Раді Вас бачити!

2006 р

Валерія лежала на білосніжному простирадлі в чистій, світлій палаті, де пахло антисептиками та спокоєм. Після брудних вулиць і крижаного під’їзду це місце здавалося їй раєм. Поруч сиділа Юлія — її світле волосся м’яко обрамляло обличчя, а на губах грала тепла, майже материнська усмішка.

— Ви очуняли? Все гаразд? — голос Юлії був солодким, як мед. — Хочете побачити, хто у вас народиться?

Валерія, яка ще хвилину тому була в заціпенінні, раптом різко схаменулася. Жах охопив її серце: що з її малюком після того нападу?

— Що з моїм малюком? Він живий? — прошепотіла вона, затамувавши подих.

Юлія лагідно торкнулася її руки, заспокоюючи.

— Не хвилюйтеся, ми вчасно встигли. Хочете дізнатися стать дитини? — наполягала вона.

Валерія кивнула, намагаючись стримати сльози полегшення. Юлія професійним рухом нанесла холодний гель на її живіт і почала водити датчиком ультразвукового апарату. Кімнату раптом наповнив швидкий, ритмічний звук: тук-тук-тук-тук. Це було серцебиття, найпрекрасніша музика, яку Валерія коли-небудь чула.

— Подивіться на екран, — Юлія вказала на монітор. — У вас буде хлопчик. У вас син.

Валерія дивилася на маленьку плямку на екрані, на це крихітне створіння, яке вже мало своє власне життя. Вона була неймовірно щаслива, що він вижив попри все пекло, через яке їй довелося пройти.

— Дякую вам... Дякую за порятунок, — щиро промовила вона, дивлячись на Юлію як на святу.

Юлія, витираючи гель із живота Валерії, наче ненароком запитала:

— Як вас могли довести до такого стану? Де ваші рідні?

Валерія не захотіла розповідати всю правду про зраду Ігната чи жорстокість Ганни. Вона лише коротко відповіла, що хлопець її кинув, а йти їй нікуди. Юлія вдала глибокий шок і обурення, хоча в голові вже вибудовувала свій план.

— Слухай, у мене є пропозиція, — сказала Юлія, приховуючи хижий блиск в очах. — У моєї подруги є великий будинок, там багато місця. Ти зможеш жити там, вона тобі ще й платитиме за допомогу по господарству. Тобі зараз потрібен спокій і гарне харчування.

Валерія не вірила своїй удачі. Здавалося, доля нарешті зглянулася над нею. Вона з радістю погодилася. Юлія тут же дістала телефон і набрала номер своєї давньої подруги Рими.

Рима була арабкою, яка приїхала з Палестини. Вона була дуже заможною; її чоловік був українцем, і заради нього вона залишила свою батьківщину, щоб переїхати до України. Юлія та Рима дружили ще зі студентських лав, і Юлія знала, що в цьому розкішному домі Валерія буде під її повним контролем, далеко від зайвих очей.

— Поки ти проходитимеш обстеження тут, у клініці, я про все домовлюся з Римою. Ти поїдеш жити до неї, — підсумувала Юлія.

Юлія привезла Валерію до розкішного маєтку Рими, який здавався справжнім палацом. Рима, дотримуючись домовленості з подругою, прийняла дівчину надзвичайно гостинно: від Валерії вимагалося лише підтримувати порядок у власній кімнаті та не перетружуватися, бережучи сили для майбутньої дитини. Більше того, Рима виділила їй суму у 1000 доларів на особисті витрати, що для Валерії, яка нещодавно голодувала, здавалося неймовірним багатством. Валерія була безмежно вдячна Юлії за такий прихисток, навіть не підозрюючи, що цей комфорт — лише частина плану, і невдовзі її знову викинуть на вулицю.