи шкіру гарячим подихом. — Не заглушай себе. Ніколи не смій ховатися від мене.

З цими словами він боляче вкусив Єджуна за плече, залишаючи багряний слід від іклів. Єджун скрикнув — голосно, надривно, саме так, як вимагав його альфа. Він не знав, чи плакати йому від болю, чи від позамежного задоволення, яке пронизувало його струмом при кожному нищівному поштовху Техьона. Вони ніколи не займалися таким сексом — брудним, первісним, позбавленим будь-яких правил. Але саме зараз, відчуваючи на собі всю міць і одержимість свого вовка, Єджун розумів, що він може впоратися з таким Техьоном.

Єджун, одурманений важкими, терпкими феромонами Техьона, раптом відчув знайоме поколювання глибоко внизу живота. Спочатку це було схоже на легкий розряд струму, але з кожним нищівним поштовхом Техьона це відчуття наростало, перетворюючись на тягучу, що плавить кістки, спрагу. З жахом і водночас з якимось позамежним захопленням Єджун усвідомив: шалений порив Техьона, його дика, нестримна енергія, спровокували в нього раптову тічку. Організм омеги, керований інстинктами, просто не зміг чинити опір такому натиску домінантного альфи. У Єджуна майже не залишилося сил навіть на стогони. Його тіло зм’якло, повністю підкоряючись ритму Техьона, який продовжував вбиватися в нього з невтомністю звіра. Єджун хотів було сказати, попередити, що в нього почалася тічка, але, мабуть, Техьон відчув це першим.

— Так течеш, кроленя... — прохрипів Техьон прямо у вухо, і в його голосі пролунало тріумфування.

Він відчував, як усередині Єджуна все змінилося: стінки стали ще гарячішими, ще податливішими, а змазка почала пахнути солодше, спокусливіше. Техьон пришвидшив темп, його рухи стали короткими й потужними. Єджун, чий розум остаточно піддався гормонам, вчепився пальцями в простирадла й, задихаючись від бажання, що нахлинуло, витиснув із себе те, що остаточно зривало Техьону гальма:

— Зв’яжи мене, альфа... Хочу твій вузол. Будь ласка...

Техьон на мить завмер, з його горла вирвався низький, вібруючій сміх, від якого у Єджуна по шкірі побігли мурашки. Він не став чекати другого запрошення. З силою притиснувши Єджуна до матраца й впившись у його губи глибоким, владним поцілунком, Техьон зробив останній, найпотужніший ривок.

У цей момент, під впливом тічки, глибоко всередині Єджуна відкрилося те, що зазвичай було щільно стиснуте, — «зародковий канал», що вів прямо до матки. Техьон увійшов у нього аж до самої основи. У ту ж секунду основа його члена почала стрімко збільшуватися, утворюючи тугий, твердий вузол.

Єджун скрикнув, його очі закотилися від неземної насолоди. Відчуття того, як альфа буквально запечатує його зсередини, було настільки гострим, що реальність на мить потьмяніла. Техьон вилився потужним потоком прямо в розкрите нутро омеги, заповнюючи його до країв, а вузол надійно заблокував вихід, не даючи жодній краплі дорогоцінного насіння витекти назовні.

«Господи... отримати вузол під час тічки...» — ця думка пульсувала в мозку Єджуна в такт биттю його серця.

Він розумів, що сталося. Розумів, що саме зараз, у цій тиші, яку порушувало лише їхнє важке дихання, всередині нього зароджується нове життя. Він завагітніє від Техьона.

Ця думка вдарила по голові сильніше за будь-який наркотик. Єджун м’яко, уривчасто застогнав наприкінці, відчуваючи неймовірну важкість і наповненість. Техьон, остаточно знесилений, навалився на нього зверху, зануривши обличчя у мокре від поту волосся. Він не виймав член — вузол і досі міцно тримав їх разом, зв’язуючи два тіла в єдиний, нерозривний кокон.

….

Наступного ранку квартира була занурена в тишу. Сонячні промені пробивалися крізь нещільно запнуті штори, підсвічуючи пилинки, що танцювали в повітрі. Єджун розплющив очі й не відразу зрозумів, чому світ здається таким… іншим. Відчуття тяжкості всередині зникло, жар тічки, який мав тривати днями, згас, залишивши після себе лише приємну порожнечу. Схоже, організм омеги, отримавши бажане — вузол і повне насіння альфи, — вирішив, що його біологічна місія на цей цикл виконана, і достроково завершив процес.

Техьон спав поруч, розкинувшись на півліжка. Його обличчя, ще вчора спотворене звірячим оскалом, зараз виглядало напрочуд спокійним і молодим. Його рука, важка й власницька, все ще лежала на талії Єджуна.

Єджун спробував обережно вислизнути з-під нього. З першим же рухом його обличчя спотворилося від болю.

— М-м-м... — мимоволі вирвалося з його вуст.

Усе тіло нило так, ніби по ньому проїхала вантажівка. Кожен м’яз, кожен суглоб протестували проти будь-якого ворушіння. Якось, зі стогонами та уривчастим диханням, Єджуну вдалося опустити ноги на підлогу. Коли він спробував встати, коліна зрадницьки підкосилися. Ноги тремтіли дрібним, некерованим тремтінням, відмовляючись тримати вагу.

— Господи... — прошепотів він, хапаючись за край тумбочки, щоб не впасти назад.

Він був зовсім голий, вкритий засохлим потом, запахом Техьона та слідами їхньої божевільної ночі. Бажання змити з себе цю липкість було сильнішим за біль. Тримаючись за стіну й роблячи обережні, короткі кроки, Єджун попрямував до ванної кімнати.

Дійшовши до дзеркала, він завмер. На мить йому здалося, що на нього дивиться хтось інший.

Його бліда шкіра була буквально «розфарбована» Техьоном. Шия була синьою від засосів, на плечах виднілися чіткі сліди зубів — глибокі, багряні, майже до крові. Груди були вкриті дрібними укусами, а на стегнах, там, де Техьон тримав його під час тих шалених поштовхів, розквітали темні, чіткі синці у формі пальців.

Єджун обережно доторкнувся пальцями до одного зі слідів на стегні й здригнувся.

— Техьон, ти справді ледь не з’їв мене… — тихо промовив він, дивлячись на своє відображення.

Його дивувало не те, як він виглядає, а те, що він витримав цей натиск. Дивно, що він не знепритомнів, коли Техьон входив у нього з такою силою, коли зав’язував вузол. У пам’яті спливали уривки: рик, жадібні губи, наповненість аж до болю і... нескінченне, дике щастя.

Незважаючи на ломоту в кістках і тремтіння в ногах, Єджун спіймав себе на думці, що ні про що не шкодує. Він повернув кран, чекаючи на гарячу воду, і знову подивився в дзеркало. Він виглядав як здобич, яку хижак позначив як свою власність, і десь глибоко всередині, під шарами болю, його власний внутрішній омега задоволено бурчав, визнаючи це право.

Техьон розплющив очі, і реальність навалилася на нього не відразу. У голові гуділо, а в роті пересохло, але найстрашнішим було відчуття порожнечі поруч. Ліжко охололо. Техьон різко сів, озираючись на всі боки: зім’яті простирадла, запах сексу та його власного збудження, що все ще витав у повітрі, але Єджуна не було.

Паніка липкою хвилею стиснула горло. Спогади про минулу ніч поверталися уривками: його власні ікла біля шиї Єджуна, хрипке ричання, його руки, що стискали тонкі стегна з силою, на яку він не мав права. «Я його налякав», — спалахнуло в голові.

Техьон відчув, як усередині все стискається від провини. Його внутрішній вовк, вчора такий тріумфальний, тепер винувато підібгав хвіст. Техьон майже нічого не пам’ятав у деталях, і від цієї невідомості було ще страшніше.

Швидко натягнувши штани, він вискочив у коридор, орієнтуючись на тихий звук дзвенячого посуду.

На кухні, залитій ранковим світлом, стояв Єджун. Він уже вмився, на ньому була його найм’якша, затишна фланелева піжама, яка приховувала майже все тіло, крім шиї. Єджун щось помішував у сковорідці, але Техьон одразу помітив, як важко йому це дається. Єджун рухався повільно, обережно переносячи вагу з ноги на ногу, а коли йому потрібно було дотягнутися до верхньої полиці, він мимоволі охнув і прикусив губу.

Серце Техьона розбилося. Він підійшов ззаду так тихо, як тільки міг, і обережно, ледь торкаючись, обійняв Єджуна, втупившись носом у його плече. З його грудей вирвався тихий, жалісливий стогін — звук, сповнений каяття.

— Вибач, кролику... — прошепотів Техьон, заплющуючи очі. — Я вчора був занадто грубий? Скажи мені, що я не завдав тобі болю.

Єджун відчув, як Техьон тремтить, і м’яко накрив його руки своїми. Він злегка повернув голову, і на його губах заграла слабка, сонна посмішка.

— Ну... — промовив Єджун, намагаючись розрядити обстановку, — ти й справді мене майже з’їв, Єджун. Я відчуваю себе так, ніби мене пропустили через центрифугу. І, здається, мені доведеться носити шарфи найближчі два тижні.

Єджун хотів віджартуватися, але Техьон не сміявся. Він повернув Єджуна до себе, дивлячись на нього очима, сповненими болю. Він знову розпочав внутрішню війну зі своїм вовком, проклинаючи свої інстинкти й ті самі таблетки, які, як йому здавалося, перетворили його на звіра.

— Єджун, я серйозно, — Техьон обійняв його обличчя долонями, уважно вдивляючись у втомлені очі омеги. — Я не хотів втрачати контроль аж до такого ступеня. То... то все справді гаразд? Ти не злишся на мене?

Єджун зітхнув, бачачи, як Техьон мучить себе. Він бачив його страх — той самий давній страх бути монстром. Єджун м’яко кивнув і, долаючи біль у м’язах, піднявся на носочки. Він коротко й ніжно поцілував Техьона в губи, залишаючи на них смак домашнього сніданку та прощення.

— Усе гаразд, Техьон. Це був твій гон. Це був наш гон. Я сам про це просив, пам’ятаєш?

Техьон відчув, як важкий камінь звалився з душі. Його обличчя проясніло, він мимоволі посміхнувся й уже хотів притягнути Єджуна до себе для глибшого поцілунку, власницьки обіймаючи його за талію. Але Єджун уперся долонями в його голі груди, м’яко відсуваючись.

— О ні, — Єджун похитав головою, хитро примружившись. — Спочатку ти підеш у ванну. Від тебе пахне… ну, дуже по-альфійськи. Приведи себе до ладу, а потім будемо снідати.

Техьон пирхнув, але слухняно відпустив його, відчуваючи, як усередині нарешті запанував спокій. Він поплентався до душу, а Єджун, дивлячись йому вслід, мимоволі доторкнувся до свого живота, де все ще тліло відчуття нічного вузла. Він знав, що незабаром їхнє життя зміниться назавжди, але поки що це був маленький, солодкий секрет.