Раді Вас бачити!

Той вечір у Єджуна був просякнутий фальшивим спокоєм. Вони сиділи на підлозі в його кімнаті, заваленій ескізами та кресленнями — Єджун завжди щось малював, його пальці вічно були забруднені графітом.

За вікном монотонно шелестів дощ, і Техьон уперше усвідомив, наскільки цей звук співзвучний його внутрішньому стану. Кожна крапля відгукувалася в грудях глухим, важким ударом.

— Ти сьогодні не в собі, — Єджун відклав олівець.

У м’якому світлі лампи його шия здавалася лякаюче беззахисною. Техьон затримав погляд на крихітній родимці над коміром светра. Він бачив її тисячі разів, але зараз вона палила йому очі, наче мішень, яку неможливо ігнорувати.

— Просто виснажився, — Техьон змусив себе відкусити шматок піци, хоча жував її наче картон. — Ці тести, очікування… нерви на межі.

Єджун розуміюче кивнув, обхопивши коліна руками. Він завжди відчував Техьона без слів, але сьогодні між ними виросла невидима стіна.

— Знаєш, я так радий, що ти — бета, — тихо зізнався Єджун. — Якби ти виявився альфою… мені було б страшно.

— Страшно? З чого це раптом? — голос Техьона ледь помітно вібрував.

— Ну, ти ж бачив, якими вони стають. Ніби їм життєво важливо все контролювати, придушувати. Навіть нормальні хлопці починають дивитися на омег як на свою власність. Як на речі. — Єджун здригнувся. — А я не хочу нікому належати. Ти ж розумієш?

Техьон розумів. Розумів так гостро, що в роті стало гірко. У його грудях уже ворушилося щось темне, владне, що з кожним подихом Єджуна вигукувало: «Він твій. Він завжди був твоїм, просто ще не усвідомив цього».

— Звичайно, — вичавив Техьон. — Я не дозволю. Ніхто не наважиться торкнутися тебе.

Єджун вдячно посміхнувся й, звично схилившись, поклав голову Техьона на плече. Раніше це було актом найвищої довіри. Зараз цей жест змусив пульс Техьона злетіти до межі. Запах ванілі став нестерпно чітким: чиста шкіра, старий папір, тонка, ледь вловима нотка тривоги й шалено слабкий солодкий аромат. Запах смачних булочок із ніжним кремом.

Техьон хотів відсунутися, злякавшись самого себе, але замість цього нахилився вперед і глибоко, майже жадібно вдихнув запах його волосся.

— Ти що? — Єджун зі смішком здригнувся. — Нюхаєш мене?

— Якийсь новий, різкий шампунь, — швидко збрехав Техьон, відчуваючи, як усередині зачинилася пастка. Інстинкт зафіксував ціль. Його альфа запам’ятав запах Єджуна.

...

Повернувшись додому, Техьон довго стояв перед дзеркалом у ванній. Ті самі темні очі, те саме волосся. Але він знав, що це лише фасад. Зім’ята довідка в кишені пекла шкіру крізь тканину джинсів.

«ГЕНОТИП: АЛЬФА. ІНДЕКС ДОМІНАНТНОСТІ: 94%».

У примітці, яку він завчив напам’ять, сухим медичним мовою йшлося про «прояви територіальності» та «агресію у відповідь на загрози об’єкту прихильності».

Він не піде до лікарів. Не буде пити блокатори, що перетворюють волю на кисіль.

....

Минуло два тижні.

Два тижні Техьон прокидався щоранку з відчуттям, ніби під шкірою в нього натягнуто колючий дріт. Це було нове, липке відчуття, від якого хотілося то вирвати собі горло, то знести кулаком стіну. Але він справлявся. Він завжди був майстром самоконтролю.

Зовні він залишався тим самим Чон Техьоном, «класним хлопцем». У понеділок він приніс мамі каву в ліжко, у вівторок дві години розбирав з Єджуном літературу, у середу терпляче слухав теорію Джухо про перевагу старих коміксів над новими.

Перше, що помітив Техьон, — це нюх.

Раніше запахи були лише фоном. Тепер світ вдарив йому в ніс, наче промисловий хімікат. Він стояв біля шафки й раптом зрозумів: п’ять хвилин тому тут пройшов Бінчан, і від нього віяло сухим деревом та теплом. Суйон залишала після себе різкий, майже пекучий слід грейпфрутової шкірки — справжній альфа-запах, агресивний і яскравий.

А потім прийшов Єджун.

Єджун пахнув інакше. Це був не просто «запах парфумів». Це був аромат свіжої випічки, такий теплий, маслянистий, із густими нотками ванілі та заварного крему. Солодкий, затишний, огортаючий. Техьона накрило цією хвилею так сильно, що на мить потемніло в очах. Його ніс сам собою повертався в бік Єджуна, інстинктивно вловлюючи кожен нюанс його присутності.

Техьон хотів занурити обличчя йому в шию й просто дихати. Він забороняв собі це, тримав дистанцію. Але коли Єджун випадково зачіпав його плечем, по спині Техьона пролітав розряд струму, а ікла починали нити, і ні, не від злості, а від болісного бажання прикусити цю солодку шкіру.

Друга проблема — інші альфи.

Раніше Техьон їх не помічав. Тепер кожен хлопець із суворим поглядом і навмисно прямою спиною викликав у нього глухе, тваринне роздратування.

У п’ятницю в їдальні це ледь не закінчилося катастрофою. Троє альфів із футбольної команди зайняли стіл біля вікна, демонстративно «випромінюючи» свою агресивну впевненість. Вони позначали територію своєю присутністю, а омеги за сусідніми столами інстинктивно ховали голови в плечі.

— Придурки, — пробурмотів Бінчан.

— Ігноруй, — відповів Техьон, але його щелепа мимоволі стиснулася.

Вони сіли поруч. Єджун, як завжди, вмостився поруч із Техьоном.

І тут Чонвон, рудий заводя з футбольної команди, повернувся до них. Його ніздрі хижо роздулися.

— Гей, Єджун, — простягнув він із лінивою усмішкою. — Чого ти сьогодні такий пахучий? Новий омежка в нашому загоні?

Єджун зблід. Під столом його пальці судорожно вчепилися в лікоть Техьона.

— Тебе хтось запитував? — голос Техьона пролунав тихо, але в ньому задзвеніло залізо.

Чонвон втупився в Техьона, оцінюючи його як прикру перешкоду:

— А ти у нас хто, адвокат? Бета, не лізь у справи дорослих.

— Я сказав: забирайся, — повторив Техьон.

Тиша за столом стала вакумною. Чонвон нахилився вперед, підсилюючи свій запах — це був прямий виклик, тиск, перед яким будь-який бета мав би відступити. Але Техьон не відвів погляду. Він дивився прямо в зіниці Чонвона, і в його очах не було страху, лише крижане, пригнічуюче домінування.

Чонвон першим моргнув. Він раптом занервував, відвів погляд і демонстративно повернувся до своїх.

— Забудь. Тут нудно.

Коли вони пішли, Техьон усвідомив, що зігнув виделку в кулаці.

— Техьон? — Єджун доторкнувся до його руки. — Ти в порядку? Ти так на нього подивився… страшно.

— Просто дратують такі тіпи, — Техьон вичавив свою звичну посмішку.

Але він бачив, що Техьон не їсть. Вона дивилася на нього впритул, і її зіниці були звужені до крапок.

....

Проблеми почалися не з бійок. Вони почалися з одержимості порядком.

У четвер Техьон спіймав себе на тому, що переставляв книги на полиці у вітальні. Вони лежали «неправильно», і він ледь не накинувся на однокласника, який випадково зрушив його ручку на парті. Йому хотілося, щоб його речі пахли тільки ним. Щоб його простір був недоторканним. Щоб його друзі не сиділи занадто близько до інших альф.

Особливо Єджун. Особливо, блядь, Єджун.

У суботу вони зібралися у Джухо. Техьон сидів у кріслі, а Єджун вмостився на підлозі біля його ніг, спираючись спиною на коліна Техьона. Усе було як завжди. Поки Бінчан, проходячи повз, не зачепив плече Єджуна.

РИК.

Низький, горловий звук вирвався з Техьона, перш ніж він встиг збагнути. Це не був людський голос. Це був звук хижака, що позначає межі своєї території.

У кімнаті миттєво стало холодно. Джухо упустив пульт. Бінчан завмер із піднятою рукою, дивлячись на Техьона з жахом. А Єджун повільно обернувся, дивлячись на нього знизу вгору величезними, переляканими очима.

— Техьон?.. Що це було?

— Судома, — Техьон змусив себе розтиснути зуби, хоча ікла все ще дряпали губу. — Вибач, Біні. Ногу звело, я сіпнувся.

Він ніяково розсміявся, але атмосфера була зіпсована.

Коли всі розійшлися, Техьон залишився сам у коридорі. Він притиснув чоло до холодної стіни, намагаючись приборкати тремтіння.

— Ти не бета, — пролунав голос ззаду.

Техьон обернувся. У дверях стояла Суйон.

— Досить грати комедію, — вона зробила крок у його особистий простір. — Я альфа, Чон.

Техьон мовчав.

— Я не скажу їм, — додала вона після паузи. — Поки що. Але якщо ти втратиш контроль… я втручуся.

Техьон подивився на неї.

— Ти? Зі своїм рівнем домінантності проти мого? Удачі.

Суйон завмерла. Вона відчула цю різницю в класі. Сила, що виходила від нього, була майже відчутною фізично.

— Дякую за мовчання, — кинув Техьон і вийшов на вулицю.

Чотирнадцять днів він тримав звіра в клітці. Але все вже почало плавитися.

....

Минув ще один місяць.

Техьон навчився прикидатися. Він майстерно зображував спокійного, надійного бета. Посміхався вчасно, жартував доречно, ніколи не підвищував голос. Вдома він, як і раніше, допомагав мамі готувати вечерю та поправляв комір перед дзеркалом. У школі терпів присутність чужих альфів, навіть коли кожна клітина його тіла кричала про те, щоб поставити їх на місце.

Він справлявся. Але всередині звір ріс. Щодня він ставав більшим, голоднішим, нетерплячішим.

А Єджун тим часом змінювався. Став тихішим, задумливішим, частіше затримувався біля вікна з олівцем у руці, і Техьон часто ловив себе на тому, що просто дивиться на нього. І щоразу в грудях закипало те саме почуття.

Власність. Тільки власність.

Він хотів бути єдиним, хто бачить Єджуна таким. Хто чує його подих. Хто знає, як пахне його волосся — свіжою випічкою, булочками, ванільним кремом. Іноді Техьон затримувався в кімнаті Єджуна довше, ніж потрібно, просто щоб увібрати цей запах, забрати його з собою, сховати в легенях до наступного разу. Єджун не розумів. Але й не питав. Він звик до Техьона. Довіряв йому, навіть занадто сильно.

Це сталося в суботу, ближче до вечора. Техьон зайшов до Єджуна, не стукаючи. Кімната потопала в сутінках, лише настільна лампа кидала жовте коло на розкидані аркуші. Єджун сидів на ліжку, підібравши ноги до грудей.

— Привіт, — сказав Техьон, зачиняючи двері.

Єджун підвів на нього очі. У них читалася невпевненість.

— Привіт.

Техьон сів на край ліжка. Відстань між ними була смішною, але між ними витало щось колюче.

— Ти в порядку?

— Так. Просто… ти останнім часом поводишся інакше.

Техьон хотів віджартуватися, але слова застрягли в горлі. Тривожний, солодкий запах із гіркуватою ноткою страху Єджуна вдарив у ніс. Булочки з кремом, які ось-ось підгорять. Це зводило з розуму.

— Єджун. Дай мені понюхати тебе.

Тиша стала ватяною. Єджун моргнув.

— Що? Ти… навіщо? Ти ж бета. Бети не відчувають так…

— Я відчуваю твій запах. Він мені подобається. Дуже. Будь ласка.

Техьон дивився на нього чорними очима, в яких оселився голод.

Єджун вагався, але ж це був Техьон. Його Техьон. Він трохи посунувся вперед, витягуючи шию, довірливо, як кролик.

Техьон нахилився. Запах вдарив з усією силою. Живе, тремтливе тепло. «Ти огидний, — думав він. — Ти ним користуєшся». Але він не міг зупинитися. Його руки піднялися самі, пальці торкнулися потилиці Єджуна, а потім ковзнули вище. До вух.

Кролячі вуха. Техьон провів пальцем по одному з них. Єджун видихнув:

— Техьон…

— Тихо. Я просто дивлюся.

Але він не дивився. Він гладив. У районі внизу штанів в Техьона розлилося пекуче тепло. Темний, пухнастий вовчий хвіст вирвався назовні, виляючи з боку в бік. Техьон знову вдихнув повітря, жадібно, глибоко. З кожним його видихом запах хвої та землі осідав на Єджуні.

Він мітив його.

— Техьон, ти дихаєш дивно. І в тебе…

Техьон відсунувся на секунду.

Єджун побачив його очі. Зіниці звузилися до тонких щілинок. У темно-карих райдужках спалахнув бурштиновий, дикий відблиск. Вовк дивився на кролика.

Техьон знову нахилився, завмер за пару сантиметрів від його обличчя. Ікла подовжилися.

Він хотів з’їсти його. Впитися зубами в ніжну шию, проковтнути, зробити частиною себе.