Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Минуло двадцять років. 2026 р
Сонце вигравало на скляних вітринах магазинів, але Тарас не помічав нічого навколо, крім теплого голосу в телефоні. Високий, стрункий, із густою копицею темного волосся, він крокував вулицею так впевнено, ніби весь світ належав йому.
— Мамо, я все запам’ятав, не хвилюйся, — він усміхався так щиро, що перехожі мимоволі озиралися. — Так, і сир, і тістечка... Все, цілую, матусю! Сьогодні твій день!
Він сховав телефон у кишеню і раптом зупинився. Біля тротуару літня жінка торгувала квітами. Відерця були повні свіжих троянд, чиї пелюстки ще тримали ранкову росу.
— Мадам, скільки коштує такі розкішні троянди? — Тарас підійшов ближче, сяючи доброзичливістю.
Жінка за прилавком поважно дістала оберемок насичено-червоних квітів:
— Ось, молодий чоловіче. Шістсот гривень за букет. Гляньте, яка краса! Кому даруватимете? Такій гарній дівчині, як ви самі?
Тарас дістав гаманець, не вагаючись відрахував купюри:
— Це моїй мамі. У неї сьогодні ювілей.
Продавчиня, беручи гроші, розпливлася в усмішці:
— Який чудовий у неї син! Пощастило ж жінці з такою дитиною. Нехай святкує на здоров’я.
Тарас обережно взяв букет, вдихнув солодкий аромат і прискорив крок. Йому треба було ще стільки всього встигнути! Він поспішав додому, до Юлії, яка чекала на нього з обіймами.
Він не помічав, що за товстим стовбуром старого каштана ховається постать. Це була жінка, чиє волосся здавалося посивілим від самого пилу доріг. Поношене, брудне бежеве пальто висіло на ній, як на скелеті. Валерія ледь дихала, вчепившись пальцями в шорстку кору дерева.
Її очі, затуманені сльозами, не відривалися від хлопця. Двадцять років вона уявляла собі цю мить. Він виріс. Він став таким, про якого вона лише мріяла у своїх найстрашніших снах на вокзалах.
— Мій... — прошепотіли її пересохлі губи. — Мій хлопчик.
Біль, що роками випалював її зсередини, раптом перетворився на шалену рішучість. Вона більше не могла просто спостерігати. Вона мала піти за ним. Мала розповісти все. Попросити прощення, навіть якщо він захоче її прогнати. Валерія відштовхнулася від дерева і, кульгаючи, рушила слідом за яскравим букетом червоних троянд, що миготів попереду.
