Спочатку:
На сторінку книги
Адріан сидів за робочим столом, зосереджено переглядаючи документи на екрані ноутбука. За вікном повільно згущалися сутінки, а в кабінеті панувала звична тиша.
Усе було як завжди.
Принаймні до тієї миті, коли він раптом завмер.
Чоловік повільно відкинувся на спинку крісла. Чомусь його не полишало дивне відчуття, ніби щось сталося. Не просто неприємність чи чергова проблема на роботі. Щось значно важливіше.
Марта.
Він потягнувся до телефона, але так і не набрав її номера. Замість цього відкрив спеціальний застосунок, до якого був прив’язаний маячок у браслеті доньки.
Крихітна позначка на карті рухалася.
Адріан насупився.
— Що ти там робиш, маленька?
Він збільшив масштаб і перевірив маршрут. Спочатку подумав, що програма помилилася. Та ні — позначка справді переміщувалася незвично швидко, прямуючи до залізничної станції.
Чоловік випростався.
Марта не попереджала його про жодну поїздку. Не казала, що збирається кудись їхати. І вже точно не мала причин опинятися на станції посеред ночі.
Він спробував зателефонувати їй.
Без відповіді.
Адріан стиснув губи й іще раз подивився на екран. Позначка продовжувала рухатися в тому самому напрямку.
Рішення прийшло миттєво.
Він закрив ноутбук, підвівся й дістав із шафи дорожню валізу. Кілька сорочок, штани, документи, зарядний пристрій — усе летіло всередину без звичного порядку.
Телефон уже був біля вуха.
— Найближчий рейс до України, — коротко сказав він, коли з’єднався з авіакомпанією. — Так, на одного пасажира. Найраніший, який маєте.
Поки оператор шукав квитки, Адріан знову відкрив карту.
Марта наближалася до станції.
— Тільки не нароби дурниць, доню… — прошепотів він.
У голосі не було гніву. Лише страх людини, яка вже одного разу втратила надто багато й тепер боялася втратити ще й останнє, що в неї залишилося.
Телефон коротко дзенькнув. Квиток було придбано.
Адріан застібнув валізу, схопив пальто й востаннє поглянув на екран.
Позначка Марти зупинилася.
На станції.
Він затримав подих.
— Я вже їду, Марто.
За кілька хвилин двері квартири зачинилися за ним. Він навіть не вимкнув світло в кабінеті.
Цього разу він не дозволить відстані вирішувати за нього.
